Інститут президентства в Україні: етапи становлення. Порядок взаємодії з іншими органами влади.

Розвиток вічизняних президентських інституцій відбувається за такими етапами:

1) 1991-1995 рр. – закладення основ для функціонування напівпрезидентської системи правління;

Незважаючи на великий обсяг кадрових повноважень, Президент був позбавлений, певною мірою, права самостійно формувати уряд, оскільки рішення щодо призначення та звільнення Прем'єр-міністра мали дістати підтримку парламентської більшості. За згодою парламентарів Президент призначав провідних міністрів.

За межі компетенції Президента було виведено судову владу. Так, обрання Верховного Суду, суддів обласних і Київського міського судів, призначення арбітрів Вищого арбітражного суду, арбітражних судів областей і міста Києва, Генерального прокурора здійснювала Верховна Рада України. До речі, призначення Голови Служби безпеки України та Голови Національного банку відбувалося за погодженням з Верховною Радою.

Кульмінаційний момент у поглибленні суперечностей між Президентом і Верховною Радою припадає на період 1993 р., і пов'язаний він із перебуванням на посаді Прем'єр-міністра Л. Кучми. Саме в цей час непорозуміння між Президентом і Верховною Радою посилилися ускладненням стосунків між Президентом і Прем'єр-міністром. Результатом цієї боротьби стали владна криза наприкінці 1993 р. та позачергові вибори парламенту і Президента у 1994 р.

2) 1995-1996 рр. – наближення вітчизняного механізму до президентської форми правління згідно Конституційного договору між Верховною Радою України та Президентом України від 8 червня 1995 року;

Відповідно до тексту Конституційного Договору (ст. 19) Президент був "главою держави і главою державної виконавчої влади". До неподільної компетенції Президента, як і за Конституцією 1978 р. із доповненнями, належали сфери зовнішньої політики, національної безпеки та оборони. Курсивом в тексті виділено ті повноваження Президента, які за Конституційним Договором він виконував одноосібно, не узгоджуючи їх з Верховною Радою та Прем'єр-міністром.

До кадрових повноважень Президента України належали право призначати Прем'єр-міністра ; право формувати уряд; право призначати та звільняти вище командування Збройних Сил; подання кандидатури для призначення Верховною Радою Голови Конституційного Суду; право призначати половину складу Конституційного Суду; право подавати кандидатури для призначення Верховною Радою на посади Голови Верховного Суду, Голови Вищого арбітражного суду, Голови Національного банку України; призначення за поданням Міністерства юстиції суддів загальних та арбітражних судів; призначення та відкликання дипломатичних представників України в інших державах та міжнародних організаціях; подання на розгляд Верховної Ради пропозицій щодо персонального складу Центральної виборчої комісії; звільнення з посад урядовців.

До політичних повноважень Президента належали: очолювання уряду та системи органів державної виконавчої влади; створення, реорганізація та ліквідація міністерств, відомств та інших органів державної виконавчої влади; скасування актів центральних та місцевих органів державної виконавчої влади; управління майном, що перебуває у загальнодержавній власності; право очолювати Раду Національної Безпеки; головнокомандування Збройними Силами; подання на розгляд парламенту проекту держбюджету; здійснення зовнішньої політики; право видавати укази; право законодавчої ініціативи; право вето; подання щорічних та позачергових доповідей до Верховної Ради; право звертатись із посланням до народу; право призначати всеукраїнський референдум.

Аналізуючи текст Конституційного Договору, М. Томенко, зокрема, зазначав, що за цим документом Україна фактично перетворювалася на президентську республіку. Однак, збереження посади Прем'єр-міністра не вкладається у межі класичного президентського режиму, оскільки між президентом США та його кабінетом не існує ніяких проміжних ланок.

Стосовно України, то за Конституційним Договором, політична система України отримала "сильного" Президента та "слабкого" Прем'єр-міністра.

3) 1996-2004 рр. – повернення до президентсько-парламентської форми;

Нова Конституція України формально виводить Президента України за межі виконавчої влади взагалі та уряду зокрема. За Конституцією, Президент є лише главою держави. Як глава держави Президент виступає від її імені, гарантує державний суверенітет, територіальну цілісність України, додержання Конституції, прав і свобод громадян. Крім того, як і раніше, Президент здійснює керівництво зовнішньою політикою, представляє Україну у міжнародних відносинах, є Головнокомандувачем Збройних Сил України, очолює Раду Національної безпеки.

Формальне виведення Президента України за межі виконавчої влади ще не доводить того факту, що глава держави втрачає реальні важелі впливу на політичну систему. На нашу думку, Конституція України надає великі можливості Президенту як представникові "інтересів всього народу" залишатися домінуючим елементом політичної системи України. Аналізуючи місце Президента у сучасному владному механізмі, потрібно пам'ятати думку американського науковця Дж. Макгрегора, що сутність президентських інституцій визначається кадровими та політичними повноваженнями глави держави.

