Політична реформа в Україні: пріоритети та перспективи.

Обраний повторно у 1999 році Л.Кучма ініціював проведення у 2000 році референдуму з народної ініціативи, питання якого в овновному відтворювали принципові положення позиції Президента Л.Кучми у конституційній дискусії 1994-1996 років: сильний президент, який одноосібно призначає уряд, розпускає парламент, через референдум змінює Конституцію – з одного боку і слабкий двопалатний парламент – з іншого тощо. Проте до чергових парламентських виборів 2002 року результати референдуму так і не були імплементовані.

24 серпня у зверненні до українського народу з нагоди 11-ї річниці Незалежності України Президент продекларував зміну своїх пріоритетів й висунув ідею проведення реформи політичної системи шляхом внесення до Конституції України, які б перетворили президентсько-парламентську республіку на парламентсько-президентську.

16 жовтня 2002 року Конституційний Суд розглянув звернення ВР України щодо відповідності Конституції законопроекту “Про внесення змін та доповнень у Конституцію України”, авторами якого виступили С.Головатий, А.Матвієнко, О.Мороз, П.Симоненко, В.Філенко та інші, і визнав його таким, що відповідає вимогам. Претензії у суддів Конституційного Суду виникли лише до одного пункту, в якому йшлося про здійснення контролю парламентськими комітетами за виконанням законів і постанов ВР України органами державної влади і місцевого самоврядування .

Основними принципами пропозицій депутатів були: істотне розширення повноважень Верховної Ради, посилення ролі Кабінету Міністрів, посилення впливу законодавчої влади на виконавчу, узаконення поняття парламентська більшість і визначення принципів її формування й гарантій існування, зменшення кількості голосів для подолання президентського вето, а також спрощення процедури імпічменту.

4 березня 2003 року Президент виступив з телезверненням до українського народу й 5 березня 2003 року подає до парламенту законопроект (№ 3207) про внесення змін до Конституції. Принципи президентського підходу: перехід до парламентсько-президентської республіки, запровадження двопалатного парламенту з одночасним зменшенням кількості депутатів, проведення всіх виборів протягом одного року тощо.

6 червня 2003 року Тимчасова спеціальна комісія ВР України по опрацюванню проектів про внесеня змін до Конституції попередньо ухвалила проект власних конституційних змін, яким заперечила загрозливі для парламенту положення президентського законопроекту. Після цього, а також після обговорення президентського законопроекту в трудових колективах та після нищівної критики, Президент відмовився від двопалатного парламенту, зменшення кількості депутатів, прийняття законів референдумом.

Основні напрями реформування політичної системи були наступні (версія антипрезидентської опозиції):

1. Узаконення поняття парламентська більшість і визначення принципів її формуваня. Так ст. 81 Конституції України пропонується доповнити положенням про те, що вихід народного депутата України, обраного за партійним списком із відповідної фракції авоматично означатиме втрату депутатського мандату.

Парламентська більшість формується на основі партії чи виборчого блоку, який переміг на виборах, або на базі об’єднання політичних сил, які створили коаліцію вже після виборчої кампанії. Обрання керівництва парламенту та формування парламентських комітетів здійснюється на основі пропорційного представництва фракцій Верховної Ради.

Права парламентської меншості мають бути відображені у законі про регламент ВР. Причому в Конституції має бути зазначено, що парламентська меншість має очолювати три парламентські комітети – з питань бюджету, регламенту й свободи слова. Всі інші парламентські комітети, як і право формувати Уряд має належати парламентській більшості. Відповідно, й повну політичну відповідальність за політику уряду несе саме парламентська більшість.

