Джерелом і, що важливіше, організатором таких вражені, для новонародженого є дорослий.

Поступово на появу дорослого у дитини виробляється специфічна емоційно-рухова реакція— "комплекс пожвавлення" (Н. Фігурін, М. Денисова), яку прийнято вважати початком другої фази розвитку немовляти. Дитина вже спроможна зосереджуватись на об'єктах зовнішнього світу, у неї з'явилася вибіркова емоційна спрямованість на людей, вона освоїла деякі засоби спілкування з ними.

Комплекс пожвавлення є специфічним психічним новоутворенням, яке є межею критичного періоду новонародженості. Він містить такі найважливіші реакції: загальне моторне збудження при наближенні дорослого; використання лементу, плачу для того, щоб привернути до себе увагу, тобто виникнення ініціативи спілкування; гра звуками, вокалізація під час спілкування з мамою; реакція посмішки.

Комплекс пожвавлення раніше з'являється у тих дітей, чиї матері не лише задовольняють вітальні (життєві) потреби дитини (вчасно годують, змінюють пелюшки тощо), а й спілкуються, граються з нею.

Період від двох місяців до одного року. Після появи комплексу пожвавлення поведінка немовляти зумовлюється вже не органічними потребами, а передусім соціальною за своєю природою потребою в іншій людині, у спілкуванні з нею, тобто психічний розвиток немовляти набуває суто людського характеру, здійснюючись під час і внаслідок взаємодії з дорослими.

Соціальна ситуація розвитку. Специфічна реакція — поява у дитини посмішки, коли вона бачить обличчя матері, — є свідченням того, що соціальна ситуація психічного розвитку немовляти вже сформувалася. Л. Виготський назвав таку ситуацію "МИ". Як зазначає Л. Виготський, немовля подібне до дорослого паралітика, який говорить: "Ми поїли", "Ми погуляли" тощо. Можна говорити про нерозривну єдність дитини і дорослого. Немовля нічого не може без дорослого, його життя і діяльність ніби вплетені у життя й діяльність дорослого, який доглядає його. Загалом, це ситуація потреби у комфорті, і центральним елементом цього комфорту є дорослий. Як зауважив Д. Ельконін, пустушка та колисання немовляти є своєрідними ерзацами, замінниками присутності дорослого, які мають говорити йому: "Усе спокійно!", "Усе гаразд!", "Я — тут".

Соціальна ситуація нерозривної єдності немовляти і дорослого містить певні суперечності: дитина має максимальну потребу в дорослому і водночас не має специфічних засобів впливу на нього. Зняття зазначеної суперечності сприяє зникненню соціальної ситуації розвитку.

Соціальна ситуація життя немовляти з мамою спричинює виникнення нового типу діяльності — безпосереднього емоційного спілкування дитини й матері. Згідно з дослідженнями Д. Ельконіна і М. Лісіної, специфічна особливість цього типу діяльності полягає в тому, що її предметом є інша людина.

Особливості розвитку. Швидко розвиваються форми активності й функції, що мають забезпечувати задоволення природних і нових (передусім у спілкуванні з дорослими, в результаті нових вражень) потреб дитини. Інтенсивно розвивається нервова система. У процесі утворення тимчасових зв'язків у корі великих півкуль головного мозку відбувається аналіз і синтез зовнішніх сигналів.

Упродовж першого року життя дитина поступово навчається тримати голівку, сідати, повзати, вставати й робити перші кроки. Уже на третьому-четвертому місяці вона демонструє хватальні рухи, прагне дотягнутись до яскравих предметів, взяти їх у руки. Спочатку ці дії недостатньо скоординовані, але з часом вони починають співвідноситись з розміщенням, розмірами й формою різних предметів.

Завдяки такій активності у дитини відбувається не лише формування необхідних рухових навичок, а й забезпечується інтеріоризація орієнтувальних дій у зорове сприймання.

