Доцільно окремо зупинитись на видах стратегій, які роблять можливим розуміння всього процесу управління розвитком організації.
1. Цілеспрямована. Встановлюються цілі, завдання розвитку організації та розробляються програми і плани їх досягнення. Викликана необхідністю внутрішніх потреб організації.
2. Опосередкована. Стратегія реагування на зовнішні зміни. Розробляються адаптивні плани пристосування організації до зовнішнього середовища та його змін.
Схематично це виглядає так (рис. 8—9).
Відповідно до виду стратегії обираються і можливі шляхи її досягнення:
1.Концентрація виробництва. Основна мета — зберегти коло споживачів та асортимент товару. Школа — це теж велике освітнє виробництво. її товар — це
стратегії знання, уміння, навички. Споживачі — школярі. Таким чином, шлях розвитку школи — зберегти свій контингент учнів, перелік освітніх послуг та якість показників. 2. Розвиток ринку. Передбачає географічне розширення. Завдання школи — залучити контингент інших закладів освіти, збільшити кількість учнів.
3. Розвиток товару. Сутність полягає у модифікації відомих марок товару. Введення профільного навчання, збільшення кількості годин на викладання основних предметів, укрупнення навчальних блоків за рахунок курсів за вибором, платної форми навчання — це один із шляхів розвитку освітнього ринку.
4. Диверсифікація передбачає розширення видів діяльності. Пріоритетним шляхом розвитку закладу освіти може бути введення нетрадиційних навчальних предметів, форм проведення занять.
Динамізм та відкритість — основні характеристики стратегічного управління, бо воно не може бути одноразовим заходом. Стратегічний план не можна застосувати раз і назавжди. Його оновлюють, змінюють, удосконалюють, коли: . необхідно змінити напрямок роботи організації; «необхідно прискорити зростання якості роботи організації;
керівник помічає, що ресурси (кадри, час, кошти, обладнання тощо) витрача- ються на розвиток неперспективних напрямків або взагалі нераціонально;