Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник






Бюджетне право

ПЛАН

1. Суспільне відтворення.

2. Критерії економічного зростання та типи економічного зростання.

3. Функції фінансів.

4. Фінансова систему в галузі охорони здоров’я.

5. Функції державного бюджету.

6. Джерела національного доходу.

7. Обчислення національного продукту. Валовий внутрішній продукт, методи його розрахунку за доходами і витратами.

8. Чистий національний продукт. Національний доход.

9. Особистий доход. Номінальний ВНП.

10. Індекс цін. Дефлятор ВНП.

Національ­ний доход, як уже зазначалося, — це чистий продукт су­спільства, або новостворена вартість.

Так, меркантилісти вважали, що національний доход створюється лише у сфері торгівлі, фізіократи таким Джерелом бачили сільське господарство. Класики полі­тичної економії А. Сміт та Д. Рікардо значно розширили розуміння джерел створення національного доходу, стверджуючи, що він створюється у сфері матеріальноговиробництва (сільському господарстві, промисловості та ін.). Ще повніше сферу створення національного дохо­ду визначив К. Маркс, віднісши до неї і сферу послуг. Але у той час (середина XIX ст.) вона була розвинута над­звичайно слабо. Тому в працях К. Маркса положення про те, що національний доход створюється і у сфері послуг, не набуло вигляду теорії.

Інша річ — реалії сьогодення. У розвинутих країнах світу у сфері послуг (або нематеріального виробництва) зайнято майже 75% всього працездатного населення. На думку сучасних західних учених, будь-яка праця є про­дуктивною, отже, створює національний доход. Тому ви­робниками його вони вважають усіх зайнятих у сфері ма­теріального і нематеріального виробництва, в тому числі військовослужбовців, поліцейських, чиновників держав­ного апарату, служителів культу та інші категорії насе­лення. Критерієм для західних учених слугує отримання ними доходів.

На противагу цьому, в економічній літературі колиш­нього СРСР одна група науковців, як і в часи А. Сміта та Д. Рікардо, стверджувала, що національний доход ство­рюється лише у сфері матеріального виробництва. Інша група — прогресивні економісти — доводила, що і в та­ких сферах нематеріального виробництва, як наука, осві­та, охорона здоров'я, державний апарат управління на­родним господарством та в деяких інших, також створю­ється національний доход. Водночас вони справедливо критикували погляди західних учених щодо зарахування всіх категорій працюючих (насамперед військовослужбо­вців, служителів культу, діячів сфери розваг у казино, інших подібних установах тощо) до виробників націо­нального доходу.

На стадії розподілу необхідний і додатковий продукти розпадаються на первинні доходи. Основними формами таких доходів є заробітна плата, прибуток, відсоток, рен­та, дивіденди, орендна плата та ін. Серед цих доходів ви­діляють трудові та нетрудові. До трудових належать до­ходи, що створюються працівниками на підприємствах та в галузях і надходять у їх індивідуальне розпоряджен­ня у формі заробітної плати, а також доходи працівників міста і села від індивідуальної трудової діяльності та під­собного господарства.

До нетрудових доходів, джерелом яких є додатковий продукт, належать частина прибутку підприємців, відсо­ток, рента, прибуток власників торговельного капіталу та ін.

Перерозподіл національного доходу. Після розподілу національного доходу відбувається його перерозподіл. Він здійснюється через механізм ціноутворення, сплати різних видів податків до державного бюджету та соціальних витрат держави, внесків грома­дян до громадських, релігійних, доброчинних фондів та організацій. На основі перерозподілу національного доходу форму­ються вторинні, або похідні, доходи. Основними їх фор­мами є виплата пенсій, стипендій, допомога багатодітним сім'ям, платня військовослужбовцям, працівникам пра­воохоронних органів.

Основним джерелом вторинних доходів є податки.

Перерозподіл національного доходу здійснюється офі­ційними та неофіційними ка­налами. У першому випадку це відбувається через меха­нізм оподаткування, добровільних внесків у різні фонди, а також частково через механізм ціноутворення, коли держава або компанії офіційно по­відомляють про те, що ціни на певну групу товарів та по­слуг будуть підвищені на стільки-то відсотків. Це має місце у розвинутих країнах світу.

У другому випадку уряд і компанії про це офіційно не повідомляють, а здійснюють незначне, але неодноразове підвищення цін. Це призводить до поступового знижен­ня життєвого рівня населення. Цей метод активно вико­ристовував уряд України, особливо в період так званої лі­бералізації цін. Значною мірою неофіційний перерозпо­діл національного доходу здійснюється в умовах існуван­ня тіньової, або підпільної, економіки.

Неофіційний перерозподіл національного доходу від­бувається внаслідок існування підпільної економіки. Під­пільна, або тіньова, економіка — сукупність неврахова­них і протизаконних видів діяльності: ухиляння від сплати податків, виробництво заборонених видів продук­ції та послуг (виробництво наркотиків, азартні ігри, про­ституція тощо). У сучасних умовах до таких видів діяльності в Укра­їні додалися вивезення товарів за кордон з метою нажи­ви, незаконна конвертація валюти і махінації під час здійснення цих операцій, надання кредитів комерційни­ми банками за солідну винагороду, незаконне вивезення валюти за кордон та ін.

Пропорції суспільного виробництва - співвідношення матеріально-речових елементів виробництва і робочої сили, а також галузей виробництва і частин суспільного продукту в процесі відтворення.

Пропорції загальноекономічні (національної економіки, макроекономічні) - між сукупним попитом та сукупною пропозицією, між сферою матеріального виробництва і сферою послуг, між І та II підрозділами суспільного виробництва. Існують також пропорції галузеві, міжгалузеві, територіальні, зовнішньоекономічні тощо.

У країнах з розвинутою ринковою економікою виділяють чотири ключові групи проблем, що визначають рівень розвитку національної економіки, кількісну та якісну зміну загальноекономічних пропорцій:

o рівень обсягу національного виробництва o рівень зайнятості і безробіття;

o рівень цін;

o розвиток міжнародної торгівлі.

Суспільний продукт - це узагальнюючий результат діяльності суб'єктів національного господарства; вся маса матеріальних і духовних благ, створених суспільством за певний проміжок часу (як правило, за рік).

Досить тривалий час одним з найбільш загальних показників національної економіки у нашій державі вважався сукупний суспільний продукт (ССП), валовий суспільний продукт (ВСП).

Сукупний суспільний продукт - це сума валової продукції всіх галузей матеріального виробництва. До складу ССП враховували як кінцевий продукт сфери матеріального виробництва, так і проміжний продукт галузей і виробництв. В результаті цього відбувалось подвійне рахування результатів матеріального виробництва. Ще одним недоліком цього показника було те, що він не враховував внесок нематеріальної сфери у формування суспільного продукту національної економіки.

Існують різні способи аналізу результатів суспільного виробництва. Найбільш відомі такі способи обліку результатів суспільного виробництва.

Валовий суспільний продукт (ВСП) - це вартість усієї маси товарів і послуг, створених у суспільстві протягом року або сума виробленої за рік валової продукції всіх галузей матеріального виробництва.

ВСП містить у собі, аналогічно до ССП, подвійний розрахунок - результати проміжного виробництва (вугілля, чавун, сталь, прокат тощо), а також незавершене виробництво.

ВСП = ССП - Нематеріальне виробництво. Кінцевий суспільний продукт (КСП) - вартість усієї маси товарів і послуг, створених суспільством протягом року для кінцевого використання.

КСП = ВСП - подвійний рахунок і незавершене виробництво.

У той же час у розвинутих країнах світу була поширена система національних рахунків (СНР), уніфікована статистичною комісією ООН.

Система національних рахунків - це система основних макроекономічних показників держави з урахуванням внеску у формування суспільного продукту усіх сфер суспільного виробництва.

