• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Структура органів державної влади згідно президентського законопроекту внесення змін до Конституції № 3207

Палаті Регіонів предаються основні контрольні функції парламенту, зокрема, контроль за виконанням Держбюдету й діяльністю Кабінету Міністрів, а також право накладати вето на закони, прийняті Державними зборами, кадрові функції, а саме призначення всіх посадових осіб від парламенту, за винятком членів Уряду. Повноваження Верховної Ради України розподілялися на три групи: а) повноваження ВР України як цілісного державного органу (компетенція двох палат); б) повноваження верхньої палати; в) повноваження нижньої палати.

3) Формування Кабінету Міністрів парламентською більшістю. Прем’єр-міністр призначається Державними зборами за поданням Президента України. Кандидатуру для призначення Прем’єр-міністра вносить Президент за пропозицією постійно діючої парламентської більшості. Персональний склад Уряду призначається за поданням Прем’єр-міністра Державними збоорами. Однак чотирьох силових міністрів, а саме: внутрішніх справ, з питань надзвичайних ситуацій, закордонних справ та оборони призначає Президент за поданням Прем’єр-міністра. У такий же спосіб Президент призначає й керівників Державної податкової адміністрації, Державної митної служби, Служби безпеки та Державного комітету в справах охорони державного кордону й голів адміністрацій.

4) Розширення повноважень Президента щодо розпкску парламенту. Президент може достроково припинити повноваження державних зборів, якщо протягом одного місяця не сформовано постійно діючу парламентську більшість, протягом 60 днів після відставки уряду не сформований персональний склад Кабінету Міністрів, який призначається Державними зборами, або якщо до 1 грудня не затверджено державний бюджет.

5) Проведення президентських, парламентських та місцевих виборів протягом одного року.

Проект внесення змін до Конституції України Л.Кучми отримав широкий резонанс у суспільстві. У всіх областях України почалося масове обговорення основних положень законопроекту. Владні структури на місцях підключили ЗМІ, науковців молодь, працівників бізнес структур, рапортуючи до Адміністрації Президента як у колишні радянські часи, що проект отримує потужну підтримку всіх верств населення. В реальності все було далеко не так. Опозиційні сили були рішуче налаштовані проти таких змін до Конституції. Через інтернет та опозиційну пресу до АП надходила нищівна критика президентського проекту.

Перш за все говорилося про непотрібність двохпалатного парламенту. В політичній науці і реальній політичній практиці можна знайти аргументи як за так і проти бікамералізму. Практичний досвід засвідчує, що двох палатна структура парламенту корисна там, де вона існувала історично та для федеративних республік. Прикметна й така деталь, що переважна більшість держав, які виникли за останні 20 років обрали однопалатну модель вищого законодавчого органу влади. Український варіант бікамералізму, запропонований Л.Кучмою надзвичайно обтяжував і сповільнював законодавчий процес. Можна собі уявити проходження закону, якщо після того, як він буде прийнятий Державними зборами на нього може бути накладено подвійне вето: Палати регіонів та Президента.

По-друге, порушеним в законопроекті є і система розподілу влад. Зовні немов би представницький орган влади (Державні збори) і мав якісь повноваження, але насправді вони повністю обмежувалися повноваженнями Президента і Палати регіонів. В даному контексті проекту Палата регіонів була задумана як така, яка відстоювала інтереси виключно Президента, а в майбутньому можливо і призначалася б Президентом. По-третє, проведення виборів до всі органів влади за один рік має деструктивні наслідки для існування державності загалом. Навпаки вибори до різних органів влади мають проводитися в різний час, а термін повноваження їх також повинен бути різним. Лідер СПУ О.Мороз про президентський законопроект сказав наступне: “Зміни до Конституції потрібно вносити, але не такі, які пропонуються Президентом. Система влади, яку відстоює Президент – це юридичне затвердження диктатури”.

Активно до розгляду Конституційної реформи народні депутати повернулися напередодні виборів Президента. В середині лютого провладна більшість до якої приєдналися соціалісти і комуністи підписали угоду про спільні дії по проведенню конституційної реформи. Угоду підписали всі фракцї парламенту, крім “БЮТ” і “Наша Україна”. Всього підписів нараховувалося 328. Журналісти назвали документ – Великою політичною угодою. Велика політична угода стосується механізмів і термінів проведення політичної реформи. В ній йшлося про прийняття до внесення змін до Конституції цілого ряду законів:

1.Закону “Про вибори Президента України”

2.Закону “Про Кабінет Міністрів”

3.Закону “Про вибори народних депутатів України” (на пропорційній основі).

4.Закону про вибори до місцевих рад на пропорційній основі.

