• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тема 17. Адміністративно-правове регулювання в адміністративно-політичній сфері

Країни

Система органів державного управління у сфері забезпечення обороноздатності

	Міністерство оборони України Здійснює безпосереднє управління Збройними Силами, його функції та завдання визначаються окремими законами та Положенням про Міністерство оборони України, затв. Указом Президента України від 06.04.2011р. № 406/2011

	Генеральний штаб Збройних Сил України є головним військовим органом з планування оборони держави, управ­ління застосуванням Збройних Сил України, координації та контролю за виконанням завдань у сфері оборони органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, військо­вими формуваннями, утвореними відповідно до законів України, та правоохоронними органами в межах, визначених законо­давством. Повноваження Генерального штабу Збройних Сил України визначені Положенням, яке затв. Указом Президента України від 06.04.2011р. № 406/2011
		Військові комісаріати Загальне керівництво військовими комісаріатами і контроль за їх діяльністю здійснює командування сухопутних військ через штаби оперативних командувань, територіальних управлінь, яке узгоджує основні питання діяльності військових комісаріатів з Генеральним штабом. Військові комісаріати ведуть мобілізаційну та облікову роботу та призовну, виконують інші завдання, покладені на них відповідно до законодавства.

Виключно закони України визначають організацію Збройних Сил України, правовий режим воєнного стану й розв'язують інші питання в сфері оборони.

Основними завданнями Міноборони України є:

формування і реалізація державної політики з питань національної безпеки у воєнній сфері, сфері оборони і військового будівництва, у галузі оборонного планування, військової освіти та науки;

здійснення військово-політичного та адміністративного керівництва Збройними Силами;

забезпечення формування військово-технічної політики у сфері оборони;

формування військової кадрової політики.

Міністр оборони видає накази та директиви, організує і контролює їх виконання, а накази і директиви з питань будів­ництва та розвитку Збройних Сил України, їх бойової і мобілі­заційної готовності, оперативної та бойової підготовки, організа­ційних заходів та інспектування військ — спільно з начальником Генерального штабу Збройних Сил України.

До системи державного управління у сфері оборони на місцевому рівні входять військові комісаріати, які створюються в АРК, областях, містах і районах, районах у містах. Керують їх роботою військові комісари, які є організаторами військової роботи в області, місті, районі. Військові комісаріати утворю­ються та ліквідуються наказами Міністра оборони і військовими органами, які входять до єдиної системи військових органів Міноборони. Загальне керівництво військовими комісаріатами і контроль за їх діяльністю здійснює командування сухопутних військ через штаби оперативних командувань, територіальних управлінь, яке узгоджує основні питання діяльності військових комісаріатів з Генеральним штабом. Військові комісаріати ведуть мобілізаційну та облікову роботу та призовну, виконують інші завдання, покладені на них відповідно до законодавства.

Щодо здійснення державного контролю у сфері оборони з боку окремих органів держави, то особливе місце тут належить Раді національної безпеки і оборони України,яка відповідно до Закону України від 5 березня 1998 р. "Про Раду національної безпеки і оборони України" виконує наступні завдання:

1) розробляє та розглядає на своїх засіданнях питання, які відповідно до Конституції та законів України, Воєнної доктри­ни України належать до сфери національної безпеки і оборони, та подає пропозиції Президентові України з визначених законом питань щодо національної безпеки та оборони країни;

2) здійснює поточний контроль за діяльністю органів вико­навчої влади у сфері національної безпеки і оборони, подає Президентові України відповідні висновки та пропозиції;

3) залучає до аналізу інформації посадових осіб та фахівців органів виконавчої влади, державних установ, наукових закладів, підприємств та організацій усіх форм власності;

4) ініціює розроблення нормативних актів та документів з питань національної безпеки і оборони, узагальнює практику їх застосування та результати перевірок їх виконання;

5) координує і контролює переведення центральних і місце­вих органів виконавчої влади, а також економіки країни на роботу в умовах воєнного чи надзвичайного стану;

6) координує і контролює діяльність органів місцевого само­врядування в межах наданих повноважень під час введення воєнного чи надзвичайного стану;

7) координує та контролює діяльність органів виконавчої влади по відбиттю збройної агресії, організації захисту насе­лення та забезпеченню його життєдіяльності, охороні життя, здоров'я, конституційних прав, свобод і законних інтересів гро­мадян, підтриманню громадського порядку в умовах воєнного та надзвичайного стану та при виникненні кризових ситуацій, що загрожують національній безпеці України.

