ЕПОХА ПРОСВІТНИЦТВА — КУЛЬТУРНО-ПОЛІТИЧНИЙ КОНТЕКСТ УКРАЇНСЬКОЇ ІСТОРІЇ

САМОБУТНІ РИСИ КУЛЬТУРИ КОЗАЦЬКОЇ ДЕРЖАВИ. ФЕНОМЕН КОЗАЦЬКОГО БАРОКО В АРХІТЕКТУРІ ТА ОБРАЗОТВОРЧОМУ МИСТЕЦТВІ.

Посмотреть:

http://osvita.ua/vnz/reports/culture/10174

http://uk.wikipedia.org/wiki/%CF%F0%EE%F1%E2%B3%F2%ED%E8%F6%F2%E2%EE

http://books.br.com.ua/35467

http://otherreferats.allbest.ru/philosophy/00076177_0.html

«Вік Розуму»

XVIII ст. називають «епохою Просвітництва» або «віком Розуму». Ця історико-культурна характеристика накладається на іншу періодизацію: бароко, рококо, класицизм, нарешті, перехід від феодалізму до капіталізму (Велика Французька революція кінця століття). Про «українське бароко» говорять, характеризуючи майже все XVIII століття.

Як сумістити ці періодизації? Яке відношення має зміна культурних стилів до соціально-економічних характеристик суспільства? Що означає «вік Розуму», і чи перестала культурна історія Європи бути «віком Розуму» після Французької революції та викликаних нею соціальних і воєнних потрясінь?

Впродовж XVIII ст. три національні держави справляли найсильніший вплив на політичну й економічну ситуацію в Європі: Франція, Голландія та Англія. При цьому якщо за життєвим рівнем населення на першому місці була Голландія, потім Англія, а потім вже Франція, якщо у промисловому розвитку всіх випереджала врешті-решт Англія, то найбільший політичний вплив на континент мала все ж Франція, яка була законодавцем мод для всієї Європи, починаючи з XVII століття. З другої половини XVIII ст. французька мова стає настільки розповсюдженою у вищих верствах населення, що витісняє рідні і в побутовому спілкуванні, і в /210/ літературі. Франція дає найпотужніші культурні імпульси на всю Європу.

Ідеї Просвітництва розвиває такий філософ, як Феофан Прокопович, вихованець, а надалі професор і ректор Києво-Могилянської академії. У своїх головних роботах «Правда волі монаршої», «Слово в неделю цветную о власти и чести царской» Прокопович виклав свою концепцію «просвіченого абсолютизму». Державна влада, на думку філософа, має божественний характер, а монарх є по суті батьком для своїх підданих. Подібно Т. Гоббсу, Прокопович стверджує, що люди, побоюючись «війни всіх проти всіх», створюють державу, яка захищає їх від внутрішніх і зовнішніх ворогів. Однак, на відміну від Джона Локка і Шарль Монтеск'є, він вважав, що люди передають турботи про дотримання своїх прав державі назавжди. Народна маса повинна підкорятися монарху, тим більше що освічений правитель не буде ні злим, ні несправедливим. Але народ володіє в деяких випадках і активними функціями — він може висловлювати свою думку, критикувати політику монарха і навіть вибирати його, якщо спадкоємця престолу за тими або іншими причинами не виявиться.

Досить ідеалістична логіка Прокоповича базувалася на його поглядах на людину. Природа заклала у людину добро, зло ж з'являється з суспільства, від бідності. Зло, вважав Прокопович, можна перемогти за допомогою освіти. Визнання у народу активної функції, про яку писав Прокопович, є одним з істотних завоювань вітчизняної суспільної думки.

Особливе місце в історії як української, так і світової філософії займає Григорій Сковорода. Подібно європейським просвітникам, він схилявся перед розумом, наукою. Але осягнення людиною світу з його жорстокістю й егоїзмом не зробить людину щасливою. Щастя дає людині свобода, самопізнання і «сродний» труд, тобто творча праця, характер якої різний для кожної конкретної людини. Вільна творча праця і просвітництво розвивають в людині добрі начала, закладені природою, — так міркує Сковорода в творах «Благородний Еродій», «Убогий жайворонок», «Бджола і Шершень» та ін.

Сковорода однозначно відкидає світоглядні положення епохи Відродження про «сильну особистість», яка багато бажає і багато досягає. У надмірній соціальній активності, прагненні оволодіти світом за допомогою розуму, знань, волі, зброї філософ вбачає одну з головних причин всіх бід сучасного йому життя. Бажання багатства, слави і влади вселяють в душу злобу, заздрість, жорстокість, вічне невдоволення собою і всім. Вихід з суперечності людського буття один — зречення зайвих бажань, в тому числі прагнення слави і влади, а також обмеження потреб людини шматком хліба і водою. Бог зробив важке непотрібним, а потрібне неважким — стверджує філософ.

Схиляючись перед розумом, Сковорода був далекий від абсолютизації його можливостей. Наскільки світло розуму може досягати істини, настільки він може і помилятися. Людина доходить до істини і серцем, і такий шлях може бути більш коротким. Висуваючи положення про важливу роль, яку відіграє в людській діяльності інтуїція, емоційна і підсвідомо-несвідома сфери, філософ на сторіччя випередив свій час. Винятково актуальна і його думка про гармонію відносин між людьми і природою, яку Сковорода вважав божественною. Людина не повинна вважати природу чимось неживим і бездушним, і тоді, подібно до давньогрецького Антея, вона буде нескінченно черпати сили з неї. (див. також ноосфера як продовження ідей Сковороди).

1. Навчально-методичний посібник з дисципліни «Історія української культури» / Укл. Моісєєнко Л.М - Красноармійськ: КІІ ДонНТУ, 2010. - 107с.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
ІДЕЇ ГУМАНІЗМУ І РЕФОРМАЦІЇ В БРАТСЬКИХ ШКОЛАХ КІНЦЯ 16 – ПОЧАТКУ 17 СТОЛІТЬ. КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКА КОЛЕГІЯ.	\|	Поняття про комерційну таємницю та конфіденційну інформацію

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.