Головним показниками в СНР вважаються валовий внутрішній продукт (ВВП) та валовий національний продукт (ВНП). Обчислення цих показників було започатковано в Україні в 1988 р. як крок до переходу національної економіки на ринкові принципи функціонування.

згідно з розподільчим методом ВВП - це сума первинних доходів, створенихрезидентами країни за рік:ВВП=ЗП+ВКП+ЗД+(НП-С), де ЗП – зарплата найманих працівників, ВКП – Валовий корпоративнийприбуток, який поділяється на три частини: податок на корпоративнийприбуток (ПКП), дивіденди (Д) та нерозподілений прибуток, як власнеджерело інвестування виробництва, включаючи й амортизацію (НрП); ЗД –змішаний доход, тобто доход некорпоративного (індивідуального) бізнесу;НП – неприбуткові податки, що включають податки на продукти та іншіподатки на виробництво і імпорт; С – субсидії на продукти та іншісубсидії, пов’язані з виробництвом і імпортом; (НП-С) – чистінеприбуткові податки.Відзначимо, що в економічній практиці розподільчий метод має другоряднезначення і обмежене застосування. Похідні показники ВВП в СНР.Крім показника ВВП, що характеризує річний випуск кінцевої продукції і послуги економіці, в СНР є ряд похідних показників, які можуть бути розраховані на основі ВВП. До таких показників слід віднести чистийвнутрішній продукт, валовий і чистий національний доход, наявний національний доход, особистий доход, особистий безподатковий доход та н. Чистий внутрішній продукт (ЧВП) розраховують як різницю між ВВП іспоживанням основного капіталу, тобто сумою амортизації поточного року (А):ЧВП=ВВП-АВаловий національний доход (ВНД) – це сума внутрішніх первинних доходів, тобто ВВП плюс чисті зовнішні первинні доходи, які отримані резидентами даної країни від інших країн. Чисті зовнішні первинні доходи (ЧПДз) визначаються як різниця між первинними доходами, які отримані від інших країн, і первинними доходами, які передані іншим країнам. Отже, ВНД відрізняється від ВВП на сальдо первинних доходів, отриманих з-за кордону і переданих за кордон: ВНД=ВВП+ЧПДз. ідзначимо, що до первинних доходів відносять доходи, які отримані від первинного розподілу сукупного доходу, тобто від розподілу доданої вартості між власниками факторів виробництва і урядом.Характерним макроекономічним показником також є валовий наявний національний доход:ВНДн = ВНД+ЧПТз, де ЧПТз – чисті поточні трансферти, тобто різниця між поточними рансфертами, отриманими з-за кордону і переданими за кордон. Відзначимо, що поточні трансферти (отримані і передані) включають:латежі зі страхування від нещасних випадків; поточні податки на доходита майно (податок на прибуток, прибутковий податок на громадян, податок на транспортні засоби та ін.); відрахування на соцстрах; допомогу зсоціального забезпечення, що надходить від інших країн; обов’язкові збори і платежі від домогосподарств; штрафи і пені та ін.

Валовий національний доход (ВИД) —цс сума внутріш­ніх первинних доходів, тобто ВВП плюс чисті зовнішні первинні доходи, які отримані резидентами даної країни від інших країн.
Чисті зовнішні первинні Доходи(ЧПД,) визначаються як різниця між первинними доходами, які отримані від інших країн, і первинними доходами, які передані іншим країнам. Отже, ВИД відрізняється від ВВП на сальдо первинних доходів, отриманих з-за кордону і переданих за кордон:
ВНД = ВВП + ЧПДз
При цьому слід зазначити, що до первинних доходів відносяться доходи, які отримані від первинного розподілу сукупного доходу, тобто від розподілу доданої вартості між власниками факторів виробництва і урядом (через чисті податки на виробництво і імпорт, до яких входять всі податки, що збільшують ціну товарів). Податки па вироб­ництво і імпорт є первинним доходом держави, тобто органів державного

 

Для обчислення обсягу національного продукту економічна наука використовує низку показників, серед яких найголовнішим є валовий внутрішній продукт (ВВП).
ВВП — це вартість кінцевих товарів, вироблених усередині країни | (резидентами і нерезидентами) за певний період
Сюди входить вартість товарів матеріальної та нематеріальної сфери та вартість послуг. Обсяги виробництва кожного товару і послуг оцінюють за ринковою ціною. Сума цих цін і становить ВВП.
Методика обчислення ВВП має деякі особливості: ВВП складається з вартості кінцевих товарів і послуг. ВВП оцінюється за ринковими цінами. Останні включають непрямі податки — податок на продаж і акцизи, тому ринкова ціна відрізнятиметься від тієї, яку продавець отримав за товар. Чиста ціна — це ринкова ціна за вирахуванням непрямих податків. Вона дорівнює сумі чинникових витрат, тобто сумі, що припадає на чинники виробництва цього товару. На практиці для розрахунків ВВП використовують такі методи: за витратами, за доходами й за виробництвом. ВВП, розрахований за витратами, — це загальна сума витрат на особисте і виробниче споживання всі сі маси створених за певний період благ ВВП = С + І + Д + X, де С — особисті споживчі витрати; І — валові інвестиції; Д — державні закупівлі товарів, послуг; X — чистий експорт. ВВП, розрахований за доходами, — це сума доходів, отриманих власниками чинників виробництва, з використанням яких створено всю масу національного продукту (рис. 85) ВВП = 3 + П + Р + В + Д, де 3 — заробітна плата; П — прибуток; Р — рента; Д — дивіденд; В — відсоток. ВВП за виробництвом показує внесок кожного виробника і національного виробництва загалом. У такому разі ВВП розраховують за доданою вартістю.Додана вартість — це ринкова ціна продукції (послуг) підприємства за вирахуванням вартості сировини і матеріалів, які витрачені на виробництво продукції або на виконання Загальна сума доданих вартостей, створених у суспільстві, — це ринкова вартість вироблених товарів і послуг, тобто ВВП. Усі три методи розрахунку ВВП є рівноцінними і дають однаковий результат. Величина ВВП залежить як від обсягу виробленої продукції, так і від рівня цін. Оскільки ціни можуть зростати і падати, порівнювати обсяги ВВП краще у незмінних цінах. У зв'язку з цим ВВП вимірюють у поточних і постійних цінах. ВВП, визначений у поточних цінах, називають номінальним, а обчислений у незмінних цінах, — реальним. Поряд із ВВП у статистиці використовують і такий показник, як валовий національний продукт. ВНП — це вартість кінцевих товарів і послуг, вироблених вітчизними виробниками за певний період.Розглянемо на прикладі відмінність між ВВП і ВНП.