Головою Ради національної безпеки і оборони Україниє Президент України, також до її складу входять: Голова Верхов­ної Ради України (за згодою); Прем'єр-міністр України; секретар Ради національної безпеки і оборони України; Міністр України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи; Міністр закордонних справ України; Міністр оборони України; глава Секретаріату Президента України; президент Національної академії наук України (за згодою); перший заступник Голови Служби без­пеки України — керівник Антитерористичного центру при СБУ; Міністр внутрішніх справ України; начальник Генерального штабу - Головнокомандувач Збройних Сил України, генерал армії України, Голова Служби зовнішньої розвідки України, Генеральний прокурор України; Голова НБУ (за згодою).

2. Адміністративно-правове регулювання у сферах національної безпеки та охорони державного кордону

Існування та прогресивний розвиток держави залежить від здійснення цілеспрямованої політики щодо захисту державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного й оборонного потенціалу країни. Основний зміст такої політики визначає Закон України від 19 червня 2003 р. "Про основи національної безпеки України", згідно з яким національна безпека — це захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства та держави, за яких забезпечується сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам.

Основними напрямами державної політики щодо національної безпеки Україниє:

— у внутрішньополітичній сфері — забезпечення неухильного додержання і створення дієвих механізмів захисту конститу­ційних прав і свобод людини і громадянина, захист конститу­ційного устрою, забезпечення політичної стабільності тощо;

— у соціальній сфері — створення ефективної системи соціаль­ного захисту людини, охорони та відновлення її фізичного і духовного здоров'я, ліквідації алкоголізму, наркомани, інших негативних явиш, збереження та зміцнення демографічного та трудоресурсного потенціалу країни;

— у сфері безпеки державного кордону та у воєнній сфері — реформування Збройних Сил України та їх військових форму­вань з метою забезпечення їх максимальної ефективності, по­силення контролю за станом озброєнь і захищеністю військових об'єктів; активізація робіт з утилізації зброї;

— в економічній сфері — забезпечення умов для сталого еконо­мічного зростання, вдосконалення антимонопольної політики, подолання "тінізації" економіки через реформування податкової системи тощо;

— у науково-технологічній сфері — посилення підтримки пріоритетних напрямів науки і техніки, постійне збільшення бюджетних видатків на розвиток науки і техніки;

— в інформаційній сфері — вжиття комплексних заходів щодо захисту інформаційного простору та протидії монополізації інформаційної сфери України, забезпечення інформаційного суверенітету України, активне залучення засобів масової ін­формації до боротьби з корупцією тощо.

— інші, визначені Законом "Про основи національної безпе­ки", напрями.

Основним суб'єктом забезпечення безпеки є держава, що здійснює функції у сфері національної безпеки через органи законодавчої, виконавчої та судової влади. Держава не лише забезпечує безпеку кожного громадянина на території країни, а й гарантує захист громадянам України, що перебувають заїї межами.

Суб'єкти забезпечення безпеки, створюючи систему безпеки і будучи її взаємозалежними елементами, діють на основі суво­рого розмежування повноважень.

Верховна Рада України — в межах своїх повноважень здій­снює законодавче регулювання й контроль за діяльністю органів державної влади та посадових осіб щодо здійснення ними від­повідних повноважень у сфері національної безпеки;

Президент України як глава держави — забезпечує державну незалежність, здійснює керівництво в сферах національної без­пеки й оборони;

Рада національної безпеки і оборони України як координа­ційний орган з питань національної безпеки і оборони при Президентові України — координує та контролює діяльність органів виконавчої влади в сферах національної безпеки й оборони;

Кабінет Міністрів України — вживає заходів щодо забезпе­чення обороноздатності, національної безпеки й боротьби зі злочинністю;

Конституційний Суд України — вирішує питання про відпо­відність законів та інших правових актів у сфері національної безпеки Конституції й дає офіційне їх тлумачення;

Суди загальної та спеціальної юрисдикції — здійснюють пра­восуддя в сфері забезпечення національної безпеки;

Прокуратура України — здійснює наглядові повноваження у сфері національної безпеки;

Національний банк України — розробляє та здійснює емісій­но-кредитну політику в інтересах національної безпеки;

Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади — в межах своїх повноважень забезпечують реалізацію законів, указів, концепцій, програм, постанов органів державної влади у сфері національної безпеки, створюють і підтримують у стані готовності й застосування відповідні сили та засоби безпеки.

