Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник






Лекції класифікують за кількома критеріями.

За дидактичними завданнями (А. Алексюк, Т. Галушко, З.Курлянд) лекції поділяють на:

· вступні;

· тематичні;

· настановчі;

· оглядові;

· заключні.

· За способом викладу навчального матеріалу (А. Алексюк) виокремлюють такі види лекції:

· проблемні лекції;

· лекції-візуалізації;

· бінарні лекції;

· лекції-дискусії;

· лекції із зазда­легідь запланованими помилками;

· лекції-прес-конференції.

Лекція повинна бути структурована і містити вступ, основну частину і висновки. Обсяг і зміст матеріалу відбираються відповідно до на­вчальної програми або стабільного підручника з навчаль­ної дисципліни.

Лекція покликана не тільки формувати у студентів основи знань з певної наукової галузі, а й визначати на­прями, зміст і характер інших видів навчальних занять (семінарів, практичних і лабораторних робіт) та самостійної роботи.

У педагогіці єдиної методики проведення лекцій не іс­нує, однак кожен викладач має дотримуватись певних вимог:

· доведення до студентів мети лекції і належне її мо­тивування,

· доступність і науковість викладу,

· включення механізму зворотного зв'язку,

· повторення важливих теоретичних положень,

· завершення кожного питання лекції підсумком і мотивованим переходом до наступного,

· вміння і здатність змусити себе слухати,

· емоційність викладу,

· налагодження живого контакту,

· створення проблемних ситуацій.

Успіх лекції залежить і від деяких організаційних мо­ментів: обладнання робочих місць викладача і студентів, вдалого використання наочності і технічних засобів на­вчання, налагодження зворотного зв'язку, суворого дотри­мання регламенту занять тощо.

 

В умовах сучасної вищої школи поряд із лекцією важливою формою організації навчання є семінарське заняття.

Семінарське (лат. seminarium – розсадник) заняттявид навчальних практичних занять студентів вищих навчальних за­кладів, який передбачає самостійне вивчення студентами за завданням викладача окремих питань і тем лекційного курсу з наочним оформленням матеріалу у вигляді реферату, допо­віді, повідомлення тощо.

Залежно від ролі семінарських занять у навчально-ви­ховній роботі вищої школи і завдань, що ставляться перед ними, їх поділяють (С.Зінов'єв) на семінари:

· що мають на меті поглиблене вивчення певного сис­тематичного курсу і тематично пов'язаних з ним;

· що передбачають ґрунтовне опрацювання окремих найважливіших і типових методологічно тем курсу чи од­нієї теми;

· семінари дослідницького характеру, що не пов'яза­ні своєю тематикою з лекціями і передбачають поглиблене розроблення окремих проблем науки.

Незалежно від завдань і змісту виокремлюють просемі­нарські (підготовчі) і власне семінарські заняття.

Просемінар – перехідна від уроку форма організації навчально-пізнавальної діяльності студентів через практичні і лабораторні заняття, в структурі яких є окремі компоненти семінарської робо­ти, до вищої форми – власне семінарів.

Головним завданням просемінарських занять є вироблення у студентів вміння виконувати різноманітні практичні роботи (працювати з підручником, першодже­релами, реферувати літературу, складати тези), тобто, просемінари є своєрідними практикумами.

Вибір викладачем різновиду семінару зумовлюється багатьма чинниками: метою заняття і змістом навчального матеріалу, роком навчання (молодші, середні і старші кур­си), складом академічної групи, рівнем підготовки студен­тів, педагогічною майстерністю викладача тощо.

Серед власне семінарських занять найпоширенішими є такі види (А. Алексюк, А. Бондар): розгорнута бесіда;

· доповідь (повідомлення);

· обговорення рефератів і творчих робіт;

· коментоване чи­тання;

· розв'язування задач;

· диспут;

· конференція тощо.

 

Однією із найпоширеніших форм організації навчально­го процесу у вищій школі є практичні заняття (практикуми).

Практичне (грец. prakticos – діяльний) заняттяформа навчаль­ного заняття, під час якої викладач організовує детальний розгляд студен­тами окремих теоретичних положень, навчальної дисципліни та формує вміння і навички їх практичного застосування через індиві­дуальне виконання відповідно до сформульованих завдань.

Часто практичними заняттями називають заняття із розв’язування задач з вищої математики, теоретичної механіки, фізики, опору матеріалів, з нарисної геометрії; вправи на побудову схем, графіків, діаграм, а також вико­нання розрахунково-графічних робіт із спеціальних дис­циплін.

