МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів
Контакти
Тлумачний словник Авто Автоматизація Архітектура Астрономія Аудит Біологія Будівництво Бухгалтерія Винахідництво Виробництво Військова справа Генетика Географія Геологія Господарство Держава Дім Екологія Економетрика Економіка Електроніка Журналістика та ЗМІ Зв'язок Іноземні мови Інформатика Історія Комп'ютери Креслення Кулінарія Культура Лексикологія Література Логіка Маркетинг Математика Машинобудування Медицина Менеджмент Метали і Зварювання Механіка Мистецтво Музика Населення Освіта Охорона безпеки життя Охорона Праці Педагогіка Політика Право Програмування Промисловість Психологія Радіо Регилия Соціологія Спорт Стандартизація Технології Торгівля Туризм Фізика Фізіологія Філософія Фінанси Хімія Юриспунденкция |
|
|||||||
Лекції класифікують за кількома критеріями.За дидактичними завданнями (А. Алексюк, Т. Галушко, З.Курлянд) лекції поділяють на: · вступні; · тематичні; · настановчі; · оглядові; · заключні. · За способом викладу навчального матеріалу (А. Алексюк) виокремлюють такі види лекції: · проблемні лекції; · лекції-візуалізації; · бінарні лекції; · лекції-дискусії; · лекції із заздалегідь запланованими помилками; · лекції-прес-конференції. Лекція повинна бути структурована і містити вступ, основну частину і висновки. Обсяг і зміст матеріалу відбираються відповідно до навчальної програми або стабільного підручника з навчальної дисципліни. Лекція покликана не тільки формувати у студентів основи знань з певної наукової галузі, а й визначати напрями, зміст і характер інших видів навчальних занять (семінарів, практичних і лабораторних робіт) та самостійної роботи. У педагогіці єдиної методики проведення лекцій не існує, однак кожен викладач має дотримуватись певних вимог: · доведення до студентів мети лекції і належне її мотивування, · доступність і науковість викладу, · включення механізму зворотного зв'язку, · повторення важливих теоретичних положень, · завершення кожного питання лекції підсумком і мотивованим переходом до наступного, · вміння і здатність змусити себе слухати, · емоційність викладу, · налагодження живого контакту, · створення проблемних ситуацій. Успіх лекції залежить і від деяких організаційних моментів: обладнання робочих місць викладача і студентів, вдалого використання наочності і технічних засобів навчання, налагодження зворотного зв'язку, суворого дотримання регламенту занять тощо.
В умовах сучасної вищої школи поряд із лекцією важливою формою організації навчання є семінарське заняття. Семінарське (лат. seminarium – розсадник) заняття – вид навчальних практичних занять студентів вищих навчальних закладів, який передбачає самостійне вивчення студентами за завданням викладача окремих питань і тем лекційного курсу з наочним оформленням матеріалу у вигляді реферату, доповіді, повідомлення тощо. Залежно від ролі семінарських занять у навчально-виховній роботі вищої школи і завдань, що ставляться перед ними, їх поділяють (С.Зінов'єв) на семінари: · що мають на меті поглиблене вивчення певного систематичного курсу і тематично пов'язаних з ним; · що передбачають ґрунтовне опрацювання окремих найважливіших і типових методологічно тем курсу чи однієї теми; · семінари дослідницького характеру, що не пов'язані своєю тематикою з лекціями і передбачають поглиблене розроблення окремих проблем науки. Незалежно від завдань і змісту виокремлюють просемінарські (підготовчі) і власне семінарські заняття. Просемінар – перехідна від уроку форма організації навчально-пізнавальної діяльності студентів через практичні і лабораторні заняття, в структурі яких є окремі компоненти семінарської роботи, до вищої форми – власне семінарів. Головним завданням просемінарських занять є вироблення у студентів вміння виконувати різноманітні практичні роботи (працювати з підручником, першоджерелами, реферувати літературу, складати тези), тобто, просемінари є своєрідними практикумами. Вибір викладачем різновиду семінару зумовлюється багатьма чинниками: метою заняття і змістом навчального матеріалу, роком навчання (молодші, середні і старші курси), складом академічної групи, рівнем підготовки студентів, педагогічною майстерністю викладача тощо. Серед власне семінарських занять найпоширенішими є такі види (А. Алексюк, А. Бондар): розгорнута бесіда; · доповідь (повідомлення); · обговорення рефератів і творчих робіт; · коментоване читання; · розв'язування задач; · диспут; · конференція тощо.
