Слов’янська доба в дохристиянській культурі українських земель.

Слов'яни — один з величезних індоєвропейських етносів, який виділився з. германо-балто-слов'янської групи у II тис. до н. е. і розвивався в розмаїтому культурному полілозі на перехресті торгівельних і міграційних шляхів.

Формування слов’янської культури відбувається у римський період, про що свідчить зарубинська та черняхівська археологічні культури, відкриті В. Хвойкою (с. Черняхів на Київщині та с. Зарубинці на Черкащині). Знайдено цілі городища 2 ст. до н. е. – 4 ст. н.е., де багато бронзових і срібних прикрас, вишуканих керамічних виробів. Римські монети, амфори свідчать про торгівлю з римськими колоніями. У носіїв цієї культури (антів) був своєрідний глиняний календар – широка посудина, край якої поділено на 12 секцій (місяців), у кожній із яких зображені характерні явища природи, сільськогосподарські роботи чи свята. Черняхівці й зарубинці вели землеробський спосіб життя, проте володіли технікою обробки кольорових металів. Наприкінці 4 ст. черняхівська культура занепадає під навалою гунів.

Перші згадки про слов’ян датуються VI ст. і належать римським історикам Плінію Старшому, Тациту, Птоломею, які вважають племена антів, склавинів та венедів, автохтонним і стародавнім народом. В арабських джерелах згадується держава 3 – 4 ст. н. е. на теренах України – Ортанія, Ратанія чи Рутенія розташована на територіїміж Дністром і Дніпром, де мешкали переважно анти (племінне об’єднання східних слов’ян – полян, древлян, сіверян, уличів, тиверців).

Слово анти – не самоназва, має іранське походження і означає людей, котрі перебувають на окраїні, рубежі (анти жили на південно-східній околиці слов'янського світу, дуже близько від скіфів і сарматів). Візантійські письменники зображували антів високими, світловолосими, дужими людьми. У них був демократичний державний устрів, усі справи вирішували за допомогою народного віче, а на час війни обирали вождя.

Постійна необхідність захисту, як і здійснення спільних військових походів на Візантію і землі аж до Балкан, спонукає слов’янські племена до укладання союзів і формування воєнної демократії. Десь у 6 – 7 ст. з’являється тип укріплених поселень городищ – своєрідних адміністративних, ремісних і торгівельних центрів. Поляни виступили як консолідуюча сила, що в зібрала слов’янську спільність навколо Києва.

Реконструювати розвинену систему релігійних уявлень слов’ян досить складно, культура слов’ян була усною, а подальша письмова культура Київської Русі не була зацікавлена в фіксації давніх язичницьких уявлень.

Ґрунтом релігійних уявлень був пантеїзм та анімізм. Слов’яни обожнювали природу, рослинний і тваринний світ, природні стихії, зокрема воду і вогонь. З культом вогню був пов'язаний поховальний обряд кремації. Анімізм слов’ян мав паростки християнського світобачення: вважалося, що душа доброї людини перевтілювалася в добрих духів дерева, птаха, душа злої людини ставала рабом. Велике значення надавалося магії. З магічними діями були пов’язані ритуальні вироби з глини – хлібці, сакральні камені зі знаками. Роль фетишів виконували різноманітні підвіски з металу, каменю, кістки, глини. Поступово з формуванням ранньокласового суспільства та підвищення князівської влади склалася ієрархічна система міфологічних уявлень.

Верховною владою був наділений Перун — бог грому і блискавки, покровитель князя і князівської дружини.

Велес — покровитель скотарства, торгівлі, достатку.

Владикою світу був Сварог — бог вогню і світла, від нього походять інші боги Сварожичі:

Даждьбог — в буквальному перекладі означає «давач добра», бог сонця, виконував функцію культурних героїв, полегшив життя простого люду, створивши плуг, навчив людей ростити пшеницю, тому останній сніп як удячність – Дідух зберігався в хаті на покуті;

Овин — бог домашнього вогнища.

Стрибог — бог вітрів.

Хорс — бог Місяця, хоча в роксоланів вважався богом сонця

Мокоша —богиня-мати, богиня землі, родючості і ткацтва, покровителька жінок, її культ походить від ще давнішого культу Дани — богині води, яка присутня в слові вода, в назві багатьох слов’янських рік: Дніпро, Дністр, Дунай, Дон.

Сімаргл — імовірно охоронець посівів, рослин, божественний вісник.

Наступним міфологічним рівнем вважають сімейно-родові: Род — в давні часи був богом над богами, творцем всесвіту, але пізніше набув значення домовика, охоронця дому й вогню. З ним пов'язаний культ жіночих божеств – Рожаниць — покровительок життя, зірок, цей культ сформувався ще в період матріархату, від них походять Лада — богиня гармонії в природі, в богиня шлюбу, мати-годувальниця; і Леля — богиня любові.

Із сезонною обрядовістю були пов’язані Купайло — бог літнього сонця, Ярило – бог весняного сонця, родючості.

Напівбожествами були духи – домовики, лісовики, водяники, болотяними, очеретяники, польовики, гайовики, упирі, русалки, мавки.

Найбільш абстрагованими міфологічними образами вважалися Правда й Кривда, Життя і Сметь, Доля й Недоля.

Міфів було дуже багато: відголоски їх знаходимо в фольклорі: про створення сіту з яйця, про живу воду. Універсальну картину сіту слов’яни втілювали в образі сітового дерава, його уявляли як Вирій (явір, береза, сосна), поділений на три частини по вертикалі – крону (символ неба, місце богів, сонця), стовбур – символ землі, заселяють його бджоли – уособлення слов’ян-землеробів, корені – змії.

Існувало багато свят і обрядів, були святилища, жертовники, де приносили жертви, але з прийняттям християнства їх знищили. Одну з таких пам’яток – знайдено в річці Збруч – кам’яну статую бога Світовида, упорядника всесвіту (Збручанський ідол) – чотиригранний стовп висотою 2,67 м, розділений вертикально на три рівні.

У 8 – 9 ст. зростає значущість князівської влади, активізуються зв’язки з Візантією. Потреба чіткої ієрархії феодального суспільства зумовлює поступове проникнення християнства.

Дохристиянська культура слов’ян має величезне значення для формування ґрунту власне української культури. На думку багатьох учених вона мала й докирилічне письмо, адже слов’янські князі укладали грамоти з Візантією.

Практичне заняття 2. Прадавня культура на теренах України

1. Сутнісні ознаки й періодизація первісної культури України.

2. Первісні культури на території України. Трипільська культура та її здобутки.

3. Діалог культур на праукраїнських землях.

a. Культура кіммерійців, скіфів, сарматів на українських землях.

b. Антична культура полісів Північного Причорномор’я.

c. Слов’янська доба в культурі українських земель.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Антична епоха в українському контексті.	\|	ЛЕКЦІЯ 2

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.