Рабовласницькі держави і право

Особливості античного права

Механізм та форми античних держав.

1. Рабовласницькі держави і право.

2. Виникнення Афінської держави.

2.1. Реформи Солона

2.2. Реформи Клісфена

3. Спарта: суспільний устрій, організація влади

Розвинуте рабовласницьке суспільство, побудоване у країнах Європи (Греція та її колонії, Римська імперія та її провінції) було закономірним етапом у розвитку людської цивілізації. Суспільство це було антигуманним і відверто несправедливим. Більшість його членів - раби - були перетворені з суб'єкта на об'єкт права. Раба можна було не лише купити чи продати, але й віддати у публічний будинок, кинути до домашньої в'язниці чи навіть стратити за вироком домашнього суду. Проте, саме розвинуті рабовласницькі суспільства дали перші зразки демократії - демократії рабовласників.

Вільні громадяни могли зберегти своє панування над у кілька разів чисельнішою масою рабів та вільних негромадян лише за умови внутрішньої єдності і недопущення конфлікту між власними групами: бідними і багатими, знатними і простолюдом. Процедура прийняття законів, формування вищих органів влади, судочинства (за умови, що суд здійснюється над громадянином чи розглядається конфлікт двох громадян) стають «демократичними»: у міру можливостей враховується думка кожного члена такого громадянського супільства.

Становлення демократи проходило різні ступені («тімократія» у Афінах), одні форми управління поступалися іншим, більш демократичним (так, у Спарті «пожиттєва» герусія втратила свої колишні повноваження на користь щорічно обираної колегії ефорів).

Місцевість Греції - гориста, землі погано зрошувані, неродючі, країна зі

звивистою береговою лінією та численними гірськими ланцюгами. Така географія зумовлювала розвиток ремесла і мореплавства, політичну роздробленість і відсутність централізованої держави. Надра країни були багаті на корисні копалини: залізо (Лаконіка), срібло (Аттіка), золото (Фракія), мармур тощо. Давні греки не обмежувалися самою лише торгівлею з сусідами, вони активно колонізували Малу Азію, Чорноморський басейн, Сицилію та Італію. Політичний устрій і форми правління грецьких міст-полісів дуже різнилися між собою: демократія, аристократія, тиранія, змішані форми, однак це стосувалося лише вільних громадян. Вони становили не більш 8% усього населення, решту становили раби і вільні негромадяни.

Пересічний вільний володів десятком рабів і міг не турбуватися про шматок хліба. Свобода давала можливість удосконалюватися духовно і фізично, створювати мистецькі шедеври. Недаремно найбільш убивчою була характеристика: «Він не вміє ані читати, ані плавати».

Своєрідними були і релігійні вірування давніх греків. Їх боги дуже схожі на людей: сварилися, ворогували між собою, зраджували дружинам тощо. Посмертна відплата очікувала лише тих смертних, які дуже розгнівали богів (Тантал, Сізіф), інші потрапляли в підземне царство, де доля ремісника, торгівця чи царя мало чим відрізнялася. Вважалося, що єдиною умовою отримання вічного спокою є обряд поховання. Проте душі приємно, коли про неї згадують, влаштовують гучні поминки і спортивні змагання тощо. Такої честі можна удостоїтися, зробивши щось визначне для громадян свого міста-поліса. Наприклад, переможець олімпійських ігор відзначався встановленням статуї, а в місто його вносили через «персональний» пролом у мурі, ніби сама його тінь захищатиме цей прохід від ворогів.

Особливості психології древнього грека, його система цінностей відповідали особливостям історичної доби. Понад усе цінувалася особиста свобода. Але цю свободу потрібно було щоденно відстоювати у боротьбі із зовнішніми ворогами та величезною кількістю рабів («Скільки рабів, стільки ворогів»). Втрата громадянства, незалежно від особистих статків, майже завжди означала втрату свободи, тому патріотизм був у стародавніх еллінів, що називається, у крові. Греки були життєрадісними, поняття «гріха», у його християнському розумінні, для них не існувало. Однак насолода від плотських утіх завжди таїла небезпеку розслаблення і втрати пильності. Це вимагало самообмежень (Так, наприклад, греки пили своє сухе вино, лише розбавленим водою навпіл).

