Невербальні засоби спілкування

Велике значення для підсилення смислової виразності та впливу на слухачів під час ділової комунікації мають невербальні засоби. Психологи стверджують, що від 60 до 80 % інформації в процесі спілкування люди передають невербальними засобами, зазначаючи, однак, що „менше освічена людина швидше покладається на жести, ніж на мовлення”[10].

Невербальна комунікація– це обмін та інтерпретація людьми невербальних повідомлень, які передають через рухи тіла, звукове оформлення мовлення тощо. Здійснюється вона за допомогою різних сенсорних систем: зору, слуху, тактильних відчуттів, нюху. З огляду на це розрізняють такі види невербальних засобів спілкування[11]:

1. Оптичні – жести, міміка, погляд, поза, хода.

2. Акустичні – 1) екстралінгвістичні (кашель, сміх, плач, зітхання); 2) паралінгвістичні (темп мовлення, тембр голосу, висота голосу, сила голосу, паузи).

3. Тактильно-кінетичні – потиск руки, поцілунок, прогладжування, поплескування.

4. Ольфакторні – запах тіла, запах косметики.

5. Просторово-часові, або проксемічні – відстань між співбесідниками, розміщення в просторі, тривалість контакту, ступінь пунктуальності в часі.

Усі ці види засобів невербальної комунікації існують не ізольовано, а перебувають у взаємодії, доповнюючи один одного. Їхня роль і значення важливі та відчутні як в усному публічному монологічному діловому мовленні, так і під час приватного діалогічного ділового спілкування.

Найбільш природно звукову мову людини доповнює мова тіла – міміка та жести, погляд, поза.

Міміка – це вираз обличчя, пов’язаний зі змінами лицевих м’язів. Мімічно у процесі передавання інформації участь беруть рот, губи, очі, брови, лоб (складки), рухливі частини обличчя.

Відомий російський юрист, оратор і письменник А. Ф. Коні стверджував, що в гарного оратора обличчя говорить разом з язиком. За допомогою лише виразу обличчя людина може передати відчуття радості, гніву, страху, подиву, презирства та ін. Особа з незворушним обличчям справляє неприємне враження на тих, хто звик стежити за реакцією співрозмовника.

Жести – це значущі рухи частин тіла (тулуба, голови, рук, пальців рук.) Встановлюючи зв’язок жестів зі словом та думкою, дослідники зазначають, що, будучи виразом думки, жест випереджує слово, як блискавка випереджує грім.

Найчастіше людина супроводжує усне мовлення жестикуляцією руками. Мова рук завжди індивідуальна, підпорядкована типу людського темпераменту. Уміння „читати” жести допомагає краще зрозуміти співрозмовника, наприклад:

1. Вказівним пальцем здебільшого показують на певну особу або предмет, напрям.

2. Стиснутий кулак – це наголошення на певному аспекті якогось питання, концентрація, опанування хвилюванням.

3. Відкрита долоня, обернена догори – це жест пояснення, переконання, відкритого знайомства, пропозиція зважити на якийсь план або оцінити якусь дію.

4. Відкрита долоня, обернена донизу, свідчить про незгоду, відмову.

У процесі ділового спілкування жести мають бути м’якими, стриманими та узгоджуватися з рухами всього тіла. Природна жестикуляція зближує промовця зі слухачами і робить зміст виступу більш зрозумілим. Якщо промовець не робить ніяких рухів, то увага слухачів послаблюється.

Природно доповнює міміку і жести людини у процесі безпосереднього спілкуванняпогляд. Погляд – це контакт за допомогою очей. Встановлено, що, розмовляючи, люди дивляться одне на одного в середньому 35–50 % усього часу, протягом якого відбувається розмова. Зоровий контакт промовця з аудиторією має бути не меншим. Він потрібен для того, щоб визначити реакцію на свої слова.

Звичайно, погляд – це сигнал, зміст якого можна визначити, беручи до уваги вираз обличчя та ситуацію. Наприклад, прямий погляд у вічі психологічно скорочує дистанцію між людьми, але надто тривалий може викликати неспокій, роздратування, страх. Часто прямий погляд сприймають як прагнення домінувати на кимось. Максимальний час, протягом якого прямий погляд переносять без дискомфорту, – не більше 3 секунд.

Оптимальним є м’який дотик очима. Тривалий погляд, спрямований на співрозмовника, свідчить про те, що людина говорить правду. Що складнішою є думка, то рідше людина, яка говорить, дивиться на слухача, прагнучи не розпорошити своєї уваги.

Залежно від спрямування погляду виділяють:

ü діловий погляд – трикутник між бровами та серединою лоба;

ü соціальний погляд – лінія очей – рот;

ü інтимний погляд – нижче від підборіддя.

Ситуація спілкування, соціальна чи вікова залежність, інші чинники можуть впливати на вибір пози співрозмовників. Поза– це положення тіла людини. Відомо близько 1000 положень тіла. Дуже інформативні для уважного спостерігача плечовий пояс і в цілому верхня частина тіла людини. Наприклад, відведення плечей назад указує на рішучість, почуття сили, активність. Плечі, відведені вперед, вказують на почуття слабкості і пригніченості або навіть на комплекс неповноцінності.

У діловому мовленні звертають увагу на позу сидячи і стоячи. Наприклад, під час прийомів, які влаштовують на міжнародних конгресах, симпозіумах, конференціях, гості спілкуються і пригощаються стоячи, що дає змогу познайомитися з більшою кількості людей, ніж якби усі сиділи за столом. Начальник, який розмовляє з підлеглим сидячи, дає зрозуміти, що розмова триватиме недовго. Запрошення сісти у такій ситуації може означати, що керівник не має наміру використовувати своє службове становище або розмова буде тривалою. Людина, яка стоїть, коли інші сидять, притягує до себе більше уваги, наприклад, лектор, священик. Напруження і ніяковіння зменшуються, якщо положення тіла мовця і слухачів однакове.

Хороша невимушена постава свідчить про відкритість людини, її свободу, здатність застосувати усі свої внутрішні сили. Нерухомість і напруженість тіла вказують на прагнення уникнути контактів, замкненість, а інколи незграбне старання бути коректним.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Принцип поетапного наближення до істини.	\|	Усного професійного мовлення

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.136 сек.