Структурний функціоналізм Т.Парсонса та Р.Мертона.

До основних макросоціологічних парадигм зараховують структурний функціоналізм і конфліктологію, оскільки структурні парадигми розглядають організацію, функціонування і розвиток суспільства як єдиного цілого на макрорівні. (Інтерпретативні парадигми акцентують увагу на дослідженні і тлумаченні людської поведінки на мікрорівні).

Засновники сучасного структурного функціоналізму – Толкотт Парсонс (1902 – 1979) і Роберт Мертон (1910 – 2003) в своїх працях спирались на ідеї Г.Спенсера, Е.Дюркгайма, М.Вебера та ін.

Суть структурного і функціонального підходів. При структурному підході об’єкт дослідження (суспільство, соціальний інститут або соц. процес) складається з одиниць чи елементів, які входять до його складу, утворюючи певну структуру. Функціональний підхід з’ясовує зв’язки між елементами і цілим, а також способи їх функціонування. Соціолог розглядає можливі стани системи, допустимі стани сполучення елементів у ній, визначає набір функцій як способів поведінки, що властиві певному системному об’єкту за умови збереження його структурної цілісності.

Для Т.Парсонса соціальна система – це сталий комплекс соціальних дій, що повторюються і взаємопов’язуютсья. Соц. система – усталений комплекс мотивованої людської поведінки. Соц. структуру утворює система соц. відносин людей, які діють, виконуючи певні соціальні ролі стосовно один одного. Роль– це одиниця соц. відносин, де поєднані мотиви дій індивіда і його очікування щодо інших людей.

Діючий індивід роль соц. структура.

Т.Парсонс намагається визначити сукупність необхідних умов для всіх соціальних систем. Кожна соц. система має задовольняти певні фізичні потреби своїх членів таким чином, щоб вони могли вижити. Вона повинна мати засоби розподілу матеріальних ресурсів; сформувати процес соціалізації людей (тобто входження людини в суспільство і її адаптації до конкретних норм поведінки, властивих цій системі). Кожна система повинна мати певні засоби боротьби з правопорушеннями, використовуючи форми примусу або спонуки. Соціальні інститути в системі мають функціонувати злагоджено. Діючі норми мають доповнювати культурні цінності.

До формалізованої моделі системи дії входять культурна, соціальна, особистісна і органічна підсистеми, між якими відбувається взаємний обмін. Кожна з підсистем спеціалізується на виконання певних функцій: особа – функції досягнення мети; соціальна підсистема – функції інтеграції індивідів; культурна підсистема – функції поширення еталонів, цінностей, вірувань, знань; організм – функції адаптації до середовища.

У 1970-х роках Т.Парсонс завершує розробку теорії системи людської дії та її взаємообмінів з середовищем, яка становить сукупність підсистем світобудови (Всесвіту): світу фізичних об’єктів, біосфери і позасвідомого світу «кінцевих сенсів буття». Ця запроваджена науковцем система понять має значний вплив на сучасну західну соціологію.

Р.Мертон також підтримує парадигму функціонального аналізу, але, досліджуючи соц. систему і структуру, зосереджується на дисфункціях соц. поведінки, що виділяється від суспільних норм. На його думку, інтеграція суспільства є явищем проблематичним, а різні її ступені балансують на межі спектра: від повної згоди (консенсусу) до розбіжності (диссенсусу). Тому ґрунтовно аналізує розбіжності, оскільки вони порушують єдність суспільства. Р.Мертону належить ідея конфліктності суспільства, яку можна подолати шляхом зміни соціальної структури і створення нових відповідних організацій.

Основні складові структурного функціоналізму:

§ Суспільство = система взаємопов’язаних структур, що утворюють єдине ціле. Елементи системи взаємозалежні в силу різних виконуваних ними функцій.

§ Соц. інститути (держави, церкви, профспілки тощо) – не самостійні утворення, а частини соц. системи, які вливають на функціонування всього суспільства.

§ Індивід – основний елемент системи, що входить до соц. структури через виконувану ним соціальну роль.

§ В основі соц. життя лежать норми і цінності.

§ Соц. системи є інтегрованими і тяжіють до стабільності. Дисфункції суспільства = негативне явище, що потребує змін на краще. Роль соціології – виявлення соц. відхилень і попередження про них відповідні соц. інститути.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Розуміюча соціологія М.Вебера. Теорія соціальної дії. Протестантська етика і дух капіталізму. Політична соціологія М.Вебера	\|	Список рекомендованої літератури

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.014 сек.