Основні структури управління міжнародних корпорацій

Для фірм, що провадять міжнародну діяльність, існує дві основних структури управління- централізована і децентралізована.

Вибір тієї або іншої структури залежить від багатьох обставин. Найбільш важливими є: розміри фірми, значення і характер її закордонної діяльності, ступінь диверсифікованості і складності продукції, що випускається, характер експортованої і виробленої на закордонних підприємствах продукції, специфіка ринків цільових країн і рівень конкуренції на них.

Позиція керівництва штаб-квартири фірми впливає також на делегування повноважень щодо прийняття найважливіших управлінських рішень. Якщо керівництво МНК дозволяє своїм закордонним філіям самостійно приймати важливі управлінські рішення, то така корпорація може розглядатись як децентралізована.

Цей підхід зараз набув найбільшого поширення. Закордонним філіям надається значна автономія, а тому їхньому керівництву постійно необхідна інформація для планування, контролю та оцінки своєї діяльності. У кожній дочірній компанії така інформація генерується в рамках окремої облікової інформаційної системи. Водночас керівництву штаб-квартири корпорації також необхідна інформація про її закордонні підрозділи для планування, контролю, оцінки та координації діяльності в глобальному масштабі. Отже, облікова інформаційна система має бути запроектована з урахуванням задоволення запитів управлінського персоналу першого та другого рівнів управління.

Якщо рішення приймається в штаб-квартирі МНК, йдеться про централізовану корпорацію.

Як правило, мультинаціональні корпорації не приймають централізовано всіх управлінських рішень, але намагаються знайти розумне поєднання прав прийняття рішень на рівні штаб-квартири МНК і її дочірніх компаній. Так, рішення з найважливіших питань стратегії управління МНК можуть прийматися в централізованому порядку; навпаки, рішення, які не є життєво важливими, можуть прийматись на нижчих рівнях управління, в тому числі керівництвом дочірніх компаній. У фірмах «ІВМ» і «Nestle» централізовано здійснюються дослідні й пошукові роботи, оскільки, на думку керівництва корпорацій, вони життєво важливі в стратегічному плані, а відтак повинні контролюватися безпосередньо в штаб-квартирі МНК. Водночас, багато питань, які належать до виробничої та комерційної діяльності дочірніх компаній, вирішуються децентралізовано, оскільки фінансові успіхи чи невдачі будь-якої з них не можуть значно впливати на положення корпорації загалом.

Основним принципом централізованої системиє принцип єдиноначальності: керівництво вищої ланки залишає за собою велику частину повноважень, необхідних для прийняття найважливіших рішень, регламентує і координує діяльність підрозділів. У дочірніх підприємств і підрозділів цілком відсутня господарська самостійність. При централізованій системі управління великою компанією, що випускає кілька видів продукції, орієнтованої як на національний, так і на зовнішні ринки, у допомогу президентові виділяються кілька віце-президентів. Віце-президентові по виробництву підкоряються декілька менеджерів, кожний з яких відає виробництвом закріпленої за ним продукції. Віце-президентові зі збута, як правило, підкоряються два менеджера зі збута ( на внутрішньому і зовнішньому ринку). Крім того, у такій компанії звичайно мається посада віце-президента-розпорядника або головного управляючого менеджера із загальних питань, що є помічником президента компанії.

При децентралізованій системі управлінняповноваження розподіляються по нищих рівнях управління, усередині фірми створюються виробничі відділення, що користуються повною господарською самостійністю. За вищим керівництвом фірми зберігаються лише функції контролю і координації діяльності підрозділів, а також здійснення перспективного планування. Усі виробничі підрозділи несуть відповідальність за організацію виробничо-збутової діяльності; кожне відділення самостійно фінансує свою діяльність, вступає в партнерські відносини з будь-якими третіми сторонами. Однак створення таких відділень не означає, що система управління компанією є децентралізованою.

Ступінь централізації або децентралізації визначають наступні фактори:

1. Кількість рішень, прийнятих на нищих рівнях управління. При сильно централізованій структурі управління кількість таких рішень мінімальна.

2. Важливість даних рішень. У централізованих фірмах керівники середньої і нижчої ланки не можуть приймати важливі рішення, наприклад, рішення які пов'язані з великими витратами матеріальних засобів.

3. Наслідкок рішень, прийнятих на нищих рівнях. Чим вище ступінь децентралізації, тим більша кількість функцій торкається рішення, прийнятого на нищих рівнях.

4. Обсяг контролю за роботою підлеглих. Чим більше децентралізація управління, тим менше контроль за нищими керівниками.

5. Ступінь децентралізації визначається також ступенем делегування вищим керівництвом своїх повноважень нищим рівням управління.

У межах однієї фірми централізація і децентралізація її підрозділів може бути різна.

Централізація і децентралізація мають свої переваги. Так, централізація дозволяє поліпшити контроль і координацію виконання усіх функцій; уникнути розростання і розвитку одних відділів за рахунок інших; раціональніше використовувати досвід персоналу центрального адміністративного органу. Переваги децентралізації полягають у тому, що вона надає право прийняття рішень керівникові, що знаходиться ближче усього до виникаючої проблеми; стимулює ініціативу; допомагає професійному росту керівників. Крім того, децентралізована система управління є найбільш оптимальною для управління великими фірмами, орієнтованими на міжнародні ринки, тому що в цих фірмах існують величезна кількість інформації і складності процесу прийняття рішень.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Розподіл діяльності за виробничо-технологічними напрямками.	\|	Центральні служби управління міжнародних корпорацій

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.026 сек.