Список рекомендованої літератури

Теорія конфліктів Р.Дарендорфа, Л.Козера.

У сер. 60-х років ХХ ст. у структурно-функціональному підході західної соціології як протест проти теорії стабільності, порядку соц. системи виникає теорія конфлікту – конфліктологічна парадигма. Основоположники – Чарльз Мілс (1916 – 1962), Льюїс Козер (1913 – 2003), Ральф Дарендорф ( нар. 1929).

Основне положення теорії: будь-якому суспільству притаманні нестабільність і конфлікти. На думку Л.Козера, іноді конфлікти мають позитивну роль – за певних умов сприяють збереженню соц. системи або позитивним змінам у ній, зумовлюють відкриття в економічній і технологічній сферах. Конфліктні процеси за певних умов сприяють пристосуванню соціальної системи до нових обставин. Не може існувати згоди серед всіх верств населення, тому соціальна напруженість суспільства є постійною; але конфлікт, особливо соціально контрольований, дозволяє краще пізнавати один одного і навіть зближуватись в межах однієї спільноти. Конфлікт сприяє соціальним змінам і виникненню всього нового. Нарешті, конфлікт із зовнішнім ворогом краще гуртує суспільство проти нього.

Р.Дарендорф у своїй конфліктній моделі суспільства напротивагу положенням структурно-функціонального аналізу затвердив положення:

1) кожне суспільство перебуває у процесі безперервних повсякденних змін;

2) у кожному суспільстві соц. конфлікти є повсюдними;

3) кожен елемент суспільства сприяє його інтеграції та змінам;

4) кожне суспільство ґрунтується на насильстві одних над іншими.

Діалектика влади і опір владі – рушійна сила історії, а влада неминуче породжує конфлікти. Р.Дарендорф вважає, що конфлікти як природний стан суспільства потрібно регулювати, не допускаючи «соц. потрясінь».

Основні риси конфліктної соц. парадигми:

- соціальні системи роздирають суперечності;

- соц. системи прагнуть до змін;

- в основі соц. життя лежать непримиренні інтереси, тому конфлікт - це постійний органічний внутрішній стан кожної соц. системи;

- соціальні конфлікти мають позитивне значення, сприяючи адаптації суспільства до змін і

прогресу;

- конфлікти вимагають соц. контролю для запобігання соц. вибухів і руйнації системи, а

соціологія посідає провідне місце у профілактиці конфліктів і їх оптимальному

розв’язанню.

1. Болотіна Є.В., Мішура В.Б. Соціологія. Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2007. – 128 с.

2. Викладання соціології: досвід інноваційних прийомів: Навчальний посібник. – К.: Центр учбової літератури, – 2008. – 280 с.

3. Ґіденс Е. Соціологія / Пер. С англ. В.Шовкун, А.Олійник; Наук. ред. О.Іващенко. – К.: Основи, 1999. – 726 с.

Лукашевич М.П., Туленков М.В. Соціологія. Базовий курс: Підручник. – К.: Каравела, 2006. – 312 с.
Нестуля О.О. Соціологія: практикум. Модульний варіант: Навч. пос. Для студ. вищ. навч. закл. – К.: Центр учбової літератури, 2009. – 272 с.
Соціологія: Підручник / За редакцією В.П. Андрущенка, М.І.Горлача. – Харків – Київ, 1998 – 624 с.
Соціологія: Підручник / За редакцією Н.П.Осипової - К.: Юрінком Інтер, 2003. – 336 с.
Соціологія: Підручник /За редакцією В.М.Пічі. - Львів: "Магнолія плюс", 2004. – 277 с.
Черниш Н.Й. Соціологія: Підручник за рейтингово-модульною системою навчання. – 5-те вид., перероб. і доп. – К.: Знання, 2009. – 468 с.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Структурний функціоналізм Т.Парсонса та Р.Мертона.	\|	Правовий стан особи, його види

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.