• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Способи захисту від інвестиційного ризику. Регулювання інвестиційних ризиків

Імітаційне моделювання

Аналіз величини відносних ризиків

Аналіз величини відносних ризиків є продовженням методу аналізу чутливості проекту.

Сутність даного методу полягає у визначенні можливих припустимих значень критичних змінних величин.

Аналіз величини відносних ризиків проводиться в такий спосіб:

1. Вибирається аналізований показник (наприклад, рентабельність інвестицій).

2. Визначається очікувана величина рентабельності інвестицій.

3. Визначається стандартне відхилення величини аналізованого показника.

4. Визначається коефіцієнт варіації, тобто величина відносних ризиків.

При оцінці рівня ризику інвестиційного проекту необхідно враховувати, що чим більше значення коефіцієнта варіації рентабельності інвестицій, тим вищий ризик цього варіанта інвестування.

В аналізі інвестиційного ризику значне поширення одержали методи імітаційного моделювання. Зміст імітаційного моделювання полягає в розробці імітаційної моделі, тобто моделі реальної господарської ситуації й маніпулюванні із цією моделлю з метою аналізу ситуації. У практиці аналізу інвестиційного ризику особливе значення набув метод імітаційного моделювання Монте-Карло. Побудова моделі починається з визначення функціональних залежностей у реальній системі, які згодом дозволяють одержати кількісне рішення, використовуючи теорію імовірності й таблиці випадкових чисел. Використання методів імітаційного моделювання потребує спеціальної програмної підтримки. Для оцінки ризиків фінансових інвестицій існують дві основні методики:

— аналіз чутливості кон'юнктури;

— аналіз імовірнісного розподілу прибутковості.

Залежно від виду проекта, його належності до того чи іншого типу портфеля розробляється система заходів протидії ризикам:

· заставні операції і гарантування;

· диверсифікація;

· страхування;

· лімітування;

· еккаутинг та ін.

При інвестиційному кредиті найбільшого поширення дістали такі засоби захисту від інвестиційного ризику, як позички під за­ставу та гарантовані кредити.

Позички під заставу — це позички, забезпечені з боку пози­чальника заставними активами. Застава — це один з найдавніших засобів забезпечення позичок. Але якщо у минулі роки заставні фізичні активи переходили у власність кредитора, то сьогодні во­ни, як правило, залишаються у користуванні позичальника, а кре­дитору у відповідності з контрактом переходять (уступаються) права володіння (цесія).

Банк прагне формувати власний позичковий портфель із за­безпечених кредитів, тому він зобов'язаний дуже вимогливо оці­нювати якість застави. Основні критерії цього:

· вік активів, їх моральний і фізичний знос, темпи старіння за­стави;

· простота оцінки цінності застави та можливість її перегляду індексації) у період кредитування;

· можливість розміщення закладених активів на ринку;

· рівень ліквідності як для фізичних, так і фінансових активів;

· підконтрольність — простота та легкість встановлення міс­ці входження застави та вступу у володіння нею;

Гарантованнй кредит видається під письмове зобов'язання ; третьої сторони сплатити борг у разі відмови від його сплати по­зичальником. Оцінка ризиків гаранта та вимоги до якості гарантії такі самі, як і до застави.

Гарантії можуть бути таких видів:

• обмежена або необмежена, тобто та, що гарантує всю забор­гованість чи тільки її частку;

• забезпечена або незабезпечена, тобто із заставою чи без неї;

• фізичних або юридичних осіб, тобто забезпечена власними чи корпоративними активами.

Кредитори звичайно прагнуть отримати необмежену та забез­печену гарантію, тому повинні особливо ретельно перевіряти її. При оцінці фінансового стану гаранта слід враховувати, що гара­нтія як умовне зобов'язання являє собою позабалансовий фінан­совий інструмент. Тому перевіряти необхідно як балансові, так і позабалансові операції гаранта.

Особливу відповідальність несе банк, який виступає у ролі га­ранта, оскільки гарантії, які ним видаються, так само, як і безпо­середньо кредити, забезпечуються не власними ресурсами, а ко­штами акціонерів або вкладників.

Одним з найефективніших методів збалансованості інвести­ційного портфеля є диверсифікація.

Диверсифікація — це розподіл цінних паперів портфеля та­ким чином, щоб досягти максимального доходу за мінімального ризику. Як правило, це здобувається шляхом розподілу капіталу між пакетами цінних паперів різної якості та різних термінів по­гашення для зниження портфельного ризику.

Існує кілька методів вимірювання ризиків, які використову­ються для вибору варіанта вкладення інвестицій.