В своєму розвитку реція пройшла 3 періоди:

1. Гомерівський період (XІ–ІX ст. до н.е.) – характеризується пануванням родоплемінних відносин, які починають розпадатись на кінець даного періоду.

2. Архаїчний період (VІІІ – VІ ст. до н.е.) – відбувається формування класового суспільства і держави у формі полісів.

3. Класичний період (V – ІV ст. до н.е.) – характеризується розквітом стародавньогрецького рабовласницького суспільства, полісного ладу.

1. «Гомерівська» Греція. Вже в III—II тис. до н. є. високорозвинута культура існувала на о. Крит. Приблизно в XVII ст. до н. є. можна говорити про високий економічний і культурний розвиток грецьких (ахейських) держав на території Пелопонесу. Найбільшими з них були Мікени і Тіринф в Арголіді та Пілос в Мессенії. На рубежі ХШ-ХН ст. до н. є. ряд ахейських держав під загальним керівництвом Мікен (легендарний цар Агамемнон) здійснюють грандіозний військовий похід проти Трої в Малій Азії. Майже у цей час з півночі в Грецію вторгаються дорійські племена. Кілька хвиль вторгнення дорійців ущент руйнують розвинуту ахейську культуру, міста заносить піском, досягнення науки і мистецтва щезають у пам'яті нащадків.

Найдавніші пам'ятки грецької літератури - поеми «Іліада» та «Одіссея» змальовують «гомерівське суспільство» (XII—VIII ст. до н. е.), коли ахейська культура змінювалася дорійською. Основним заняттям греків було землеробство, але мірилом багатства слугувала худоба. Торгівля була розвинута слабо і мала переважно міняльний характер. Так, рабиня коштувала 4 воли, а золоті доспіхи оцінювалися у 100 бичків. Залізо потроху витісняє бронзу. Відбувся т. зв. другий суспільний поділ праці, тобто ремесло відокремилося від скотарства і землеробства.

Кращі землі належать родовій знаті. Поряд існують селяни з мізерними земельними наділами або й повністю позбавлені землі. Останні називалися фетами і фактично перебували на становищі наймитів, їх поденна робота оплачувалася їжею та одягом. Рабство має патріархальний характер: рабів не дуже багато, і вони використовуються в основному в домашньому господарстві. Є раби, які самі володіють рабами і будинками (Евмей).

Кровна помста ще зберігається, але уже припускається викуп. Племенем управляє вождь-басилей, в чиїх руках зосереджується командування військом, судові функції, обов'язки жерця. Як правило, наступником басилея стає його син, хоча допускається і вільний вибір. Важелі влади перебувають також у руках ради старійшин, до котрої входять евпатриди (тобто, «діти благородних батьків»). Народні збори все ще залишаються важливим управлінським органом, особливо під час ведення війни. Басилеї змушені звертатися до них за підтримкою в складних обставинах. Втім, за 20 років відсутності Одіссея на рідній Ітаці ці збори жодного разу не скликалися.

Розклад родового ладу і виникнення держави в Спарті і Афінах віднесено до кінця архаїчної епохи (IX—VIII ст. до н. е.). Цей час в історії Греції позначається важливими економічними і соціальними зрушеннями. Виникають такі нові ремесла, як: лиття, паяння, ткацтво і удосконалюється гончарство.

Розширюються торговельні зв'язки з Фінікією, звідки запозичується алфавіт. Складається грошова система і розвивається карбування власної монети. Колишні родові поселення починають зливатися в більш крупні центри.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
	\|	Виникнення Афінської держави

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.