Велика хартія вольностей 1215 р.

Велика хартія вольностей була підписана англійським королем Іоанном Безземельним 15 червня 1215р. Написана вона латиною та складалася з 63 статей, її підписанню передувало повстання баронів, які були незадоволені посиленням королівської влади та грубими порушеннями феодальних звичаїв. У повстанні брали участь також лицарі та міщани, що полегшило баронам перемогу над королем. Саме ця перемога й була закріплена у Великій хартії вольностей. Та більшість статей цієї грамоти відображали та захищали лише інтереси феодальної аристократії.

Велика хартія вольностей гарантувала права й недоторканність церкви (ст. 1), дотримування королем феодальних звичаїв стосовно своїх васалів - баронів (статті 2— 11), забороняла королеві брати з них феодальну допомогу та щитові гроші без згоди "загальної королівської ради" (ст. 12), тобто ради безпосередніх васалів (крім трьох випадків - коли вони потрібні для викупу короля з полону; посвячення в лицарі першородного сина короля; для видання першим шлюбом заміж першородної королівської дочки (ст. 14)); забороняла судити баронів інакше, ніж судом рівних їм за статусом перів (ст. 21), без їх вироку арештовувати й позбавляти майна (ст. 39). Скасовувалося право короля втручатися в юрисдикцію феодальних курій (ст. 34) і створювався комітет з 25 баронів, які в разі порушення королем Хартії могли розпочати проти нього війну.

Лицарство й верхівка вільного селянства отримали від Хартії лише незначні вигоди: баронам заборонялося вимагати з них більше служб і повинностей, ніж передбачалося зазвичай (статті 15,16,27,60), усім вільним людям гарантувався захист від свавілля чиновників.

Ще менше отримали міста: лише підтвердження вже наявних привілеїв (ст. 13), а також встановлення єдиної системи мір та ваг (ст. 35). Податкового гніту для міст Хартія не скасовувала. Кріпосні селяни (віллани) - основна маса англійського народу - від Великої хартії вольностей не отримали нічого, вона, ігноруючи їхні інтереси, не раз наголошувала на їхній повній безправності (ст. 20 - єдина, що згадує вілланів, має на увазі, насамперед, інтереси їхніх лордів).

Кілька статей Хартії затверджували нові судово-адміністративні порядки, що сформувалися в країні після реформи Генріха II (статті 18,19,20,32,40 та ін.), які були вигідні більшості вільного населення. Ці статті виявилися найжиттєздатнішими та прогресивними і, будучи пізніше перенесеними до статутів ХІІІ-ХІV століть, увійшли в англійське феодальне загальнодержавне право.

Дотепер Велика хартія вольностей полежить до складу некодифікованої британської Конституції' та, будучи одним з найстаріших чинних конституційних актів, є предметом гордості англійців.

5. Особливості англійського абсолютизму.

Як і в інших країнах Західної Європи, абсолютна монархіяв Англії утверджується в період розпаду феодалізму та зародження капіталістичних відносин. Однак, порівняно з класичним абсолютизмом (властивим, скажімо, Франції), англійський мав такі особливості:

1. поряд із сильною королівською владою продовжував існувати та діяти Парламент;

2. порівняно незначний рівень бюрократизації та централізації державного апарату та збереження порівняно розвинутого місцевого самоврядування;

3. збройні сили як постійна армія були нечисленними.

Вищими органами влади й управління були король, Таємна рада та Парламент. Реальна влада зосереджувалась у руках короля, що через численні й тільки йому підпорядковані органи здійснював законодавчі, виконавчі та судові функції. Після прийняття в XVI ст. законів, які проголошували короля главою англіканської церкви, остання втрачає самостійність і перетворюється на частину державного апарату. Поєднання світської та церковної влади значно посилювало авторитет корони.

Одним з вищих органів управління була Таємна рада, до складу якої належали представники як феодальної знаті, так і нового дворянства (джентрі) та буржуазії, що тільки зароджувалася. Вони обіймали тут вищі посади: лорда-канцлера, лорда скарбника, лорда охоронця великої печатки, лорда адмірала та ін. До компетенції Таємної ради належали: управління заморськими колоніями, регулювання зовнішньої торгівлі, розгляд деяких судових справ.

Після виникнення окремої Англіканської церкви вищим церковним органом країни стає Висока комісія (розслідувала справи, пов'язані з порушенням законів про зверхність королівської влади в церковних справах, про боротьбу з єретиками тощо).

Установлення абсолютизму в Англії зовсім не означало, що її королі повністю стали незалежними від Парламенту. Парламент продовжував скликатися й при абсолютизмі. При Тюдорахвін навіть розширив свої повноваження, будучи водночас слухняним інструментом у руках королів. Суперечності між королем і Парламентом розпочалися тільки з кінця XVI ст., коли абсолютизм перестав задовольняти буржуазні елементи суспільства.

Місцеві органи влади й управління (мирові судді) зі встановленням абсолютної монархії стали більш залежними від центральних органів. Вони залежали від Таємної ради, що спрямовувала та контролювала їх роботу (давала завдання, робила запити та ін.). Установився порядок призначення королем на всі посади місцевих органів. Найбільшою адміністративною одиницею було графство, а найменшою — приход.

Отже, в період абсолютизму в Англії був створений апарат управління, котрий відповідав вимогам панівних класів.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Станово-представницька монархії в Англії.	\|	Джерела права середньовічної Англії

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.