Питання 3.

Візантія розташовувалась на землях давньої землеробської культури. Тому тут розвивалось землеробство, вирощували пшеницю та ячмінь. Житницями були Єгипет, а пізніше Фракія. У Греції процвітали сади, городи, виноградники і оливкові гаї. У степових і високогірних районах розвивалось тваринництво. Шкіряні вироби робилися в Малій Азії, а лляні і шерстяні тканини – в Сирії та Єгипті. Візантія володіла природними ресурсами – золотом, сріблом, залізом та міддю. На початках історії Візантії у ній збереглися великі міста і процвітала міська економіка. Багаті міста ставали центрами ремесел, внутрішньої та зовнішньої торгівлі, культури та освіти. У той час, як в Західній Європі міста після варварських завоювань лежали в руїнах, Візантія по праву вважалася країною міст. Особливо були розвинені приморські міста. Вироби візантійських ремісників довгий час вважалися еталоном для західного варварського світу. До того ж, останні зуміли заволодіти таємницею виробництва шовку, яку так довго і ретельно оберігав Китай. Купці ж торгували з Цейлоном, Індією, Китаєм, Іраном, Ефіопією, західним світом, Скандинавією, Руссю. Найпотужнішим центром імперії був Константинополь, надзвичайно вигідне розташування якого робило його центром усього життя імперії. Він розташовувався на берегах Босфорської протоки біля бухти Золотий Ріг, поєднуючи таким чином Європу і Азію. В часи його розквіту в УІ ст., в ньому мешкало біля 400 тис. населення. Однак, з плином часу, господарство приходило в занепад, на нього все більше впливали феодальні традиції і міста почали втрачати своє значення. В історії Візантії відбувався зворотний процес до європейського: там центр виробництва і життя поступово зміщувався на села. Міста почали відігравати роль лише як торгові посередники між сільським оточенням, торгово-ремісничі зв’язки руйнувалися через постійні набіги і захоплення противників (араби, нормани, слов’яни, турки, хрестоносці). До ХУ ст. більшість візантійських міст переживали занепад через засилля феодалів в економіці і управлінні міст, слабкістю торгово-ремісничого прошарку, демографічну кризу, війни проти хрестоносців, засилля італійських купців.

Будучи свого роду перехідним містком від античності до середньовіччя, Візантія у різний час мала неоднакову соціальну структуру. У ІУ – УІ ст. провідну роль у економіці та житті відігравали рабовласницькі відносини, чому сприяли вдалі війни та постійний притік рабів. Однак, замість великих земельних латифундій, як то було у Західній Римській імперії, тут часто рабам надавали ділянку землі і потім збирали з неї податок, що було значно ефективніше в економічному сенсі. Таким чином, формувався стан залежних поселян – колонів. Вільні ж селяни формували щось на зразок общини із її колективним платежом податків та колективною відповідальністю. Держава дедалі більше обкладала общину податками, що зближувало її становище із колонами. Візантія поступово переходила до феодального способу господарювання. Виник особливий прошарок стратіотів – людей різного походження, що відбували військову службу. З часом вони стали нижчою ланкою знаті (щось на зразок рицарів у Європі). Селяни дедалі більше бідніли, багато з них обезземелилось. Закони поступово призводили до їхнього закабалення. До кінця Х ст. у Візантії вже панували феодальні відносини.

Збереження централізованої влади відігравало значну роль у житті Візантії. Її міцною економічною базою була наявність великої кількості державних земель. За політичною структурою це була самодержавна монархія (по суті – римський домінат). Імператор міг карати підданих, конфісковувати їхнє майно, призначати і зміщувати посадових осіб, видавати закони. Він керував судом, зовнішньою політикою, армією, його влада вважалась божественною (цей принцип обожествлення влади пізніше перейшов у Московську державу). Влада імператора не передавалася у спадок, що сприяло придворним інтригам та переворотам, якими багата візантійська історія.

