• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Час, необхідний для завершення відновлення різних біохімічних процесів в період відпочинку після напруженої м’язової роботи.

ПЛАН

ВТОМА ТА ВІДНОВЛЕННЯ В СИСТЕМІ ПІДГОТОВКИ СПОРТСМЕНІВ

Линець М.М.

Передерій А.В.

Бріскін Ю.А.

Лекція з навчальної дисципліни

„Теорія і методика підготовки кваліфікованих спортсменів”

“ЗАТВЕРДЖЕНО”

на засіданні кафедри теорії спорту

„29” серпня 2012 р. протокол № 1

Зав.каф _____________ Ю.А. Бріскін

1. Втома та відновлення при напруженій м’язовій діяльності.

2. Втома та відновлення при навантаженнях різної величини.

3. Втома та відновлення при навантаженнях різної спрямованості.

4. Втома та відновлення залежно від кваліфікації та підготовленості спортсменів.

1. Втома та відновлення при напруженій м’язовій діяльності. Втому сід розглядати як складний процес, що торкається усіх рівнів діяльності організму (молекулярного, субклітинного, клітинного, органного, тканинного, системного) та проявляється в сукупності змін, пов’заних з зсувом гомеостазу, регулюючих, вегетативних та виконавчих систем, розвитком відчуття втомленості, тимчасовим зниженням працездатності.

Втома – особливий вид функціонального стану людини, що тимчасово виникає під впливом тривалої та (або) інтенсивної роботи і призводить до зниження її ефективності. Втома проявляється в зменшенні сили м’язів, погіршенні координації рухів, в зростанні затрат енергії для виконання однієї і тієї ж роботи, у вповільненні рухових реакцій та обробки інформації тощо.

Перевтома – сукупність стійких функціональних порушень в організмі людини, що виникають в результаті багаторазового повторення надмірної втоми, що не ліквідуються в процесі відпочинку і є несприятливі для здоров’я людини.

Слід розрізняти поняття втома та втомленість. Втома – об’єктивний процес, що виникає внаслідок напруженої чи тривалої діяльності. Втомленість – суб’єктивне сприйняття та відображення цього процесу, що застерігає організм від надмірного виснаження.

Гострі та хронічні форми втоми можуть бути обумовленими різними причинами, що можна звести до п’яти основних груп – фізіологічні, психологічні, медичні, матеріально-технічні та спортивно-педагогічні.

Фізіологічні причини втоми: порушення функцій ЦНС та процесу передачі нервового імпульсу до м’язів, недостатнє енергопостачання мозку, невисока потужність, ємність та ефективність систем енергозабезпечення, порушення периферичного кровообігу тощо.

Психологічні причини втоми: невпевненість, зниження працездатності та спортивних результатів, неуважність, поганий мікроклімат в команді, знижена мотивація тощо.

Медичні причини втоми: перевтома, перетренованість, хронічні травми, наявність хронічних інфекційних захворювань, зниження імунітету тощо.

Матеріально-технічні причини втоми: недостатня якість одягу та взуття, незадовільний стан спортивних споруд, погані погодні та кліматичні умови, неповноцінне харчування, відсутність засобів відновлення та ін.

Спортивно-педагогічні причини втоми: нераціональні засоби і методи підготовки, недоліки в плануванні навантаження та відпочинку, погане врахування вікових, статевих та індивідуальних особливостей спортсменів та ін.

Відновлення – процес, що протікає як реакція на втому та спрямований на відновлення порушеного гомеостазу та працездатності. Відновлення після фізичних навантажень означає не просто повернення функцій організму до вихідного рівня. Якщо б після тренувальних впливів стан організму поверався до вихідного рівня зникла би можливість його вдосконалення шляхом цілеспрямованого тренування. Розвиток тренованості базується на тому, що реакції, які виникають після тренувальних навантажень повністю не ліквідуються, а зберігаються та закріплюються.

Виконання м’язової роботи пов’язано з витратами потенціалу функцій організму та розвитком втоми, його відновленням до доробочого стану, надвідновленням та наступною стабілізацією на доробочому чи близькому до нього рівні. Наявність цих етапів визначає коливання працездатності спортсмена. Розрізняють фазу зниження працездатності, її відновлення, надвідновлення (суперкомпенсація) та стабілізації. В фазі відновлення відбувається нормалізація функцій – відновлення гомеостазу, поповнення енергоресурсів, надвідновлення – суперкоменсація енергетичних ресурсів, стабілізація – реконструкція клітинних структур та ферментних систем.

Зміни у функціональних системах організму, що виникають в процесі відновлення є основою підвищення тренованості. При аналізі післяробочого періоду виділяють дві фази: 1) фаза змінених соматичних та вегетативних функцій (ранній період відновлення), в основі якої лежить відновлення гомеостазу; 2) конструктивну фазу (період відставленого відновлення), в процесі якого відбувається формування функціональних і структурних змін в органах та тканинах внаслідок кумуляції реакцій на навантаження.

Важливо визначити таке поняття як поточне відновлення – підтримання стану рівноваги та величин гомеостазу, що змінюються в процесі м’язової діяльності. Центральне місце серед цих процесів посідають метаболічні перетворення, що спрямовані на підтримання необхідної концентрації АТФ в працюючих м’язах.

