Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Особливості педагогічного процесу у ВНЗ

План

ЛЕКЦІЯ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОГО ПРОЦЕСУ У ВИЩІЙ ШКОЛІ

1. Вищі навчальні заклади у системі освіти України.

2. Особливості педагогічного процесу у ВНЗ.

3. Загальні закономірності процесу навчання.

4. Принципи та методи навчання у ВНЗ.

1. Вищі навчальні заклади у системі освіти України

Науково-технічний прогрес зумовлює підвищення значущості освіченості будь-якої нації, престижності ролі вищої освіти в суспільстві, оскільки видатні досягнення економічного розвитку сучасних країн тісно пов’язані з успіхами у сфері вищої освіти. Освіта є запорукою майбутнього країни, важливою складовою її національної безпеки. Саме тому кожна держава опікується проблемами освіти та сприяє її постійному розвитку. Тенденції розвитку вищої освіти України визначені стратегією її приєднання до Болонського процесу, про що свідчить акт, підписаний 19 травня 2005 року в м. Берген (Норвегія). Основною метою Болонського процесу є створення зони Європейської вищої освіти, що сприяє полегшенню доступу громадян до якісної освіти. Створення зони Європейської вищої освіти базується на таких принципових позиціях:

1) впровадження двоциклового навчання, освітніх та кваліфікаційних ступенів (після завершення першого циклу навчання присвоюється академічний ступінь бакалавра, другого – магістра);

2) впровадження кредитної системи обліку трудомісткості навчальної роботи студентів, за основу якої береться ЄКТС – Європейська Кредитно-Трансферна Система, що має накопичувальний характер;

3) формування системи контролю якості освіти;

4) розширення мобільності студентів і викладачів;

5) забезпечення працевлаштування випускників;

6) підтримка привабливості Європейської системи освіти з одночасним збереженням кращих традицій та надбань національних систем вищої освіти.

ЄКТС створена з метою наближення, а не уніфікації систем вищої освіти європейських країн, завданням якої є: досягнення прозорості систем навчання у різних країнах та сприяння студентським обмінам у країнах Європи через надання можливості студентам здійснювати трансфер (перезарахування) та накопичення кредитів. Ця система ґрунтується на обліку обсягу навчального навантаження студента, необхідного для засвоєння програми навчання за відповідним фахом.

Кредит визначає трудомісткість навчання, не обмежується лише аудиторними заняттями, а складається з усіх видів навчальної діяльності студента, необхідних для завершення повного року академічного навчання у вищому закладі. Зокрема, до них відносяться: лекції, практичні та семінарські заняття, консультації, індивідуальна та самостійна робота, підсумковий контроль (екзамени, заліки), виконання дипломних, магістерських робіт, проходження ознайомлювальної, навчальної, соціально-педагогічної, виробничої практик.

У ЄКТС навчальне навантаження на один навчальний рік становить 60 кредитів, тобто 30 кредитів на семестр. Кредити ЄКТС – це відносне, а не абсолютне мірило навчального навантаження. Вони лише визначають, яку частину загального річного навантаження містить один елемент навчального плану у вищому навчальному закладі.

Кожна навчальна дисципліна може мати один або декілька залікових кредитів, кількість яких визначається змістом та формами організації навчального процесу. Вивчення залікового кредиту для студентів завершується підсумковим оцінюванням (тестуванням, заліком або семестровим екзаменом).

Заліковий кредит складається з модулів, які представляють собою частини програми навчальної дисципліни, поєднані конкретними формами навчання: лекційні, семінарські, практичні, лабораторні, індивідуальні заняття, усі види практик і консультацій та інші форми навчальної та науково-дослідної діяльності студентів. Кожен модуль складається із змістових модулів – це одна або декілька тем, або розділ курсу.

У Законі України „Про освіту” [13] зазначено, що вища освіта спрямована на забезпечення фундаментальної, наукової, загальнокультурної, професійної та практичної підготовки фахівців, які мають визначати темпи та рівень науково-технічного, економічного, соціально-культурного прогресу суспільства; формування інтелектуального потенціалу нації на всебічний розвиток особистості як найвищої цінності суспільства; здобуття громадянами освітньо-кваліфікаційних рівнів відповідно до покликання, інтересів і здібностей; удосконалення наукової та професійної підготовки, проводить перепідготовку та підвищення кваліфікації кадрів.