 

Результатом виробництва на рівні макроекономіки національний продукт. Національний продукт являє собою сукупність товарів і послуг, вироблених у межах національного господарства протягом року. В умовах товарного виробництва він обчислюється у вартісному вираженні. Національний продукт є матеріальною основою життя людей, оскільки саме він задовольняє різноманітні потреби населення. Сучасна економічна наука вивчає багато форм національного продукту. Серед них першорядне значення мають сукупний суспільний продукт, валовий внутрішній продукт, валовий національний продукт, національний доход, необхідний та додатковий продукт. Сукупний суспільний продукт - це всі матеріальні блага, вироблені в суспільстві за певний період, як правило, за рік. В процесі виробництва і руху він виступає у формі валового і кінцевого продукту. Валовий суспільний продукт - це сукупний суспільний продукт, що включає в себе повторний облік вартості. Повторний облік виникає тому, що вироби і матеріали одних підприємств безліч разів використовуються на інших підприємствах і вартість цих виробів враховується кожним з них. Повторний облік приводить до деякого перебільшення дійсного обсягу суспільного продукту. Для об'єктивного обчислення сукупного обсягу виробництва необхідно, щоб вартість продукту, виробленого протягом року, враховувалась лише один раз. Цим вимогам відповідає кінцевий суспільний продукт. Кінцевий суспільний продукт являє собою ССП, звільнений від повторного обліку, тобто це продукт, що купується для споживання, а не для подальшої обробки чи переробки. Інакше кажучи, це сума створеної протягом року нової вартості і сума вартості річної амортизації основних виробничих фондів, вартості використаних протягом року запасів сировини, матеріалів і напівфабрикатів без повторного облікуВартість кінцевої продукції сфери матеріального виробництва і сфери послуг визначається за допомогою таких макроекономічних показників, як валовий внутрішній продукт (ВВП), валовий національний продукт (ВНП), чистий продукт (ЧП). Показники ВВП і ВНП пов'язані між собою, оскільки вони, по-перше, на відміну від інших показників, відображають результати діяльності не тільки в сфері матеріального виробництва, ай в сфері послуг. По-друге, обидва показники визначаються як вартість всього обсягу кінцевого виробництва товарів та послуг в економіці за рік. По-третє, показники ВВП та ВНП підраховуються як в поточних цінах, так і постійних. Валовий внутрішній продукт - це сукупна вартість кінцевої продукції сфери матеріального виробництва та сфери послуг незалежно від національної належності підприємств, розташованих на території даної країни. ВВП підраховується, таким чином, за територіальною ознакою. Валовий національний продукт - це сукупна вартість кінцевої продукції сфери матеріального виробництва і сфери послуг незалежно від місця розташування національних підприємств. ВНП підраховується, таким чином, за національною ознакою.Динаміка показників ВВП і ВНП дозволяє проаналізувати процеси, які відбуваються в основних галузях економіки будь-якої країни, спад виробництва або його зростання. Розрізняють номінальний та реальний ВВП і ВНП. ВВП або ВНП виражений у поточних цінах, тобто показник, не скоригований на рівень цін, називають номінальним ВВП або ВНП. Якщо названі показники скориговані на темп інфляції або дефляції, то в такому випадку мова йде про реальний ВВП і реальний ВНП. Як вимірювачі валового річного обсягу виробництва показники ВВП і ВНП мають суттєвий недолік, оскільки вони завищують обсяг виробництва на вартість амортизаційних відрахувань та суму непрямих податків. Цього недоліку частково позбавлений показник чистого національного проекту і повністю - показник національного доходу. Чистий національний продукт (ЧНП) являє собою ВНП, скоригований на суму амортизаційних відрахувань. Національний доход - це ВНП, скоригований на суму амортизаційних відрахувань та суму непрямих податків. Важливого значення політична економія надає вивченню необхідного та додаткового продукту. Необхідний продукт - це частина, чистого продукту, яка використовується для відтворення і розвитку робочої сили, зайнятої у сфері матеріального виробництва.Додатковий продукт - це частина чистого продукту, створена працівниками матеріального виробництва понад необхідний продукт. Національний доход - це частина сукупного суспільного продукту, що залишається після заміщення спожитих засобів виробництва, тобто після вилучення з сукупного суспільного продукту фонду заміщення. Національний доход можна визначати і як різницю між ВНП та сумою амортизаційних відрахувань і сумою непрямих податків. До непрямих податків належать: податок з продажу, податок на додану вартість,; акцизний збір, ліцензійні платежі і мито. Ці податки фірми розглядають як витрати виробництва і тому додають їх до цін на продукти"
Національний доход, як і весь сукупний суспільний продукт, виступає в натурально-речовій та вартісній формах. За натурально-речовою формою він включає в себе вироблені протягом року всі предмети споживання і ту частину засобів виробництва, що залишається після відрахування фонду заміщення. Ця частина засобів виробництва використовується для розширення виробництва і створення резервів. За вартісною формою національний доход являє собою новостворену вартість, яка включає в себе вартість необхідного і додаткового продукту. Національний доход обчислюють виробничим і розподільчим методами. Виробничий метод полягає у підсумуванні чистої продукції всіх галузей матеріального виробництва. При цьому чиста продукція кожної галузі визначається як різниця між валовою продукцією і матеріальними виробничими затратами. Розподільчий метод обчислення національного доходу ґрунтується на підсумуванні первісних доходів населення, зайнятого у сфері матеріального виробництва, і доходів виробничих підприємств усіх форм власності. Прийнято розрізняти вироблений і використаний національний доход. Вироблений національний доход - це сума продукції галузей матеріального виробництва. Його обчислюють у цінах кінцевого споживання, за винятком величини дотації. Використаний національний доход являє собою вартість матеріальних благ, що спрямовуються на невиробниче споживання і на нагромадження. Визначають його як суму фонду споживання і фонду нагромадження. Використаний національний доход відрізняється від величини виробленого національного доходу на величину сальдо (різниці) експорту та імпорту і заміщення народногосподарських втрат, до яких належать втрати від стихійного лиха, незавершеного і списаного будівництва.

На темпи зростання національного доходу роблять прямий вплив такі фактори. По-перше, збільшення маси праці. По-друге, на темпи зростання національного доходу робить вплив підвищення продуктивності праці. По-третє, економія засобів виробництва.
Національний доход у своєму русі проходить не тільки фазу виробництва, а й фази розподілу, обміну і споживання. Перерозподіл національного доходу здійснюється, по-перше, шляхом формування доходів та видатків державного бюджету; по-друге, шляхом оплати населенням різних послуг, що надають працівники невиробничої сфери; по-третє, механізм цін, особливо при інфляції.
В результаті розподілу та перерозподілу національного доходу формуються два суспільних фонди: фонд споживання і фонд нагромадження. Фонд споживання використовується, як вже зазначалося, для задоволення матеріальних і культурних потреб населення. Він включає в себе фонд заробітної плати працівників матеріального виробництва, фонд заробітної плати працівників невиробничої сфери, фонд соціального страхування, пенсійний фонд, витрати на управління та оборону.
Фонд нагромадження складається з фонду розширення виробництва, фонду капітального будівництва у невиробничій сфері, фонду для створення резервів та страхових запасів.
Важливою проблемою процесу відтворення є забезпечення правильного співвідношення між фондом споживання і фондом нагромадження.

