Поняття права і його ознаки

ОСНОВИ ТЕОРІЇ ПРАВА

Лекція №2

План

1. Поняття права і його ознаки

2. Джерела та форми права

3. Поняття і структура законодавчого процесу

4. Види і загальна характеристика нормативних актів

5. Поняття, структура і види правових норм

Суспільне життя людей тісно взаємопов’язане, оскільки вчинки однієї людини спричиняють певні наслідки для інших, тому успішна їх взаємодія неможлива без дотримання певних правил. І щоб створити взаємовигідні умови спілкування, чіткий порядок взаємовідносин, люди виробили систему правил, які регламентують їхню поведінку. Такі правила називаються соціальними нормами.

Соціальні норми – це правила поведінки, що врегульовують відносини між людьми і спрямовують їхню діяльність у спільних інтересах.

Серед них розділяють:

– морально-етичні норми, які сформувались в суспільстві стихійно, існують у свідомості людей і виступають критеріями у ставленні людей один до одного і до суспільства;

– релігійні норми, які визначають порядок проведення релігійних обрядів і регламентують відносини між віруючими;

– політичні норми, що врегульовують політичні відносини і являють собою політичні програми, заяви, декларації;

– естетичні норми є критеріями у ставленні людей до предметів матеріальної та духовної культури;

– правові норми – норми, що встановлені державою, і врегульовують найважливіші аспекти суспільних відносин і забезпечуються її примусовою силою.

У системі таких норм право посідає провідне місце. Правові норми, що діють у конкретній державі утворюють її правову систему.

Право поділяють на: а) права людини; б) права об'єднань, груп, верств; в) права нації, народу; г) права людства.

Кожне право як елемент правової системи, складається з багатьох правових норм. Аби вірно вибрати ту чи ту норму, треба знати, що вони об'єднуються не за випадковими ознаками, – між ними існують конкретна схожість і відмінності. Воно є системою правил загального характеру.

Право має загальнообов'язковий характер. Його положення не підлягають обговоренню чи оцінці під кутом зору їхніх доцільності, раціональності, бажаності чи небажаності здійснення.

Право характеризується внутрішньою формою, тобто об'єднанням правових норм в інститути, підгалузі й галузі права та окремі правові комплекси.

Право стає обов'язковим лише тоді, коли воно виїдається чи санкціонується уповноваженим на те суб'єктом.

Здійснення права забезпечується державою.

Розрізняють поняття «природне право» і «позитивне право».

Природне право – це сукупність правил, які випливають з самої природи буття людини і відображають загальнолюдські уявлення про принципи, на яких мають базуватись взаємовідносини між людьми. Вони є вічними і незмінними як сама природа (право на життя, на продовження роду, на ім’я).

Позитивне право – це система норм, які встановлені державою, діють у конкретний час, поширюються на конкретних осіб, забезпечуються примусовою силою з боку держави і можуть змінюватись або скасовуватись за її волею.

Таким чином, право – це система встановлених і охоронюваних державою загальнообов’язкових, формально визначених норм, що врегульовують найважливіші суспільні відносини.

Але суспільні відносини неоднорідні. Серед них можна виділити такі види як сімейні, трудові, цивільні та ін. Ця неоднорідність суспільних відносин зумовлює необхідність поділу правових норм, що врегульовують ці відносини і утворюють систему права держави, на окремі групи норм, які врегульовують окремі види відносин. Такі групи правових норм називають галузями права.

Галузь права – це система правових норм, які властивими їм методами врегульовують відносини у певній сфері суспільного життя.

Кожна галузь має свій предмет правового регулювання, тобто окремий вид суспільних відносин, що врегульовується саме цією галуззю.

Існують методи правового регулювання, за допомогою яких здійснюється правовий вплив на відповідне коло суспільних відносин та їх учасників:

v зобов’язування – покладання на осіб обов’язку діяти певним чином;

v дозвіл – надання особам права на певні дії або на утримання від певних дій;

v уповноважування – надання конкретним особам права на певні дії або на утримання від певних дій;

v заборону – покладання осіб обв’язку утримуватись від певних дій;

v обмеження – заборона вчиняти певні дії;

v рекомендації – пропозиції діяти певним найдоцільнішим чином;

v встановлення – визначення мети, завдань та принципів діяльності;

v заохочення – моральне або матеріальне стимулювання особи до певних дій;

v примус – вольовий вплив на свідомість і поведінку суб’єктів правовідносин з метою змусити їх діяти певним чином або утримуватись від певних дій.

Також існує два методи впливу на суб’єктів правовідносин:

v Імперативний – обов’язкове виконання веління держави, невиконання якого передбачає правові наслідки (санкції).

v Диспозитивний – передбачена нормами права можливість суб’єктів правовідносин обирати один із запропонованих цими нормами способів дій.

Всі галузі права поділяються на два види: публічне право і приватне право.

Публічне право – це система правових норм, що врегульовують відносини між державними органами, а також між державою та особою і суспільством, які складаються у процесі організації та здійснення державної влади. Конституційне, фінансове, адміністративне, кримінальне, господарське, екологічне право.

Приватне право – це система правових норм, що врегульовують відносини між приватними фізичними і юридичними особами. Сімейне, цивільне, трудове право.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Класифікація колізійних норм.	\|	Право і мораль

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.