Закон України „Про вищу освіту” [13] кваліфікує студентів як активних суб’єктів освітньої діяльності. Студенти – це ті, хто навчається, а не ті, кого навчають. Трансформації в освіті спричинили зміни її базової парадигми. В умовах сьогодення освіта ґрунтується не тільки на традиційних засадах (знаннях, уміннях, навичках), але й на нових, запропонованих ЮНЕСКО: „вчитися знати, вчитися робити, вчитися бути, вчитися співіснувати”. Отже, знання, уміння, навички – це лише засіб, а не мета освіти ХХІ століття. Відповідно до умов Болонської декларації у процесі навчання зменшується частка прямого інформування студентів. Основним джерелом набуття професійних компетенцій стає систематична самостійна робота студента, що сприяє продуктивному формуванню конкурентоспроможного фахівця.

Державний вищий заклад освіти є суб’єктом освітньої діяльності, яка здійснюється з метою задоволення освітніх потреб особистості, суспільства і держави. Вищий заклад освіти у своїй діяльності керується Конституцією України, Законами України, постановами Верховної Ради України, Указами і розпорядженнями Президента України, Декретами, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України, нормативними актами Міністерства освіти і науки, іншими нормативними документами. Вища освіта має стати могутнім фактором розвитку духовної культури українського народу, відтворення продуктивних сил. Вищі навчальні заклади займають чільне місце в системі освіти України, забезпечують професійну підготовку фахівців різних спеціальностей відповідно до потреб і запитів суспільства. Головною соціальною функцією вищого навчального закладу освіти є підготовка студентів як професіоналів вищої кваліфікації та як представників інтелектуальної еліти суспільства. До вищих навчальних закладів відносяться:

Університет (класичний) – багатопрофільний вищий заклад освіти, який здійснює підготовку фахівців з вищою освітою природничих, гуманітарних, технічних та інших напрямів науки, техніки, культури за освітньо-професійними програмами всіх рівнів, проводить фундаментальні та прикладні наукові дослідження, є провідним науково-методичним центром, сприяє поширенню наукових знань та здійснює культурно-просвітницьку діяльність серед населення, має розвинуту інфраструктуру наукових і науково-виробничих установ і підприємств, високий рівень кадрового і матеріально-технічного забезпечення для такої діяльності. Можуть створюватися технічні, технологічні, медичні, сільськогосподарські та інші університети, які здійснюють багатопрофільну підготовку висококваліфікованих фахівців з вищою освітою у відповідній галузі.

Академія – вищий заклад освіти, який здійснює підготовку фахівців з вищою освітою за освітньо-професійними програмами всіх рівнів в окремо визначеній галузі знань або виробництва, проводить фундаментальні та прикладні наукові дослідження, є провідним науково-методичним центром у сфері своєї діяльності, має високий рівень кадрового та матеріально-технічного забезпечення.

Інститут – вищий заклад освіти або структурний підрозділ університету, академії, який здійснює підготовку фахівців з вищою освітою за освітньо-професійними програмами всіх рівнів у певній галузі науки, виробництва, освіти, мистецтва і культури, проводить наукову та науково-виробничу діяльність, має високий кадровий і матеріально-технічний потенціал.

Консерваторія (музична академія)– вищий заклад освіти, який здійснює підготовку фахівців з вищою освітою за освітніми програмами всіх рівнів у галузі культури та мистецтва: музичних виконавців, викладачів музичних дисциплін, композиторів, музикознавців; проводить наукові дослідження, є провідним центром у сфері своєї діяльності; має високий рівень кадрового та матеріально-технічного забезпечення. Навчання в консерваторії передбачає всебічну теоретичну і практичну підготовку музикантів до професійної виконавської та педагогічної діяльності.

Коледж – вищий заклад освіти або структурний підрозділ університету, академії, інституту, який здійснює підготовку фахівців з вищою освітою за освітньо-професійними програмами бакалавра або молодшого спеціаліста з одного (декількох) споріднених напрямів підготовки або спеціальностей, має необхідний кадровий потенціал, відповідну матеріально-технічну базу.