Рис. 1. Тип портфеля за ступенем ризику:

1 — мінімальний;

2 — середній;

3 — максимальний; 4 — авантюрний.

1. Метод аналогій складається з вивчення досвіду інвесту­вання, оцінки результатів реалізованих проектів та екстраполяції їх на перспективу.

2. Метод моделювання грунтується на теорії ігор. Гіпотетич­ний інвестиційний проект (модель) «програється» з метою визна­чення реакції конкурентів.

3. Демонстраційний метод дозволяє визначити громадську думку стосовно інвестиційного проекту та з'ясувати коло потен­ційних інвесторів.

4. Методи математичної статистики дозволяють з'ясувати ймовірність настання події. Оскільки ризик є супутником будь-якого варіанта вкладання інвестицій, розрахунки проводяться з метою мінімізації можливих збитків, тобто визначаються ймовір­ність рівня втрат, ймовірність того, що вони не перевищать пев­ний рівень, який прийнятний для інвестора. По суті методи мате­матичної статистики являють собою математичне забезпечення методу аналогій.

Питання на самостійне опрацювання:

1. Галузевий і фінансовий ризики

Галузевий ризик пов'язаний зі зміною стану справ у окремій галузі економіки, яка, як і всі інші, переживає народження, підйом, розквіт і занепад. Це обумовлено зменшенням ресурсів, зміною попиту на продукцію, загальним напрямом економічного розвитку. Галузь на стадії підйому та розквіту має більший прибуток, і, відповідно, привабливість для акціонерів.

Фінансовий ризик — це збитки, пов'язані з нерентабельністю або банкрутством емітента цінних паперів. У цілому фінансовий ризик, як міру економічної або соціальної невизначеності, можна охарактеризувати за такими критеріями:

- величиною — високий, середній та низький;

- ступенем припустимості — припустимий, коли втрачається частина доходу, прибутку; критичний (локальний) ризик, за якого доходи втрачаються повністю й виникає необхідність відшкодовувати витрати; катастрофічний— повна втрата майна;

- об'єктами — підприємця, підприємства, банку, страхової компанії, тобто окремих юридичних і фізичних осіб;

- видом діяльності — ризики виробничої, посередницької, тор­гової, транспортної, консалтингової, страхової, охоронної та іншої діяльності;

- економічним змістом — чистий ризик як об'єктивна можливість понести збитки (нульовий результат) і спекулятивний — як суб'єктивна можливість отримання позитивного або негативного результату певної діяльності;

- характером — операційний, інфляційний, кредитний, процентний, валютний.

2. Ризик падіння загально ринкових цін. 3. Ризики інвестиційного портфеля.

Портфель інвестицій – це набір фінансових активів, якими володіє інвестор. В нього можуть входити як інструменти одного виду, наприклад, акції або облігації, так і різні інструменти: цінні папери, фінансові інструменти, нерухомість. Головна мета формування портфелю інвестицій полягає в одержанні необхідного рівня очікуваної доходності при більш низькому рівні очікуваного ризику. Ця мета досягається за рахунок:

по-перше, диверсифікації портфелю, тобто розподілу коштів інвестора між різними активами;

по-друге, ретельного підбору фінансових інструментів.

Розвиток широкого і ефективного ринку, статистичної бази, а також швидкий прогрес в області обчислювальної техніки призвели до виникнення сучасної теорії і практики управління портфелем фінансових інструментів. Вона побудована на використанні статистичних і математичних методів підбору фінансових інструментів в портфель, а також на ряді нових концептуальних підходів.

Головними параметрами при управлінні портфелем є його очікувана доходність і ризик. При формуванні портфелю неможливо точно визначити майбутню динаміку його доходності і ризику. Дані величини спочатку оцінюються на підставі статистичних звітів за попередні періоди. Оскільки майбутнє навряд чи повторить минуле зі стовідсотковою ймовірністю, то одержані оцінки можуть бути скориговані згідно зі своїми очікуваннями розвитку майбутньої кон’юнктури.

При аналізі доцільності операцій з портфелем цінних паперів, в тому числі тих, що впливають на його склад і структуру, можуть розв’язуватись три основні цільові задачі:

а) досягнення максимально можливої доходності;

б) досягнення мінімально можливого ризику;

в) одержання деякого прийнятного значення комбінації “доходність/ризик”.

Доходність портфелю визначається за формулою арифметичної середньозваженої. Тому задача максимізації доходності портфелю, у випадку її постановки, може бути вирішена однозначно і без особливих проблем, в тому числі і розрахункового характеру, оскільки об’єднання в портфель високоприбуткових активів забезпечує і високу доходність портфелю.

