• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Заощадження сімейних господарств є єдиним джерелом чистих інвестицій у закритій економічній системі.

Заощадження та інвестиції в механізмі грошового ринку

Важливу роль у збалансуванні грошового обороту, а також попиту і пропозиції на грошовому ринку відіграють заощадження та інвестиції. Це обумовлює необхідність більш докладно розглянути їх сутність та взаємозв'язок.

Як видно з моделі грошового обороту, наведеної на рис. 2.1, заощадження сімейних господарств у закритій економіці є єдиним джерелом надходження коштів на грошовий ринок. Тільки за рахунок цього джерела сектор "фірми" може збільшити свої чисті інвестиції, а сектор "уряд" - збільшити свої закупівлі понад доходи від податків, тобто профінансувати бюджетний дефіцит. Звідси можна зробити кілька загальних висновків щодо взаємозв'язку заощаджень та інвестицій.

Якщо формування заощаджень уповільнюється чи зовсім зупиняється, починаються скорочення інвестицій та "проїдання" раніше нагромадженого капіталу. Така ситуація звичайно виникає в умовах тривалої інфляції, коли населення перестає робити нові заощадження і навіть витрачає попередні під загрозою втрати їх через інфляцію. Потік 5 (див. рис. 2.1) набуває зворотної спрямованості, а витрати на споживання (потік 3) перевищать національний дохід. За таких умов зростання інвестицій у секторі "фірми" припиняється, що підриває основу для розвитку економіки в майбутньому.

Ці процеси чітко проявлялися в економіці України в 1992- 1994рр., коли внаслідок гіперінфляції попередні заощадження населення повністю знецінилися, а нові заощадження в національних грошах не створювалися. Інвестування в розвиток виробництва в цей період фактично припинилося, за винятком незначних вкладень за рахунок централізованих коштів державного бюджету.

2. Зростання обсягу заощаджень створює верхню межу нарощування інвестицій у секторі "фірми".

Проте зростання обсягу інвестицій, як правило, не досягає цієї верхньої межі. Частину коштів, що надійшли на грошовий ринок за потоком заощаджень, мобілізує уряд для державних закупівель та інших витрат. У конкурентній боротьбі за ресурси на грошовому ринку уряд звичайно має переваги над фірмами у зв'язку з вищим рівнем гарантій за його зобов'язаннями (цінними паперами) порівняно із зобов'язаннями фірм та фінансових посередників, через яких заощадження трансформуються в інвестиції. Тільки скорочення бюджетного дефіциту дає можливість максимально наблизити фактичний обсяг інвестицій до його верхньої межі та навіть перевищити її за рахунок інших джерел.

Певна частина коштів, що надходять на грошовий ринок по каналу "заощадження", використовується для поповнення запасу грошей (збільшення обов'язкових резервів банків, поточної каси економічних суб'єктів) і не спрямовується в інвестиції. Ця частина функціонує як гроші і трансформується через сектор "ринок грошей". Решта заощаджень використовується як капітал і трансформується в інвестиції через сектор "ринок капіталів". Проте для власника заощаджень цей факт не має значення, і всю розміщену їх суму на ринку він розглядає як дохідний актив, як інвестицію. Тому у своєму подальшому аналізі ми абстрагуємося від осідання частини заощаджень у грошових запасах.

3. Заощадження населення, що надійшли на грошовий ринок і не мобілізовані урядом для своїх потреб та не осіли в грошових запасах, мають бути позичені сектором "фірми" для інвестування.

Інакше на грошовому ринку виникне надлишок коштів, а на товарних ринках (на ринку продуктів передусім) - відсутність попиту на товари. Неінвестовані заощадження неминуче викличуть кризу збуту, скорочення виробництва, зниження доходів і заощаджень у секторі "сімейні господарства". У нереалізованих товарних запасах будуть "заморожені" значні капітали.