Особливу роль у цій сфері відведено Воєнній організації держави, до якої належать Збройні Сили України, внутрішні війська, органи й підрозділи МВС, державна прикордонна служ­ба України, військові підрозділи Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслід­ків Чорнобильської катастрофи тощо.

Президент України. Визначення стратегічних інтересів України, концеп­туальних підходів і напрямів забезпечення національної безпеки та оборони; здійснення поточного контролю діяльності органів виконавчої влади у сфері національної безпеки й оборони на­лежить Раді національної безпеки і оборони України.

До основних органів спеціальних служб безпеки належать: Служба безпеки України, Управління державної охорони України, Державна охорона при МВС та Державна прикордонна служба України, Служба зовнішньої розвідки України.

Основи організації і діяльності Служби безпеки України(СБУ) закріплені в Законі "Про Службу безпеки України", згідно з яким СБУ — державний правоохоронний орган спеціального призначення, який забезпечує державну безпеку України, під­порядкований Президентові України і підконтрольний Верховній Раді України.

На СБУпокладається у межах визначеної законодавством компетенції захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-техніч­ного і оборонного потенціалу України, законних інтересів дер­жави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб, а також забезпечення охорони державної таємниці. До завданьСБУ також входить попередження, вияв­лення, припинення та розкриття злочинів проти миру і безпеки людства, тероризму, корупції та організованої злочинної діяль­ності у сфері управління і економіки та інших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України.

Систему СБУ складають Центральне управління СБУ, під­порядковані йому регіональні органи, Служба безпеки Автоном­ної Республіки Крим, органи військової контррозвідки, військові формування, а також навчальні, науково-дослідні та інші заклади СБУ. Організаційна структура СБУ визначається Президентом України.

Окремим органом виконавчої влади у сфері безпеки є Управ­ління державної охорони України,яке відповідно до Закону України від 4 березня 1998 р. "Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб" організує та контро­лює забезпечення охорони осіб, які заміщають державні посади на строк їх повноважень (Президент України, Прем'єр-міністр України, Голова Верховної Ради України, Генеральний прокурор тощо), а також глав іноземних держав в період їх перебування на території України. Управління державної охорони України є центральним державним правоохоронним органом спеціального призначення.

Державна охорона — це система організаційно-правових, режимних, оперативно-розшукових, інженерно-технічних та інших заходів, які здійснюються спеціально уповноваженими державними органами з метою забезпечення нормального функціонування органів державної влади України, безпеки посадових осіб та об'єктів, визначених зазначеним Законом. Державна охорона здійснюється на принципах законності, безпе­рервності, поваги до прав, свобод, гідності людини і громадя­нина, єдиноначальності.

Керівництво діяльністю Управління державної охорони Ук­раїни здійснює Начальник Управління, який призначається на посаду і звільняється з посади Президентом України.

Державна охорона здійснюється за такими напрямами:

а) припинення протиправної діяльності окремих осіб або груп, яка загрожує нормальному функціонуванню органів державної влади України, життю, здоров'ю, честі та гідності посадових осіб і членів їхніх сімей;

б) особиста охорона осіб;

в) охорона об'єктів і підтримання на них контрольно-про­пускного режиму;

г) оснащення об'єктів технічними засобами охорони за раху­нок коштів юридичних осіб, в користуванні яких ці об'єкти перебувають;

г) проведення комплексу профілактичних заходів з метою запобігання протиправним посяганням. Контроль за діяльністю Управління державної охорони України здійснює Президент України.

Держава як гарант забезпечення прав громадян повинна мати систему органів, сил і засобів, за допомогою яких здійснює організацію і забезпечення захисту населення від негативних наслідків у різноманітних надзвичайних ситуаціях.

Держава як гарант забезпечення прав громадян повинна мати систему органів, сил і засобів, за допомогою яких здійснює організацію і забезпечення захисту населення від негативних наслідків у різноманітних надзвичайних ситуаціях.