Технікум (училище) – вищий заклад освіти або структурний підрозділ університету, академії, інституту, що здійснює підготовку фахівців з вищою освітою за освітньо-професійними програмами молодшого спеціаліста з одного (декількох) споріднених напрямів підготовки або спеціальностей, має необхідний кадровий потенціал та відповідну матеріально-технічну базу.

Відповідно до статусу вищих навчальних закладів встановлено чотири рівні акредитації:

- перший рівень – технікуми, училища інші прирівняні до них вищі заклади освіти;

- другий рівень – коледжі та інші прирівняні до них вищі заклади освіти;

- третій і четвертий рівні – інститути, консерваторії, академії, університети (залежно від результатів акредитації).

У Законі України „Про вищу освіту” зазначено, що вища освіта забезпечує: фундаментальну, наукову, професійну та практичну підготовку фахівців; здобуття освітньо-кваліфікаційних рівнів відповідно до покликання, інтересів і здібностей; удосконалення науково-професійної підготовки, проводить перепідготовку та підвищення кваліфікації кадрів.

Зарахування до вищого навчального закладу освіти здійснюється за результатами незалежного тестування на базі повної загальної середньої освіти; на конкурсній основі відповідно до здібностей, незалежно від форми власності вищого навчального закладу освіти та джерел оплати за навчання. Навчання у вищих навчальних закладах освіти може проводитися з відривом від виробництва (очна форма), без відриву від виробництва (вечірня, заочна форма), шляхом поєднання цих форм (очно-заочна форма), а з окремих спеціальностей – дозволено навчання у формі екстерну.

Вищі навчальні заклади освіти здійснюють підготовку фахівців за такими освітньо-кваліфікаційними рівнями:

- молодший спеціаліст – підготовку забезпечують вищі заклади освіти першого рівня акредитації (технікуми та інші);

- бакалавр – підготовку забезпечують коледжі, інші вищі заклади освіти другого рівня акредитації;

- спеціаліст, магістр - підготовку забезпечують вищі навчальні заклади освіти 3-го і 4-го рівнів акредитації.

Основні напрями діяльності вищих навчальних закладів освіти, що визначені в нормативних документах, такі:

- підготовка фахівців різних освітньо-кваліфікаційних рівнів;

- підготовка та атестація наукових, науково-педагогічних кадрів;

- науково-дослідна та експериментальна робота;

- поглиблена спеціалізація, підвищення кваліфікації, перепідготовка кадрів;

- культурно-освітня, методична, видавнича, фінансово-господарська, виробничо-комерційна робота;

- здійснення зовнішніх зв’язків, укладання договорів спільної діяльності.

Відповідно до рівня акредитації вищим навчальним закладам надаються певні автономні повноваження:

- визначення планів прийому студентів, аспірантів, докторантів з урахуванням державного контракту (замовлення) та угод з підприємствами, установами, організаціями, громадянами;

- встановлення і присвоєння вчених звань вищими навчальними закладами освіти четвертого рівня акредитації;

- визначення змісту освіти;

- нші повноваження, що делегують державні органи управління освітою ВНЗ відповідно до його статусу.

Законом України „Про вищу освіту” визначені права студентів вищих навчальних закладів:

- добровільний вибір закладів освіти, форми навчання, освітньо-професійних та індивідуальних навчальних програм, позакласних занять;

- навчання для здобуття певного освітнього та освітньо-кваліфікаційного рівнів;

- додаткова відпустка за місцем роботи, скорочений робочий час та інші пільги, передбачені законодавством для осіб, які поєднують роботу з навчанням;

- продовження освіти за професією, спеціальністю на основі одержаного освітньо-кваліфікаційного рівня;

- здобуття додаткової освіти відповідно до угоди з закладом освіти;

- одержання направлення на навчання, стажування до інших закладів освіти, у тому числі за кордон;

- доступ до інформації в усіх галузях знань;

- користування навчальною, виробничою, культурною, науковою, спортивною, побутовою, оздоровчою базою ВНЗ;

- участь у науково-дослідній, дослідно-конструкторській та інших видах наукової діяльності, конференціях, олімпіадах, виставках, конкурсах;

- особиста або через своїх представників участь у громадському самоврядуванні, в обговоренні, під час вирішення питань удосконалення навчально-виховного процесу, науково-дослідної роботи, призначення стипендій, організацій дозвілля, побуту тощо;

- добровільна участь в об’єднаннях громадян;

