• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Молодіжна політика незалежної України з 1991 року.

ТЕМА 4: Державна молодіжна політика: здобутки та невирішені проблеми

ПЛАН:

1. Молодіжна політика незалежної України з 1991 року.
2. Загальні засади, механізми формування та реалізації державної молодіжної політики в Україні
3. Парламентські слухання з питань молодіжної політики
4. Органи державного управління у сфері соціального становлення та розвитку молоді
5. Державні молодіжні програми в Україні

Аналізуючи двадцятирічний досвід формування та реалізації державної молодіжної політики в Україні часів незалежності можна виділити чотири основних періоди:

1) 1991 – 1996 рр. – період виокремлення та зміцнення «молодіжного сектору» державного управління та публічної політики;

2) 1996 – 2004 рр. – період розширення молодіжної складової соціально-гуманітарної політики та поступового її входження до інтегрованої державної політики стосовно сім’ї, дітей та молоді в Україні;

3) з 2005 р. – період вдосконалення державного управління у сфері державної молодіжної політики та пошуку інноваційних підходів до її реформування.

Період виокремлення та зміцнення «молодіжного сектору» державного управління та публічної політики (серпень 1991 р. – липень 1996 р.) характеризується тим, що інститути державної молодіжної політики створювалися як на базі запропонованих ще в радянські часи підходів, так й на основі нової парадигми переходу від ресурсної та патерналістської державної підтримки молоді до концепції участі молоді як активного суб’єкта державної молодіжної політики. Варто відзначити, що центральний орган виконавчої влади у сфері державного сприяння соціальному становленню та розвитку молоді (Державний комітет у справах молоді, фізичної культури і спорту) та перші молодіжні законопроекти з’явилися ще до проголошення державної незалежності України. Найважливішими надбаннями цього періоду слід вважати ухвалення Парламентом України Декларації «Про загальні засади державної молодіжної політики в Україні» від 15 грудня 1992 р. та Закону України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні» від 5 лютого 1993 р.

У 1991 – 1996 рр. було створено мережу структурних підрозділів з питань молодіжної політики в органах виконавчої влади та місцевого самоврядування, а також мережу центрів соціальних служб для молоді. Цей період характеризує діяльність створеної при Президентові України Національної ради з питань молодіжної політики, Фонду соціальної адаптації молоді. В державному та місцевих бюджетах з’явилися окремі статі витрат на фінансування молодіжних заходів. З 1995 р. стали проводитися парламентські слухання про становище молоді в Україні. Таким чином, було закладено традицію підготовки доповідей Президентові України, Верховній Раді України, Кабінету Міністрів України про становище молоді в Україні.

Початок другого періоду, змістом якого стало розширення молодіжної складової соціально-гуманітарної політики та поступове її входження до інтегрованої державної політики стосовно сім’ї, дітей та молоді в Україні (липень 1996 р. – грудень 2004 р.), характеризує створення Міністерства України у справах сім’ї та молоді. Відбулося об’єднання на загальнодержавному рівні центральних органів виконавчої влади у сфері соціального становлення та розвитку молоді, державної політики стосовно дітей (за термінологією того часу «у справах неповнолітніх»).

Близькість двох напрямів державної політики (стосовно дітей та молоді) та їх спільне визначення спостерігається в багатьох країнах - членах Ради Європи та Європейського Союзу. Об’єднання сімейної та молодіжної політики сприяло тому, що молодіжна проблематика поступово відходила від центру до периферії першочергових пріоритетів владних структур. Проте, інтеграційна спрямованість соціально-гуманітарної політики влади не припинила процес молодіжного законотворення. Верховною Радою України були ухвалені закони України «Про молодіжні та дитячі громадські організації» (1998 р.) та «Про соціальну роботу з дітьми та молоддю» (2001 р.). У 2004 році було прийнято Закон України «Про забезпечення молоді, яка отримала вищу та професійно-технічну освіту, першим робочим місцем з наданням дотації роботодавцю». Розпочалися дискусії щодо необхідності розробки Молодіжного кодексу України. Проте, все обмежилося прийняттям нової редакції Закону України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку в Україні».

В Україні з’явилися перші загальнодержавні молодіжні програми: 20 березня 1998 р. Уряд ухвалив своєю постановою «Комплексні заходи Кабінету Міністрів України щодо реалізації державної молодіжної політики в Україні («Молодь України»)»; 18 листопада 2003 року Верховна Рада України прийняла Закон України «Про Загальнодержавну програму підтримки молоді на 2004 – 2008 роки».