Для вирішення вказаних завдання в Україні створена Державна служба України з надзвичайних ситуацій (ДСНС України), яка є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра оборони України (далі - Міністр). Діє дана Служба на підставі Указу Президента України від 16.01.2013 року № 20/2013.

ДСНС України входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сферах цивільного захисту, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій та запобігання їх виникненню, ліквідації надзвичайних ситуацій, рятувальної справи, гасіння пожеж, пожежної та техногенної безпеки, діяльності аварійно-рятувальних служб, профілактики травматизму невиробничого характеру, а також гідрометеорологічної діяльності. [7]

ДСНС України у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства оборони України, іншими актами законодавства України, а також дорученнями Президента України та Міністра, щорічним посланням Президента України до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України, а також цим Положенням.

Основними завданнями ДСНС України є:

реалізація державної політики у сферах цивільного захисту, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій та запобігання їх виникненню, ліквідації надзвичайних ситуацій, рятувальної справи, гасіння пожеж, пожежної та техногенної безпеки, діяльності аварійно-рятувальних служб, профілактики травматизму невиробничого характеру, а також гідрометеорологічної діяльності;

здійснення державного нагляду (контролю) за додержанням та виконанням вимог законодавства у сферах пожежної і техногенної безпеки, цивільного захисту, за діяльністю аварійно-рятувальних служб;

внесення на розгляд Міністрові пропозицій щодо формування державної політики у відповідній сфері.

До складу сил та засобів захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру входять відповідні сили та засоби центральних і місцевих ор­ганів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності і господарювання, єдина дер­жавна система, а також добровільні рятувальні формування, що залучаються до проведення відповідних робіт.

Професійні аварійно-рятувальні служби складають сукупність організаційно об'єднаних органів управління, сил та засобів, укомплектовуються з урахуванням необхідності проведення роботи в автономному режимі протягом не менше ніж 3 діб і перебувають у стані постійної готовності.

У разі виникнення надзвичайної ситуації техногенного та природного характеру відповідні сили залучаються для терміно­вого реагування. Також з метою ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру можуть залучатися частини та підрозділи Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених згідно із законодавством України.

Згідно зі ст.ст. 85, 106 Конституції надзвичайний стан на території України або в окремих її місцевостях вводиться за рішенням Президента України, яке підлягає затвердженню Вер­ховною Радою України протягом 2 днів з моменту звернення Президента України.

При введенні режиму надзвичайного стану відповідно до Закону "Про правовий режим надзвичайного стану" можуть застосовуватися заходи, що спричиняють тимчасову зміну вста­новлених законом прав, свобод та обов'язків громадян. Засто­сування таких заходів на окремій території, де введено надзви­чайний стан, не може тягнути за собою зміну прав та обов'язків громадян в окремих місцевостях чи в Україні в цілому. Стаття 7 зазначеного Закону встановлює строк дії надзвичайного стану: на всій території України він може бути введений не більше ніж на 30 діб, на окремих місцевостях — на 60 діб. Після закінчення цього строку надзвичайний стан скасовується. У разі необхідності надзвичайний стан може бути продовжений Президентом України, але не більш як на 30 діб.

Питання щодо охорони державного кордону, його режиму та прикордонного режиму регулює Закон України від 4 листо­пада 1991 р. "Про державний кордон України". Закон визначає державний кордон Українияк лінію і вертикальну поверхню, шо проходить по цій лінії, які визначають межі території Ук­раїни — суші, води, надр і повітряного простору. Державним кордоном на морі є лінія зовнішньої межі територіального моря України, яка розташована на відстані 12 морських миль від берега. Таким чином, кордон України є просторовою межею, яка охоплює певну територію, у рамках якої визначений держав­ний суверенітет України. Державний кордон України визнача­ється Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Вер­ховною Радою України. Захист і охорона державного кордону є однією з найважливіших функцій держави. Закон "Про дер­жавний кордон України" та Закон України від 3 квітня 2003 р. "Про Державну прикордонну службу України" розкривають сутність державного захисту та охорони кордону.