На підставі наведених трьох висновків можна формалізувати зв'язок між інвестиціями та заощадженнями в такому вигляді:

Ip = З - Дn

де Ір - інвестиційні ресурси, що надходять у розпорядження фірм;

З - загальна маса заощаджень, що надійшла на грошовий ринок;

Д, - сума приросту державних позик, розміщених на грошовому ринку.

Дотримання цієї рівності є необхідною передумовою збереження рівноваги на грошовому ринку, а отже - передумовою нормального функціонування банків та інших фінансових посередників, оскільки формування кредитних ресурсів буде відповідати попиту на кредит.

У проблемі "заощадження - інвестиції" важливе значення має не тільки нагромадження достатнього обсягу збережень у сімейному секторі, а й повна трансформація цих збережень в інвестиції. Грошовий ринок покликаний створити ефективний механізм такої трансформації.

Проте чи в змозі грошовий ринок справитися з цим завданням? Однозначної відповіді на це питання не дала ні західна, ні вітчизняна економічна наука. Представники різних економічних шкіл дають різні відповіді: монетаристи відповідають "так", а кейнсіанці - "ні".

Якщо визнати правоту монетаристів, треба погодитися з тим, що ринкова система має внутрішній механізм саморегулювання, здатний відвернути економічні кризи. Якщо ж визнати правоту кейнсіанців, то слід погодитися з тим, що ринкова економіка не здатна до саморегулювання і внутрішньо нестала, потребує постійного регулятивного втручання ззовні.

Монетаристи виходять з того, що грошовий ринок має механізм, який одночасно впливає на підприємців (фірми) та на сімейні господарства (фізичних осіб), стимулюючи перших і других інвестувати та заощаджувати рівновеликі маси грошових коштів. Таким механізмом є динаміка процентної ставки як плати за використання грошових заощаджень.

Проте процес розбалансування системи буде продовжуватися недовго. Дефіцит попиту на грошові кошти примусить продавців (сімейні господарства та банки) знизити процентні ставки до нового рівня - 5%, що відповідає новому місцю перетину кривих попиту і пропозиції - А1. При такому рівні процентної ставки інвестиційний попит зросте до рівня пропозиції, тобто до 350 млн грн. Додаткові інвестиційні ресурси (50 млн грн.) будуть спрямовані на ринок продуктів, де теж зросте попит і відновиться рівновага на попередньому рівні товарних цін. Отже, у випадку непроцент-ного порушення рівноваги між збереженнями та інвестиціями механізм грошового ринку теж здатний самостійно її відновити.

Представники кейнсіанської школи заперечують можливість автоматичного вирівнювання заощаджень та інвестицій на тій підставі, що не тільки процентна ставка впливає на їх рух, а й сама ставка процента змінюється під впливом не лише попиту на інвестиції та пропозиції заощаджень.

Ключовий аргумент кейнсіанців полягає в тому, що рішення про заощадження і про інвестиції приймають різні економічні суб'єкти, які керуються різними цілями і міркуваннями.

Рішення про зміну заощаджень приймають мільйони сімейних господарств, кожне з яких керується своїми власними інтересами, які можуть бути зовсім не пов'язаними з рухом процентної ставки. З іншого боку, рішення про інвестування приймають мільйони підприємців (фірм), кожний з яких керується насамперед можливістю одержати прибуток. Ставка процента інтересує інвестора лише у зв'язку з визначенням затрат на реалізацію інвестиційного проекту. Зміна заощаджень населення їх може зовсім не цікавити.

Більше того, кейнсіанці вважають, що заощадження населення - не єдине джерело інвестиційних ресурсів. Ними можуть бути гроші "поточної каси" населення, позички кредитних установ, нагромадження самих фірм і навіть ресурси уряду. Використання цих джерел розширює обсяги інвестицій за межі заощаджень сімейних господарств.

Незважаючи на логічність цих доказів кейнсіанців, в цілому їх позиція має істотні вади.

По-перше, не правомірна вимога кейнсіанців, щоб на грошовому ринку на боці попиту і на боці пропозиції виступали одні і ті ж самі суб'єкти і щоб вони керувалися однаковими міркуваннями у своїх економічних рішеннях. Подібного збігу немає на жодному іншому ринку, у тому числі й на товарних. Проте економічна наука визнає, що "невидима рука" ринкового механізму вирівнює попит і пропозицію на цих ринках.

