Джерела дитячої літератури.

Література додаткова

Література основна

Зміст

ХУДОЖНЬОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Тема: ДИТЯЧА ЛІТЕРАТУРА ЯК ОРГАНІЧНА ЧАСТИНА

ЛЕКЦІЯ

Мета: сформувати у студентів уявлення про своєрідність дитячої літератури; розглянути особливості поняття «дитяча література», характерні специфічні риси творів для дітей; функції дитячої літератури; визначити роль літератури в розвитку й вихованні дошкільнят та дітей молодшого шкільного віку; удосконалювати навички конспектування лекції; розвивати навички самостійної роботи з додатковою літературою; формувати вміння студентів сприймати літературу передусім як естетичну цінність; виховувати почуття поваги до художніх творів.

1. Поняття терміну «дитяча література» (література для дітей і коло дитячого читання).

2. Специфіка дитячої літератури.

3. Літературні форми.

4. Функції дитячої літератури.

5. Історична вертикаль розвитку дитячої літератури.

6. Популяризація дитячої літератури на сучасному етапі.

1. Кизилова В.В. Дитяча література: стан, проблеми, перспективи / В.В. Кизилова // Актуальні проблеми слов'янської філології: Міжвуз. зб. наук. ст. / Відп. ред. В.А. Зарва. – Донецьк: ТОВ "Юго-Восток, Лтд", 2009. – Вип. ХХ: Лінгвістика і літературознавство. – С. 236-240.

2. Папуша О Дитяча література як маргінес літературознавчої теорії: до проблеми конституювання об'єктів наукового дискурсу // Слово і час. – 2004. – № 12. – С. 20-26.

3. Противенська О.Г. Українська література у схемах і таблиця / О.Г. Противенська, М.І. Мещерякова, Я.В. Теміз. – Х.: Видавнича група “Академія”, 2000. – 100 с.

4. Ткаченко А.О. Мистецтво слова: Вступ до літературознавства: Підручник для студентів гуманітарних спеціальностей вищих навчальних закладів. – 2-е вид., випр. і доповн. – К.: ВПЦ „Київський університет”, 2003. – 448 с.

5. Лексикон загального та порівняльного літературознавства. – Чернівці: Золоті литаври, 2001. – 636 с.

1. Славова М. Золушка или принцеса? Теоретические модели детской литературы // Славова М. Волшебное зеркало детства. – К, 2002. – С. 5-14.

2. Література. Теорія. Методологія / упоряд. і наук. ред. Д. Уліцької; пер. з пол. С. Яковенка. – К: Вид. дім "Києво-Могилянська академія», 2006. – 543 с.

3. Зарубежная детская литература: Учебник для студентов библ. фак. ин-тов культуры / сост. И.С. Чернявская. – 2-е изд, перераб. и доп. – М: Просвещение, 1982. – 559 с.

4. Детская литература / Под ред. Е.Е. Зубаревой. – М.: Просвещение, 1989.

5. Українська дитяча література / За ред. Л.М. Кіліченко. – К.: Вища шк., 1984.

1. Дитяча література (література для дітей і коло дитячого читання).

"Дитяча література» – термін, наділений суперечливими тлумаченнями. У сучасних словниках та довідниках літературознавчого характеру знаходимо два різні визначення. Ю. Ковалів у 1 томі "Літературознавчої енциклопедії" розрізняє "дитячу літературу" і "літературу для дітей" і подає таке трактування: "Дитяча література – усна і писемна словесність, творена дітьми До неї належать безпосередньо пов'язані з грою різні жанри фольклору ... Дитяча література має синкретичний характер, специфічну художню форму з тяжінням до ритмізованого мовлення, словотворчості, розкутого фантазування. Поняття "дитяча література" охоплює також перші спроби пера юних початківців (поезія, проза тощо), опубліковані в періодиці для дітей. У "Лексиконі загального та порівняльного літературознавства" Людмила Сердюк подає інше тлумачення, вважаючи, що "дитяча література – художні, наукові, науково-популярні твори, які написані для дітей. Найчастіше в це поняття включаються також твори "дорослої" літератури, що назавжди ввійшли в коло дитячого читання".

Дитяча література – це "певна сукупність літературних творів, написаних або прилаштованих для дітей із цілком певною метою: звертатися до дитячої уяви, емоцій та почуттів, впливати на дитячі пізнавальні здібності, розвивати смаки та вподобання, розважати дитину". Поняття "дитяча література" виникає на перетині трьох уявлень – про дитячий твір (як результат цілеспрямованої діяльності людини), дитяче читання (як взаємодію дитини з текстом твору – читання, слухання, перечитування, переказування, доповнення і т.д.) та дитячу книгу (як канонізовану форму, фізичний спосіб існування твору). В контексті аналізу художніх творів, написаних письменниками для дітей та тих, що ввійшли до кола дитячого читання, доречно було б вживати термін "література для дітей". Поняття "дитяча література" має два значення: вузьке (це література, створена самими дітьми) і ширше (література, написана письменниками для дітей різного віку).

Дитяча література – органічна частина всієї художньої літератури: спільність історичного розвитку, творчого методу та ідейної спрямованості, жанрів, основної тематики, художніх засобів літератури для дорослих і дітей. Своєрідність дитячої літератури і дитячого читання, зумовлена їх виховною функцією і особливостями дітей різного віку.