Основним завданням охорони державного кордону України є забезпечення встановленого режиму перетинання державного кордону України. Основними функціямиДержавної прикордонної служби України є:

— охорона державного кордону України на суші, морі, річках, озерах та інших водоймах з метою недопущення незаконної зміни проходження його лінії, забезпечення дотримання режиму державного кордону та прикордонного режиму;

— здійснення в установленому порядку прикордонного контролю і пропуску через державний кордон України осіб, транспортних засобів, вантажів та іншого майна, а також вияв­лення і припинення випадків незаконного їх переміщення;

— охорона суверенних прав України в її виключній (мор­ській) економічній зоні та контроль за реалізацією прав і виконанням зобов'язань у цій зоні інших держав, українських та іноземних юридичних і фізичних осіб, міжнародних органі­зацій;

— ведення розвідувальної, інформаційно-аналітичної та оперативно-розшукової діяльності в інтересах забезпечення за­хисту державного кордону України згідно із законами України від 22 березня 2001 р. "Про розвідувальні органи України" та від 18 лютого 1992 р. "Про оперативно-розшукову діяльність";

— участь у боротьбі з організованою злочинністю та проти­дія незаконній міграції на державному кордоні України та в межах контрольованих прикордонних районів;

— участь у здійсненні державної охорони місць постійного і тимчасового перебування Президента України та посадових осіб, визначених у Законі "Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб";

— охорона закордонних дипломатичних установ України;

— координація діяльності військових формувань та відповід­них правоохоронних органів, пов'язаної із захистом державного кордону України, а також діяльності державних органів, що здійснюють різні види контролю при перетинанні державного кордону України або беруть участь у забезпеченні режиму дер­жавного кордону, прикордонного режиму і режиму в пунктах пропуску через державний кордон України.

Державна прикордонна служба України є правоохоронним органом
спеціального призначення і має таку загальну структуру: центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону; територіальні органи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону; Морська охорона, яка складається із загонів морської охорони; органи охорони державного кордону - прикордонні загони, окремі контрольно-пропускні пункти, авіаційні частини; розвідувальний орган центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.

Загальна чисельність Державної прикордонної служби України становить 50000 осіб, у тому числі 42000 військовослужбовців.

Охорона державного кордону передбачає функціонування відповідних правових режимів. Законом закріплюються такі режими: а) режим державного кордону; б) прикордонний режим; в) режим у пунктах пропуску через державний кордон.

Відповідно до вимог режиму державного кордону та у по­рядку, визначеному Правилами перетинання державного кордону громадянами України, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 р. № 57 зі змінами від 19.09.2012 р. та Порядком продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 15.02.2012 р. перетинання кордону здійснюється через пункти пропуску, під якими розу­міється територія в межах залізничних, автомобільних станцій, морського, річкового порту, аеропорту (аеродрому), відкритого для міжнародного сполучення, а також інше, спеціально об­ладнане місце, де здійснюється прикордонний, а при необхід­ності й інші види контролю і пропуск через державний кордон осіб, транспортних засобів, товарів і тварин.

ПЛАН:

1. Адміністративно-правове регулювання в сфері забезпе­чення обороноздатності країни.

2. Адміністративно-правове регулювання у сферах національ­ної безпеки та охорони державного кордону.

Ключові терміни: оборона, національна безпека, державна охорона, СБУ, державний кордон України

1. АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ В СФЕРІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОБОРОНОЗДАТНОСТІ КРАЇНИ

Традиційно до адміністративно-політичної сфериналежать такі галузі як:

- оборона

- безпека

- охорона державного кордону

- внутрішні справи

- закордонні справи

- митна справа

- юстиція.

Розглянемо державне управління оборонною сферою та націо­нальною безпекою України, серед особливостей якого є більш виразне політичне спрямування, централізація управлінської вертикалі та застосування владного, імперативного методу, широке застосування примусових заходів та використання спе­ціальних правових режимів.

Оборона — це система політичних, економічних, соціальних, воєнних, наукових, науково-технічних, інформаційних, право­вих, організаційних та інших заходів держави щодо підготовки до збройного захисту та її захист у разі збройної агресії або збройного конфлікту.

Національна безпека — захищеність жит­тєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечується сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам.

Правове регулювання організаційно-правових засад держав­ного управління у сфері оборони та національної безпеки здій­снюється на підставі численних нормативно-правових актів, серед яких Конституція, закони України "Про Збройні Сили України", "Про оборону України", "Про військовий обов'язок і військову службу", "Про Раду національної безпеки та обо­рони", "Про державний кордон Укра­їни", "Про Державну прикордонну службу України", "Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб", "Про Службу безпеки України", "Про державну таєм­ницю", статути Зброй­них сил України, інші закони України, акти Президента України, Кабінету Міністрів України, міжнародні договори України, що регулюють відносини в оборонній сфері тощо.

