Технологія диференційованого навчання.

Диференційоване навчання – це така організація навчального процесу, при якій створюються умови, які дають змогу кожному учневі розкрити всі свої потенційні навчальні можливості.

Класно-урочна система вимагає вдосконалення навчального процесу шляхом диференціації завдань іметодики навчання в залежності від можливостей учнів. Навчально виховний процес, який враховує типові індивідуальні особливості учнів, прийнято називати диференційованим, а навчання за таких умов – диференційованим навчанням.

Види диференцiацiї:

а) за здібностями, коли учні розподіляються по навчальних групах за однією з ознак: за загальними здібностями; за окремими здібностями.

б) за відсутністю здібностей: учні, що не встигають з тих чи інших предметiв, групуються у класи, в яких ці предмети вивчаються за заниженим рівнем ів меншому обсязі (Франція);

в) за майбуньою професією: навчання дітей в музичних, художніх, з поглибленим вивченням іноземних мов школах;

г) за інтересами учнів: навчання в класах чи школах з поглибленим вивченням фізики, математики, хімії,інших предметів;

д) за талантами дітей: важливо відшукати серед дітей таланти істворити умови для їх всебічного розвитку (вТернополі – школа "Відродження").

Диференційіоване навчання у практичній діяльності вчителя: а) всі учні одержують однакової трудності завдання, але слабшим учням надається індивідуальна допомога під час їх виконання; б) слабшим учням даються окремі завдання; в) спочатку дається легше завдання, але згодом ускладнюється додатковим завданням. У цілому диференціація завдань за змістом може бути: по кількості завдань; за ступенем їх трудності; за ступенем самостійності їх виконання.

Учнів, відповідно до їх навчальних можливостей, можна умовно поділити на такі групи:

Учні з дуже високими навчальними можливостями характеризуються здатністю швидко засвоювати матеріал, вільно вирішувати завдання, з інтересом самостійно працювати, потребують завдань підвищеної трудності.

Учні з високим рівнем навчальних можливостей характеризуються міцними знаннями, володіють навичками самостійної роботи, не поступаються першій групі у засвоєнні матеріалу, але не завжди старанно закріплюють вивчене, бо невластива їм висока працездатність, вимагають корекції їх роботи, періодичного контролю за їх навчальною діяльністю.

Учні із середніми навчальними можливостями характеризуються здатністю вчитися нормально, для окремих властива висока навченість при низькій навчальній працездатності, для інших – середня навченість при середній працездатності, вимагають оперативної підтримки ідопомоги педагога.

Учні з низькими навчальними можливостями мають низький рівень навченості або навчальної працездатності, вимагають спеціального підходу педагога.

У школах США практикується поділ учнів на чотири категорії, відповідно до їх розумових здібностей (коефіцієнт інтелекту):

1. Високий рівень К.І. = 110 балів івище. В залежності від кількості балів за тестом К.І. учні цієї категорії класифікуються як дуже здібні (110-119), незвичайні (120-139) іобдаровані (140 ібільше).

2. Середній рівень. К.І. = 90-109 балів.

3. Рівень нижче середнього. К.І. = 70-89. До цієї групи належать діти із затримкою в розумовому розвитку (80-89) імежовими порушеннями інтелекту (70-79).

4. Розумово відсталі діти. К.І. нижче 70. Вони, в свою чергу, класифікуються як такі, що піддаються навчанню (приблизно 50-60), піддаються прищепленню елементарних навичок (приблизно 25-49), такі, що вимагають постійної опіки (нижче 25).

Комплектування груп учнів може бути однорідне інеоднорідне. У неоднорідному класі вчаться учні з різними здібностями. Навчання в однорідних групах також може мати різніформи. Найпоширенішим є створення спеціальних класів у звичайній школі. Учень з особливими здібностями може бути зарахований до такого класу, де може розвивати свої здібності. Аналогічним чином вирішується питання з учнями, які мають низький рівень інтелектуального розвитку.

Групування учнів за здібностями супроводжується відповідними модифікаціями шкільних програм, коли кожна група слідує своєму профілю навчання. Так, учні з хорошими здібностями вчаться в старших класах на відділенні підготовки до коледжу івідповідно оволодівають більш складними дисциплінами. А для учнів з пониженим інтелектом є програма так званого "базового" навчання (вузьковиробнича спрямованість). Разом з академічним профілем в середній школі є програми цільової професійної підготовки: індустріальна, комерційна, сільськогосподарська. Принциповою особливістю американської школи є відсутність обов'язкових навчальних програм ієдиних вимог до знань учнів.

Диференційоване навчання – форма навчальної діяльності, організація якої враховує здібності, нахили, інтереси учнів. Диференціація навчання на уроці виявляється через зміни змісту, тривалість завдань, засобів методичної підтримки учнів відповідно до їхньої готовності до навчання.