До кадрових повноважень Президента України за новою Конституцією належить право: призначати Прем'єр-міністра; звільняти Прем'єр-міністра; призначати членів Кабінету Міністрів, голів місцевих державних адміністрацій"; припиняти повноваження міністрів, керівників інших центральних органів державної виконавчої влади, голів місцевих державних адміністрацій, призначати Генерального прокурора; право звільняти Генерального прокурора; призначати половину складу Ради НБУ; призначати Голову Антимонопольного комітету, Голову Фонду державного майна, Голову Державного комітету телебачення і радіомовлення; призначати половину складу Національної ради з питань телебачення та радіомовлення; призначати та звільняти вище командування Збройних Сил України; призначати третину складу Конституційного Суду; призначати та звільняти глав дипломатичних представництв України в інших державах і при міжнародних організаціях; пропонувати Верховній Раді кандидатуру для призначення на посаду Голови НБУ; пропонувати парламенту кандидатури для призначення членів Центральної виборчої комісії та ініціювати їх звільнення парламентом; формувати персональний склад РНБО України.

Відповідно до Конституції до політичних прерогатив Президента України належать такі повноваження, згруповані у шість блоків:

/ блок — Президент і народ:

1) право звертатися із посланнями до народу та зі щорічними і позачерговими (за вимогою Верховної Ради) посланнями до парламенту;

// блок — Президент і законодавча діяльність:

2) право призначати всеукраїнський референдум щодо внесення змін і поправок до Конституції, право проголошувати всеукраїнський референдум за народною ініціативою;

3) призначення позачергових виборів до Верховної Ради;

4) припинення повноважень Верховної Ради;

5) право підписувати закони;

6) право вето;

7) право законодавчої ініціативи;

8) право вимагати скликання позачергової сесії парламенту;

9) право ініціювати внесення поправок до Конституції;

10) право видавати укази з питань економічної реформи;

/// блок — Президент і виконавча влада:

11) право створювати, реорганізовувати та ліквідовувати міністерства та інші органи центральної виконавчої влади;

12) право скасовувати акти Кабінету Міністрів України та акти Ради міністрів Автономної Республіки Крим;

13) Кабінет Міністрів відповідальний перед Президентом України;

IV блок— Президент і зовнішня політика та національна безпека:

14) Головнокомандувач Збройних Сил України;

15) право представляти країну у міжнародних відносинах, здійснювати керівництво зовнішньополітичною діяльністю, укладати міждержавні угоди;

16) право приймати рішення про визнання іноземних держав;

17) Голова Ради національної безпеки і оборони України;

18) право приймати рішення про часткову або загальну мобілізацію;

19) право запроваджувати надзвичайний стан на території України*;

20) право оголошувати окремі місцевості зонами надзвичайної екологічної ситуації;

V блок — Президент і судова влада:

21) право створювати суди;

VI блок — Президент і допоміжні органи та служби:

22) право створювати для здійснення своїх повноважень консультативні та інші допоміжні органи та служби.

Цими конституційними положеннями спростовується міф про "сильного" Прем'єр-міністра і "слабкого" Президента в межах режиму, що начебто закладається новим Основним Законом. Прем'єр-міністр, якщо він бажає залишатися на посаді, має бути максимально лояльним до Президента, він змушений позбутися політичних амбіцій. У Франції відставку міністрів ініціює прем'єр-міністр, у нас же саме Президент України наділений абсолютною самостійністю щодо змін у виконавчій гілці влади. Яскравим прикладом такого становища Прем'єр-міністра в Україні є політична доля П. Лазаренка, який при всякій слушній нагоді наголошував, що він — не політик, а господар.

Стисло проаналізувавши коло повноважень Президента України за Конституцією, можна констатувати — Основний Закон створює правове поле, згідно з яким глава держави залишається домінуючим елементом вітчизняної політичної системи. Цьому навіть не заважає факт виведення Президента за межі виконавчої влади.

4) 2004 р. – прийняття Конституційної реформи, в якій йдеться про перехід України від президентсько-парламентської до парламентсько-президентської республіки /про це нижче, 5 питання/.

Отже, загальна логіка розвитку президентських інституцій в Україні мала наступний вигляд: президентсько-парламентська модель (1991 – 1995) – президентська модель (1995 – 1996) – президентсько-парламентська модель (1996 – 2004) – парламентсько-президентська модель (з 2004 р.).

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Кабінет Міністрів України: структура, функції, порядок формування та взаємодії з іншими органами влади.	\|	Політична реформа в Україні: пріоритети та перспективи.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.014 сек.