• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Правове регулювання розвитку міжнародної туристичної діяльності в різних країнах.

У творенні туристичного законодавства провідну роль відіграють парламентські структури, туристична адміністрація може виступити з законодавчою ініціативою. Туристична діяльність регламентується як прямо, так і опосередковано. У першому випадку йдеться про створення спеціального туристичного законодавства, у другому — туристичне законодавство включається в блок законодавчих актів, які стосуються як туризму, так і інших галузей економіки. В останньому випадку національна туристична адміністрація повинна відстоювати інтереси туристичного сектору, доводячи рівне значення туристичних проблем і проблем, які постають в інших секторах економіки.

Головні завдання, які стоять перед країнами у сфері туристичного законодавства, — визначення сфери діяльності, яка підлягає регламентації, і відпрацьовування юридичних механізмів впливу на неї.

Переходячи до практичного вирішення питань, пов'язаних із розробкою туристичного законодавства, потрібно окреслити коло питань, які підлягають регламентації.

Виходячи зі світової практики, туристичне законодавство регламентує такі аспекти діяльності:

v роботу об'єктів туристичної індустрії, передусім засобів розміщення;

v професійну діяльність у туризмі (туристичні професії), умови, за яких стає можливим професійне заняття туристичною діяльністю;

v права та обов'язки учасників туристичної діяльності, заходи щодо захисту прав споживача в туризмі;

v допомогу туризму з боку держави.

Далі ми детальніше розглянемо способи регламентації основних сфер діяльності в туризмі на базі аналізу законодавчих актів провідних туристичних країн.

Іспанія

Основними в іспанському законодавстві з туризму є Закон від 8 липня 1963 р. № 48/63 про компетенцію в сфері туризму й королівський Указ від 14 січня 1965 р. № 231/65, який регламентує діяльність приватних туристичних підприємств. Ці законодавчі акти визнають права з регламентації туристичної діяльності винятково за центральними органами. Чинними є королівські укази про передання повноважень від центральних органів управління органам управління автономних співтовариств, у компетенцію яких входить, крім іншого, сертифікація туристичних об'єктів.

Чинність Указу від 14 січня 1965 р. поширюється як на готелі, кемпінги, апартаменти, турагентства й інформаційні агентства, котрі працюють із туристичною інформацією, так і на ресторани, для яких, відповідно до цього Указу, визначаються умови роботи, а також права та обов'язки власника й клієнтів.

Указ від 1 березня 1991 р. № 279/91 визначає норми протипожежної безпеки в громадських місцях.

Указом від 15 червня 1983 р. № 1634/83 окреслені мінімальні вимоги до класності готелів, апартготелів і мотелів. Два перших типи закладів поділяють на п'ять категорій (від 1-ї до 5-ти зірок), мотелі мають тільки одну категорію (1 зірку).

Указом від 27 липня 1983 р. № 2288/83 для готелів встановлений стандарт "готель високого рівня обслуговування".

В Указі від 28 липня 1966 р. міститься визначення поняття "туристичний кемпінг" і установлені чотири категорії кемпінгів (від 1-ї до 3-х зірок і 8 зірки "люкс"). У цьому ж Указі визначені умови відкриття й експлуатації подібних типів засобів розміщення.

Указ від 17 січня 1967 р. стосується апартаментів і бунгало, а Указом від 28 жовтня 1968 р. регламентуються умови експлуатації туристичних сіл.

Франція

Указом від 14 лютого 1985 р. № 85/249 створена Комісія при Міністерстві туризму, висновок якої є обов'язковим для присвоєння розряду засобам розміщення й ресторанам.

Указом від 14 лютого 1986 р. скасовано попередній Указ від 16 грудня 1964 р. і визначені норми та процедура класифікації готелів і туристичних резиденцій. Відповідно до цього Указу, всі готелі поділяють на шість категорій (без зірок, від 1-ї до 4-х зірок і 4 зірки "люкс"), а туристичні резиденції мають чотири категорії (від 1-ї до 4-х зірок). Клас готелю або резиденції треба обов'язково вказувати у його рекламі.

Указом від 29 квітня 1963 р. закріплені норми класифікації ресторанів, а Указом від 8 жовтня 1965 р. ресторанам присвоєно п'ять категорій (від 1-ї до 5-ти зірок "люкс").

Сучасне законодавство стосовно кемпінгів і караванінгів, початок якому покладено Указом від 7 лютого 1959 р., базується на Кодексі міського устрою й Указі від 11 січня 1993 р. № 93-39 про кемпінги. Ділянки, призначені під кемпінги й караванінги, поділяють на чотири категорії, які позначають зірками: чим їх більше, тим вищий клас кемпінгу.

Угорщина

Основним документом, який регламентує туристичну діяльність, е Постанова від 17 жовтня 1979 р. № 18/1979 про класифікацію недержавних засобів розміщення. Постановами від 1 грудня 1933 р. № 3/1983 і від 1 лютого 1986 р. № 2/1986 до неї внесені зміни й доповнення. Постанова № 18/1979 регламентує діяльність усіх туристичних засобів розміщення. Згідно з цією Постановою, існують:

Ø п'ять категорій готелів (від 1-ї до 5-ти зірок);

Ø чотири категорії кемпінгів (від 1-ї до 4-х зірок),

Ø чотири категорії бунгало (з 1-го по 4-й клас);

Ø дві категорії туристичних притулків (А і В);

Ø три категорії апартаментів (з 1-го по 3-й клас).

