Основні функції процесу естетичного виховання

Естетичне виховання, по-друге, це й педагогічна діяльність, яка спрямована на формування здатності сприймати і перетворювати дійсність за законами краси. Метою естетичного виховання є високий рівень естетичної культури особистості, її здатність до естетичного освоєння дійсності.

Естетичне в освітньо - виховному процесі

Основою, на якій здійснюється естетичне виховання є певний рівень художньо-естетичної культури особистості, її здатності до естетичного освоєння дійсності. Цей рівень виявляється як у розвитку всіх компонентів естетичної свідомості (почуттів, поглядів, переживань, оцінок, смаків, потреб та ідеалів), так і в розвитку умінь і навичок активної перетворюючої діяльності у мистецтві, праці, побуті, людських взаєминах.

Наявність творчих здібностей, естетичної потреби – найсуттєвіші риси людини. Потяг до краси, до творчості закладений у ній природою. Нерозвинені творчі здібності, незадоволена естетична потреба мають властивість деградувати, розчиняючись в інстинктах. У своїй повсякденній поведінці вона вже керується не прагненням творити, а певними фізіологічними чинниками. Коли дичавіє окрема людина – це трагедія, коли дичавіє людство – це вже катастрофа.

Серед духовно-емоційних чинників, з яких складається естетична культура і на які спирається естетичне виховання, особлива роль відводиться естетичним смакам. Естетичний смак – це здатність до відчуття і оцінювання прекрасного у природі, мистецтві, у суспільстві і діяльності людини, він є складовою частиною естетичної культури особистості – результатом її загальнокультурного розвитку та вихованості. Смак спонукає особистість до власної творчості. Достатньо розвинений естетичний смак є не тільки необхідним компонентом гармонійно розвиненої особистості, а й ефективним засобом творчого підходу до дійсності.

У науці утвердилася думка, що естетичний смак – це здатність людини розуміти й оцінювати естетичні особливості предметів і явищ природи та суспільного життя. Перші судження про смак як потяг до прекрасного в природі чи мистецтві відомі ще з античних часів, проте через брак наукових узагальнень вони мали інтуїтивний характер, а спроби формувати естетичні смаки були спонтанними, оскільки залежали від рівня розвитку матеріальної культури, науки, зокрема філософії та естетики, релігійних вірувань, духовного життя й соціально-економічного стану тогочасного суспільства.

Естетичний смак визначається як духовна якість особистості, завдяки якій здійснюється духовно-творче, емоційно-образне сприйняття та естетична оцінка світу. Смак не тільки віддзеркалює сучасні норми естетичного, але й закладає основи цивілізованого ставлення людини до світу.

У межах філософії смаки безпосередньо вивчаються естетикою, яка досліджує світоглядні та теоретико-методологічні засади естетичних смаків, їх природу, загальні закономірності їх функціонування та розвитку. Особливо велику увагу загально філософським проблемам смаків приділяє екзистенціалізм – «філософія існування» людини, оскільки відношенню людини до навколишнього світу та інших людей (зокрема, естетичному відношенню) екзистенціалізм надає першорядного значення.

Дослідження естетичних компонентів особистості повинні мати практичну спрямованість, що перш за все втілюється у навчально-виховний процес на різних ланках та етапах освітньої діяльності.

Однією з провідних підсистем естетичного виховання є навчально-виховний процес в школі. Предмети природничо-математичного, гуманітарного та естетичного циклів, а також трудове виховання вносять у цю підсистему свій вклад і одночасно тісно пов’язані між собою як її елементи. Керівну роль у забезпеченні педагогічної цілеспрямованості цього процесу відіграє учитель.

Необхідність естетичного виховання в процесі навчання підкреслювали видатні педагоги. Так, К. Д. Ушинський зазначав, що «кожен навчальний предмет так чи інакше містить естетичний елемент, передачу якого учням повинен мати на увазі вчитель». Естетизація навчально-виховного процесу в слов’янських країнах здійснювалася з давніх часів, проте в різні історичні періоди з неоднаковим ступенем активності. Зразком естетичного виховання в Україні була Києво-Могилянська академія, яка спиралась на досвід європейських вищих шкіл (Віленської, Кембріджської, Познанської та ін.), недільні школи, братські школи, а з другої половини ХІХ ст. – Ніжинський, Глухівський педагогічні інститути. На початку ХХ ст. ці ідеї підхопили Полтавський педінститут, Харківська Академія теоретичних знань та інші навчальні заклади.