Валовий національний продуктЕкономічна наука вважає, що одним із найкращих і доступних показників, які свідчать про здоров'я економіки будь-якої країни, є обсяг річного сукупного виробництва товарів і послуг. Головний показник при складанні національних рахунків — валовий національний продукт, який виступає як сукупна ринкова вартість усього обсягу кінцевого виробництва товарів і послуг за один рік. За допомогою ВНП вимірюють ринкову вартість річного виробництва. Для об'єктивного обчислення сукупного обсягу виробництва треба, щоб усі продукти і послуги, вироблені даного року, були враховані лише один раз. Більшість продуктів проходить декілька виробничих стадій, перш ніж попадає на ринок. Як наслідок, окремі частини і компоненти більшості продуктів купуються і продаються по декілька разів. Отже, щоб уникнути багаторазового врахування частин продуктів, які продаються і перепродуються, при розрахунку ВНП враховується тільки ринкова вартість і виключається вартість проміжної продукції. Під кінцевими продуктами розуміються товари і послуги, які купуються для споживання, а не подальшої обробки чи переробки. У ВНП включається продаж кінцевих продуктів, але від нього віднімається продаж проміжних продуктів. Це пояснюється тим, що вартість кінцевих продуктів включає усі існуючі проміжні операції. Візьмемо для прикладу дані табл. 1. Щоб при розрахунку національного доходу уникнути подвійного рахунку, необхідно старанно стежити, щоб до нього включалася тільки добавлена вартість, створена кожним підприємством. Добавлена вартість — то ринкова ціна обсягу продукції, виготовленої фірмою, за вирахуванням вартості спожитої сировини і матеріалів, придбаних у постачальників. Склавши добавлену вартість, створену всіма п'ятьма підприємствами, починаючи від вирощування пшениці і аж до доставки хліба покупцеві, можна точно вирахувати вартість хліба. Точно так само, підраховуючи і складаючи добавлені вартості, створені всіма підприємствами в економіці, можна визначити ВНП, тобто ринкову вартість загального випуску. З метою реального вимірювання ВНП слід виключити непродуктивні операції, до яких належать фінансові операції і продаж уживаних речей. Чисто фінансовими операціями вважаються державні трансфертні платежі, які включають виплати на соціальне страхування; допомогу безробітним та пенсії ветеранам; приватні трансфертні платежі, куди входять щомісячні субсидії, які отримують студенти вузів із дому, або разові дарунки від багатих родичів і операції з цінними паперами, тобто купівля-продаж акцій і облігацій. Продаж вживаних речей не входить у ВНП, оскільки він не відображає поточного виробництва, або включається у подвійний рахунок. Валовий національний продукт вимірюється двома способами: за обсягом виробництва або за сумою видатків на придбання товарів та послуг, за доходами або за сумою доходів, створених у процесі виробництва товарів і послуг. Мал. 1 показує кругооборот грошових видатків в такому господарстві, де немає втручання держави і не відбувається нагромадження капіталу або чистих заощаджень. Щорічно люди споживають товари і користуються послугами. Грошові видатки населення на всі ці товари і послуги відображені у верхній частині мал. 1. Щоб обчислити загальну величину ВНП, необхідно скласти всі грошові кошти, витрачені населенням у сфері кінцевого споживання. У простому господарстві можна легко обчислити величину національного доходу або національного продукту як суму річного потоку товарів і послуг у грошовому вираженні. У нижній частині мал. 1 відображені доходи населення від реалізації чинників виробництва. Водночас ці доходи складають у потоці товарів витрати виробництва. Важливо відзначити, що вимірювання ВНП як за методом обчислення потоку товарів, що показано у верхній частині мал. 1, так і за методом обчислення потоку доходів, показаного у нижній частині цього малюнка, говорить про те, що вони повинні дорівнювати одне одному. Причина полягає в тому, що в нижній частині малюнка разом із заробітною платою, відсотком і рентою врахований і прибуток, який свідчить про тс, що залишилось від продажу товарів або послуг після відновлення інших чинникових витрат. Отже, величина прибутку співпадає з тією сумою, на яку потік всіх інших доходів відрізняється від результату, обчисленого за методом підрахунку сукупності товарів. Для вимірювання ВНП за видатками необхідно скласти не лише всі споживчі видатки населення, але й інвестиційні видатки бізнесу, державні закупівлі товарів та послуг і чистий експорт. Особисті споживчі видатки включають видатки домашніх господарств на предмети споживання тривалого користування, на товари поточного споживання, а також споживчі видатки на послуги. Валові приватні внутрішні інвестиції (Іп) включають видатки, пов'язані з кінцевими покупками машин, устаткування і верстатів підприємцями, з усім будівництвом і змінами запасів. При цьому приріст запасів додасться до ВНП, а їхнє зменшення мас бути вираховано із ВНП. Важливо відзначити, що до інвестицій не відноситься передача із рук в руки цінних паперів, оскільки такі операції означають просто передачу права власності на вже існуючі активи. Тс саме стосується і перепродажу вже існуючих активів. Інвестиціями є лише будівництво або створення нових капітальних активів. Інвестиції діляться на валові і чисті. Валові інвестиції — то сума відновлення і приросту інвестицій. Чисті внутрішні інвестиції призначені тільки для характеристики добавлених інвестицій, що мають місце протягом поточного року. Якщо валові інвестиції перевищують амортизацію, економіка перебуває в стані піднесення в тому розумінні, що виробничі потужності зростають. В застійній економіці валові інвестиції і амортизація між собою рівні. Із скороченням обсягу виробництва валові інвестиції стають менші за амортизацію. Це означає, що в економіці за рік споживається більше капіталу, ніж виробляється. Подібна ситуація мас місце в Україні на початку 90-х років.
Державні закупівлі товарів і послуг поширюються на усі державні рівні, включаючи загальнодержавні, обласні і місцеві органи влади, на кінцеву продукцію підприємств і на всі прямі закупівлі ресурсів, а надто робочої сили. Сюди лише не включаються всі державні трансфертні платежі, оскільки вони не відображають збільшення поточного виробництва, а лише передають державні доходи певним сім'ям та інвалідам.
Чистий експорт — величина, на яку зарубіжні видатки на вітчизняні товари і послуги перевищують вітчизняні затрати на іноземні товари та послуги. За допомогою розглянутих вище чотирьох видів видатків — особистих споживчих видатків (С), державних закупівель товарів і послуг (Дз), валових приватних внутрішніх інвестицій (Іп) і чистого експорту (Еч) — вимірюється ринкова вартість річного виробництва, тобто ВНП. Це означає, що С+Дз+Іп+Еч = ВНП. Загальні видатки на річний випуск продукції в економіці передусім поступають населенню у вигляді заробітної плати, прибутку, відсотка і рентних платежів. При цьому важливо відзначити, що вартість загального обсягу продукції (ВНП) включає два види розподілу коштів, не пов'язаних з виплатою доходів (відрахування на споживання капіталу і посередні податки на бізнес).
Амортизаційні відрахування мають вигляд відрахувань на споживання капіталу. Вони показують обсяг капіталу, спожитого в ході виробництва за окремі роки. Саме амортизаційні відрахування і формують згадану вище різницю між валовими і чистими інвестиціями. Посередні податки на бізнес компанії розглядають як витрати виробництва і тому додають їх до цін на продукти. До цього виду податків належать: загальний податок з продажу, акцизний збір, податок на майно, ліцензійні платежі і мито. Відрахування на відновлення спожитого капіталу і посередні прибутки на бізнес складають не пов'язані з виплатою доходу види розподілу ВНП. Сума, що залишається, являє собою заробітну плату, прибуток, відсоток і рентні платежі. Винагорода за працю найманих робітників включає заробітну плату і безліч доповнень до неї, зокрема внески підприємців на соціальне страхування і до різноманітних приватних фондів пенсійного забезпечення, медичного обслуговування і допомоги на випадок безробіття тощо. Рентні платежі являють собою доходи, що отримують домовласники, які забезпечують економіку ресурсами власності. Відсоток — то виплати грошового доходу приватного бізнесу постачальникові грошового капіталу. Сюди не входять лише відсоткові платежі, що здійснюються державою. Поняття «прибуток» розпадається на два види: доход на власність, або доход некорпоративного підприємницького сектора, і прибуток корпорації. Останній виступає у трьох формах: податків на прибуток корпорації, дивідендів і нерозподілених прибутків корпорації. Ці нерозподілені доходи корпорації, нарівні з відрахуваннями на відновлення спожитого капіталу, інвестують або зразу, або у майбутньому на створення нових заводів і купівлю устаткування. На грунті валового національного продукту можна розрахувати і цілу низку інших показників. Від ВНП передусім необхідно відрізняти чистий національний продукт (ЧНП). Він визначається шляхом вирахування із ВНП відрахувань на споживання капіталу, які є вимірником обсягу інвестицій, що заміщаються, або обсягу капіталу, спожитого виробництвом протягом поточного року. Чистий національний продукт являє собою валовий національний продукт, скоригований на суму амортизаційних відрахувань. Особливе місце в системі економічних показників посідає національний доход (НД) — різниця між ЧНП і посередніми податками на бізнес. Національний доход може бути також визначений за допомогою розрахунку ВНП за доходами шляхом додавання всіх видів розподілу, за винятком амортизаційних відрахувань і посередніх податків на бізнес. Важливою складовою частиною НД є особистий доход (Од), який визначається вирахуванням із національного доходу внесків на соціальне страхування, податків на прибуток корпорацій і нерозподілених прибутків корпорацій, а також шляхом додавання трансфертних платежів. До останніх належать: виплати на страхування по старості і від нещасних випадків, а також допомога по безробіттю, яка грунтується на соціальних програмах; виплати пенсій і допомоги по безробіттю; а також процентні платежі, що виплачуються урядом і споживачами. Доход, що перебуває в особистому розпорядженні — це особистий доход за вирахуванням індивідуальних податків, які складаються із особистих подоходних податків, податків на особисте майно і податків на спадок. Доход після сплати податків являє собою доход, яким домогосподарства розпоряджаються у кінцевому вигляді. Та частина цього доходу, яка після сплати податків не витрачається на купівлю споживчих товарів, виступає у вигляді заощаджень.

