Станово-представницька монархії в Англії.

На початку нашої ери Британські острови були заселені кельтськими племенами, за якими в науці закріпилась умовна назва "бритти". У середині І ст. вони опинилися під владою Римської імперії, панування якої тут мало характер воєнної окупації. Серед підкореного населення часто піднімалися повстання. Вони та загальна криза Римської імперії призвели до того, що римські легіони покинули острови. Офіційно римське панування в Британії закінчилося в 410 р. Британія знову розпалася на незалежні кельтські області.

У другій половині V ст. до Британії з континенту розпочалося масове вторгнення північно-германських племен (англів, саксів, ютів, фризів), яких, зазвичай, називали загальним іменем - англосакси. Вони витіснили кельтів на північ (у Шотландію) та на захід (в Уельс) і оселилися на острові. Процес класоутворення, що вже розпочався в англосаксів, привів до утворення семи королівств (Кент, Уессекс, Суссекс, Ессекс, Східна Англія, Нортумбрія, Мерсія). Між ними точилася постійна боротьба, під час якої панівне становище посідало то одне, то інше королівство. Зрештою, у 829 р. король Уессекса Ерберте об'єднав їх в одну державу, що стала називатись Англією. У цей час з'являється диференціація населення, серед якого виділяються:

- родоплемінна знать (ерли),

- вільні общинники (керли),

- напіввільні (лети),

- домашні слуги.

Верховним державним органом був вітенагемот (вітан - мудрий), до складу якого належало від 30 до 100 осіб, які представляли вище духовенство, родоплемінну знать, заможних феодалів (танів), королівських посадовців, і сам король. До повноважень цього органу належали: обрання короля, формування вищого суду, обговорення та прийняття законів, запровадження податків, вирішення питань війни й миру.

Значні повноваження зосереджувалися в руках короля: у військовій сфері, управління земельним фондом, право на карбування монети, встановлення мита, а потім і податків.

Королівський двір перетворюється на центр управління країною. З'являються такі посадові особи: камерарій (відповідав за фінанси та майно), маршал (збройні сили), капелан (королівська канцелярія). Поступово запроваджується поділ країни на округи (графства), що замінює родоплемінний поділ. Графства поділяються на сотні, а останні — на десятки. Отже, на початку XI ст. в Англії сформувалася централізована бюрократична система управління.

Становлення феодального ладу в Англії було завершено нормандським завоюванням (1066р.), що закріпило характерні особливості англійського феодалізму - політичне об'єднання країни та централізацію державної влади. Хоча ця специфіка й була підготовлена попереднім розвитком, але важливу роль відіграв і власне факт завоювання. Усі землі Англії були поділені між переможцями - нормандськими й іншими французькими феодалами, котрі утворили верхівку класу феодалів. Розділ землі був проведений у декілька етапів у міру захоплення території та конфіскації землі у представників англосаксонської знаті. Тож володіння великих феодалів були розпорошеними в різних частинах країни та не утворювали суцільних територіальних князівств.

Підтримка великими феодалами сильної королівської влади, зумовлена необхідністю утримувати панування над ворожим населенням і закріпаченим селянством, мала тимчасовий характер, оскільки суперечила їхньому прагненню досягти політичної самостійності та незалежності. Королі нормандської династії в своїй діяльності спиралися на середніх і дрібних феодалів, зацікавлених у закріпаченні селян й охороні своїх прав від зазіхань великих феодалів. Феодально-ієрархічна драбина, котра ще не зовсім сформувалася, була укріплена встановленням безпосереднього зв'язку між усіма її сходинками - васалами окремих сеньйорів і королем (Солсберійська присяга 1086р.), що й були особливістю ленноїсистеми в Англії. Тоді король

запропонував усім вільним князям присягнути йому на вірність. На чолі держави стояв монарх, який здійснював вищу судову, законодавчу та виконавчу владу.

Відбувалось упорядкування структури й уточнення компетенції вищого органу центрального управління - королівської курії, що поєднувала функції виконавчого, судового та фінансового органу.

До її складу належали маршал, камерарій (керував королівським майном) і канцлер (особистий секретар короля). Відтак з посиленням королівської влади у складі курії виділяються окремі відомства - палата шахової дошки на чолі зі скарбником (центр фінансового управління), відомство канцлера, Вищий суд короля на чолі з юстиціарієм (з нього пізніше виділився суд загальних позовів, який дістав право проводити засідання без участі короля).

При королі діяла також Велика рада, що складалася з великих феодалів і найупливовіших посадовців. З часом вона поділилася на дві палати - судову та казначейства.

У XII ст. король Генріх II (1154—1189рр.) здійснив судову та військову реформи.

Суть військової реформи: військова служба феодала на користь короля за користування загальним наділом була замінена сплатою "щитових грошей", за які король мав змогу наймати на військову службу будь-кого.

Основні складові судової реформи:

1. центральні королівські суди (яким тепер були підсудні майже всі кримінальні злочини) через інститут розїздних суддів (як представники центру регулярно об'їздили графства та розглядали всі справи, підсудні короні) були пов'язані з окружними й обласними судами. Розслідування таких справ тепер здійснювалося через присяжних - 12 лицарів і 4 вільних людей, які під присягою повинні були повідомляти про всі злочини, скоєні в окрузі;

2. кожна вільна людина Англії відтепер мала право за певну плату перенести майновий (земельний) спір у королівську курію, що підривало судову владу окремих феодалів (сеньйоріальних судів) та водночас посилювало й розширювало королівську юрисдикцію.