- безпечні та нешкідливі умови навчання та праці;

- забезпечення стипендіями, гуртожитками у встановленому порядку;

- можливість трудової діяльності в установленому порядку в позаурочний час;

- на академічну перерву у навчанні у вищих та професійно-технічних закладах освіти;

- канікулярну відпустку тривалістю не менше, ніж вісім календарних тижнів;

- участь у формуванні індивідуального навчального плану студента;

- захист від будь-яких форм експлуатації, фізичного та психічного насильства, від дій викладачів, інших працівників, які порушують права, принижують їхню честь і гідність;

- користування послугами закладів охорони здоров’я, засобами лікування, профілактики захворювань.

Окрім того, студенти ВНЗ, які навчаються на денній (очній) формі навчання, мають право на забезпечення гуртожитком у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, а також на отримання стипендій, призначених юридичними або фізичними особами, які направили їх на навчання та інших стипендій відповідно до законодавства.

Водночас, у Законі України „Про вищу освіту” визначені обов’язки учасників навчально-виховного процесу у ВНЗ:

- додержання Законів України; моральних, етичних норм спілкування і поведінки;

- систематичне досконале оволодіння знаннями, практичними навичками, професійною майстерністю;

- підвищення загального культурно-освітнього рівня;

- відвідування обов’язкових навчальних занять і виконання в установлений термін усіх видів навчальних завдань, передбачених навчальним планом;

- додержання статуту, правил внутрішнього розпорядку вищого навчального закладу освіти.

Відповідальне виконання студентами обов’язків і забезпечення прав є ефективною умовою громадянського та професійного становлення майбутніх фахівців.

Основним документом, що регулює діяльність вищого навчального закладу та його окремих підрозділів є Статут. Керівництво діяльністю вищого навчального закладу здійснює ректор, який обирається уповноваженими представниками педагогічного колективу вузу і призначається наказом Міністерства освіти і науки України на контрактній основі з визначеним строком.

Управління безпосередніми напрямами діяльності вузу здійснюють проректори: з навчально-виховної, науково-дослідної, адміністративно-господарської роботи. Для розгляду основних питань діяльності вищого навчального закладу, забезпечення колегіальності в управлінні, для погодження та затвердження планів навчально-виховного, науково-дослідного характеру – створюється Вчена рада, до складу якої входять: ректор, проректори, декани факультетів, завідуючі кафедрами, провідні професори та доценти ВНЗ, керівники відділів, студенти.

Вчена рада вузу має такі повноваження:

- розглядати та приймати рішення з усіх питань організації навчально-виховного процесу;

- вирішувати питання щодо створення та скасування факультетів, кафедр, лабораторій, інших підрозділів;

- розглядати питання, що стосуються заміщення посад професорсько-викладацького складу, присвоєння вчених звань доцента і професора;

- обговорювати та затверджувати плани науково-дослідної роботи, підвищення кваліфікації професорсько-викладацького складу, викладачів;

- розглядати питання соціального та економічного розвитку вищого навчального закладу;

- вирішувати питання щодо безпеки життєдіяльності всіх учасників навчально-виховного процесу;

- розглядати питання видавничої діяльності;

- надавати пропозиції щодо кандидатів на заміщення наукових працівників з числа кандидатів наук на посади старших наукових працівників;

- рекомендувати випускників для навчання в аспірантурі;

- розглядати питання про призначення студентам та аспірантам іменних стипендій.

Залежно від фахової спрямованості вищого навчального закладу, створюються відповідні факультети. Факультет – це навчально-науковий та адміністративно-управлінський структурний підрозділ, що здійснює професійну підготовку студентів з певної або декількох споріднених спеціальностей. До складу факультету входять кафедри, лабораторії, інші підрозділи, які безпосередньо займаються фаховою підготовкою студентів певних спеціальностей. Управління факультетом здійснює декан, який обирається шляхом таємного голосування на 5 років. Залежно від кількості студентів, які навчаються за спеціальностями на факультеті, декан може мати заступників, які призначаються на посаду наказом ректора. На кожному факультеті організується рада, яка розглядає основні питання навчально-виховної роботи.

