Складання тексту виступу.

Складання тез виступу.

Тези – це короткий виклад принципових положень, які не містять полеміки, фактів і мають бути роз’яснені та обґрунтовані під час виступу.

Порядок роботи над складанням тез може бути таким:

1. Прочитайте весь текст, якщо він невеликий, або розділ, якщо твір великий за обсягом.

3. Знайдіть і виділіть основні положення, сформульовані автором.

4. Викладіть основні авторські думки у вигляді послідовних пунктів.

Вимоги до складання тез:

· формулювання думки повинно бути чітке і коротке (4–5 речень);

· кожне положення містить у собі лише одну думку;

· можна складати тези за абзацами. Іноді одна теза може об’єднувати декілька абзаців;

· записуючи тези, краще їх нумерувати, хоча це не обов’язково.

Текст – це повний розгорнутий виклад матеріалу з обраної теми. В основі його лежить логічна послідовність, якій підпорядкований і поділ тексту на частини. Виклад краще проводити дедуктивним методом, йдучи від загального положення до часткового докладного його розкриття. Зрештою, можна обрати й індуктивний шлях, коли на основі конкретних положень підводимо слухачів до засвоєння головної думки (положення).

Текст публічного мовлення відповідає тим вимогам, які ставлять до нього як до основного реквізиту будь-якого документа. Він має чіткий поділ на вступ, основну частину та висновки. Системою спеціальних позначок можна виділити в тексті основні моменти, прізвища, дати, цитати, пронумерувати питання тощо. Виголошуючи попередньо підготовлений текст, промовець враховує ситуацію, обставини, умови спілкування, пристосовуючись до яких, може дещо модифікувати текст, вносити в нього багато усномовних елементів, вдаватись до повторів тощо.

Досвідчені оратори радять дотримуватися такого принципу в процесі складання тексту промови: спочатку включіть до неї все, що треба, а потім відкиньте все, що можливо.

Виголошення тексту промови (лекції, доповіді) – це завершальна стадія діяльності оратора, в якій виявляються усі його риторичні вміння та навички. На цьому етапі треба не лише озвучити заздалегідь підготовлений текст, але й виявити здатність утримувати увагу слухачів, підтримувати їхню зацікавленість тощо.

Безперечно, успіхові кожного публічного виступу сприяє виразне мовлення, основою якого є правильна вимова, належний тип інтонації, що супроводжується відповідною мімікою та жестами. Лише добре оволодіння кожним складником техніки виразного мовлення (голос, дикція, інтонація, темп, жест, міміка), переконані науковці[20], може гарантувати його високу якість.

Не менш важливо в процесі виступу забезпечити контакт з аудиторією. Без встановлення контакту зі слухачами неможливо ні зацікавити їх, ні переконати у правдивості своїх думок.

Що сприяє встановленню контакту між промовцем і слухачами? Поведінка оратора і зміст його промови (доповіді, лекції). З перших хвилин виступу промовець має справити позитивне враження на слухачів: поводитися спокійно, впевнено, виявляти доброзичливе ставлення до них, шукати спільні проблеми та ефективні шляхи їх вирішення, викликати зацікавлення та домогтися уваги.

Тема виступу має бути цікавою для слухачів, зв’язаною з їхніми практичними інтересами.

Успішно вирішувати проблеми організації діяльності оратора (лектора, доповідача) допомагають знання законів риторики, зокрема концептуального, стратегічного, тактичного, закону моделювання аудиторії, мовленнєвого, закону ефективної комунікації, системно-аналітичного.

Моделювання аудиторії – один із найважливіших законів риторики. Він потребує від оратора знання соціально-демографічних, соціально-психологічних, індивідуально-особистісних ознак слухачів.