Вивчення рідної та іноземної мов також проводять у формі практичних занять: вправи на читання, переклад, аудіювання, розмовне мовлення. Ці заняття відрізняються від занять з інших дисциплін лише методикою викладання.

Практичні роботи, які проводять у вищому навчаль­ному закладі, науковці (Б. Мокін, В. Пап'єв, О. Мокін) поділяють на такі групи:

· ознайомчі практичні (лабораторні) роботи,

· підтверджуючі практичні роботи,

· частково-пошукові практичні заняття,

· дослідні практичні роботи.

Проводять прак­тичне заняття переважно у такій послідовності:

· вступне слово викладача;

· пояснення незрозумілих студентам пи­тань;

· запланована практична частина;

· завершальне слово викладача.

У навчальному процесі використовують дві форми про­ведення практичних робіт:

· фронтальна, під час якої після викладення на лекції тео­рії всі студенти групи виконують одночасно одну практич­ну роботу на однаковому обладнанні; у такому разі наяв­ний єдиний план і однакова послідовність дій для всіх сту­дентів групи;

· індивідуальна, під час якої студенти групи, поділені на бригади, виконують різні за тематикою, змістом і планом практичні роботи. До такої форми вдаються за відсутності належної матеріальної бази для реалізації фронтальної ро­боти студентів.

 

Важливе значення для практичних занять має використання активних методів навчання:

· неімітаційних (дискусії, екскурсії, виїзні заняття);

· імітаційних неігрових (аналіз конкретних ситуацій, вирішення виробничих завдань, розбір документації, дії за інструкцією);

· імітацій­них ділових, рольових ігор, ігрового проектування.

 

Ефективною формою організації навчального процесу у вищому навчальному закладі, яка базується на самостій­ній роботі студентів, є лабораторне заняття.

Лабораторне заняттяформа навчального заняття, під час якої сту­дент під керівництвом викладача проводить природничі або імі­таційні експерименти чи досліди з метою підтвердження окремих теоретичних положень певної навчальної дисципліни, набуває практичних навичок роботи з лабораторним устаткуванням, об­ладнанням, обчислювальною технікою, вимірювальною апарату­рою, методикою експериментальних досліджень.

Основними завданнями лабораторних занять є:

· поглиб­лення та уточнення знань, здобутих на лекціях і в процесі самостійної роботи;

· формування інтелектуальних умінь і навичок планування, аналізу та узагальнень;

· опанування техніки;

· нагромадження первинного досвіду організації виробництва та оволодіння технікою управління ним тощо.


Проведення заняття передбачає такі етапи:

· попередній контроль готовності студентів до виконання конкрет­ної лабораторної роботи;

· виконання конкретних завдань відповідно до запропонованої тематики; оформлення інди­відуального звіту;

· оцінювання викладачем результатів ро­боти студентів.

Факультативи, спецкурси і спецсемінари якформи організації навчання підвищують ефективність навчальної діяльності студентів шляхом індивідуалізації.

Факультатив (франц. facultative – необов'язковий, від лат. facultas – можливість, здатність)навчальний предмет, курс, що вивчається студентами вищого навчального закладу за бажанням з метою поглиблення й розширення наукових і прикладних знань.

Факультативні заняття сприяють розвитку творчості, здібностей, талантів студентів, оскільки вони обирають факультативи відповідно до своїх бажань, нахилів, інтересів, здібностей.

На факультативах повинні переважати практичні заняття, де студенти можуть безпосередньо спостерігати за проведенням дослідів, робити відповідні висновки. З гума­нітарних дисциплін доцільні семінари, на яких відбува­ється вільний обмін думками.

Важливою формою навчання у вашому навчальному закладі, до якої залучаються студенти старших курсів, є спецкурс.

Спецкурсце курс, який вивчається студентами на старших курсах в метою оволодіння вузькоспеціалізованими, новітніми знаннями з певної науки, формування актуальних для певної спеціалізації умінь і навичок.

Його керівник повинен бути висококваліфікованим фа­хівцем у певній галузі, мати достатню кількість наукових праць з проблем спецкурсу, який читає.

Під час викладання матеріалу спецкурсу висвітлюються новітні досягнення і актуальні завдання певної науки. Де­тально і глибоко розкриваються ті розділи і питання, які мають найбільший науковий інтерес і є актуальними або слабо висвітлені в науковій літературі, а також ті, які особ­ливо складні для студентів.

Спецкурс висвітлює не лише минуле, а й перспективи розвитку науки, вказує і характе­ризує її нерозв'язані проблеми.

Важливим є зв’язок спец­курсу із загальним курсом, а також із суміжними дисцип­лінами.