Іншій аспект виховання естетичного – безпосередньо естетична освіта у школі, вищому навчальному закладі, поза навчальних структурах. В художньо-естетичній освіті сконцентровані значні можливості виховання творчої особистості, тобто усього того, що має значення для сучасного світосприймання і світовідчуття. Усвідомлення процесу художнього навчання можливе лише за умови, що педагог конструюватиме викладання мистецьких дисциплін за принципами педагогіки мистецтв (цілісності, образності, асоціативності, варіативності, імпровізаційності, інтонаційності). З опорою на вищевказані принципи сучасна мистецька освіта синтезує методи прогресивних методик, які максимально орієнтують на пріоритетність пізнавальної, виховної і перетворюючої функції мистецтва, на інтегральну природу людини, забезпечуючи цілісність її особистісного художньо-естетичного розвитку.

Завданням естетичного виховання є не тільки розширення художнього сприймання, списку прочитаних книг, почутих музичних творів, а й організація людських почуттів, духовного росту особистості, регуляція і корекція поведінки.

Дотримуючись ідеалів художньої культури у процесі її сприймання людина змінює світоглядні позиції, підвищує інтелектуальний рівень і формує свій власний характер. При цьому культура стає внутрішнім світом особистості, її власним змістом, збагачується індивідуальний досвід художньо-образного бачення, набувають культурно-естетичної форми почуття, смаки, потреби.

Завданням естетичного виховання є формування здібностей до естетичного сприймання, до естетичного оцінювання, до естетичної діяльності, це формує естетичну культуру особистості.

Розгляд проблеми естетичного виховання студентів дозволяє зробити такі висновки: естетична культура людини органічно зв’язана із соціумом, із станом культури країни в даний період; вона в усі історичні періоди пов’язана з мистецтвом: теорія гармонійного виховання заснована на відповідності художньої творчості й суспільного розвитку; естетичне виховання реалізується в сучасній освітньо-виховній парадигмі вищої школи й характеризується субкультурністю, плюралізмом і діалогічністю.

У педагогічній літературі існують різні думки про засоби досягнення естетичного розвитку особистості в освітньо-виховному процесі ВНЗ. Предметами, що цілеспрямовано формують естетичну культуру особистості студента, традиційно вважаються предмети естетичного циклу. Деякі дослідники стверджують, що естетичний потенціал містять у собі всі предмети гуманітарного циклу. І зовсім далекими від естетики предметами в сучасному освітньо-виховному процесі є предмети психолого-педагогічного та природничо - наукового циклу.

Що стосується шкільної освіти, то треба визнати той факт, що загальноосвітня школа не проявляє особливої зацікавленості у повноцінній образотворчій діяльності учнів: вона відбулася як установа передачі досвіду та трансляції культури і у своїй основі не вчить дітей продуктивно та глибоко її освоювати. А образотворча діяльність школярів сприймається більшістю батьків і навіть деякими вчителями як другорядна.

До найбільш значущих функцій загального естетичного виховання слід віднести пізнавально-освітню, розвиваючу, організаційно-педагогічну, культурно-соціальну, психологічну. Процес естетичного виховання, як будь - який виховний процес тісно пов’язаний з навчанням, має власні яскраво виражені пізнавальні та гносеологічні можливості. Пізнавальний функціональний комплекс містить такі функції, як гносеологічна (пізнавальна), комунікативна та трансляційна (або інформативна).

Гносеологічна (пізнавальна) функція визначається здатністю концентрувати в собі досвід минулих поколінь і крізь цю призму давати людині цілісне уявлення про неї, дає можливість з’ясувати свої потреби та інтереси, сприяє розвитку самосвідомості, що створює умови для освоєння світу.

Із пізнавальною функцією пов’язані трансляційна та комунікативна. Трансляційна функція може бути визначена як інформативна. Книга може виступати як пам’ять людства, вона здійснює передачу знань від покоління до покоління, які вона кодує в знакових системах. Комунікація передбачає не тільки спілкування за допомогою книги, але і наявність певного поля розуміння.

Центральним функціональним комплексом виступає гуманістичний, де головними функціями є гуманістична, виховна, духовно-моральна.