Розрізняють: зовнішню (профільну), внутрішню (рівневу) диференціацію. Під час зовнішньої диференціації комплектування класів, груп, шкіл здійснюється на підставі певних критеріїв , які регламентуються Базовим навчальним планом. Зовнішня диференціація реалізується через такі форми: профільні класи, класи з поглибленим вивченням предметів, спеціальні класи та школи. Зовнішня диференціація знаходить своє втілення через врахування індивідуальних відмінностей учнів за умови роботи в звичайному класі.

Основні ідеї: різнорівневий клас, де навчаються разом як „сильні” так і „слабші” учні, спілкування яких відбувається у формі „динамічних змінних пар” (О.Ривін);

P класи з поглибленим вивченням предметів ( із кількох паралельних класів визначають певну кількість учнів із нахилами і здібностямидо вивчення певного предмета);P профільні класи ( учні вивчають дисципліни за власним вибором).

Технологія рівневої диференціації (автор М.Гузик). Диференціація навчання у всіх своїх різноманітних проявах повинна стати способом для досягнення всіма учнями базового рівня освіти, необхідного для наступного вибору ними професії чи сфери діяльності, її варто розглядати як спосіб дати молоді знання з максимальним урахуванням її індивідуальних особливостей, інтересів і здібностей.

Диференційований підхід у навчанні передбачає:

- створення різних умов навчання для різних шкіл, класів, груп з метою врахування особливостей контингенту;

- комплекс методів і організаційно-управлінських заходів, які забезпечують управління в гомогенних групах.

„Гомогенна” група — це група, яка об'єднує учнів за певною ознакою. В основі технології рівневої диференціації (ТРД) лежить створення гомогенних груп, які об'єднують учнів, однакових за рівнем розвитку та підготовки. Цільові орієнтації ТРД: навчання кожного на рівні його можливостей і здібностей; адаптація навчання до особливостей різних груп учнів.

Навчаючись в одному класі, за однією програмою і підручником, школярі мають можливість засвоювати матеріал на різних рівнях. Визначальним при цьому є, звичайно ж, рівень обов'язкової підготовки. Його досягнення свідчить про виконання учнем мінімально необхідних вимог до засвоєння змісту. На його основі формуються вищі рівні оволодіння матеріалом. Такий вид диференціації одержав назву — рівнева диференціація.

Для успішного й ефективного здійснення рівневої диференціації необхідне виконання ряду важливих умов:

1. Виділені рівні засвоєння матеріалу й у першу чергу обов'язкові результати навчання повинні бути відкритими для учнів.

2. Не треба ототожнювати рівень, на якому ведеться викладання, з обов'язковим рівнем засвоєння матеріалу. Перший повинен бути вищим, інакше рівень обов'язкової підготовки не буде досягнуто, учні потенційно здатні засвоїти більше, не будуть просуватися вперед. Адже кожен учень повинен пройти через повноцінний навчальний процес.

Рівнева диференціація здійснюється не за рахунок того, що одним учням дають менший обсяг матеріалу, а іншим більший, а в силу того, що, пропонуючи учням однаковий обсяг матеріалу, ми встановлюємо різні рівні вимог до його засвоєння.

Саме такий підхід дає змогу формувати в школярів пізнавальну потребу, навички самооцінки, планування і регулювання своєї діяльності.

Рівневу диференціацію можна організувати в різних формах, що істотно залежать від індивідуального підходу вчителя, від особливостей класу, від віку учнів. Як основний шлях здійснення диференціації навчання, пропонується формування мобільних груп. Розподіл на групи здійснюється насамперед на основі критерію досягнення рівня обов'язкової підготовки. Робота цих груп може проходити в рамках звичайних уроків, а також їх можна тимчасово виділити для окремих занять.

Гармонійно поєднуючи фронтальну (колективну), групову та індивідуальну форми організації навчання з рівневою диференціацією, яка здійснюється за рахунок гнучкого моделювання навчального процесу у вигляді послідовного ланцюжка уроків семи типів, М. Гузик пропонує комбіновану систему навчання.

Логіка побудови комбінованої системи передбачає засвоєння основного теоретичного матеріалу, удосконалення та систематизацію, контроль і корекцію знань. Одним з ключових положень комбінованої системи є гнучкий підхід до визначення кількості уроків певних типів: їх проводиться стільки, скільки, на думку вчителя, необхідно для засвоєння теми.

Просування в навчанні відбувається лише за умов успішного подолання учнями попереднього етапу. Тому комбінована система має чітку систему контролю: залік за темами, залік за чверть, за півріччя (так звана зимова сесія ) і за рік (літня сесія). Залік приймається всією кафедрою, причому кожен учитель перевіряє ступінь сформованості в учнів конкретного вміння. Це робить оцінку об'єктивною, знімає стереотипний погляд учителя на знання учня.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Тема: 8.Технології колективного та диференційованого навчання .	\|	Виникнення й розвиток Арабського Халіфату

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.017 сек.