Соціально-демографічні ознаки (стать, вік, національність, освіта, професія, склад сім’ї тощо) дають загальне зовнішнє уявлення про людину, їх називають ще анкетними. Врахування соціально-психологічних (потреби, мотиви поведінки, ставлення до предмета мовлення та промовця, рівень розуміння предмета) та індивідуально-особистісних (тип нервової системи людини, спосіб мислення, особливості темпераменту, характер, тип, ступінь розвитку інтелектуальної, емоційно-вольової сфери тощо) ознак дають змогу промовцеві розкрити внутрішній світ багатьох суб’єктів чи окремої особи. Знання цих ознак допоможе йому змоделювати аудиторію так, щоб успішно залучити всіх і окремі особистості до участі в колективній діяльності. Соціально-демографічні та соціально-психологічні ознаки аудиторії вивчають на підготовчому етапі, а індивідуально-особистісні – в процесі безпосереднього спілкування зі слухачами.

Не менш важливими є зовнішні компоненти виступу:

- зачин;

- виклад;

- кінцівка.

Зачин (початок виступу) – важливий компонент публічного мовлення, оскільки покликаний реалізувати насамперед психологічну мету – встановити контакт з аудиторією, заволодіти увагою слухачів, викликати інтерес до викладу, накреслити змістову перспективу, показати бажання повідомити щось нове.

На початку виступу треба чітко назвати тему доповіді та окреслити проблему, яку пропонуєте обговорити.

Своєрідний код взаємостосунків між промовцем і слухачем, на думку психологів, закладений вже у звертанні до аудиторії: „Вибір звертання – це вибір семантичного ключа спілкування, свідчення позиції автора стосовно слухача і навіть предмета промови”[21].

Розрізняють кілька прийомів, які сприяють ефективному початку спілкування:

· яскравий епізод;

· цікавий факт;

· афоризм;

· цитата;

· питання до аудиторії.

Щоб знайти цікавий початок, треба багато працювати, думати, шукати. Важливо врахувати склад аудиторії, ступінь її підготовленості та зацікавленості. Добре, якщо контакт зі слухачами виникає на основі спільної розумової діяльності, тобто лектор (доповідач, оратор) і слухачі вирішують однакові проблеми, обговорюють спільні питання. Таку розумову діяльність науковці називають інтелектуальним співпереживанням. Не менш важливим є емоційне співпереживання, тобто оратор і слухачі повинні мати подібні відчуття, що їх викликає тема виступу.

Виклад – висвітлення основних положень доповіді (лекції, промови, повідомлення), суті справи. Відбувається переважно у традиційній формі розбивання загального тексту на кілька пов’язаних між собою тем (змістових частин). Варто подбати про зв’язки між частинами. Усі питання треба висвітлювати збалансовано, однак не обов’язково кожному питанню приділяти однакову кількість часу. Можна скоротити виклад питань, які не викликають зацікавлення. З іншого боку, треба пам’ятати, що простий перелік коротких тверджень за пунктами, які не обґрунтовані, не увиразнені прикладами, швидко втомлює слухачів та знижує рівень їхньої увагу.

Виклад може оживити „ліричний відступ” – коротка кумедна історія чи навіть анекдот, які треба вміло вплести у загальний зміст виступу. Існує і чимало інших засобів, які допоможуть пожвавити виступ – запитання до слухачів, порівняння, метафори, прислів’я та приказки, цитати, приклади з життя, використання гумору, дотепів та ін.[22]

Добре, якщо під час виступу є можливість вести діалог зі слухачами. Запитання не лише активізують увагу, але й дають змогу лекторові визначити рівень знань слухачів, їхній досвід і вміло використати під час лекції. Дискусійна форма лекції, звичайно, збуджує зацікавленість тих, хто слухає, але лектор повинен добре володіти прийомами дискусії і вміти вчасно повернутися до основної теми лекції, забезпечити порядок та спокій в аудиторії.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Складання плану, тобто визначення порядку розташування окремих частин тексту, їх послідовності та обсягу.	\|	Вид заняття: лекція

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.