 

Однією з найактивніших форм опанування спеціаль­ності є спецсемінар.

Спецсемінаркурс, що вивчається студентами на старших курсах у межах вузької спеціалізації і передбачає оволодіння спеціальними засобами професійної діяльності в обраній для спеціалізації галузі науки або практики.

Беручи участь у роботі спецсемінару, в колективному обговоренні доповідей, студенти під керівництвом викла­дача розширюють і поглиблюють свої знання з певної нау­кової проблеми, вчаться робити наукові доповіді, виступа­ти з рецензіями.

Спецсемінари проводять на старших курсах вищого навчального закладу. До їх ведення залучають відомих учених, а також спеціалістів – працівників підпри­ємств, наукових установ, інших організацій. Спецсемі­нар, яким керує вчений, авторитетний фахівець, набуває ознак наукової школи, розвиває у студентів мислення і творчі здібності.


Сучасному суспільству необхідні фахівці, здатні опера­тивно приймати нестандартні рішення, діяти творчо, са­мостійно. Основним засобом формування цих рис у майбутніх фахівців є само­стійна навчально-пізнавальна діяльність студентів.

Самостійна навчально-пізнавальна робота студентівце різноманітні види індивідуальної і колективної діяльності студентів, які здійснюються ними на навчальних заняттях або в позааудиторний час за завданнями викладача, під його керівництвом, але без йо­го безпосередньої участі.

Вона є завершальним етапом розв’язання навчально-пізнавальних завдань, які розглядалися на лекціях, семі­нарах, практичних і лабораторних заняттях. Адже знання можна вважати надбанням студента тільки тоді, коли він приклав для їх здобуття свої розумові і практичні зу­силля.

 

Система керівництва індивідуальною самостійною ро­ботою студентів охоплює: чітке планування, детальне продумування її організації, безпосереднє або опосеред­коване керівництво з боку викладача, систематичний кон­троль за поетапними і кінцевим результатами самостійної роботи студентів, оперативне доведення до відома студен­тів оцінки результатів їх самостійної роботи і внесення від­повідних коректив у її проведення.

Самостійну роботу студентів класифікують за різними критеріями.

3 огляду на місце і час проведення, характер керів­ництва нею з боку викладача і спосіб здійснення контролю за її результатами виокремлюють:

· самостійну роботу студентів на аудиторних заняттях;

· позааудиторну самостійну роботу (самостійні заняття студентів);

· самостійну роботу студентів під контролем виклада­ча (індивідуальні заняття з викладачем).


За рівнем обов’язковості виокремлюють (В. Буряк):

· обов'язкову, що передбачена навчальними планами і робочими програмами. Це виконання традиційних до­машніх завдань, написання і захист курсових, диплом­них та магістерських робіт, а також ті види завдань, які студенти самостій­но виконують під час ознайомлювальної, навчальної, ви­робничої і переддипломної практик;

· бажану – наукова й дослідницька робота студентів, що полягає у самостійному проведенні досліджень, зби­ранні наукової інформації, її аналізі; до цієї ж категорії належать аудиторні потокові та групові заняття, участь у роботі наукового студентського товариства (гуртки, кон­ференції, підготовка доповідей, тез, статей);

· добровільну – робота в позааудиторний час, участь у кафедральних, міжкафедральних, міжфакультетських, міжвузівських, всеукраїнських олімпіадах, кон­курсах, вікторинах.

За видами діяльності виділяють:

· навчально-пізнавальну (через мислення, аналіз, синтез тощо);

· професійну (певні конкретні дії студента, що їх ви­конують спеціалісти на виробництві).

За рівнями мотивації виокремлюють:

· самостійну роботу низького рівня (до самостійних дій студента спонукає викладач, допомагаючи йому прак­тично і постійно контролюючи виконання);

· самостійну роботу середнього рівня (до роботи хоча й спонукає викладач, але студент працює самостійно, кон­тролюючи самого себе);

· високого рівня (виконання завдання організовує і контролює сам студент).

Самостійна робота передбачає відтворювальні і творчі процеси в діяльності студента. З огляду на це виділяють три її рівні: репродуктивний (тренувальний), реконструктивний, творчий (пошуковий).

Контроль за самостійною роботою студентів виконує дві функції: коригуючу (полягає у своєчасному виявленні помилок) і стимулюючу (є своєрідним зовнішнім поштовхом до діяльності).

Відповідно до цих функцій виділяють два види контро­лю за процесом і за результатом (С. Заїка).