Однією із найпоширеніших форм організації навчального процесу у вищій школі є практичні заняття (практикуми). Практичне (грец. prakticos – діяльний) заняття – форма навчального заняття, під час якої викладач організовує детальний розгляд студентами окремих теоретичних положень, навчальної дисципліни та формує вміння і навички їх практичного застосування через індивідуальне виконання відповідно до сформульованих завдань. Часто практичними заняттями називають заняття із розв’язування задач з вищої математики, теоретичної механіки, фізики, опору матеріалів, з нарисної геометрії; вправи на побудову схем, графіків, діаграм, а також виконання розрахунково-графічних робіт із спеціальних дисциплін. Вивчення рідної та іноземної мов також проводять у формі практичних занять: вправи на читання, переклад, аудіювання, розмовне мовлення. Ці заняття відрізняються від занять з інших дисциплін лише методикою викладання. Практичні роботи, які проводять у вищому навчальному закладі, науковці (Б. Мокін, В. Пап'єв, О. Мокін) поділяють на такі групи: · ознайомчі практичні (лабораторні) роботи, · підтверджуючі практичні роботи, · частково-пошукові практичні заняття, · дослідні практичні роботи. Проводять практичне заняття переважно у такій послідовності: · вступне слово викладача; · пояснення незрозумілих студентам питань; · запланована практична частина; · завершальне слово викладача. У навчальному процесі використовують дві форми проведення практичних робіт: · фронтальна, під час якої після викладення на лекції теорії всі студенти групи виконують одночасно одну практичну роботу на однаковому обладнанні; у такому разі наявний єдиний план і однакова послідовність дій для всіх студентів групи; · індивідуальна, під час якої студенти групи, поділені на бригади, виконують різні за тематикою, змістом і планом практичні роботи. До такої форми вдаються за відсутності належної матеріальної бази для реалізації фронтальної роботи студентів.
Важливе значення для практичних занять має використання активних методів навчання: · неімітаційних (дискусії, екскурсії, виїзні заняття); · імітаційних неігрових (аналіз конкретних ситуацій, вирішення виробничих завдань, розбір документації, дії за інструкцією); · імітаційних ділових, рольових ігор, ігрового проектування.
Ефективною формою організації навчального процесу у вищому навчальному закладі, яка базується на самостійній роботі студентів, є лабораторне заняття. Лабораторне заняття – форма навчального заняття, під час якої студент під керівництвом викладача проводить природничі або імітаційні експерименти чи досліди з метою підтвердження окремих теоретичних положень певної навчальної дисципліни, набуває практичних навичок роботи з лабораторним устаткуванням, обладнанням, обчислювальною технікою, вимірювальною апаратурою, методикою експериментальних досліджень. Основними завданнями лабораторних занять є: · поглиблення та уточнення знань, здобутих на лекціях і в процесі самостійної роботи; · формування інтелектуальних умінь і навичок планування, аналізу та узагальнень; · опанування техніки; · нагромадження первинного досвіду організації виробництва та оволодіння технікою управління ним тощо. Проведення заняття передбачає такі етапи: · попередній контроль готовності студентів до виконання конкретної лабораторної роботи; · виконання конкретних завдань відповідно до запропонованої тематики; оформлення індивідуального звіту; · оцінювання викладачем результатів роботи студентів. Факультативи, спецкурси і спецсемінари якформи організації навчання підвищують ефективність навчальної діяльності студентів шляхом індивідуалізації. Факультатив (франц. facultative – необов'язковий, від лат. facultas – можливість, здатність) – навчальний предмет, курс, що вивчається студентами вищого навчального закладу за бажанням з метою поглиблення й розширення наукових і прикладних знань. Факультативні заняття сприяють розвитку творчості, здібностей, талантів студентів, оскільки вони обирають факультативи відповідно до своїх бажань, нахилів, інтересів, здібностей. На факультативах повинні переважати практичні заняття, де студенти можуть безпосередньо спостерігати за проведенням дослідів, робити відповідні висновки. З гуманітарних дисциплін доцільні семінари, на яких відбувається вільний обмін думками. Важливою формою навчання у вашому навчальному закладі, до якої залучаються студенти старших курсів, є спецкурс. Спецкурс– це курс, який вивчається студентами на старших курсах в метою оволодіння вузькоспеціалізованими, новітніми знаннями з певної науки, формування актуальних для певної спеціалізації умінь і навичок. Його керівник повинен бути висококваліфікованим фахівцем у певній галузі, мати достатню кількість наукових праць з проблем спецкурсу, який читає. Під час викладання матеріалу спецкурсу висвітлюються новітні досягнення і актуальні завдання певної науки. Детально і глибоко розкриваються ті розділи і питання, які мають найбільший науковий інтерес і є актуальними або слабо висвітлені в науковій літературі, а також ті, які особливо складні для студентів. Спецкурс висвітлює не лише минуле, а й перспективи розвитку науки, вказує і характеризує її нерозв'язані проблеми. Важливим є зв’язок спецкурсу із загальним курсом, а також із суміжними дисциплінами.
