Лекція 28. Шкільні і письмові товари

Бісер

Батьківщина бісеру – Стародавній Єгипет, де з непрозорого скла виготовляли штучні перлини, які по-арабському називалися “бусра” (у множині “бусер”), звідси й пішла його назва. Ще в Стародавньому Єгипті були відомі прикраси з бісеру, вони прикрашали одяг фараонів. З Візантії прикраси з бісеру передавались до Європи. Тут бісерне гаптування розквітло в ХІІІ столітті. А згодом бісер почала виробляти Венеція, яка й донині зберегла почесний титул “столиці скла”.

Час найширшого застосування бісері на Україні – це кінець ХVІІІ – перша половина ХІХ ст. Вишивали, в’язали, ткали, плели, оздоблювали найрізноманітніші предмети побуту – панно, подушки, гаманці, кисети, підв’язки, шнурки, нитки бісеру вплітали в пряжу.

До Західної України бісерне мистецтво потрапило через Чехію, де й проросло на ґрунті поетичної вдачі народу.

Прикраси бісеру найпоширеніші в Закарпатській, Львівській, Івано-Франківській, Чернівецькій областях. На Гуцульщині бісер дістав своє широке застосування для оздоблення одягу та виготовлення нашивних прикрас: селянок, ґерданів, підвісок і т.д.

Мистецтво компонування бісерних прикрас – “Силяння” – живе у Карпатах здавна. Це мистецтв стало органічним і традиційним надбанням народу, невід’ємною часткою поетики й колориту краю. Серед прекрасних гір, гомону водограїв і різнобарв’я квітучих полонин, різьблених ґанків, чепурних розписаних будинків, дерев’яного посуду. Витинанок і вишиванок – пролягла бісерна веселка. Карпатські бісерні прикраси – це весь спектр кольорів. Чудовим рукоділлям захоплювалися не тільки жінки, а й чоловіки. На Гуцульщині побутувало чимало жіночих прикрас: натуральні, та штучні коралі, скляне намисто, дукачі, згарди, силянки та ґердани.

ґердан, силянка або драбинка, стяжка, нашита або насиляна пацьорками в різні узори, носиться залюбки карпатськими українками на шиї, рідше – на голові.

Виготовлені з бісеру вироби мали притаманні лише їм орнамент, колорит, місцеві назви. Найпоширенішими були шийні та нагрудні жіночі прикраси з різнокольорового бісеру у вигляді вузеньких смужок, плесканих ланцюжків та заокруглених ажурних комірців. У назвах цих прикрас немає чіткого розмежування: одну й ту саму прикрасу в різних областях, районах і навіть селах називають неоднаково. Так, заокруглений комірець з різнобарвного бісеру в селі Космач називають “силєнка”, у селах Брустури, Шепіт, Вербоцець – “ґердан”, у селі Яворів – “решітка”, у селі В. Ключів – “лапка” та інші.

Найбільш поширена назва “ґердан” означає плетений шнурок чи тасьма, а також прикраса у вигляді плесканого ланцюжка або ажурного комірця з різнокольорового бісеру, якими жінки прикрашали шию або голову а чоловіки – капелюхи.

Від техніки виготовлення прикрас походять назви: силянка, силєнка, силюванка, (від “силити”, “насилювати”, тобто “низати”, “нанизувати”); плетінка, плетінка, тканий гердан, від форми вічок – решітка, ліхтарик.

ґердан – нагрудна прикраса у вигляді петлі з суцільної або ажурної смужки різної ширини, яка одягається через голову на шию, з’єднані спереду медальйоном кінці прикрашають груди.

Смужка ґерданів низами завширшки 1-4 см. і завдовжки 1 м й більше, кінці ланцюжка з’єднували медальйоном. Прикрашеним торочками з бісеру.