По-друге, не можна погодитися з твердженням кейнсіанців, що між суб'єктами заощаджень та суб'єктами інвестицій немає зв'язку, що це принципово різні економічні групи. У ринковій системі переважає приватна власність, отже власниками фірм як суб'єктів інвестицій є, зрештою, фізичні особи - суб'єкти сімейних господарств, що формують заощадження.

По-третє, ретельнішого аналізу потребує посилання кейнсіанців на те, що інвестиції фінансуються не тільки із заощаджень, а й з інших джерел. Передусім слід уточнити, який зміст вкладається в поняття інвестицій та заощаджень у контексті даного аналізу.

Під інвестиціями мають на увазі чисті інвестиції, тобто без частини, профінансованої за рахунок амортизаційних коштів.

Під заощадженнями розуміють ту частину поточних доходів, яка не використана на сплату податків та на поточні потреби сімейних господарств. Заощадження в такому розумінні могли бути і в секторі "фірми", проте ми їх умовно переключили в сектор "сімейні господарства", які є власниками фірм. Подібні збереження могли бути і в секторі "уряд", якби доходи бюджету перевищували його витрати. Але це означало б, що через податки у сімейних господарств допущені надмірні вилучення доходів, що зменшило потік заощаджень. Тому логічно суму заощаджень сімейних господарств при зіставленні її з інвестиціями збільшити на суму бюджетних заощаджень, якщо вони мають місце. Проте наявність таких заощаджень - скоріше виняток з правила, і від них можна абстрагуватися при аналізі зв'язку заощаджень та інвестицій у реальній дійсності.

Викликає сумнів і посилання кейнсіанців на поточну касу як можливе джерело розбалансування інвестицій та заощаджень. Адже поточна каса теж формується як перевищення поточних доходів над витратами і повинна враховуватися у сумі заощаджень у прийнятому їх трактуванні.

Отже, інвестиції в чистому вигляді і сукупні заощадження (за винятком залучених через державні позики) - явища порівнянні.

Кейнсіанці посилаються також на втручання банків у потік "заощадження - інвестиції", яке ніби-то порушує їх рівновагу, бо заощадження можуть спрямовувати на погашення раніше одержаних банківських позичок чи банки можуть фінансувати інвестиції за рахунок емісії. Проте й у цьому твердженні є слабкі місця.

Саме по собі втручання банків у потік "заощадження - інвестиції" на грошовому ринку не вносить у нього суттєвих змін, бо банки тут - лише посередники: скільки заощаджень мобілізували в депозити, стільки й видали інвестиційних ресурсів.

Не змінює цього положення використання частини заощаджень для погашення позичок, адже процеси видачі і погашення позичок здійснюються одночасно і безперервно. Тому погашення позички лише вивільняє у банків кошти для нових інвестицій. Часові розбіжності тут можуть бути короткостроковими та незначними, і від них можна абстрагуватися.

Більш складним є втручання банків у потік "заощадження - інвестиції" через емісійну діяльність.

Якщо видача позичок та інвестиційні вкладення банків за рахунок емісії здійснюються в незначних розмірах, то порушення рівноваги в цьому потоці буде незначним і вона може відновитися самостійно. Додатковий приріст інвестицій активізує попит та виробництво, що спричинить приріст національного продукту та заощаджень. Приріст останніх послугує джерелом погашення емісійних позичок і відновлення рівноваги інвестицій та заощаджень.

Надмірне використання банками емісійного джерела кредитування та інвестування неминуче призведе до тривалого і відчутного порушення рівноваги грошового ринку. Відбудеться шокове підвищення попиту на товарних ринках, за яким не зможе встигнути зростання пропозиції. Приріст ВНП, доходів і заощаджень не буде достатнім, щоб забезпечити погашення емісійних кредитів. В обороті залишаться надлишкові гроші, які будуть провокувати інфляцію.