Усі засоби розміщення повинні пройти сертифікацію. Власники засобів розміщення й ресторанів зобов'язані інформувати клієнтів про ціни, розряд закладу, адреси вищих інстанцій, а також надавати клієнтам книгу скарг.

Марокко

Країна з великим туристичним потенціалом і розвиненим законодавством у цій сфері. Туризмом опікується Міністерство з туризму, яке має право законодавчої ініціативи.

Указом від 16 лютого 1982 р. № 2.81.471 у країні затверджена сертифікація туристичних закладів. Рішення з цього питання ухвалюється на державному рівні тільки після схвалення спеціальним консультативним органом — Національною атестаційною комісією.

Туристичні заклади поділяють на такі категорії:

Ø готелі (від 1-ї до 5-ти зірок і 5 зірок "люкс");

Ø мотелі й будинки для приїжджих (1-ша і 2-га категорії);

Ø туристичні резиденції й туристичні села (з 1-ї по 3-тю категорії);

Ø пансіони (одна категорія);

Ø кемпінги й караванінги (1-ша, 2-га й міжнародні категорії);

Ø ресторани (1—3 фуршети й фуршет-"люкс").

Постановою від 25 листопада 1985 р. № 899.85 встановлені норми, які відповідають тому чи іншому розряду туристичних закладів. При присвоєнні категорії враховуються рівень комфорту, якісні характеристики закладу і його оснащеність, кваліфікація персоналу, наявність кондиціонерів тощо.

Португалія

Правила ведення готельного й близького до нього бізнесу визначені Постановою від 30 вересня 1986 р. № 328/86. У ній зафіксовані мінімальні норми, яких повинні дотримуватися засоби розміщення кожної з визначених категорій.

Готелі поділені на вісім категорій: готелі, пансіони, пусадас (малі готелі, які перебувають у власності держави й мають спеціальне управління), малі готелі, мотелі, апартготелі, туристичні села й будинки для приїжджих. Споріднена сфера представлена ресторанами, барами й дискотеками.

Усі питання, пов'язані з відкриттям, класифікацією й контролем функціонування засобів розміщення (включаючи приватні квартири й кімнати, які призначаються для туристичних цілей), вирішує Головне управління з туризму.

Швейцарія

У цій країні немає законодавчих актів, які б регламентували роботу засобів розміщення. Цю ділянку туристичного сектору контролюють відповідні професійні асоціації.

Швейцарська асоціація власників готелів (SSН) 1979 р. створила власну систему сертифікації за "зірковим" принципом. Процедура присвоєння готелю категорії повторюється кожні п'ять років.

Готелі поділяють на шість категорій — від 0 до 5-ти зірок: готель, комфортабельний готель, готель середнього класу, готель поліпшеного середнього класу, готель першого класу, готель класу "люкс".

Вимоги до готелів змінюються залежно від класу й основного призначення: готель для відпочинку, бізнес-готель, готель для транзитних пасажирів, готель-санаторій на термальних джерелах, готель без пансіону.

Інші заклади, які надають туристам послуги з розміщення, можуть бути класифіковані за умови дотримання ними певних норм як "допоміжні SSН у селах". Вони також можуть бути включені в Довідник готелів, який видає SSН, але без зазначення класності.

Сертифікація готелів на якість послуг має заявковий характер. Заява подається в одну з п'яти регіональних комісій SSН, яка її розглядає, надсилає, у разі потреби, контрольну групу для інспекції, а потім ухвалює рішення про присвоєння категорії. Зі зміною власника чи керуючого готелю класність треба підтверджувати заново.

Європейське Співтовариство

Згідно з практикою ЄС, директиви ухвалюються з тих питань, які цікавлять усіх членів Співтовариства. Засобів розміщення стосуються три основні документи:

1) Директива від 22 грудня 1986 р. щодо стандартизації інформації в готелях (протягом двох років держави — члени ЄС повинні були впровадити стандартизовані системи інформації);

2) Директива від 22 грудня 1986 р. про заходи протипожежної безпеки;

3) Директива від 24 липня 1992 р. про захист прав особи, яка укладає контракти на купівлю спільної власності (таймшер).

Основні важелі державного регулювання туристичної діяльності — створення особливого правового поля, в якому формуються умови, що забезпечують цивілізований розвиток основних сфер, пов'язаних із функціонуванням туристичного комплексу. На практиці, крім законодавчих заходів, що визначають права та обов'язки учасників туристичного ринку, поширені такі форми впливу на туристичну сферу, як ліцензування, сертифікація й стандартизація.

Читайте також:

1. II. Мотивація навчальної діяльності. Визначення теми і мети уроку
2. III. Процедура встановлення категорій об’єктам туристичної інфраструктури
3. III.Цілі розвитку особистості
4. III.Цілі розвитку особистості
5. III.Цілі розвитку особистості
6. IІI. Формулювання мети і завдань уроку. Мотивація учбової діяльності
7. Iсторiя розвитку геодезичного приладознавства
8. V Потреби та мотиви стимулюють пізнання себе та прагнення до саморозвитку.
9. V. Питання туристично-спортивної діяльності
10. VІІІ. Проблеми та перспективи розвитку машинобудування.
11. А. В. Петровський виділяє три стадії розвитку особистості в процесі соціалізації: адаптацію, індивідуалізацію і інтеграцію.
12. Абсолютні та відності показники результатів діяльності підприємства.

Переглядів: 667