Вирішення другої задачі є складнішим. Якщо мова йде про безризиковий портфель, то проблем не виникає, оскільки такий портфель може бути сформований, наприклад, із державних цінних паперів. Будь-які інші цільові настанови, пов’язані з мінімізацією ризику, в принципі здійснюються в рамках вирішення третьої задачі.

Одержання деякого прийнятого значення комбінації “доходність/ризик” є переважаючим в інвестиційній діяльності. Це складне завдання і, як правило, не може мати однозначного вирішення.

Якщо аналізується доцільність додаткового включення до портфелю одного активу, то задача оптимізації відносно нескладна і зводиться до аналізу наслідків об’єднання двох активів. Додавання в портфель декількох активів, рівнозначно як і будь-які інші комбінації, приводить до багатоваріантних в плані досягнення оптимального значення комбінацій “доходність/ризик”.

Ризик портфелю, будучи нелінійною функцією, залежить від низки параметрів, основні з яких – кількість активів в портфелі, його структура та ризикованість його окремих складових і динаміка доходності. Поряд з цим, слід пам’ятати, що ризик портфелю залежить не від значень доходності, а від їх варіації та структури портфелю.

Об’єднання ризикових активів в портфель може призводити до зниження ризику в порівнянні з володінням кожним з цих активів окремо, однак результат залежить не тільки від ризикованості об’єднаних активів, але й від характеру взаємозв’язку між їх доходностями. Отже, ризик комбінації завжди менше максимального ризику об’єднаних активів.

При включенні до портфелю ризикового активу, доходність якого змінюється в одному напрямку з доходністю портфелю і описується прямим функціональним зв’язком, ризик нової комбінації залишається без змін тільки в тому випадку, коли значення варіації доходності об’єднаних активу і портфеля є однаковими. Оскільки в реальному житті на ринку цінних паперів функціональні зв’язки можливі лише теоретично, то це означає, що розширення портфелю завжди супроводжується зміною його ризику. Якщо доходність активу, що планується включити до портфелю, змінюється в одному напрямку з доходністю портфелю та описується кореляційним зв’язком, то ризик нової комбінації може змінитися в будь-який бік в порівнянні з ризиком вихідного портфелю. Якщо до портфелю додається актив, доходність якого змінюється не в одному напрямі з доходністю портфелю, то ризик нової комбінації, як правило, зменшується. Якщо є на вибір два активи з однаковими характеристиками, однак доходність одного з них змінюється однонаправлено, а доходність другого – різнонаправлено з доходністю портфеля, то з позиції мінімізації ризику для включення їх до портфелю потрібно надати перевагу другому активу.

Ринкові і неринкові ризики. Ефект диверсифікації. Як вже згадувалося вище, ризик, з яким пов’язане володіння активом, можна поділити на дві частини. Перша складова – це ринковий ризик. Його також називають системним або недиверсифікованим (неспецифічним). Він пов’язаний із станом кон’юнктури ринку, загальнозначущими подіями (війною, революцією тощо). Друга складова – неринковий, специфічний або диверсифікований ризик. Він пов’язаний з індивідуальними властивостями конкретного активу, а не зі станом ринку в цілому. Наприклад, власник будь-якої акції ризикує зазнати втрат в зв’язку із страйком на підприємстві, що випустило даний цінний папір, некомпетентністю його керівництва тощо. Цей ризик є диверсифікованим, оскільки його можна звести практично до нуля за допомогою диверсифікації портфелю. Як показали дослідження західних вчених, портфель, який складається з добре підібраних 10-20 активів, здатний фактично повністю виключити неринковий ризик.

Читайте також:

1. Абстрактна небезпека і концепція допустимого ризику.
2. Аварійно-рятувальні підрозділи Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, їх призначення і склад.
3. Авілум – “син чоловіка” – повноправна людина, охороні його життя, здоров’я, захисту його майнових інтересів присвячена значна частина законника.
4. Авоматизація водорозподілу регулювання за нижнім б'єфом з обмеженням рівнів верхнього б'єфі
5. Автоматизація водорозподілу з комбінованим регулюванням
6. Автоматизація водорозподілу регулювання зі сталими перепадами
7. Автоматизація водорозподілу регулюванням з перетікаючими об’ємами
8. Автоматизація водорозподілу регулюванням за верхнім б'єфом
9. Автоматизація водорозподілу регулюванням за нижнім б'єфом
10. Автоматичне регулювання витрати помпових станцій
11. Автоматичне регулювання.
12. Адміністративні (прямі) методи регулювання.

Переглядів: 1390