2. Вплив ціни на валовий національний продуктВеличина ВНП залежить не тільки від фізичного обсягу виготовленої за рік продукції, а й від рівня цін, що має вигляд індексу. Індекс цін виражає співвідношення між сукупною ціною певного набору товарів і послуг, що складають «ринковий кошик» для даного тимчасового періоду, і сукупною ціною ідентичної або подібної групи товарів і послуг у базовому періоді. Формула виглядає таким чином:
Індекс цін = Ціна «ринкового кошика» даного року x100даного року Ціна «ринкового кошика» базового рокуНайвідомішим серед цих індексів є індекс споживчих цін (ІСЦ) з допомогою якого вимірюються ціни фактичного «ринкового кошика», що містить споживчі товари і послуги, куплені типовим міським жителем.Проте індекс цін ВНП, або дефлятор ВНП, більше пристосований, ніж ІСЦ, для вимірювання загального рівня цін. Це пояснюється тим, що індекс цін ВНП включає не тільки ціни споживчих товарів і послуг, але й ціни інвестиційних товарів, товарів, закуплених урядом, а також товарів і послуг, закуплених і проданих на світовому ринку. З цієї причини дефлятор ВНП являє собою індекс цін, пов'язаний з коригуванням грошового (номінального) обсягу ВНП з урахуванням зміни цін. Номінальний ВНП відображає обсяг виробництва, виражений у цінах, що існують на той момент, коли цей обсяг був вироблений.
Таким чином, з допомогою індексу цін ВНП можна порівняти ціну обсягу виробництва кожного даного року з ціною аналогічного обсягу виробництва базового року. Набір індексів цін різних років дає змогу порівняти рівні цін цих років. Підвищення індексу цін ВНП даного року порівняно з попереднім вказує на інфляцію, а зменшення індексу цін вказує на дефляцію. Врахування рівня цін при визначенні обсягу ВНП і НД особливо важливо для України, де гіперінфляція 1992 року перевищила 2000 %.
Інфляція, як і дефляція, ускладнює підрахунок валового національного продукту. Це пояснюється тим, що на величину ВНП впливають зміни не лише фізичного обсягу всієї виготовленої продукції, а й рівень цін. Проте рівень життя людей залежить передусім від кількості товарів, виготовлених і реалізованих окремим індивідам, а не від цін, вказаних на етикетках даних товарів.
Показник ВНП, який виражає поточні ціни, тобто показник, не скоригований з урахуванням рівня цін, інакше називається нескоригованим, грошовим (вираженим у грошах за поточним курсом), або номінальним ВНП. Аналогічним чином показник ВНП, скоригований з урахуванням інфляції або дефляції, являє собою скоригований, виражений у грошах за незмінним курсом, або реальний ВНП.
Дефлятор ВНП для певного року свідчить про відношення сукупної ціни на товари поточного року до сукупної ціни аналогічного набору товарів базового року. Отже, дефлятор ВНП, або індекс цін ВНП, може бути використаний для того, щоб інфлювати (підвищувати грошове вираження ВНП з урахуванням динаміки цін) або дефлювати (знижувати грошове вираження ВНП з урахуванням динаміки цін) показник номінального ВНП. Результатом подібного коригування є отримання реального вираження ВНП для кожного року. Іншими словами, йдеться про ВНП у незмінних цінах базового року.
Найпростішим і прямим методом дефлювання або інфлювання номінального ВНП даного року є ділення номінального ВНП на індекс цін у десятковій формі. Це дає такий самий результат, як і складніша процедура ділення номінального ВНП на відповідний індекс і помноження отриманого результату на сто.
Таким чином, з допомогою показника реального ВНП вимірюється вартість загального обсягу виробництва в різні роки за умови, що рівень цін незмінний, починаючи з базового року і впродовж усього періоду, який розглядається. Реальний ВНП показує ринкову вартість обсягу продукції кожного року, виміряну у постійних цінах, тобто в грошах, які мають таку ж саму ціну, або купівельну спроможність, як і базового року. Реальний ВНП є значно точнішою порівняно з номінальним ВНП характеристикою функціонування суспільного виробництва.
Важливо відзначити, що в Україні з 1988 р. також введений в практику економічних розрахунків показник валового національного продукту, який так широко застосовується в зарубіжних країнах і міжнародній статистиці. Щодо інших аналогічних макроекономічних показників, то методика їхнього обчислення в Україні, як і в інших державах, що виникли на грунті розпаду СРСР, значно відрізняється від методики, розглянутої в цьому розділі.
Оскільки Україна як суверенна держава намагається ввійти до світової господарської системи, вона мас якнайшвидше перейти на систему показників макроекономічного рівня, прийнятих у більшості країн світу.
ВНП не дає повної картини економічного добробуту народу. Однак він є вимірником річного обсягу орієнтованої на ринок діяльності. Поширена думка, що між реальним ВНП і суспільним добробутом обов'язково повинна існувати тісна позитивна кореляція. Тобто чим вищий рівень виробництва, тим суспільство має більші потенційні можливості для забезпечення вищого життєвого рівня.

 

   

 

Внаслідок розподілу та перерозподілу національного доходу утворюються кінцеві доходи, які використовують для споживання та нагромадження. Тобто національний доход поділяють на фонд споживання і фонд нагромадження.

Фонд споживання - частина національного доходу, яка використовується на задоволення матеріальних та соціальних потреб суспільства.

Фонд нагромадження – частина національного доходу, яка використовується для розширення виробництва (збільшення речових і особистісних його факторів), будівництва об’єктів соціального та культурно-побутового призначення, а також для створення суспільних резервів і страхових запасів.

Споживання і нагромадження національного доходу

Вагоме значення для збільшення величини національного доходу, прискорення соціально-економічного прогресу та розширеного відтворення економічної системи має оптимальне співвідношення між споживанням і нагромадженням національного доходу. Між цими двома величинами постійно існує суперечність, яка може перерости в конфлікт. Так, з одного боку, надмірний фонд споживання не дає змоги здійснювати розширене відтворення, тобто будувати нові заводи, фабрики, електростанції, впроваджувати нову техніку і технологію, розвивати науку, освіту тощо. З іншого боку, надмірне нагромадження частки створеного національного доходу стримує споживання населення, зростання його особистих доходів. Це, у свою чергу, підриває стимули до праці, формує тип економіки, не спрямованої на задоволення потреб та інтересів населення, тобто витратну економіку. За показником “якості життя” Україна в 1995 р. посідала 89-те місце у світі, в 1998 – 157-ме місце. За рівнем розвитку (розраховується, виходячи з рівня життя, його тривалості, освіти) Україна, за даними ООН, посідала в 1997 р. 95-те місце у світі (в 1994 р. – 45-те місце).

В Україні за 1961-1989 рр. норма нагромадження скоротилася з 29,3 до 17,9 %, а за час економічної кризи – до 9 % національного доходу. В нинішніх умовах необхідно підняти норму нагромадження до 25-26 %. Нижньою межею є норма нагромадження у 20%.