Функціонування пізнавального потенціалу естетичної культури пов’язане з розвитком естетичних творчих здібностей особистості. Естетична культура реально виявляється в будь-якому вчинку людини, в її ставленні до довкілля. У розумінні прекрасного, краси, їх впливу на формування естетичних відчуттів та поглядів людей, слід відрізняти три групи явищ, які по-різному проявляються у вихованні та виникненні естетичних почуттів людей. Перше, краса у природі, її оцінки людьми визначаються географічними, етнографічними, природними умовами, в яких народжується та виховується людина. Друге, краса в людині. Безумовно, велику роль відіграє краса фізична, зовнішні риси людини, які мають національні, расові відмінності у кожного народу. Важливе значення у судженнях про красу людини мають його духовні, інтелектуальні, моральні якості та риси. Хоча останні також можуть оцінюватися людьми по-різному, тут починають проявлятися соціальні, класові мотиви, приналежність людини до різних соціальних страт. Нарешті, третя група – краса та прекрасне у суспільному житті. Вони здебільшого визначаються тими ж причинами, що й у другій групі, але сюди додаються характеристики власне самого суспільного життя, його демократичного устрою, утвердження в ньому соціальної справедливості, рівності прав і свобод людини, всієї сукупності суспільних ідеалів, що сповідуються та стверджуються життєдіяльністю даного суспільства.

У сучасній педагогічній науці й практиці існує певна суперечність між потребою в новому осмисленні значення естетичної культури для становлення особистості й традиційною недооцінкою ролі шкільних предметів гуманітарно-естетичного циклу. У шкільній практиці існує певна диспропорція: поряд із посиленою увагою до розвитку інтелекту недостатньо уваги приділяється вихованню культури почуттів. Спостерігається розрив між засвоєними знаннями, принципами й реальними вчинками вихованців.

Педагогічні проблеми виховання естетичної культури є закономірним відтворенням протиріч між вимогами суспільства й реальним станом культурного рівня молоді, між ідеалом естетично культурної людини й недостатньо дієвим механізмом сучасного навчально-виховного процесу в середніх освітніх закладах.

У межах спеціально-наукових аспектів аналізу естетичних смаків найважливішими є психологічний, соціологічний та педагогічний. У рамках психологічного аспекту розглядаються такі відношення свідомості до дійсності, як відчуття, сприйняття, уявлення і мислення, їх місце і роль у становленні естетичних смаків, а також роль таких психічних механізмів, як пам’ять та увага. Далі висвітлюється вплив людських емоцій та почуттів на формування смаків, зокрема елементарних почуттів (приємність, задоволення, радість, сум тощо) та вищих почуттів – інтелектуальних (почуття нового і оригінального, задоволення творчою діяльністю), морально-етичних (совість, честь, порядність, почуття обов’язку та товариськості), практичних (почуття позитивної само- чи взаємооцінки результатів діяльності), естетичних (враження від творів мистецтва, їх естетичні оцінки). Під кутом зору їх значення для формування і розвитку естетичних смаків аналізуються різні емоційні стани людини – настрої, стреси, афекти, фрустрації, а також пристрасті та захоплення. Нарешті, з’ясовуються психологічні характеристики особистості: воля, темперамент, характер, здібність, спрямованість та установка. Особливо складний спектр залежностей простежується між естетичними смаками та трьома останніми психологічними характеристиками особистості: з одного боку, здібності, установки та спрямованість особистості є передумовою формування у неї певних естетичних смаків; з другого боку, смаки людини чинять зворотній вплив на розвиток її здібностей, на її психологічну спрямованість (сукупність усталених мотивів діяльності людини) та установку (готовність діяти певним чином).

Соціологічний аспект дослідження естетичних смаків передбачає, по-перше, вивчення того, як впливає прекрасне (зокрема, мистецтво й інші естетично значущі види діяльності) на життя суспільства і його окремих соціальних груп; по-друге, вивчення соціальної обумовленості естетичних смаків, впливу соціальних чинників на формування естетичних ідеалів, на розвиток культури, різних видів мистецтва.

Як свідчать дослідження в галузі педагогічної соціології вищої школи та психології студентської молоді, одним із головних факторів виховання інтелігентності, окрім високої професійної та загальнокультурної підготовки, є формування належної естетичної свідомості, зокрема естетичних смаків.

Важлива роль у вихованні інтелігентності належить сім’ї, найближчому оточенню і, звісно, загальноосвітній школі. Однак «пік» у формуванні основних атрибутивних якостей інтелігента, зокрема його естетично-емоційного компонента, припадає на студентські роки. У молодої людини до 18-22-річного віку спостерігається нарощування емоційного ставлення до дійсності, зокрема до обраної діяльності, після чого йде поступовий спад емоційного компонента. Саме у цей «піковий період» закладаються основи естетичних смаків, їх критерії, далі вони лише шліфуються, конкретизуються, наповнюються відповідним змістом.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Проблема естетичної освіти та виховання у європейській філософській думці	\|	Засоби діагностики ступеня досягнення кінцевих цілей вищої освіти

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.007 сек.