Водночас з формуванням хватання у дитини розвивається спроможність здійснювати й інші прості маніпуляції з предметами (кидати, трясти, стукати тощо), що є основою для ознайомлення з різноманітними властивостями речей і розвитку процесів сприймання.

Змінюється характер психічної активності, поступово з’являється тенденція до довільності діяльності та наслідування дій дорослих, що свідчить про інтенсивний розвиток інтелекту.

Постійно взаємодіючи з дорослим, дитина починає реагувати на його мовлення, розуміти його слова.

Підвищується ініціатива дитини у спілкуванні з дорослим. Гуління (мимовільна неусвідомлена гра звуками "а-а-а", "е-е-е" тощо) після шести-семи місяців змінюється лепетанням, тобто багаторазовим повторенням складів типу "ба-ба-ба", "ма-ма-ма", а після дев’ятого місяця дитина вже починає відповідати дорослому звуками, повторюючи ті, які чує від нього.

Розуміння дитиною мовлення потребує співвіднесення сліп з певними об'єктами чи діями. Після шести місяців дитина почіпки: вирізняти окремі слова як назви предметів і дій, реагуючи на них звичними діями. Насамперед це стосується слів, що означають дії, виконувані дитиною з дорослим ("дай ручки", "спатоньки", "відкрий ротика").

Засвоєння назв предметів потребує спеціального розглядання їх дорослим у разі емоційної зацікавленості дитини.

Наприкінці першого року життя слово дорослого починає виконувати функції регулювання поведінки дитини.

Криза одного року. Криза першого року пов'язана з освоєнням мовної дії. Якщо спочатку життєдіяльність немовляти регулювалася біологічною системою, детермінованою біоритмами, то поступово вона входить у суперечність з вербальними ситуаціями, які створюються дорослими. Як наслідок, у віці близько року дитина виявляється взагалі без надійних орієнтирів у навколишньому світі. Біологічні детермінанти вже сильно деформовані, а мовні ще не сформувалися такою мірою, щоб дитина з їх допомогою могла вільно керувати своєю поведінкою.

Спостерігається загальний регрес життєдіяльності дитини, ніби зворотний розвиток. Емоційно він виявляється в афективних реакціях дитини. Часто порушуються всі біоритми, зокрема сон, порушується задоволення вітальних потреб (наприклад, почуття голоду), спостерігаються емоційні аномалії (похмурість, плаксивість, надмірна вразливість).

Зазначена криза вважається гострою. До того ж встановлення нових стосунків з дитиною, надання їй певної самостійності у дозволених межах, терпіння і витримка дорослих пом'якшують кризу.

Основними новоутвореннями цього періоду розвитку дитини є формування структури мовної дії (під кінець першого року дитина вимовляє перші слова) і предметної (дитина освоює довільні дії з предметами оточуючого світу).

Дитячу мову, яка появляється наприкінці першого року, Л. Ви-готський називає автономною. Вона є перехідним містком між пасивною й активною мовою. За формою автономна мова є спілкуванням, за змістом — емоційно-безпосереднім зв'язком з дорослими і ситуацією.

Виокремлюють такі особливості автономної мови: вона не збігається з мовою дорослих артикуляційно і фонетично, а також за значенням (багатозначність дитячих вокалізацій); може застосовуватися для спілкування лише з обізнаними з "шифром" дитячої мови і в конкретних ситуаціях; зв'язок між словами своєрідний, внаслідок чого мова нагадує певні вигуки, вимовлені в афекті.

Поява й зникнення автономної мови свідчить про початок і закінчення кризи одного року.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
ОСОБЛИВОСТІ ПСИХІЧНОГО РОЗВИТКУ НЕМОВЛЯТИ	\|	ПОЧАТКОВИЙ РОЗВИТОК ОСОБИСТОСТІ НА ЕТАПІ РАННЬОГО ДИТИНСТВА

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.019 сек.