ПОНЯТТЯ ОСОБИСТОСТІ В ПСИХОЛОГІЇ ТА ПРАВОВІЙ НАУЦІ

Особливий підхід у вивченні особистості покладений в основі типології людей заЕ. Кречмером — Б. Г. Ананьєвим, які доводили, що людей можна розрізняти за різними проявами особливостей особистості.

Особистість трактується як організована система більш-менш важливих конструктів, які людина використовує, щоб інтерпретувати світ переживань і передбачати майбутні події.

Предметом дослідження когнітивної психології є пізнавальні психічні процеси: відчуття, сприйняття, уява, пам'ять, мова, мислення, інтелект.

В узагальненому вигляді основні напрями вивчення особистості людини можна подати таким чином:

Рис.

Напрям психології	Предмет дослідження
Біхевіоризм	Поведінка
Фрейдизм	Несвідоме
Гештальтпсихологія	Цілісні структури психіки
Гуманістична психологія	Особистість, індивідуальність
Когнітивна психологія	Пізнавальні процеси

Рис. Напрями вивчення особистості людини

Залежно від способу вирішення виробничих завдань серед працівників виділяють такі типи:

мислитель — переважає пізнавальний компонент, зосередженість на вирішенні логічних завдань; до негативів слід віднести невміння вирішувати організаційні проблеми, нетовариськість;

· співрозмовник — легкість у встановленні контактів, орієнтований на спілкування;

· практик - людина справи, яка має конкретну мету; рішуча в діях, гарний виконавець, непоганий організатор; вільно, невимушено виступає у великих аудиторіях. Існує також типологія людей залежно від зовнішнього вигляду;

· астенік — «слабкий», худий, тонкий, з вузькими плечима, довгою, вузькою і плоскою грудною кліткою;

· атлетик — «сильний»: широкі виступаючі плечі; масивна грудна клітка; пружний живіт; тулуб, що звужується до пояса; добре розвинута мускулатура;

• пікнік — «товстий», «щільний» — середнього зросту; огрядний; обличчя широке, м'яке; значних розмірів живіт виступає з розширеної донизу глибокої склепінної грудної клітки; схильний до ожиріння;

• дипластик -- погано сформована фігура, неправильна статура.

Зазначені типи в чистому вигляді зустрічаються рідко. Більш поширені змішані типи: пікнічно-атлетичні, астенічно-атлетичні, пікнічно-астенічні.

Хоча існують в природі типи особистості, що відрізняються темпераментом (залежно від типу вищої нервової діяльності) і характером (залежно від акцентуацій).

Коли ведуть мову про особистість того чи іншого суб’єкта, завжди розуміють її унікальність, своєрідність, відмінність від інших. Саме в індивідуальних відмінностях більшість знаходить ключ до розуміння проблеми особистості. „Індивідуальність - пише А.В. Петровський, - проявляється в рисах темпераменту, характеру, звичках, інтересах, в якостях пізнавальних процесів (сприйманні, пам'яті, мисленні, уяві), в здібностях, індивідуальному стилі діяльності тощо. Немає двох людей з однаковим поєднанням вказаних психологічних особливостей - особистість людини неповторна в своїй індивідуальності”.

Отже особистість - це людина зі своїми поглядами та переконаннями, яка проявляє свою унікальну цілісність, єдність соціально-психологічних якостей в міжособистісних, суспільних стосунках, яка свідомо бере участь у тій чи іншій діяльності, яка розуміє свої дії і здатна керувати ними. Саме в такому змісті поняття особистість використовується в юридичній літературі.

Висновок до І питання. Проблема особистості — одна з центральних у курсі психології. Про її складність та багатогранність свідчить навіть той факт, що сьогодні існує понад 50 визначень поняття «особистість^». За теоретичною і практичною значущістю вона належить до однієї з фундаментальних проблем. Проектування і діагностика особистості, визначення оптимальних умов і найефективніших шляхів її формування неможливі без знання структури особистості та закономірностей її становлення й розвитку. Недаремно слово „особистість" походить від латинського регзопа, що означає ритуальну маску, яку знімали з обличчя померлого у Стародавньому Римі. Вона втілювала ім'я, індивідуальні права і привілеї, які передають у спадок.