Основне джерело нагромадження – додатковий продукт. Він використовується для розширеного виробництва, будівництва об’єктів соціального (шкіл, лікарень тощо), культурного призначення, а також для створення страхових запасів та суспільних резервів.

Для розширеного виробництва потрібно виготовити не лише таку кількість засобів виробництва, яка буде використана на відновлення зношених упродовж року засобів і предметів праці (або фонд заміщення), а й певний надлишок для будівництва нових фабрик, заводів та ін. Оскільки на збудовані нові фабрики й заводи, нові шахти тощо необхідно залучати додаткову кількість працівників, то з фонду нагромадження виділяють частину коштів для виробництва додаткових предметів споживання.

За рахунок фонду нагромадження здійснюється виробниче і невиробниче нагромадження. Виробниче нагромадження використовується для будівництва нових заводів, електростанцій, залізниць, оснащення діючих підприємств новою технікою та ін.

Невиробниче нагромадження здійснюється для спорудження житлових будинків, закладів освіти, охорони здоров’я, культури. Воно передбачає також виробництво додаткових предметів споживання для працівників, які трудитимуться у цій сфері, й витрати на їх підготовку та перекваліфікацію.

Найважливіший елемент фонду нагромадження – виробниче нагромадження. Тому його норма – найвагоміша частка валового (сукупного) нагромадження, в структурі якого провідна роль належить амортизаційному фонду.

В Україні в 90-х роках відбувалося катастрофічне зменшення частки амортизації – з 10-12 % до 3-4 %. Тому не здійснювалося навіть просте відтворення основних фондів, а показник їх зношування перевищував показник їх введення. Фізичне зношування основних фондів, їх спрацьованість у промисловості України в середині 90-х років становила майже 65 %, а моральне – до 95 %.

Надзвичайно важливе значення для досягнення оптимальної норми нагромадження має зниження матеріаломісткості, енергомісткості, проведення державою активної амортизаційної політики тощо.

Сучасним методом прискорення науково-технічного розвитку, оптимізації фонду нагромадження є широке використання лізингу.

Лізинг – довготермінова оренда машин і устаткування, транспортних засобів тощо, яка передбачає можливість їх викупу орендатором.

На оптимізацію фонду споживання та фонду нагромадження істотно впливає процес інтенсифікації суспільного виробництва. Ще одним важливим фактором радикальної зміни у співвідношенні цих фондів є проведення активної структурної політики. Уряд насамперед повинен з’ясувати економічну доцільність існування деяких базових галузей промисловості у теперішніх обсягах і обрати найперспективніші наукомісткі та високотехнологічні галузі.

Основними критеріями вибору цих галузей є: експортний потенціал або можливість його нарощування; прискорений розвиток цих галузей, який сприяє підвищенню конкурентноздатності більшості галузей промисловості (їх модернізації, підвищенню ефективності); можливість заміни імпорту.

До найперспективніших галузей в Україні належать електроніка, машинобудування, чорна металургія, кораблебудування, трубопровідний транспорт, аерокосмічні ракети й апарати, сільське господарство, харчова і текстильна промисловість, охорона здоров’я, охорона навколишнього середовища. Їх передусім повинна фінансово підтримувати держава, постачати ресурсами, вони мають користуватися податковими, кредитними пільгами тощо. Але в Україні у 1990-2000 рр. питома вага чорної металургії в галузевій структурі промислового виробництва зросла з 11 до 27 %, тоді як легкої промисловості скоротилася з 10,8 до приблизно 1,6 %.

Певну роль у поліпшенні структури фонду нагромадження відіграє зменшення частки військових витрат, скорочення витрат на утримання державного апарату та ін. Однак а Україні в 90-х роках частка витрат на утримання уряду зростала.

Для вдосконалення структури фонду споживання важливе значення має підвищення якості продукції, скорочення витрат на її зберігання та споживання, розширення її асортименту тощо. Розв’язати цю проблему за рахунок імпорту продовольчих та інших груп товарів неможливо, оскільки це гальмує національне виробництво й Україна може повністю перетворитися на ринок збуту іноземних товарів. Важливим напрямом вдосконалення фонду споживання в Україні є скорочення суспільних фондів споживання за рахунок окремих пільг, надмірно високих пенсій для державних службовців тощо. В Україні налічується майже 18 млн. пільговиків.



Індекс споживчих цін (ІСЦ) характеризує зміни у часі загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання. Він є показником зміни вартості фіксованого набору споживчих товарів та послуг у поточному періоді до його вартості у базисному періоді.

ІСЦ є найважливішим показником, який характеризує інфляційні процеси в економіці країни і використовується для вирішення багатьох питань державної політики, аналізу і прогнозу цінових процесів в економіці, перегляду розмірів грошових доходів та мінімальних соціальних гарантій населення, рішення правових спорів, перерахунку показників системи національних рахунків у постійні ціни.

Дефлятор — коефіцієнт переведення економічних показників, розрахованих у поточних цінах, у ціни порівнюваного (базового) періоду. Зміна показників обсягів вироблених товарів, виражених в грошових одиницях (наприклад, валового національного продукту (ВНП) тощо) за певний період може зумовлюватися не лише зміною фізичних обсягів, а й зміною цін. Щоб позбавитись впливу цінової складової та отримати характеристику змін реальних обсягів виробництва, застосовують приведення економічних показників, розрахованих у поточних цінах, у постійні ціниекономіці. Типовим прикладом є дефлювання ВВП і встановлення реального ВНП. Дефлятор ВВП є індекс рівня цін вироблених товарів (послуг). За його допомогою здійснюють визначення реального ВВП, що відображає власне зміну фізичних обсягів вироблених товарів (послуг):

.

Індекс цін Пааше

Розрахунок дефлятора ВВП зазвичай здійснюється з використанням індексу цін Пааше. Цей індекс обчислюють так:

де ,q 1 q0 виробництва в розрахунковому періоді; р1,р0а на товар в розрахунковому і базовому році відповідно.[2].

Індекс Пааше, обчислений для набору товарів та послуг, що входять до ВВП країни, називають дефлятором ВВП. Дефлятор ВВП — це відношення номінального ВВП до реального (тобто рівень інфляції).

 

Темп зростання реального ВВП = Темп зростання номінального ВВП — дефлятор ВВП.

Національне багатство, його сутність, структура і проблеми розширеного відтворення