Кафедра є основним навчально-науковим підрозділом, що здійснює навчальну, наукову та методичну роботу із студентами з однієї або декількох споріднених спеціальностей; виховну роботу серед студентів, а також підготовку науково-педагогічних кадрів, підвищення їхньої кваліфікації. Керівництво кафедрою здійснює завідуючий, який призначається на посаду наказом ректора вищого навчального закладу на контрактній основі.

Навчальний рік у більшості вузів України поділяється на 2 семестри або 3 триместри. Кожен з них складається з певної кількості навчальних тижнів. Кожен семестр або триместр закінчується екзаменаційною сесією, яка триває 2-3 тижні та призначена для здачі екзаменів, заліків у разі необхідності. Після закінчення екзаменаційної сесії навчальними планами спеціальності передбачено зимові та літні канікули для відпочинку студентів.

Навчання у ВНЗ проводиться за навчальними планами спеціальностей та за робочими програмами з конкретних дисциплін. Навчальний план представляє собою документ, в якому визначено основний зміст професійної підготовки фахівця з певної спеціальності: перелік навчальних дисциплін, порядок їхнього вивчення за семестрами; кількість годин передбачених на аудиторні та практичні заняття; види та строки проходження практик; тривалість семестрів і канікул; періоди екзаменаційних сесій; перелік дисциплін, за якими передбачено виконання курсових робіт; дисципліни, за якими передбачено здача екзаменів і заліків у кожному семестрі, перелік дисциплін, що виносяться на державні екзамени тощо. Навчальний план є вихідним документом щодо організації та планування навчально-виховної роботи із студентами на факультетах, кафедрах. Навчальний план охоплює три основні цикли:

1) суспільні дисципліни – становлять ідейно-світоглядну основу професійного становлення майбутнього фахівця;

2) психолого-педагогічні дисципліни – цикл дисциплін, що розкривають наукові основи соціально-педагогічної діяльності та професійної підготовки соціального педагога;

3) спеціальні дисципліни – визначають профіль фахівця, формують компетенції майбутньої професії.

Відповідно до навчального плану складають графік навчального процесу, на якого організовують навчальні заняття та самостійну роботу студентів. На основі навчальних планів складають програми, що розкривають зміст і логіку опанування навчальних предметів.

Навчальна програма – це документ, в якому визначено зміст навчального матеріалу з конкретної дисципліни: теми лекцій, практично-семінарських, індивідуальних занять; запитання і завдання для самостійної роботи студентів, у тому числі для підготовки до практично-семінарського заняття; кількість годин на опрацювання певних тем тощо. На основі типових навчальних програм кафедри складають робочі навчальні програми, в яких мають бути відображені новітні досягнення певної науки.

Провідним документом, що регулює навчальний процес, є розклад занять. Правильно складений розклад занять забезпечує виконання дидактичних вимог до організації всіх видів занять і самостійної роботи студентів, що суттєво впливають на ефективність навчального процесу, а також на виконання психологічних вимог до організації розумової діяльності всіх учасників навчально-виховного процесу.

Отже, мета вищої освіти сьогодні – це підготовка фахівців, здатних забезпечити перехід від індустріального до інформаційно-технологічного суспільства через новаторство у навчанні, вихованні та науково-методичній роботі.

Педагогічний процес у ВНЗ розглядається як спосіб організації педагогічних відносин, сутність яких полягає у цілеспрямованому відборі та використанні зовнішніх чинників розвитку його учасників.

Педагогічний процес – це спеціально організована взаємодія учасників, вона розвивається впродовж певного часу, у межах певної виховної системи та спрямована на досягнення поставленої мети. Внаслідок такої взаємодії повинні відбуватися позитивні перетворення особистісних властивостей та якостей як вихованців, так і педагогів.

Структура педагогічного процесу завжди залишається інваріантною та універсальною, незалежно від того, де він відбувається. Мета відображає кінцевий результат педагогічної взаємодії, до якого прагнуть його учасники. Принципи визначають основні напрями досягнення мети. Зміст – це частина досвіду поколінь, яка передається через навчання та виховання, для досягнення мети згідно з обраними напрямами. Методи представляють собою способи взаємодії учасників педагогічного процесу, за допомогою яких передається та усвідомлюється зміст інформації. Засобами є матеріалізовані предметні способи опрацювання змісту, що використовуються разом з методами. Формиорганізації педагогічного процесу визначають зовнішнє вираження акту взаємодії учасників, що характеризується кількістю учасників взаємодії, місцем, часом та порядком їхнього здійснення.