Однією з найактивніших форм опанування спеціальності є спецсемінар. Спецсемінар – курс, що вивчається студентами на старших курсах у межах вузької спеціалізації і передбачає оволодіння спеціальними засобами професійної діяльності в обраній для спеціалізації галузі науки або практики. Беручи участь у роботі спецсемінару, в колективному обговоренні доповідей, студенти під керівництвом викладача розширюють і поглиблюють свої знання з певної наукової проблеми, вчаться робити наукові доповіді, виступати з рецензіями. Спецсемінари проводять на старших курсах вищого навчального закладу. До їх ведення залучають відомих учених, а також спеціалістів – працівників підприємств, наукових установ, інших організацій. Спецсемінар, яким керує вчений, авторитетний фахівець, набуває ознак наукової школи, розвиває у студентів мислення і творчі здібності. Сучасному суспільству необхідні фахівці, здатні оперативно приймати нестандартні рішення, діяти творчо, самостійно. Основним засобом формування цих рис у майбутніх фахівців є самостійна навчально-пізнавальна діяльність студентів. Самостійна навчально-пізнавальна робота студентів – це різноманітні види індивідуальної і колективної діяльності студентів, які здійснюються ними на навчальних заняттях або в позааудиторний час за завданнями викладача, під його керівництвом, але без його безпосередньої участі. Вона є завершальним етапом розв’язання навчально-пізнавальних завдань, які розглядалися на лекціях, семінарах, практичних і лабораторних заняттях. Адже знання можна вважати надбанням студента тільки тоді, коли він приклав для їх здобуття свої розумові і практичні зусилля.
Система керівництва індивідуальною самостійною роботою студентів охоплює: чітке планування, детальне продумування її організації, безпосереднє або опосередковане керівництво з боку викладача, систематичний контроль за поетапними і кінцевим результатами самостійної роботи студентів, оперативне доведення до відома студентів оцінки результатів їх самостійної роботи і внесення відповідних коректив у її проведення. Самостійну роботу студентів класифікують за різними критеріями. 3 огляду на місце і час проведення, характер керівництва нею з боку викладача і спосіб здійснення контролю за її результатами виокремлюють: · самостійну роботу студентів на аудиторних заняттях; · позааудиторну самостійну роботу (самостійні заняття студентів); · самостійну роботу студентів під контролем викладача (індивідуальні заняття з викладачем). За рівнем обов’язковості виокремлюють (В. Буряк): · обов'язкову, що передбачена навчальними планами і робочими програмами. Це виконання традиційних домашніх завдань, написання і захист курсових, дипломних та магістерських робіт, а також ті види завдань, які студенти самостійно виконують під час ознайомлювальної, навчальної, виробничої і переддипломної практик; · бажану – наукова й дослідницька робота студентів, що полягає у самостійному проведенні досліджень, збиранні наукової інформації, її аналізі; до цієї ж категорії належать аудиторні потокові та групові заняття, участь у роботі наукового студентського товариства (гуртки, конференції, підготовка доповідей, тез, статей); · добровільну – робота в позааудиторний час, участь у кафедральних, міжкафедральних, міжфакультетських, міжвузівських, всеукраїнських олімпіадах, конкурсах, вікторинах. За видами діяльності виділяють: · навчально-пізнавальну (через мислення, аналіз, синтез тощо); · професійну (певні конкретні дії студента, що їх виконують спеціалісти на виробництві). За рівнями мотивації виокремлюють: · самостійну роботу низького рівня (до самостійних дій студента спонукає викладач, допомагаючи йому практично і постійно контролюючи виконання); · самостійну роботу середнього рівня (до роботи хоча й спонукає викладач, але студент працює самостійно, контролюючи самого себе); · високого рівня (виконання завдання організовує і контролює сам студент). Самостійна робота передбачає відтворювальні і творчі процеси в діяльності студента. З огляду на це виділяють три її рівні: репродуктивний (тренувальний), реконструктивний, творчий (пошуковий). Контроль за самостійною роботою студентів виконує дві функції: коригуючу (полягає у своєчасному виявленні помилок) і стимулюючу (є своєрідним зовнішнім поштовхом до діяльності). Відповідно до цих функцій виділяють два види контролю за процесом і за результатом (С. Заїка). Контроль за процесом передбачає пильну увагу за кожним «кроком» виконуваної діяльності. При цьому поточна діяльність порівнюється з еталонною, запрограмованою діяльністю. Контроль за результатами передбачає повну свободу студентів у здійсненні процесу діяльності, але ставить їх перед необхідністю вчасно подати її конкретний результат. Такий контроль доцільний щодо самостійної роботи, бо кінцевий її результат завжди відображений у конкретних формах: креслення, конспект, реферат, есе, усна відповідь тощо. До ефективних форм контролю за самостійною роботою студентів відносять: · рефлексивний контроль; · індивідуальні співбесіди; · письмові завдання за пропущеними темами; · контрольні роботи; · реферати; · есе; · ділові ігри; · колоквіуми та ін.
Одним із напрямів самостійної роботи, важливим чинником підготовки висококваліфікованих спеціалістів є науково-дослідна робота студентів(НДРс) вищого навчального закладу. У вищій школі вона охоплює два взаємозв’язаних аспекти: · навчання студентів елементів дослідної діяльності, організації і методики наукової творчості; · наукові дослідження, які здійснюють студенти під керівництвом професорсько-викладацького складу. Зміст і характер науково-дослідної роботи студентів визначаються: · проблематикою науково-дослідної і науково-методичної діяльності кафедр, факультетів, вищого навчального закладу загалом; . · тематикою досліджень, що виконуються кафедрами у творчій співпраці із виробництвом; · умовами дослідної роботи студентів, наявністю бази дослідження, можливостей доступу до потрібної наукової інформації, наявністю комп'ютерної техніки, та кваліфікованого наукового керівництва. Зміст і структура НДРС забезпечує послідовність її засобів і форм відповідно до логіки і послідовності навчального процесу. Науково-дослідна діяльність студентів вищого закладу освіти здійснюється в такихнапрямах: · науково-дослідна робота як невід'ємний елемент навчального процесу, що належить до календарно-тематичних та навчальних планів, навчальних програм і є обов'язковою для всіх студентів; · науково-дослідна робота, що здійснюється поза навчальним процесом у межах студентського науково-творчого товариства, у наукових гуртках, проблемних групах і семінарах тощо. У вищому навчальному закладі функціонують два основних види науково-дослідної роботи студентів: · навчальна науково-дослідна робота, передбачена навчальними планами; · науково-дослідна робота студентів, яка здійснюється під керівництвом професорсько-викладацького складу. Навчальна науково-дослідна роботає обов’язковою для кожного студента і охоплює майже всі форми навчальної роботи: · написання рефератів з конкретної теми у процесі вивчення дисциплін соціально-гуманітарного циклу, фундаментальних і професійно орієнтованих, спеціальних дисциплін, курсів спеціалізації та за вибором; · виконання лабораторних, практичних, семінарських та самостійних завдань, контрольних робіт, які містять елементи проблемного пошуку; · виконання нетипових завдань дослідницького характеру під час різних видів практики, індивідуальних завдань; · розроблення методичних матеріалів з використанням дослідницьких методів (спостереження, анкетування, бесіда, соціометрія тощо); · підготовку і захист курсових, дипломних і магістерських робіт, пов’язаних з проблематикою досліджень кафедр.