Силянка – рівна суцільна чи ажурна смужка. Плели її з різнобарвного бісеру на волосяній або нитяній основі, завширшки від 0,5 до 4 см, геометричним орнаментом. Коротка силянка, яка щільно прилягає до шиї, а ззаду зав’язується або застібається на гачок, належить до шийних прикрас. Силянки носили на шиї по одній смужці або зразу по дві-три вузеньких смужки різних кольорів і узорів, поєднували їх з кількома разками скляного намиста, коралів, зґардами.

Для виготовлення прикрас із бісеру використовували прозорий і темний, фарфоровий і скляний, дрібний круглий бісер. На основі найстаріших зразків першої половини ХІХ ст. (Музей народного мистецтва Гуцульщини і Покуття імені Йосафата Бобринського – м. Коломия) можна припускати, що найдавнішим способом їх виготовлення було плетіння – нанизування силяння бісеру на волосінь (волос із кінського хвоста) або міцну нитку, кінчик якої замочували у віск (звідси й походить – “силянка”.

Спосіб силяння бісеру нескладний, не потребує особливих пристроїв, вимагає тільки точного розрахунку пацьорок та переплетень ниток. Відповідно до обраної ширини силянки беруть 6-8-10 ниток або волосінь і зв’язують їх на одному кінці. На кожну пару ниток нанизують відповідну кількість пацьорок певних кольорів та з’єднують їх третьою пацьоркою, переплітаючи нитки й утворюючи очко – ажур – рідкий та більш ущільнений. А далі продовжують силяння таким способам, щоб утворювались різноманітні композиції. Силянки плели неширокими смужками (до 4 см, ширини), святкові були ширшими, ажурнішими, завершувалися петельками (кутасики”, “дармовисики”, “вузлики”,, “верше”, “бомблики”, “цьомблики”, “Френзлики”).

Другий спосіб виготовлення прикрас з бісеру – ткання, подібне до виготовлення полотна, простим переплетінням. Таким способом виготовляють ґердани. Вони відрізняються від силянок тим, що не мають ажуру, фактура їхня щільна. Для ткання ґердана використовується невелика дерев’яна дошка – підставка, розміром 40-50х8-10 см з двома дерев’яними порогами, заввишки 5 см на кінцях. Відповідно до ширини ґердана на порогах, вздовж дошки намотується міцна нитка – основа, на одну більше, ніж буде пацьорок, на якій голкою тчуть візерунки. Силянки і ґердани об’єднуються інколи спільною назвою “ґердани”, хоч вони відрізняються технікою виконання, характером декору. В деяких селах селянки і ґердани називають ґерданами, якщо вони нашиті на стрічку (“ґарасівку”), яка зміцнює прикрасу.

Вузькі силянки або коротенькі ґердани щільно пов’язують на шию. Носили їх і в будень не лише молодь, а й літні жінки. На свято вдягали силянки ширші, багатші, часом по дві-три. В селах Річка, Яворів, Соколівка, Брустури, Прокурава, Шешори, під вузеньку силянку на шию одягали широку “решітку”, торочки якої звисали на груди.

Дівчата іноді пов’язували ґерданом голову замість стрічки. Силянка на шиї, короткий вузький ґердан на чолі, а іноді навіть дві смужки оперізували чоло, ніби притримували волосся на скронях.

Вироби з бісеру використовували і в чоловічому одязі. У с. Космач ґердани (“висьорки”) і зараз прикрашають чоловічі весільні капелюхи. В селах Брустури та Річка невеликі “висьорки” прямокутні або круглої форми пришивали з лівого боку на кептарі. Виготовляли також висьорки до кишенькових годинників, чоловічі краватки, прикраси до чоловічих капелюхів – “трісунки”, нанизували їх на дротик або на кінське волосся.

Сучасні вироби з бісеру різноманітні за формою, мають спрощені візерунки та кольорові поєднання, але як і старовинні, вони чудово пасують до сучасного одягу: півкола намиста з різноманітних за формою чи кольором ланцюжків, ажурні, мов мереживо силянки, довгі смуги ґерданів, чільця.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Технологія різьблення	\|	Напрями розвитку асортименту шкільних, письмових та канцелярських товарів

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.06 сек.