Письменники, що писали про дітей та для дітей, багато думали про народну освіту. Це знаходило відбиток в їхній творчості. Заклик до знань як великої сили в житті людини брав свій виток в народній педагогіці.

О.М. Горький називав дитячу літературу величезною „суверенною державою”. І книги для дітей дошкільного віку – повноправні громадяни цієї держави. Дитяча література як частина загальної літератури є мистецтвом слова. Її особливості визначаються освітньо-виховними завданнями і віком читачів. Основна відмінна її риса – органічне злиття мистецтва з вимогами педагогіки.

Під педагогічними вимогами маються на увазі, зокрема, інтереси пізнавальні можливості і вікові особливості дітей. Вперше про дитячу літературу як мистецтва слова заговорили революційні демократи, вимагаючи „художньої істинності творення”, тобто справді образного і емоційного відображення життя в творах, які адресовані дітям.

Дитяча література повинна орієнтуватися на розвиток естетичної свідомості дитини, на формування її світогляду. Дитяча література – це те, що створено майстрами слова саме спеціально для дітей. Але, звичайно, юні читачі беруть для себе багато із історії літератури. Так виникає ще один термін – „дитяче читання” (тобто коло творів, які читаються дітьми).

В дитячому творі повинно бути органічне злиття педагогічного і естетичного початків, громадянська позиція, широкий зв’язок його з життям. В.Г. Бєлінський накреслив ідеал дитячого письменника, наділяючи його простою і ясною душею, живою фантазією, всебічними знаннями, любов’ю до дітей.

Для дитячих письменників особливо необхідною є гостра пам’ять дитинства: вона допомагає їм враховувати і втілювати в художніх творах ті особливості естетичного відношення до дійсності, які характерні для дитини.

2. Специфіка дитячої літератури.

Дитяча література як складова частина літератури загалом має свою специфіку: відповідає рівневі знань, життєвому досвіду, психологічному розвиткові дитини, орієнтується на певне тематичне коло, жанрові характеристики та поліграфічне оформлення.

Специфіка дитячої літератури зумовлена віковими особливостями читачів, адже кожен художній твір розрахований на певну категорію реципієнтів, адресований дітям певних вікових груп: молодшої та середньої дошкільної (3-7 років), старшої дошкільної та молодшої шкільної (7-11 років), середньої шкільної (7-11 до 14-15 років) та старшої шкільної групи (від 15 до 18 років). Зрозуміло, що поділ умовний, бо не завжди можна провести межу між віковими групами, що залежить від розвитку дитини, її природних здібностей, навиків, культури читання тощо. Зважаючи на той факт, що дитяча література враховує вікові потреби і можливості маленьких читачів, вона тісно пов'язана із педагогікою. Але не можна бачити у ній тільки "педагогічне заняття", бо така позиція викривлює її суть, виводить за межі мистецтва, обмежує освітньо-виховне значення.

Дитяча література підіймає ті ж проблеми, що й уся художня література взагалі. Вона зображає справжню дійсність.

Своєрідність дитячої літератури:

- образність дитячої літератури;

- доступність лексики і сприймання;

- врахування вікових особливостей дітей;

- дидактичні мотиви – повчальність;

- емоційність – особлива інтонація;

- яскравість – ілюстративний матеріал;

- пісенність творів;

- звуконаслідування;

- оптимістичність;

- драматизм, але без трагізму.

Специфіка дитячої літератури повинна виявлятися не лише в доборі спеціальних „дитячих” тем, а саме в особливостях композиції і мови творів. Сюжет дитячих книг повинен мати чіткий стержень, не дає різних відступів. Для нього характерні, як правило, швидка зміна подій і захоплюючі ситуації. Розкриття характерів персонажів повинні здійснюватися предметно і очевидно, через їхні справи і поступки, адже дитину більш за все приваблюють дії героїв.

Ставляться вимоги до мови книг. Адже це – збагачення словника юного читача. Яку мову найбільш сприймає дитина? Літературну, точну, образну, емоційну, нагріту ліризмом. Дитяча література готує читача до життя.

Основним джерелом дитячої літератури, як і всієї художньої літератури є реальна дійсність – життя і праця народу на різних етапах розвитку суспільства.

У різні епохи вийшли в світ видатні художні твори, в яких було правдиво відтворено життя й боротьбу народу, втілено прогресивні ідеї, змальовано типові характери людей. Частина цих творів завдяки своїй художній майстерності та ідейному змістові, пізнавальному та виховному значенню та доступності для дитячого сприймання перейшла в дитячу літературу. У дитяче читання ввійшло багато творів, написаних як у давноминулі епохи, так і письменників різних часів та країн. Українська дитяча література як органічна, але специфічна галузь словесного мистецтва виникла порівняно пізно. Її джерела – народна творчість – сягає у сиву давнину. Передусім вивчення будь-якої літератури ми починає з давнини, ми звертаємо увагу на міфологію, фольклор, усну народну творчість. Діти молодшого шкільного віку також вивчають давню літературну спадщину різних країн.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Система основних категорій і законів у соціології.	\|	Історична вертикаль розвитку дитячої літератури.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.