У побуті візантійці були консервативними. Сім’я вважалася головною суспільною опорою. Протягом майже всієї історії вона була великою, у якій разом одночасно проживало кілька поколінь. Шлюб укладався рано – у 13-15 років, на більш ранні шлюби накладала заборону церква. При цьому головну роль обряд вінчання почав відігравати лише з Х – ХІ ст., до того усе супроводжувалось простим благословенням священника або висловленням згоди наречених при кількох свідках. Найчастіше, шлюби укладались по розрахунку, причому вибиралися не самими молодятами, а їхніми батьками (для бідних це була можливість отримати додаткові робочі руки, для багатих – примножити свої статки). Повторні шлюби не заборонялися, але й не схвалювалися. Жінка у сім’ї знаходилась під постійною опікою чоловіків, вона не могла свідчити в суді, займати офіційні посади і т.п. Але на її плечі лягало ведення практично всього домашнього господарства, часто жінки також торгували на ринку. Однак, жінки з імператорських і знатних родів чинили значний вплив на політику, аж до того, що деколи сходили на правлячий престол. Обов’язковим для жінки вважалося мати вроду, її відсутність сприймалася як трагедія. Виділяли жінок, які мали середній зріст, тонку талію, ніжну шкіру обличчя, великі виразні очі та білосніжну усмішку.

У Московській державі довгий час панували натуральні відносини в економіці. Це було пов’язане із тим, що вона лежала осторонь торговельних шляхів (в цьому, власне, одна із причин її відставання в розвитку та того, що про неї було мало відомо). Окрім землеробства, яке було не надто ефективне через бідність ґрунтів, практично до ХУІІІ ст. провідну роль відігравали привласнюючі форми господарювання (мисливство, рибальство, бортництво і т.п.). Довгий час ця територія лишалася однією з найбільш рідкозаселених у Європі, через що природні ресурси могли забезпечувати нечисельне населення усім необхідним. Це ж і стало причиною повільного розвитку феодальних відносин: вони тут зміцніли тільки тоді, коли у Західній Європі вже занепадали. Показовим є той факт, що хоча залежні категорії селян існували від моменту зародження держави у московитів, юридичного закріпачення московські селяни зазнали аж у 1649 р. згідно «Соборного уложення», в той час як на Заході панщина давно перестала бути рентабельною. Впродовж ХУІІ – першої пол. ХІХ ст. селяни-кріпаки становили основну економічну верству Російської імперії.

Знатними людьми вважалися бояри і дворяни. Перші вели походження ще від держави Рюриковичів, однак до них зараховували чимало татарських родів, які впродовж ХІУ – ХУІ ст. були в пошані у Московському царстві. Це була родова знать, яка з часом обросла привілеями та старалася позбавити себе державотворчих і військових обов’язків. На противагу їм московські, а пізніше російські правителі старалися вивищувати неродових, але відданих їм людей, які поступово перебирали всі важелі управління в державі. Таку служилу знать називали дворянством. Із посиленням своєї ролі багато його представників теж почали ухилятися від державної служби, а знаковим для цього процесу стало видання «Жалуваної грамоти» дворянству 1785 р., за якою вони отримали змогу займатися торговими та бізнесовими справами і не були зобов’язаними служити державі. Утримуючи знать біля себе, правителі роздавали їм за службу землі з селянами, які поступово зазнавали дедалі більшого закабалення. Так сформувався стан поміщиків, які спадково володіли землями. І навіть після скасування кріпацтва у 1861 р., більшість земель за ними зберігалися аж до революції у 1917 р.

Князівська, а пізніше царська влада у Російській державі формувалася на поєднанні візантійських та монгольських традицій. Православні владики легітимізували владу царя як помазаника Божого, традиційне візантійське самодержавство перепліталося із татарським принципом свавільного правління, через те симбіоз такого правління виглядав як постійний легітимізований і сакралізований терор. У ХІХ ст., під впливом європейських ідей, Росія лібералізувалась, проте практика самодержавства міцно вкоренилася у ментальності пересічного мешканця. Протягом цього століття форми управління імперією змін не зазнали, проте поширювались європейські ідеї загальнолюдської рівності та справедливості, які однак, потрапивши на російський ґрунт, ставали зручною ширмою для екстремістських рухів. Так відбувалося тому, що небажання самодержавства іти на поступки у зміні форми управління імперією не залишало опозиційним політичним діячам іншого шляху, як іти в підпілля. Через відсутність правового поля у Росії не сформувався конституційний шлях боротьби і це мало сумні наслідки для неї в подальшому.