Контроль за процесом передбачає пильну увагу за кожним «кроком» виконуваної діяльності. При цьому поточна діяльність порівнюється з еталонною, запрограмованою діяльністю.

Контроль за результатами передбачає повну свободу сту­дентів у здійсненні процесу діяльності, але ставить їх перед необхідністю вчасно подати її конкретний результат. Такий контроль доцільний щодо самостійної роботи, бо кінцевий її результат завжди відображений у конкретних формах: креслення, конспект, реферат, есе, усна відповідь тощо.

До ефективних форм контролю за самостійною робо­тою студентів відносять:

· рефлексивний контроль;

· індиві­дуальні співбесіди;

· письмові завдання за пропущеними темами;

· контрольні роботи;

· реферати;

· есе;

· ділові ігри;

· ко­локвіуми та ін.

 

Одним із напрямів самостійної роботи, важ­ливим чинником підготовки висококваліфікованих спеці­алістів є науково-дослідна робота студентів(НДРс) вищого навчально­го закладу.

У вищій школі вона охоплює два взаємозв’язаних аспекти:

· навчання студентів елементів дослідної діяльності, організації і методики наукової творчості;

· наукові дослідження, які здійснюють студенти під керівництвом професорсько-викладацького складу.

Зміст і характер науково-дослідної роботи студентів визначаються:

· проблематикою науково-дослідної і науково-мето­дичної діяльності кафедр, факультетів, вищого навчаль­ного закладу загалом; .

· тематикою досліджень, що виконуються кафедра­ми у творчій співпраці із виробництвом;

· умовами дослідної роботи студентів, наявністю бази дослідження, можливостей доступу до потрібної наукової інформації, наявністю комп'ютерної техніки, та кваліфікованого наукового керівництва.

Зміст і структура НДРС забезпечує послідовність її за­собів і форм відповідно до логіки і послідовності навчаль­ного процесу.

Науково-дослідна діяльність студентів вищого закладу освіти здійснюється в такихнапрямах:

· науково-дослідна робота як невід'ємний елемент навчального процесу, що належить до календарно-тематичних та навчальних планів, навчальних програм і є обов'язковою для всіх студентів;

· науково-дослідна робота, що здійснюється поза навчальним процесом у межах студентського науково-творчого товариства, у наукових гуртках, проблемних групах і семінарах тощо.

У вищому навчальному закладі функціонують два основ­них види науково-дослідної роботи студентів:

· навчальна науково-дослідна робота, передбачена навчальними пла­нами;

· науково-дослідна робота студентів, яка здійсню­ється під керівництвом професорсько-викладацького складу.

Навчальна науково-дослідна роботає обов’язковою для кожного студента і охоплює майже всі форми навчальної роботи:

· написання рефератів з конкретної теми у процесі вивчення дисциплін соціально-гуманітарного циклу, фун­даментальних і професійно орієнтованих, спеціальних дисциплін, курсів спеціалізації та за вибором;

· виконання лабораторних, практичних, семінар­ських та самостійних завдань, контрольних робіт, які міс­тять елементи проблемного пошуку;

· виконання нетипових завдань дослідницького ха­рактеру під час різних видів практики, індивідуальних завдань;

· розроблення методичних матеріалів з використан­ням дослідницьких методів (спостереження, анкетування, бесіда, соціометрія тощо);

· підготовку і захист курсових, дипломних і магістерських робіт, пов’язаних з проблематикою досліджень кафедр.

 

Інноваційною технологією навчання є впровадження в навчальний процес індивідуальних навчально-дослідних завдань (ІНДЗ).

Це вид позааудиторної індивідуальної ро­боти студента навчального, навчально-дослідного чи про­ектно-конструкторського характеру, який виконується в процесі вивчення програмного матеріалу навчального кур­су і завершується складанням підсумкового іспиту чи залі­ку.

ІНДЗ спрямовані на самостійне вивчення частини прог­рамного матеріалу, систематизацію, поглиблення, узагальнення, закріплення, практичне застосування знань студента з навчального курсу та розвиток навичок само­стійної роботи.

Серед ІНДЗ найпоширенішими є:

· конспект із теми (мо­дуля) за заданим планом або планом, який студент розро­бив самостійно;

· реферат з теми (модуля) або вузької проб­лематики;

· розв'язування та складання розрахункових або практичних задач різного рівня з теми (модуля) або курсу;

· розроблення теоретичних або прикладних (діючих) функціональних моделей явищ, процесів, конструкцій;

· комплексний опис будови, властивостей, функцій, об'єктів, конструкцій тощо;

· анотація прочитаної додаткової літератури з курсу, бібліографічний опис, історичні розвідки тощо.