Отже, можливості емісійного втручання банків у потік "заощадження - інвестиції" надто обмежені їх інфляційними наслідками і тому не можуть слугувати вагомим аргументом для заперечення здатності грошового ринку до саморегулювання.

Визначення взаємозв'язку потоків інвестицій та заощаджень має не тільки теоретичне, а й практичне значення і повинно враховуватися при розробленні та реалізації всіх напрямів економічної політики держави.

По-перше, банківська система у своїй грошово-кредитній політиці має виходити з того, що економічні межі її кредитно-інвестиційної діяльності визначаються національними заощадженнями, до яких, крім сімейних заощаджень, включаються заощадження фірм та бюджетної системи. Порушення цієї межі загрожує порушенням економічної рівноваги та інфляцією.

По-друге, у своїй економічній і соціальній політиці держава повинна виходити з того, що таке важливе завдання, як -нарощування інвестицій, має вирішуватися в нерозривній єдності з нарощуванням заощаджень. Щоб інвестиційний процес в економіці країни розвивався успішно, так само активно й успішно повинні формуватися заощадження. Політика сприяння заощадженням стає одним із пріоритетних напрямів економічної політики в цілому і політики доходів зокрема.

По-третє, взаємозв'язок "інвестиції - заощадження" повинен враховуватися в бюджетно-фіскальній політиці держави. При розподілі національного доходу вилучення податків передує формуванню заощаджень, тому зміни в оподаткуванні викликають зрушення в заощадженнях, а отже - впливають на інвестиції.

Бюджетний дефіцит впливає на процес "заощадження-інвестиції" через механізм монетизації дефіциту. Урядові позики для покриття дефіциту зменшують масу заощаджень, які спрямовуються на інвестиції. Цей процес дістав назву "ефект витіснення інвестицій".

З огляду на те, що обсяги національного продукту і його частини, яка використовується на споживання, фіксовані, обсяг інвестицій зменшиться рівно настільки (-2), наскільки збільшиться обсяг державних закупівель (+2), якщо останній не має інвестиційних елементів.

Запитання для самоконтролю

1. У чому полягає суть грошового ринку?

2. Назвіть основні інститути грошового ринку.

3. Яка роль грошового ринку в економіці?

4. Назвіть елементи грошового ринку.

5. Дайте визначення облікового ринку.

6. Чому облікові ставки цього ринку визначаються ставкою Центрального банку?

7. Дайте характеристику цінним паперам, які перебувають в обігу на обліковому ринку.

8. В якій формі залучаються і розміщуються вільні ресурси кредитних інститутів на міжбанківському ринку?

9. Чому комерційні банки використовують у своїй діяльності міжбанківські депо- зити?

10. Яку роль у становленні ринкової економіки України відіграють засоби міжбан- ківського ринку?

11. Розкрийте мотиви і чинники попиту на гроші.

12. Охарактеризуйте механізм формування пропозиції грошей на мікро- та макро- рівнях.

13. Розкрийте сутність грошово-кредитного мультиплікатора.

14. Які мотиви визначив Дж. М. Кейнс щодо накопичення грошей?

15. Чи ціна на грошовому ринку відрізняється від ціни на товарному ринку?

Читайте також:

1. Активне управління інвестиційним портфелем - теоретичні основи.
2. Акціонерна власність в економічній системі
3. Аналіз для прийняття рішень стосовно залучення інвестицій
4. Аналіз доцільності фінансових інвестицій у корпоративні права.
5. Аналіз ефективності інвестиційних проектів
6. Аналіз інвестиційної діяльності підприємства.
7. Аналіз рейтингових підходів і оцінка інвестиційної
8. Аналіз фінансових інвестицій та їх ефективності.
9. Аналіз чутливості інвестиційного проекту
10. Аудит інвестицій
11. Багатомірність системи світового господарства
12. БІЗНЕС-ПЛАН ІНВЕСТИЦІЙНОГО ПРОЕКТУ

Переглядів: 1069