Побут Московського царства був дуже простим і патріархальним. Міста були малочисельними і невеликими, всередині ХУІ ст. тільки Москва та Новгород налічували по кілька десятків тисяч жителів. Взагалі, на той час лише 2 % людей жило у містах, решту на селі. Селяни («чорні люди») жили в землянках або в курних хатах, які опалювались без димаря – шляхом пророблення отвору у покрівлі, куди виходив дим. Зимою у таких приміщеннях розташовувалися і люди, і худоба. Знать жила в дерев’яних теремах, однак бояри могли собі дозволити будувати кам’яні будинки. Посуд був дерев’яний, у багатих людей він міг бути із срібла чи золота. Сиділи і спали на дерев’яних лавках коло стін. У боярських домах стояли красиві закордонні меблі: ліжка з балхадінами, стільці, оббиті золотом. Виставлялась також зброя, що висіла на стінах. В Московії одягалися тепло, що було пов’язане із суворим кліматом. Зазвичай, селяни носили сорочку-косоворотку, штани, а на ногах – лапті із соломи. Неодмінним атрибутом боярської одежі взимку була розкішна хутряна шуба, а влітку надягали каптан.

Сімейний побут московитів відрізнявся строгим і, навіть, жорстоким ставлення до жінок, що було пов’язане із накладенням християнської оповідки про спокушення чоловіка жінкою в Едемському саду на первісні строгі угро-фінські уявлення. Жінок до заміжжя тримали подалі від чоловіків, причому, чим вищий був рід, тим строгішим мало бути і виховання. У селянських сім’ях дочка вже змалку починала важко працювати, допомагаючи батькам, однак при цьому вона могла знайомитися з хлопцями, у боярських сім’ях дочок тримали у теремах, навчаючи шиттю та різноманітним домашнім заняттям, а заміж видавали не питаючи її бажання. Вона сама не знала, за кого йде, не бачила свого нареченого до заміжжя. Ставши дружиною, вона не сміла нікуди вийти з дому без дозволу чоловіка, навіть до церкви. Збірник домашніх правил ХУІ ст. – «Домострой» повчав чоловіка, що в разі непослуху дружини чи її зради, він має право її «бить и ребра сокрушать», причому, до зради прирівнювалося і те, що дружина заговорила зі стороннім на вулиці без дозволу свого чоловіка. Також право бити за непослух дозволялося і щодо дітей. Дуже часто бувало, що чоловік бив дружину лишень через підозру. Спеціально для таких випадків існував батіг, що називався дурнем. За мізерну провину глава сімейства тягав жінку за волосся, роздягав догола і сік дурнем до крові - це називалося вчити дружину. Звиклі до такого поводження московитки, не уявляли собі інакшого і вважали побої неодмінним проявом любові чоловіка. Іноді, щоб позбутися набридлої дружини, чоловік міг її відправити у монастир, причому в побутовому і психологічному плані там їй могло бути значно легше. За тогочасними поняттями, краса жінки вбачалася в її огрядності, струнка жінка не могла бути красивою. Також, жінки любили рум’янитися і білитися, стаючи схожими при цьому на розмальованих ляльок. Заміжні обов’язково підбирали волосся і ховали його, оскільки вважалось гріховним виставляти своє волосся напоказ будь-кому, крім чоловіка.

У ХУІІІ – ХІХ ст. із проникненням європейських звичаїв до російської держави, побут дворян, а пізніше, багатих людей та інтелігенції європеїзується. Міста зводяться за європейськими канонами (яскравий приклад – Санкт-Петербург, столиця Російської імперії), заможні люди обставляють свої будинки на європейський манер, усюди вводяться європейські звичаї. В той час, як для селян (а це в різні часи від 95 до 80 % населення) змін у побуті і традиціях майже не спостерігається. Це веде до взаємного відчуження суспільних верств, які виховуються в різних умовах і на різних традиціях, що зумовлює поступово кризу довіри до верхів, яка вилилась у бурхливі потрясіння ХХ ст.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Питання 2.	\|	Питання 4.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.007 сек.