Доцільно також визначити поняття прихована втома (компенсована), що характеризується деекономізацією роботи, суттєвими змінами структури рухів, але ще не супроводжується зниженням працездатності внаслідок використання компенсаторних механізмів та явна (декомпенсована) втома, що проявляється у зниженні працездатності та у відмові від виконання роботи в заданому режимі.

Діагностика втоми надзвичайно важлива для раціонального планування навантажень в різних структурних утвореннях тренувального процесу. Якщо діагностика явної втоми практично не представляє складнощів, то оцінити приховану втому значно складніше. Перші ознаки прихованої втоми, що пов’язані зі зниженням економічності роботи, погіршенням внутрішньом’язової та міжм’язової координації, проявляються вже на початку другої половини роботи. Основним показником, що свідчить про настання прихованої втоми, є енергозатрати за одиницю механічної роботи. Дослідження В. Д. Моногарова показали, що при одноманітній м’язовій діяльності циклічного характеру великої та субмаксимальної інтенсивності суб’єктивні та об’єктивні ознаки втоми проявляються через відрізок часу, що дорівнює 45-55 % загальної тривалості роботи, що виконується до вимушеної відмови.

Тренування в стані компенсованої втоми є надзвичайно ефективним для створення специфічних умов, що адекватні змагальним. В сучасній системі спортивного тренування втома відіграє позитивну роль, оскільки її розвиток та компенсація є необхідною умовою для підвищення функціональних можливостей організму, а стрес-синдромом, що має широко використовуватися в різних видах спорту – для стимулювання адаптаційних зсувів в організмі спортсмена.

Не менш важливим для теорії і практики спортивного тренування є фазовість відновлювальних реакцій, яку зазвичай пов’язують з показниками працездатності – її зниженням, суперкомпенсацією та стабілізацією.

Вираженість, тривалість фаз коливання працездатності знаходяться у взаємозв’язку зі специфікою виду спорту, зі спрямованістю та величиною тренувальних навантажень, кваліфікацією та рівнем підготовленості спортсменів тощо. Особливу увагу слід приділити фазі суперкомпенсації, що лежить в основі формуванні довготривалих адаптаційних реакцій.

Суперкомпенсація є реакцією на навантаження, що призводять до достатньо глибокого вичерпання функціональних резервів організму спортсмена. Чим вищий рівень кваліфікації та підготовленості спортсмена, тим більшою мірою фаза суперкомпенсації залежить від глибини втоми, виснаження функціональних структур організму спортсмена.

Суперкомпенсація має гетерохронних характер. Так, наприклад, після навантажень, спрямованих на розвиток витривалості, спочатку відновлюються фосфогени в м’язах, концентрація глюкози в крові, а потім – запаси глікогену в м’язах та печінці.

Існують різні способи управління процесом суперкомпенсації. Зміною спрямованості навантажень можна викликати вибіркову суперкомпесацію можливостей різних структур організму спортсмена. Створенням специфічних умов, що підсилюють вичерпання функціональних ресурсів організму (тренування в умовах гіпоксії, примусова електростимуляція м’язів тощо) можна викликати більшу вираженість фази суперкомпенсації. Виснажливі навантаження аеробного характеру, що супроводжуються дієтою, в разі наступного інтенсивного вуглеводного харчування, можуть призвести до вираженої суперкомпенсації запасів м’язового глікогену та працездатності при роботі аеробного характеру.

Однією з важливих особливостей відновлювальних процесів після змагальних та тренуавльних навантажень є неодночасність (гетерохронність) відновлення різних показників до вихідного рівня (табл. 1). Наприклад, після виконання 30-секундних тренуавльних вправ циклічного характеру з 90 %-ковою інтенсивністю відновлення працездатності відбувається через 90-120 с. Окремі показники нервової системи повертаються до доробочого рівня через 30-60 с, відновлення інших може затягнутися до 3-4 хв.

Таблиця 1

2. Втома та відновлення при навантаженнях різної величини.Станстійкої працездатностіпорушується внаслідок розвитку процесів втоми, що характеризується зростанням напруженості діяльності функціональних систем при відносно стійкому рівні працездатності, а потім її зниженням. Така динаміка функціональних можливостей спортсмена характерна для змагальної та тренувальної діяльності. Особливо яскраво вона проявляється при виконанні програм тренувальних занять з певної спрямованості з відносно стабільним характером навантажень, що використовуються. При класифікації навантажень за величиною доцільно орієнтуватися на динаміку функціональної активності організму спортсменів (табл. 2).

Читайте також:

1. I період – адаптаційний.
2. I. Грецький період (друга половина VII — середина
3. IV-й період Римської держави ( ІІІ – V ст. н. е. ) – пізня Римська імперія
4. L2.T4/1.1. Засоби періодичного транспортування штучних матеріалів.
5. Ni - загальна кількість періодів, протягом яких діє процентна ставка ri.
6. А – до відновлення, б – після відновлення.
7. Автоматизація виробничих процесів
8. Акціонерні товариства випускають облігації на суму не більше 25 % від розміру статутного капіталу і лише після повної оплати всіх випущених акцій.
9. Алгоритмічна конструкція повторення та її різновиди: безумовні цикли, цикли з після умовою та з передумовою.
10. Антропологічна періодизація первісної історії
11. Арифметичні операції в різних системах числення
12. Арматурні роботи.

Переглядів: 1559