Особистість - фундаментальне поняття, одна із головних проблем в психології. В психологічній науці до сьогодні не створено єдиної загальновизнаної теорії особистості. Все це створює певні труднощі не тільки для психологів але і для правознавців, юристів для яких поняття: особистість суб’єкта правовідносин, особистість учасників кримінального, цивільного процесу, особистість винуватого, потерпілого є наповнені цілком конкретним, у тому числі і психолого-правовим змістом.

Варто розглянути декілька законодавчих актів щоб переконатись у цьому. Наприклад, в кримінальному судочинстві опираються на принцип „недоторканості особистості”; призначаючи вид і розмір покарання судам пропонується враховувати не тільки характер, важкість, наслідки злочину але і „особистість порушника”. Багато розділів Кримінального кодексу присвячено „злочинам проти особистості”.

З моменту появи людини на світ про неї можна говорити лишеяк про індивіда - представника виду Homo sapiens (істоти розумної), який має зумовлені природою особливості або наявний йому генотип. Поступово включаючись в систему відносин, які існують в суспільстві (спочатку в сім’ї, потім у школі), людина піддається впливу навколишнього середовища, в тій чи іншій мірі адаптовується до нього, до соціальних умов свого буття. Тобто відбувається поступовий процес її соціалізації, формування її особистості. Тому і вважається, що людина особистістю не народжується, а нею стає. З цієї точки зору в порівнянні з поняттям „індивід”, поняття „особистість” - якісно більш новим утворенням, яке появляється значно пізніше народження людини, яка вступає в стосунки з навколишніми людьми. Якщо поняття „індивід” вказує на зв’язок людини з природою, тоді поняття „особистість” - на зв’язок людини з суспільством, соціальним середовищем. Тому існує таке визначення: „особистість - це зовнішні прояви індивідуальності - як людина сприймається навколишніми і, як вона на них впливає”.

Визначень особистості американський психолог Г. Олпорт в психології, філософії, соціології, теології, юриспруденції нарахував біля п’ятдесяти.

При описі особистості представниками різних наукових шкіл та напрямків використовуються такі теоретичні підходи:

- біологічний - окремі риси, властивості особистості передаються людині за спадковістю, тобто окремі елементи, що входять до змісту особистості мають вроджений, спадково зумовлений характер;

- експериментальний - вивчення особистості йде від дослідження перцептивних, пізнавальних процесів, вищої нервової діяльності людини, їх ролі у поведінці в різних ситуаціях;

- соціальний - вивчається соціальне середовище, соціальні ролі, суспільно-історичні, культурні умови, що впливають на формування особистості людини, яка розглядається і описується як складова частина суспільства,як продукт суспільного розвитку,

- гуманістичний - в його основі є намагання бачити в кожній людині особистість, а в самій особистості - її духовний початок; з цих позицій досліджуються головні ознаки, які відображають її основні властивості, внутрішню структуру, які порівнюються з поведінковими, соціальними характеристиками індивіда.

В основі розуміння особистості як єдиного цілого (біологічного, психічного та соціального) є положення С.Л. Рубінштейна, згідно якого зовнішні причини, соціальний досвід людини діють заломлюючись через внутрішні умови, її психіку, свідомість. „При поясненні будь-яких психічних явищ, - писав він, - особистість виступаєяк єдина сукупність внутрішніх умов через які заломлюються всі зовнішні впливи”.

Дана формула – „зовнішнє діє через внутрішнє”, що розкриває характер впливу на психіку зовнішніх, соціальних причин, перетворюючий вплив особистості на соціальні процеси, доповнюється формулою, яку запропонував О.М. Леонтьєв; „внутрішнє... діє через зовнішнє і цим саме себе змінює”.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Деякі психологічні школи вивчення особистості	\|	ПСИХОЛОГІЧНА СТРУКТУРА ОСОБИСТОСТІ

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.