Показником оптимальної взаємодії, міжособистісного спілкування у педагогічному процесі ВНЗ є інтелектуально-емоційні взаємовідносини між викладачами і студентами, які суттєво відрізняються від характеру взаємовідносин вчителя та учнів у школі. Викладачі та студенти вищих навчальних закладів освіти є рівноправними учасниками педагогічного процесу, між якими встановлюються суб’єкт-суб’єктні відносини, що мають особистісно-орієнтований характер. В умовах, коли весь зміст навчально-виховного процесу максимально наближений до умов практичної діяльності майбутніх фахівців – якості, що необхідні студентам для їхньої майбутньої професійної діяльності, формуються більш успішно. Відтак, педагогічний процес підпорядковується принципам моделювання, згідно з якими усі заходи, що проводяться у ВНЗ, мають бути насиченими професійним змістом і відбуватися у ситуаціях, максимально наближених до умов майбутньої діяльності. Відповідно до принципів моделювання, питома вага навчальних занять та заходів, що моделюють майбутню діяльність, постійно зростає за рахунок впровадження сучасних інноваційних технологій навчання.

Організація навчального процесу у вищій школі характеризується певними особливостями:

1. Дисципліни у вищій школі вивчаються в історичному розвитку, методами наукового пізнання, що сприяє зближенню навчальної роботи студентів з науковою.

2. Професорсько-викладацький склад ВНЗ проводить не лише навчальну роботу серед студентів, але й здійснює дослідження в галузі конкретної науки, що сприяє підвищенню пізнавальної активності студентів, їхнього інтересу до занять дослідженнями, науковими розробками.

3. Визначальною ідеєю протягом вивчення всіх дисциплін навчального плану є ідея підготовки компетентного фахівця.

Педагогічний процес у вищій школі постійно розвивається, вдосконалюється, оновлюється, знаходиться у стані позитивних змін. Стратегічним напрямом його розвитку є підвищення активності, самостійності та свідомості студентів, збільшення в їхній роботі питомої ваги самовиховання, самоосвіти, самоорганізації тощо. Рушійними силами розвитку педагогічного процесу у ВНЗ є, з одного боку, мотиваційно-цільові установки його учасників, а з іншого – притаманні йому такі суперечності:

1) суперечності між діями викладача (постановка навчальних та практичних завдань, викладання навчального матеріалу, показ прийомів виконання дій, засоби організації діяльності студентів, контроль цієї діяльності тощо) та психолого-педагогічними, фізичними можливостями студентів (рівень знань, умінь, навичок; ступінь розумового та фізичного розвитку; засвоєні засоби та прийоми навчальної діяльності; мотиви навчання, психічний стан);

2) суперечності між вимогами сучасного суспільства до рівня підготовки фахівця та можливостями впровадження сучасних інноваційних технологій навчання для підвищення рівня моделювання професійної діяльності на заняттях;

3) суперечності між самостійністю викладачів вищих навчальних закладів у відборі інформації та незадовільною самостійністю студентів у засвоєнні цієї інформації (вплив зміни форм навчання і контролю порівняно зі школою);

4) суперечності, пов’язані з особливостями адаптації колишніх школярів до нової системи навчання, нового колективу, змін режиму праці та відпочинку та реальним станом їхнього життєзабезпечення: студентськими столовими, гуртожитками, бібліотечними фондами тощо.

Мотиваційно-цільові установки всіх учасників педагогічного процесу знаходяться під впливом нової сучасної ідеології, що розвивається у напрямі підвищення рівня самосвідомості людини, яка сама відповідає за своє майбутнє життя та кар’єру. На підставі цього випливають мотиви розкриття власного інтелектуального і творчого потенціалу, прагнення поєднувати навчання з саморозвитком, досягати успіхів у навчанні, науково-дослідній діяльності, стати компетентним фахівцем тощо.

Реалії сьогодення потребують, щоб навчання у ВНЗ було інтерактивним, сутність якого полягає у тому, що навчальний процес відбувається за умови постійної, активної взаємодії всіх студентів; де викладач і студент є рівноправними, рівнозначними суб’єктами діяльності.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Будівельна класифікація ґрунтів	\|	Загальні закономірності процесу навчання

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.013 сек.