2. Істотне розширення повноважень Верховної Ради як органу влади. Парламент надає згоду не лише при призначенні Премєр-міністра, а й при звільненні його з посади. Більше того згода Верховної Ради буде і при затвердженні всього персонального складу Кабінету Міністрів за поданням його глави. Також згода Верховної Ради буде потрібна Президенту, що б змінювати голову Служби безпеки України та голову Державного комітету охорони державного кордону. Сам же уряд без згоди Верховної Ради не зможе змінювати керівництво Державної митної служби та Державної податкової адміністрації. Щодо призначення Генерального прокурора України, то Верховна Рада призначатиме його за представленням Президента, а звільняти з посади зможе самостійно. (Нині Верховна Рада наділена повноваженнями давати згоду на призначення Генпрокурора та висловлювати йому недовіру).

3. Посилення впливу законодавчої влади на виконавчу. Передбачається, що Кабінет Міністрів буде відповідальним і підзвітним саме Верховній Раді, а не Президенту України, як це є нині. Показово, що Уряд складатиме свої повноваження саме перед новообраною Верховною Радою в день її першшого сесійного засідання, а не новообраним Президентом.

4. Посилення ролі Кабінету Міністрів. Зокрема персональний склад Кабінету Міністрів формується Прем’єр-міністром. Він же звертається з поданням до Президента про утворення, реорганізацію й ліквідацію міністерств. З огляду на специфіку реальної політичної системи України дуже важливою є запропонована норма про те, що голови місцевих державних адміністрацій призначаються і звільняються саме Кабінетом Міністрів за поданням Прем’єр-міністра, а не Президентом як це є на сьогодні.

5. Новий формат відносин між Президентом і Верховною Радою. Для подолання президентського вето пропонується не 300 депутатських голосів, як зараз, а лише 250. Спрощується й процедура імпічменту Президента: замість 3/4 голосів депутатського корпусу пропонується 2/3. Перелік підстав для проведення парламентом процедури імпічменту Президента розширюється.

6. Розширення повноважень голови Верховної Ради. Крім делегування права в окремих випадках підписувати закони, саме він, а не Прем’єр-міністр буде виконувати обов’язки Президента у разі його дострокового відсторонення від справ.

Таиким чином, перший шлях розробки законопроектів щодо конституційних змін – це законотворча робота Верховної Ради України. Вже за період діяльності Верховної Ради другого скликання до парламенту надійшло шість законопроектів щодо конституційних змін. Під час третього скликання було вже 11 таких законопроектів. З початку четвертого скликання – пять законопроектів.

Другий шлях внесення змін до Конституції – законнопроекти, які були розроблені Президентом України. На початку розділу про них коротко було сказано. Автор вважає, що більш детально слід проаналізувати останній законопроект (№ 3207) внесений Президентом на розгляд Верховної Ради України 5 березня 2003 року.

Структуру органів державної влади згідно даного проекту можна подати у вигляді наступної таблиці. З таблиці видно, що структура влади в Україні згідно законопроекту Л.Кучми має наступний вигляд:

1) Необхідність переходу України “від президентсько-парламентської до парламентсько-президентської республіки” та запровадження пропорційної системи виборів. Президент аргументує причину переходу до нової моделі вичерпністю історичної місії попередньої й механізмом протистояння законодавчої і виконавчої влади, закладеним у чинній Конституції. За словами глави держави, особливістю поширеної в Європі парламентсько-президентської моделі є вибори до парламенту на пропорційній основі, створення постійно діючої парламентської більшості й формування уряду нею.

Таким чином уся відповідальність за політику держави у суспільно-політичній та соціально-економічній сферах покладається на уряд, а не на Президента, який лишається гарантом конституційних прав і свобод громадян, незалежності та територіальної цілісності держави.

2) Доцільність запровадження двопалатного парламенту з одночасним зменшенням кількості депутатів. Передбачається, що Верховна Рада складатиметься з Палати регіонів та Державних зборів. Конституційний склад Державних зборів триста народних депутатів, які обираються за законом на пропорційній основі. До Палати регіонів обираються по три представники від АРК, областей, міст Києва та Севастополя (81 особа).

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Інститут президентства в Україні: етапи становлення. Порядок взаємодії з іншими органами влади.	\|	Структура органів державної влади згідно президентського законопроекту внесення змін до Конституції № 3207

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.002 сек.