Серед інших нормативних актів, які опосередковано регулюють відносини у цій сфері, також слід назвати Закон "Про правовий режим над­звичайного стану", Закон "Про зону надзвичайної екологічної ситуації", Закон України "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внас­лідок Чорнобильської катастрофи", Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраж­дали внаслідок Чорнобильської катастрофи", Закон України "Про захист людини від впливу іонізуючого випромінювання", Закон "Про аварійно-рятувальні служби", Закон "Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру", Закон "Про цивільну оборону України", Закон "Про правові засади цивіль­ного захисту", Закон "Про державний матеріальний резерв", Указ Президента України "Про затвердження Положення про Державну службу України з надзвичайних ситуацій (16.01.2013 р.), Воєнна доктрина України тощо.

Воєнна доктрина України, затв. Указом Президента України 15 червня 2004 р. № 648/2004, в редакції від 08.06.2012 р. має оборонний характер. Це означає, що Україна не вважає жодну державу своїм воєнним противником, але разом з тим вважатиме потенційним воєнним противником державу або групу держав, послідовна недружня політика яких загрожуватиме воєнній безпеці України.

Воєнна доктрина України (далі - Воєнна доктрина) - це система керівних поглядів на причини виникнення, сутність і характер сучасних воєнних конфліктів, принципи і шляхи запобігання їм, підготовку держави до можливого воєнного конфлікту, а також на застосування воєнної сили для захисту державного суверенітету, територіальної цілісності, інших життєво важливих національних інтересів.

У Воєнній доктрині визначено, що в умовах сучасної воєнно-політичної обстановки інтереси національної безпеки України зумовлюють істотне поглиблення відносин з НАТО і ЄС. Воєнна доктрина є основою для підготовки та прийняття воєнно-полі­тичних і воєнно-стратегічних рішень, розроблення програм у воєнній сфері. Положення Воєнної доктрини обов'язкові для виконання всіма органами державної влади, органами влади АРК та органами місцевого самоврядування у межах повнова­жень, передбачених Конституцією і законами України.

Формування і проведення воєнної політики України, законо­давче регулювання питань сфери оборони здійснюється виключ­но Верховною Радою України. Відповідно до ст. 85 Конституції до повноважень Верховної Ради України належать: оголошення за поданням Президента України стану війни і укладення миру, схвалення рішення Президента України про використання Збройних Сил України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України; затвердження загальної струк­тури, чисельності, визначення функцій Збройних Сил України; схвалення рішення про надання військової допомоги іншим державам, про направлення підрозділів Збройних Сил України до іншої держави чи про допуск підрозділів збройних сил інших держав на територію України; затвердження протягом 2 днів з моменту звернення Президента України указів про введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях, про загальну або часткову мобілізацію, або про оголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної еколо­гічної ситуації.

Виключно законами України визначаються організація Зброй­них Сил України, правовий режим воєнного стану та вирішу­ються інші питання у сфері оборони.

Підготовка держави до оборони в мирний час включає: прогнозування та оцінку воєнної небезпеки і воєнної загрози, здійснення заходів у зовнішньополітичній сфері, спрямованих на запобігання збройному конфлікту та відсіч збройній агресії; формування та реалізацію воєнної, воєнно-економічної, військово-технічної та воєнно-промислової політики держави; удосконалення структури, уточнення завдань і функцій Зброй­них Сил України та інших військових формувань, забезпе­чення необхідної чисельності їх особового складу, а також їх розвиток, підготовку та підтримання на належному рівні боє­здатності, бойової та мобілізаційної готовності до оборони держави, планування їх застосування; розвиток військово-промислового комплексу, створення сприятливих умов для мобілізаційного розгортання галузей національної економіки з метою виробництва озброєння, військової техніки і майна в необхідних обсягах; підготовку національної економіки, тери­торії, органів державної влади, органів військового управління, органів місцевого самоврядування, а також населення до дій в особливий період; забезпечення розвитку воєнної науки, за­безпечення відкритого та демократичного цивільного контролю у сфері оборони в порядку, визначеному законодавством, та дотримання вимог щодо збереження державної таємниці.