Національне багатство безпосередньо пов’язане з виробництвом національного продукту і його відтворенням. Воно зростає і збільшується насамперед за рахунок національного продукту, який відтворюється на розширеній основі.
Національне багатствоце сукупність матеріальних благ, нагромаджених суспільством за всю його історію. Іншими словами, національне багатство — це все те, чим володіє країна сьогодні — все матеріальне багатство суспільства. Таке тлумачення національного багатства дається в сучасній економічній літературі та статистиці. Але дискусії щодо визначення національного багатства і його структури тривають.
Сучасна економічна теорія все частіше критикує тезу про матеріальний зміст багатства і висловлюється за його уточнення і доповнення новими елементами. Це пов’язане з тим, що в наш час у розвинутих країнах відбувається посилення гуманістичних тенденцій у теорії і практиці господарювання. Розвиток суспільства розглядається в єдності матеріальних, духовних, етнічних і культурних цінностей.
Якщо раніше розвиток країни визначався ступенем нарощування матеріально-речових обсягів виробництва, то на сучасному етапі вирішальне значення мають ефективні якісні перетворення і структурні зрушення в економіці. Можливість цих зрушень визначається в значно більшій мірі, ніж раніше, станом нематеріальних форм багатства і сфер, які забезпечують розвиток людини. Тому особливої актуальності в сучасних умовах набувають дослідження, формування і розвиток нематеріальних форм багатства, пов’язаних з людиною.
Нематеріальне багатство суспільства — це ті його елементи, що перш за все визначають якість робочої сили — науково-технічний, освітній, культурний потенціал.
Таким чином, у широкому розумінні національне багатство включає в себе як матеріальне, так і нематеріальне багатство країни.
Основними елементами матеріальної форми національного багатства насамперед є: виробничий капітал, у структурі якого виділяють основний і оборотний капітал; основний капітал сфери нематеріального виробництва (школи, лікарні, культурно-освітні і спортивні об’єкти, житлові будинки); резерви капітальних благ (законсервовані запаси основного капіталу); майно домашніх господарств (індивідуальне житло, засоби праці і предмети тривалого використання — автомобілі, меблі, побутова техніка тощо), а також запаси і резерви споживчих благ.
До складу національного багатства відносять і природні ресурси країни, котрі залучені до господарського обороту (земля, надра, вода, ліси, атмосфера, клімат). Корисні копалини, які лише розвідані, а тим більше потенційні, до складу національного багатства не входять.
Розрізняютьвідтворювані і невідтворювані природні ресурси.Так, існують природні ресурси, які не створені працею (наприклад ліс), але можуть бути відтворені. У той самий час деякі види природних ресурсів (природні копалини) у своїй основній частині не відтворювані.
Основними елементами нематеріальної форми національного багатства є духовні і культурні цінності (нагромаджений виробничий досвід, освітній потенціал нації, досягнення науково-технічної думки, інформаційні ресурси, інтелектуальний рівень та ін.).
Якщо країна втрачає своє інтелектуальне багатство внаслідок еміграції провідних учених і спеціалістів, як це нині спостерігається і в Україні, і в інших країнах СНД, вона безповоротно втрачає певну частину ВВП, а отже, і можливості в нагромадженні більшого національного багатства. Те саме спостерігатиметься і при зниженні інтелектуального рівня нації, а саме: у разі погіршанні якості навчання, скорочення асигнувань на науку та освіту тощо.
Національне багатство включає в себе також ті елементи, які перебувають у інших країнах, але належать уряду, організаціям та окремим особам.

Сутність суспільного відтворення і його основні моменти. Суспільне відтворення– це процес суспільного виробництва, що взятий не як одноразовий акт, а в постійному повторенні і відновленні.

Для того, щоб здійснювався процес відтворення, необхідне регулярне оновлення всіх чинників виробництва:

• робочої сили (їхньої працездатності, підготовки належної зміни);

• засобів виробництва (ремонт або заміна спрацьованих засобів праці, оновлення предметів праці);

• природних ресурсів (як основи предметів праці і середовища проживання);

• виробничих відносин.

Виділяються три типи відтворення.

Просте– відтворення в незмінних масштабах щодо кількості і якості виготовленого продукту. (Чинники виробництва лишаються

незмінними, додатковий продукт йде на особисте споживання).

Розширене– відтворення в зростаючому масштабі. (Додатковий продукт йде як на споживання, так і на придбання додаткових засобів виробництва).

Звужене– відтворення виробництва в зменшеному обсязі через брак доходів.

 

Це суспільне виробництво, що перебуває в постійному процесі свого відновлення. Він охоплює всі фази й всі без винятку сторони суспільного виробництва. Але в цьому надзвичайно складному макроекономічному процесі виділяють три основні моменти:

- відтворення матеріальних благ;

- відтворення робочої сили;

- відтворення виробничих відносин.

Матеріальним результатом суспільного відтворення є сукупний суспільний продукт. За своєю натурально-речовою формою він поданий матеріальними благами у вигляді певних речей і послугами, які теж є матеріальними, але не набувають речової форми.

В умовах товарного виробництва всі складові суспільного продукту існують у товарній формі, а відтак, мають вартість. Це означає, що і весь сукупний суспільний продукт має вартість. Його вартісна структура складається з вартості постійного капіталу, вартості робочої сили і додаткової вартості.

Сукупний суспільний продукт необхідно постійно вимірювати, щоб орієнтуватися в його зміні. Зрозуміло, що для виміру всього суспільного продукту можна використати тільки вартісний показник. Його визначають за певний період, як правило, за рік. Але здійснити підрахунок вартості сукупного суспільного продукту шляхом простого підраховування вартості продукції, виробленої на підприємствах і в галузях народного господарства, неможливо. Це пояснюється тим, що сучасне виробництво базується на надзвичайно глибокому поділі праці й через це продукція багатьох виробників проходить низку виробничих циклів, на яких вона ще не являє собою кінцевої продукції (тобто продукції, призначеної і готової для кінцевого споживача), а являє собою проміжну продукцію. Остання включає ті матеріальні блага і послуги, виготовлені виробником, які використовуються для подальшої переробки чи перепродажу. Вартість проміжної продукції багато разів повторюється у вартості продукції наступних виробників, і цей так званий повторний рахунок унеможливлює реальне визначення вартості сукупного суспільного продукту шляхом простого підсумовування вартості продукції, виготовленої всіма товаровиробниками.

Критерії економічного прогресу — найважливіші сутнісні та якісні зрушення в процесі еволюції економічної системи, які сприяють розвиткові потреб, інтересів і цілей людини, усіх її сутнісних сил та їх реалізації.

Розрізняють два основні типи економічного прогресу: екстенсивний та інтенсивний.

Екстенсивний (розширювальний) тип розвитку — спосіб збільшення обсягів виробництва внаслідок кількісного приросту всіх елементів продуктивних сил, насамперед факторів виробництва за незмінного рівня технНної основи виробництва.

Інтенсивний (напруження, посилення) тип розвитку (інтенсифікація виробництва) — процес суспільного виробництва, що грунтується на застосуванні передусім ефективніших елементів продуктивних сил та досконаліших форм розвитку.

За тривалістю економічні цикли поділяють на короткі, середні та довгі.

Короткі цикли називають циклами Джозефа Кітчина. Він пов'язував малі цикли з коливаннями запасів золота і визначав їхню повторюваність із періодичністю 3 роки і 4 місяці. Основоположник економетрики Уеслі Мітчелл пояснював причину малих циклів змінами у сфері грошово­го обігу й визначав їхню тривалість для США 40 місяців, тобто теж 3 роки і 4 місяці.

Малі (короткі) цикли пов'язані з порушенням та вста­новленням рівноваги на споживчому ринку. Причиною їх є зміни у сфері кредиту, тому вони й проявляються як кри­зи кредитної сфери.

Середні цикли їх ще називають циклами Клемента Жугляра (за ім'ям французького вченого-економіста, який досліджував середні цикли у другій половині XIX ст.). Він пов'язував причину середніх циклів теж зі сферою креди­ту і виявив, що вони повторюються з періодичністю 8—10 ро­ків, що збігається з періодичністю середніх циклів, причи­ну яких вчені пов'язували з періодичністю оновлення основ­ного капіталу.

До середніх хвиль відносять так звані будівельні цикли Саймона Кузнеця (американський вчений, лауреат Нобе­лівської премії), який пов'язував циклічні коливання з пе­ріодичним оновленням житла та деяких типів виробни­чих споруд і визначав їхню тривалість (періодичність) у 15—20 років.

Середні цикли ще назива­ють промисловими. Промисловий (економічний) цикл є найгострішою фор­мою прояву властивих ринковій (капіталістичній) економіці суперечностей і водночас досить жорстким, але дієвим спо­собом вирішення їх.

Матеріальною основою промислового циклу, згідно з марксистською теорією, є періодичне оновлення основного капіталу.

Періодичність циклів, таким чином, визначається періо­дом оновлення основного капіталу. Чим швидше воно відбувається, тим частіше відбуваються кризи. У період, описаний К. Марксом, оновлення основного капіталу здій­снювалося з періодичністю 10—11 років. Такою була і пе­ріодичність середніх (промислових) циклів.