Інноваційною технологією навчання є впровадження в навчальний процес індивідуальних навчально-дослідних завдань (ІНДЗ). Це вид позааудиторної індивідуальної роботи студента навчального, навчально-дослідного чи проектно-конструкторського характеру, який виконується в процесі вивчення програмного матеріалу навчального курсу і завершується складанням підсумкового іспиту чи заліку. ІНДЗ спрямовані на самостійне вивчення частини програмного матеріалу, систематизацію, поглиблення, узагальнення, закріплення, практичне застосування знань студента з навчального курсу та розвиток навичок самостійної роботи. Серед ІНДЗ найпоширенішими є: · конспект із теми (модуля) за заданим планом або планом, який студент розробив самостійно; · реферат з теми (модуля) або вузької проблематики; · розв'язування та складання розрахункових або практичних задач різного рівня з теми (модуля) або курсу; · розроблення теоретичних або прикладних (діючих) функціональних моделей явищ, процесів, конструкцій; · комплексний опис будови, властивостей, функцій, об'єктів, конструкцій тощо; · анотація прочитаної додаткової літератури з курсу, бібліографічний опис, історичні розвідки тощо. ІНДЗ оцінює викладач, який читає лекційний курс з дисципліни і приймає іспит чи залік. Оцінка за ІНДЗ виставляється на завершальному занятті (практичному, семінарському, колоквіумі) з курсу на основі попереднього ознайомлення викладача зі змістом ІНДЗ. Можливий захист завдання у формі усного звіту студента про виконану роботу. Оцінка за ІНДЗ є обов’язковим компонентом іспитової оцінки (диференційованого заліку, заліку) і враховується при виведенні підсумкової оцінки з навчального курсу. Питома вага ІНДЗ у загальній оцінці з дисципліни, залежно від складності та змісту завдання, може становити від 30% до 50%.
Науково-дослідна робота студентів поза навчальним процесом є одним із найважливіших засобів формування висококваліфікованого фахівця. Вона передбачає: · участь у роботі предметних наукових гуртків; · проблемних груп, секцій, лабораторій; · участь у виконанні держбюджетних або госпрозрахункових наукових робіт; проведення досліджень у межах творчої співпраці кафедр, факультетів; роботу в студентських інформаційно-аналітичних і культурологічних центрах, перекладацьких бюро; · рекламну, лекторську діяльність; · написання статей, тез, доповідей, інших публікацій. У вищих навчальних закладах відповідно до освітньо-професійної програми студенти проходять навчальну, навчально-виробничу і виробничу практику. Навчальна практикамає за мету поглибити і закріпити теоретичні знання студентів, виробити навички практичної і дослідницької роботи, ознайомити із сучасним обладнанням. Її проводять на молодших курсах, як правило, в майстернях, лабораторіях, на різних навчальних полігонах, у навчально-дослідних господарствах, клініках та інших навчально-допоміжних підрозділах вищих навчальних закладів. Форми проведення навчальної практики можуть бути різними: · екскурсія на підприємство чи в установу; · самостійне вивчення їх діяльності шляхом спостереження чи бесід з працівниками; · практична робота на виробництві безпосередньо на робочому місці тощо. Навчальна-виробнича практикамає своїм завданням ознайомити студента з його майбутньою спеціальністю завдяки виконанню обов’язків дублера, помічника фахівця. Це дає змогу глибше проникнути у зміст і технології майбутньої професійної діяльності. Виробничу практикупроходять студенти старших курсів. Під час цієї практики вони виконують за спеціальністю весь цикл основних робіт, перебуваючи на робочих місцях, вивчаючи значну за обсягом ділянку виробництва і набуваючи навичок організації, управління і контролю. У процесі переддипломної практики студенти готують матеріали до дипломного проекту, дипломної або магістерської роботи. Усі види практики починаються настановчими конференціями, на яких відповідальний за практику викладач і представники кафедр роз'яснюють студентам завдання практики, графік і об’єкти її проведення, розподіл ними груп студентів і закріплення консультантів – представників кафедр і виробництва. Завершується виробнича практика також конференцією, на якій студенти обмінюються досвідом. Керівники практики, представники кафедр і виробництва вказують на шляхи вдосконалення її проведення і професійної підготовки студентів.
Читайте також:
|
||||||||
|