ІНДЗ оцінює викладач, який читає лекційний курс з дисципліни і приймає іспит чи залік. Оцінка за ІНДЗ ви­ставляється на завершальному занятті (практичному, се­мінарському, колоквіумі) з курсу на основі попереднього ознайомлення викладача зі змістом ІНДЗ. Можливий за­хист завдання у формі усного звіту студента про виконану роботу. Оцінка за ІНДЗ є обов’язковим компонентом іспитової оцінки (диференційованого заліку, заліку) і враховується при виведенні підсумкової оцінки з на­вчального курсу. Питома вага ІНДЗ у загальній оцінці з дисципліни, залежно від складності та змісту завдання, може становити від 30% до 50%.

 

Науково-до­слідна робота студентів поза навчальним процесом є одним із найважливіших засобів формування висококваліфікова­ного фахівця. Вона передбачає:

· участь у роботі пред­метних наукових гуртків;

· проблемних груп, секцій, лабо­раторій;

· участь у виконанні держбюджетних або госпроз­рахункових наукових робіт; проведення досліджень у межах творчої співпраці кафедр, факультетів; роботу в студентських інформаційно-аналітичних і культурологічних центрах, перекладацьких бюро;

· рекламну, лекторську діяльність;

· написання статей, тез, доповідей, інших публікацій.

У вищих навчальних закладах відповідно до освітньо-професійної програми студенти проходять навчальну, навчально-виробничу і виробничу практику.

Навчальна практикамає за мету поглибити і за­кріпити теоретичні знання студентів, виробити навички практичної і дослідницької роботи, ознайомити із сучас­ним обладнанням. Її проводять на молодших курсах, як правило, в майстернях, лабораторіях, на різних на­вчальних полігонах, у навчально-дослідних господар­ствах, клініках та інших навчально-допоміжних підрозділах вищих навчальних закладів.

Форми проведен­ня навчальної практики можуть бути різними:

· екскурсія на підприємство чи в установу;

· самостійне вивчення їх діяльності шляхом спостереження чи бесід з працівни­ками;

· практична робота на виробництві безпосередньо на робочому міс­ці тощо.

Навчальна-виробнича практикамає своїм завданням ознайомити студента з його майбутньою спеціальністю завдяки виконанню обов’язків дублера, помічника фахів­ця. Це дає змогу глибше проникнути у зміст і технології майбутньої професійної діяльності.

Виробничу практикупроходять студенти старших курсів. Під час цієї практики вони виконують за спеціальністю весь цикл основних робіт, перебуваючи на робочих місцях, вивчаючи значну за обсягом ділянку ви­робництва і набуваючи навичок організації, управ­ління і контролю. У процесі переддипломної практики сту­денти готують матеріали до дипломного проекту, дипломної або магістерської роботи.

Усі види практики починаються настановчими кон­ференціями, на яких відповідальний за практику викладач і представники кафедр роз'яснюють студентам завдання практики, графік і об’єкти її проведення, розподіл ними груп студентів і закріплення консультантів – представників кафедр і виробництва.

Завершується виробнича практика також конференцією, на якій студенти обмінюються досвідом. Керівники практики, пред­ставники кафедр і виробництва вказують на шляхи вдосконалення її проведення і професійної підготовки студентів.

 


Читайте також:

  1. Адміністративно-правові норми поділяють на види за різними критеріями.
  2. Більш детально про інвестиційну взаємодію в наступному Додатку до цієї Лекції.
  3. В лекції висвітлюються питання використання мережних структур, їх недоліки та переваги.
  4. Валютне регулювання ЗЕД розглянуто окремо в наступній лекції «Валютне регулювання ЗЕД.
  5. Вибір остаточного варіанта плану лекції. Робота над формою викладу.
  6. Види кредиту можна класифікувати за різними критеріями.
  7. ДОДАТОК до Лекції № 12
  8. Документальні колекції науково-історичних товариств в Україні 19 – початку 20 ст.
  9. Електричне коло з декількома джерелами ЕРС
  10. Закріплення матеріалу лекції
  11. Закріплення матеріалу лекції
  12. Закріплення матеріалу лекції




Переглядів: 1622

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
ТИПОВІ ПОМИЛКИ КЕРІВНИЦТВА ІННОВАЦІЙНОЮ РОБОТОЮ ТА ШЛЯХИ ЇХ УНИКНЕННЯ | Аналіз основних систем трудового і професійного навчання: предметної, предметно-операційної, операційної, операційно-предметної, системи ЦІП, операційно-комплексної тощо.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.007 сек.