Довгі хвилі (великі цикли) пов'язані зі зміною базових технологій, джерел енергії та об'єктів інфраструктури.

Визначення критеріїв економічного зростання. Необхідність визначення критеріїв економічного зростання зумовлена формуванням засад ринкового господарства, потребою дотримання співвідношення між результатами виробництва і суспільними потребами, що сприяє зростанню економіки і ефективному соціальному розвитку суспільства.
У науковому розумінні критерії є головним, визначальним виміром певного процесу або явища. Критерій — це риса відповідності теорії та практики і водночас — відповідності практики поставленій меті.
Як економічна категорія економічне зростання в поєднанні з чинниками, що його визначають, виступає узагальнюючим вираженням ефективності розвитку виробництва. Виходячи з цього, вирішуються питання підвищення матеріального добробуту, всебічного розвитку всіх членів суспільства, активної соціальної політики, що сприяє досягненню стабільності економічного зростання.
Сучасна економічна ситуація переходу до ринку свідчить про складність і суперечливість поєднання економічного і соціального розвитку, загострення низки соціальних проблем. Зокрема, стабільність натуралізованої економіки тривалий час підтримувалась за рахунок перевиробництва основних фондів, що створювало передумови для зайнятості населення. Зрівняльна система оплати праці не тільки породжувала ілюзію соціальної справедливості, а й знижувала стимули до високопродуктивної праці. Існування збиткових та низькорентабельних виробництв призводило до неможливості структурної перебудови, неефективної інвестиційної політики, низької інноваційної активності. Ринкові регулятори несумісні з такими характеристиками економіки. Саме тому вирішення цих проблем може супроводжуватися загостренням проблем зайнятості, диференціації грошових доходів населення, банкрутством підприємств.
Які ж особливості визначатимуть економічне зростання за умов формування ринкових відносин?
Темпи розвитку господарства країни, окремих сфер та галузей набувають циклічного характеру, зумовленого трансформаційним спадом, зміною кон'юнктури ринку. Це спричинить коливання ставки відсотка, рівня інвестицій, заощаджень, попиту на робочу силу. Виходячи з цього, перший критерій економічного зростання можна сформулювати так: спроможність механізму державного регулювання усувати негативні соціальні наслідки, що є результатом спаду виробництва. Використання резервних потужностей, фінансових ресурсів, дотримання оптимального співвідношення між рівнем оподаткування і можливостями товаровиробників самостійно приймати ефективні управлінські рішення виступає засобом демпфірування циклічності.
Другий критерій економічного зростання — це відсутність дефіциту на споживчому ринку, ринках фінансових коштів, інвестицій, предметів праці. Головна складність полягає в досягненні рівноваги на товарних ринках. Так, насиченість ринку споживчих товарів має супроводжуватися зростанням ефективності, використанням інтенсивних чинників розвитку, формуванням конкурентно-ринкового середовища.
Третій критерій економічного зростання — необхідність впровадження нових прогресивних технологій, ресурсозберігаючих видів техніки — зумовлюватиме підвищений попит на інновації та товари інвестиційної сфери. Це, в свою чергу, призведе до суттєвої структурної перебудови цієї сфери, підвищення ефективності її функціонування. Слід звернути увагу на суперечливість цього процесу. Виробництва, продукція яких не задовольняє суспільні потреби, будуть ліквідовані, що зумовить обмеження попиту на малоефективні види продукції машинобудування. За таких умов виникає потреба в заходах державного регулювання таких проблем: допомога у технічному переоснащенні, реконструкції, перепрофілюванні виробничих потужностей.
Отже, четвертим критерієм економічного зростання є спрямування інноваційної активності не тільки на ресурсозбереження, структурну перебудову та ефективну інвестиційну діяльність, а й на соціальну орієнтацію виробництва.
Єдність і суперечність економічного і соціального розвитку. Аналіз особливостей економічного зростання свідчить про єдність і суперечність економічного та соціального розвитку, взаємне доповнення і взаємне обмеження цих процесів. Соціальна сфера взаємодіє з технічною та уречевленою сферами: її відтворення засноване на русі особливої частини суспільного продукту, яка формує матеріально-уречевлені елементи процесу праці (матеріально-технічну базу) в цій сфері. Це невиробничі фонди у складі соціальної інфраструктури, а також предмети споживання (в їхній матеріально-уречевленій формі), які надходять до соціальної сфери. Результатом відтворення соціальної сфери є надані суспільству соціальні послуги.
Особливу роль у розвитку соціальної сфери має духовне виробництво, стан якого значною мірою визначає якість матеріальної культури суспільства, спосіб формування ринкового середовища. Результати соціального розвитку свідчать, що економічне зростання підпорядковане відтворенню умов всебічного розвитку особи завдяки підвищенню рівня, а також способу життя всього населення.
Якість економічного зростання за умов соціальної переорієнтації економіки об'єктивно має складатися з позитивних, негативних та нульових темпів у різних галузях і сферах народного господарства. Наприклад, негативні темпи (скорочення виробництва) можуть бути необхідними у деяких традиційних галузях або на підприємствах із застарілою технологією виробництва, антиекологічними умовами. При цьому високі темпи можуть спостерігатися у виробництві високотехнологічних товарів народного споживання та у сфері послуг.
З урахуванням такої побудови критерію економічного зростання узагальнюючим вираженням ефективності відтворення є рівень динаміки результатів і витрат за техніко-економічними, організаційно-економічними та соціальними параметрами. При цьому посилення соціальної орієнтації економіки спрямоване на реалізацію інтересів суб'єктів власності, їхню спроможність забезпечити високі темпи економічного зростання.
Потенційні можливості соціального розвитку — активність товаровиробників, ставлення людей до праці, комплекс нових стимулів до самовідтворення — потребують гнучкого регулювання виробництва відповідно до змін у структурі суспільних потреб для своєї повної реалізації. Тим самим суперечність економічного і соціального розвитку дістає адекватну економічному зростанню форму прогресивного руху через розв'язання суперечностей і комплексне вирішення соціальних і економічних проблем.
Крім того, існують досить вагомі аргументи проти економічного зростання. Більша їх частина зводиться до того, що економічне зростання зумовлює руйнацію навколишнього середовища. Залучення до виробничого процесу нових природних ресурсів в умовах їх обмеженості може призвести до їх повного вичерпання. Тому представники Римського клубу — впливового об'єднання вчених — виступають за відмову від економічного зростання, вважаючи, що достатньо підтримувати нульові темпи зростання.
Унаслідок високих темпів економічного розвитку відбувається інтенсивне забруднення природного середовища. Прихильники ідеї нульового зростання доводять, що отриманий приріст національного виробництва спрямовується на задоволення все менш значущих потреб.
Однак сучасний науково-технічний прогрес не тільки створює суперечності між людиною і природою в процесі економ


Читайте також:

  1. A) правові і процесуальні основи судово-медичної експертизи
  2. I. Загальна характеристика політичної та правової думки античної Греції.
  3. IV. Відмінність злочинів від інших правопорушень
  4. V. Класифікація і внесення поправок
  5. А. Правобережну Україну.
  6. А/. Право власності.
  7. Аграрне право
  8. Аграрне право та законодавство США, Німеччини, Франції, Великої Британії, Ізраїлю, Польщі, Росії
  9. АГРАРНЕ ПРАВО УКРАЇНИ
  10. Аграрне право як галузь права, його історичні витоки та особливості.
  11. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС - один із важливих інструментів створення в Україні нової правової системи та громадянського суспільства
  12. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС - один із важливих інструментів створення в Україні нової правової системи та громадянського суспільства




Переглядів: 1114

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
P.f.N.a. - поздоровлення з|із| Новим роком. | Оподаткування операцій з нематеріальними активами.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.039 сек.