У військовій сфері відроджувалося колишнє англосаксонське народне ополчення. З цією метою запроваджувалася військова служба для всього вільного населення. Кожний вільний (феодал, селянин, міщанин) повинен був власним коштом придбати необхідну зброю. У такий спосіб створювалося нерегулярне військо, котре король міг протиставляти своїм неслухняним васалам.

Отож, у ХІІ-ХІІІ століттях в Англії утворюється система центральних установ, яка виросла з управління королівського палацу та ще більше зміцнила королівську владу.

У ХІІ-ХІІІ століттях в Англії сформувалася порівняно сильна централізована монархія.Це призвело до надзвичайного свавілля та деспотизму королівської влади. В особистих і династичних інтересах королі вимагали від населення все більше грошей і повинностей та здійснювали свою політику (особливо зовнішню), не зважаючи на інтереси країни. Авторитет королівської влади нерідко використовували на шкоду значної частини панівного класу. Це спричиняло опозиційні виступи. Як результат, буквально всі прошарки суспільства — барони, лицарі, міщани, селяни —виступили проти короля, за обмеження його влади.

З огляду на це, король Іоанн Безземельний (1199-1216рр.) змушений був у 1215р. підписати, так звану, Велику хартію вольностей (відома в історіографії як "Хартія вольностей англійського народу"). Насправді ж, це була хартія вольностей феодалів і, передусім, баронів. Значно менше хартія відображала інтереси лицарства та верхівки вільного селянства, а ще менше - інтереси міщан. Однак Велика хартія вольностей певною мірою стримувала королівське свавілля, обмежувала владу посадовців.

Коли наступні правителі Англії почали ігнорувати Велику хартію вольностей, відносини між королем і населенням знову загострилися й навіть переросли у військові зіткнення. Боротьба розпочалася в 1258р.виступами баронів, які домоглися від короля прийняття, так званих, Оксфордських провізій, що ставили правителя під контроль баронів (баронська олігархія).

У 1259р. проти короля виступили лицарі та міщани й змусили підписати його Вестмінстерські провізії, котрі захистили лицарів і верхівку вільних селян як від свавілля великих феодалів, так і від адміністрації короля. Та ці документи не припинили протистоянь, які в 1263 р. призвели до відкритої війни. Вона зумовила широкий рух серед народних мас Англії - стихійні виступи селян проти феодалів і виступи міського населення проти міської верхівки.

Налякані цим рухом барони, лицарі, заможні міщани та король припинили громадянську війну й пішли на взаємні поступки. Наслідком цього компромісу стало виникнення в Англії Парламенту (1265р.) (утвердився Парламент остаточно при Едуарді І(1272-1307рр.)). Отож унаслідок громадянської війни в Англії був здійснений перехід до нової, більш централізованої форми феодальної держави, до феодальної монархії зі становим представництвом (Парламентом).

З 1295 р. Парламент став збиратися регулярно. У 1343р. остаточно була закріплена його структура. Він розділявся на "Палату лордів", членство в якій з кінця ХІУст. стало спадковим (право перства), та "Палату общин", у якій представники лицарства та міст засідали спільно. Об'єднання лицарства й міщан в одній палаті, а також відсутність в англійському Парламенті особливого представництва від духовенства як стану — це його важлива особливість порівняно з іншими становими зібраннями Середньовіччя. Саме цим значною мірою зумовлювався порівняно значний політичний уплив англійського Парламенту. В 1297р. Парламент отримав право встановлювати податки, а згодом взагалі затверджувати бюджет, у 1322р. - право санкціонувати важливі закони. З кінця XIV ст. він мав уже законодавчу ініціативу: парламентські акти-статути приймалися за петиціями Палати общин з наступним затвердженням їх Палатою общини та королем.

Запроваджується процедура імпічменту, що полягала в порушенні палатою общин перед Палатою лордів, як вищим судовим органом, звинувачення проти якоїсь посадової особи у зловживанні владою.

У XIV ст. парламент двічі скидав невгодних йому королів: Едуарда II (в 1327р.) і Річарда II (в 1399р.). Одночасно він сприяв подальшому зміцненню англійської феодальної держави, згуртовував феодалів навколо центральної влади, допомагав їй втілювати антиселянську політику.

У цей час відбувається також розвиток нового виконавчого органу - Королівської ради, до якої переходить вища законодавча та судова влада. З'являються нові посадові особи нарівні місцевого управління — коропери й констеблі.

Утверджується практика призначення з місцевих землевласників у графствах, так званих, охоронців миру, чи мирових суддів, які згодом перебрали на себе функції місцевого управління замість шерифів. Розвивається судова система, вищими ланками якої стають:

- Суд королівської лави (для розгляду кримінальних справ),

- Суд загальних позовів (цивільні справи),

- Суд скарбниці (цивільні справи, в яких однією зі сторін була держава),

- згодом із загальної системи вищих королівських судів виділяється Суд лорда-канцлера (вирішував справи за принципом справедливості).

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Основні риси права середньовічної Франції.	\|	Велика хартія вольностей 1215 р.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.