Організація оборони в Україні містить у собі проведення ряду заходів, визначених Конституцією, Законом "Про оборону України" та іншими нормативно-правовими актами, спрямова­ними на підготовку до збройного захисту і, власне, збройний захист України, цілісності і недоторканності її території. Вихо­дячи з поняття оборони, ці заходи можна розділити на такі основні групи: політичні, військові, економічні, мобілізаційні, правові, соціальні.

Так, зокрема, політичні заходи, пов'язані з організацією обо­рони, включають: оголошення стану війни; введення воєнного стану; прогнозування й оцінку військової небезпеки і військової загрози; розробку основних напрямів військової політики і положень військової доктрини, ряд інших.

Військові заходи, пов'язані з організацією оборони, передба­чають будівництво, підготовку і підтримку в необхідній готов­ності Збройних Сил України, інших військ, військових форму­вань і органів, планування їхнього застосування, а також їх застосування з метою оборони України; виробництво й удоско­налення систем управління Збройними Силами України, іншими військами, військовими формуваннями й органами, озброєння і військової техніки, створення їхніх запасів, планування вико­ристання в інтересах оборони радіочастотного спектра.

Економічні заходи, пов'язані з організацією оборони, пе­редбачають розвиток науки в інтересах оборони; фінансування витрат на оборону, а також контроль за витратою коштів, виді­лених на оборону, і діяльністю Збройних Сил України, інших військ, військових формувань і органів.

Мобілізаційні заходи, пов'язані з організацією оборони, міс­тять у собі планування переведення органів державної влади, органів місцевого самоврядування й економіки країни на роботу в умовах воєнного часу; мобілізаційну підготовку органів дер­жавної влади, органів місцевого самоврядування й організацій незалежно від форм власності, транспорту, комунікацій і насе­лення країни та інші.

Правові заходи в цій сфері пов'язані з розробкою і прийнят­тям законодавчих і інших нормативних правових актів у цій сфері, а соціальні — з матеріально-побутовим та грошовим забез­печенням службовців Збройних Сил України.

Відповідно до законодавства складовими частинами органі­зації оборони в Україні є мобілізація, мобілізаційна підготовка, цивільна і територіальна оборона.

Під мобілізацією розуміється комплекс заходів щодо пере­ведення економіки країни, органів державної влади, органів місцевого самоврядування й організацій на роботу в умовах воєнного часу, переведенні Збройних Сил України, інших військ, військових формувань, органів і спеціальних формувань на організацію і стан воєнного часу. Мобілізація в Україні може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Під мобілізаційною підготовкою розуміється комплекс заходів, які здійснюються у мирний час з метою підготовки галузей економіки країни, органів державної влади, органів місцевого самоврядування й організацій, Збройних Сил України, інших військ, військових формувань, органів і створюваних на воєн­ний час спеціальних сил до забезпечення захисту держави від збройного нападу і задоволення потреб держави і населення у воєнний час.

Цивільна оборона організується з метою захисту населення й організацій від небезпеки, шо виникають при веденні воєнних дій або внаслідок цих дій.

Територіальна оборона організується з метою захисту на­селення, об'єктів і комунікацій на території України від дій супротивника, диверсійних або терористичних актів, а також ведення і підтримки режимів надзвичайного і воєнного часу.

Читайте також:

1. Авоматизація водорозподілу регулювання за нижнім б'єфом з обмеженням рівнів верхнього б'єфі
2. Автоматизація водорозподілу з комбінованим регулюванням
3. Автоматизація водорозподілу регулювання зі сталими перепадами
4. Автоматизація водорозподілу регулюванням з перетікаючими об’ємами
5. Автоматизація водорозподілу регулюванням за верхнім б'єфом
6. Автоматизація водорозподілу регулюванням за нижнім б'єфом
7. Автоматичне регулювання витрати помпових станцій
8. Автоматичне регулювання.
9. Адміністративні (прямі) методи регулювання.
10. Адміністративно-правове регулювання державної реєстрації актів цивільного стану, державної виконавчої служби, нотаріату та адвокатури.
11. Адміністративно-правове регулювання проходження державної служби
12. АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ У ГАЛУЗІ КУЛЬТУРИ

Переглядів: 1414