У Державному бюджеті з’явився окремий рядок на фінансування програм молодіжних організацій. У 2001 р. в Україні було запроваджено державне молодіжне житлове кредитування, у 2003 р. - освітнє кредитування.

Наприкінці 1990-х – на початку 2000-х рр. почалося реформування центральних органів виконавчої влади з питань молодіжної політики. Так, з 1999 р. по 2004 р. подібні рішення приймалися чотири рази: 13 березня 1999 р. ліквідовано Міністерство України у справах сім’ї та молоді та створено Державний комітет у справах сім’ї та молоді, 31 травня 2000 р. – створено Державний комітет молодіжної політики, спорту і туризму України, 15 квітня 2002 р. – створено Державний комітет у справах сім’ї та молоді, 6 лютого 2004 р. – створено Міністерство України у справах сім’ї, дітей та молоді.

Особливої уваги заслуговує досвід діяльності Державного департаменту з питань молодіжної політики у складі Державного комітету України у справах сім’ї та молоді. Його було створено відповідно до урядової постанови від 28 березня 2002 р. та ліквідовано рішенням Кабінету Міністрів України від 8 травня 2003 р. Це був єдиний випадок, коли молодіжне відомство отримало статус урядового органу державного управління та права юридичної особи.

Період з 2005 характеризується рядом позитивних зрушень в молодіжній політиці України. Так, в Україні було проведено восьму конференцію міністрів європейських країн з питань молоді (10 – 11 жовтня 2008 р.). Прийнятий у Києві підсумковий документ «Майбутнє молодіжної політики Ради Європи: порядок денний 2020» визначив стратегію Ради Європи у сфері державної молодіжної політики більш ніж на десятиріччя уперед. У 2009 р. Кабінет Міністрів України ухвалив «Державну цільову соціальну програму «Молодь України» на 2009 – 2015 роки», в основу якої було покладено євроінтеграційні підходи.

Проте, проявився застій у розвитку молодіжного законодавства. Нові законопроекти з’являлися час від часу, але до їх прийняття справа не доходила. Проявилася затримка у питанні вдосконалення засад молодіжної політики в Україні на законодавчому рівні. Парламентські слухання про становище молоді в Україні стали замінятися проблематикою більш широкого соціального спектру, а їх періодичність не забезпечувалася. Залишилася нереалізованою можливість створення в Україні третього Молодіжного Центру Ради Європи на зразок подібних закладів, які діють у Страсбурзі та Будапешті. Припинила свою діяльність Національна Рада з питань молодіжної політики при Президентові України. Рішення щодо створення Національної Ради з питань становлення та розвитку молоді в Україні (листопад 2009 р.) так і не було реалізовано.

До основних проблем, які необхідно розв’язати на сучасному етапі належать питання щодо подолання розриву між задекларованими підходами у сфері державної молодіжної політики та фактичним станом її реалізації. З одного боку, українське молодіжне законодавство можна назвати таким, що має всі підстави вважатися одним з найкращих у Європі. Проте, практика реалізації державної молодіжної політики в Україні характеризується тим, що задекларовані в законодавстві положення знаходять втілення у вигляді обмежених «пілотних проектів», а не реальних можливостей для всіх або переважної більшості молодих громадян України. До того ж законодавство з питань соціального становлення та розвитку молоді в Україні потребує своєї модернізації, зокрема у контексті євроінтеграційних процесів.

Читайте також:

1. IV. Політика держав, юридична регламентація операцій із золотом.
2. IІI. Формулювання мети і завдань уроку. Мотивація учбової діяльності
3. А/. Верховна Рада України.
4. Аграрна політика
5. Аграрна політика як складова економічної політики держави. Сут­ність і принципи аграрної політики
6. АГРАРНЕ ПРАВО УКРАЇНИ
7. Аграрні закони України
8. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС - один із важливих інструментів створення в Україні нової правової системи та громадянського суспільства
9. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС - один із важливих інструментів створення в Україні нової правової системи та громадянського суспільства
10. Адміністративно-правовий статус Кабінету Міністрів України
11. Адміністрація Президента України
12. Адреси бібліотек України

Переглядів: 1294