За словами представника Президента України у Верховній Раді О.Задорожного, вдалося знайти компроміс по всіх питаннях, крім виборів до ВР України на пропорційній основі. Проти виступили депутати мажоритарники із пропрезидентської більшості, оскільки вони в свої округи вклали великий капітал і його потрібно було повертати. В той же час пропорційні вибори – це безкомпромісна вимога соціалістів і комуністів. Президенту і його оточенню внесення змін до Конституції було більш важливим питанням, ніж вибори парламентські вибори 2006 року, тому, щоб зберегти необхідну кількість голосів для проведення реформи, закон про вибори народних депутатів був прийнятий.

В ВР Україні дискусії в основному відбувалися навколо базового проекту внесення змін до Конституції під номером 4105, одним із авторів якого був В.Медведчук. Згідно цього проекту Президент у 2004 році мав обиратися лише на 1,5 року, оскільки в 2006 р. він мав переобратися новим парламентом. Згідно проекту 4105 Президент мав значно урізані повноваження і мав стати представницькою фігурою в політичній системи. За Президентом лишається право на призначення Міністра оборони, Міністра зовнішніх справ, Голови служби безпеки України. Голови місцевих адміністрацій, які призначалися Президентом, повинні призначатися згідно нововведень Премєр-міністром.

Проти такого варіанту реформування політичної системи виступили БЮТ і “Наша Україна”, вважаючи, що її проведення слід розпочати після парламентських виборів 2006 року. Наполягаючи на проведенні реформи пропрезидентська більшість, оточення Президента, особливо його адміністрація прораховували як мінімум 2 сценарія розвитку подій на президентських виборах 2004 року за умови проведення конституційної реформи:

Сценарій 1. Перемогу отримує кандидат від президентської більшості. В такому випадку Премєр-міністром стає В.Медведчук, або хтось інший до якого і переходять всі важелі влади.

Сценарій 2. Перемагає В.Ющенко. В новій політичній системі він уже слабкий Президент повноваження якого закінчуються у 2006 році. Реальну владу знову ж таки отримує хтося з оточення Л.Кучми.

Таким чином, при такому розкладі політичних подій тодішня влада навіть при альтернативному виборі населення (В.Ющенко чи хтось із табору Л.Кучми) залишала за собою практично всі владні повноваження.

Крім Великої політичної угоди в парламенті була підписана і Мала політична угода. Мала політична угода – “Угода широкої демократичної коаліції” в якій йшлося про подальшу співпрацю парламентської більшості і уряду та про висунення єдиного кандидата на президентських виборах.

Голосування у ВР України по конституційній реформі було призначено на 8 квітня 2004 року. Результати голосування були наступні: СПУ – 19, КПУ – 58, “Регіони України” – 61, ПППУ І “Трудова Україна” – 37, СДПУ(О) – 38, “Народовладя” – 17, “Демократичні ініціативи” – 16, АПУ – 15, НДП – 14, “Народний вибір” – 13, позафракційні – 6, БЮТ – 0, “Наша Україна” – 0]. Всього за реформу було подано 296 голосів. Для втілення її в політичну практику не вистачило 4 голоси.

Питання конституційної реформи з площини парламентських слухань переходить у площину президентських виборів. Після провалу голосування стало зрозуміло, що “програвши” політичну реформу, влада буде робити все для того, щоб виграти президентські вибори. Вже 14 квітня на спільному засіданні керівників фракцій більшості і представників уряду, у присутності Президента України прийнято рішення про те, що є диним кандидатом на виборах 2004 року буде В.Янукович.

Зміни до Конституції були прийняті парламентом у пакеті з рядом інших законів як наслідок “помаранчевої революції” в Україні, яка була реакцією на тотальну фальсифікацію результатів голосування на виборах Президента України 2004 року.

Закон про конституційні зміни мав номер 4180.

Інший закон, який торкається внесення змін до Конституції мав номер 3207-1. В цьому законі йдеть про реформування місцевої влади. Цей закон був запропонований юристами В.Ющенка, оскільки опозиція почала говорити про те, що він не хоче реформувати місцеву владу, відстоюючи положення в законі про те, що Президенту має належати право призначення голів обласних і районних адміністрацій.

В законі 4180 про призначення голів було сказано, що вони призначаються і звільняються Кабінетом Міністрів за поданням Премєр-міністра. З цим не погодився В.Ющенко, оскільки це суттєво обмежувало би президентську владу. Йому пішли назустріч і цю норму замінили іншою.

Закони 4180 і 3207-1 мали розпочати діяти у зв’язці. Згідно домовленостей закон 3207-1 мав бути розглянутий на наступній сесії і якщо він набере 300 голосів, то тоді і закон 4180 і закон 2307-1 почнуть діяти з 1 вересня 2005 року. Цього не сталося.

Якщо ж закон 3207-1 такої кількості голосів не набере, то в Конституцію внесуть зміни, які є в законі 4180, а в силу вони вступлять з першого січня 2006 року.

Головне нововведення прийнятих конституційних змін полягає в тому, що парламент отримає нові можливості впливу на Кабінет міністрів.

Схематично модель така:

1) після парламентських виборів Рада формує коаліцію;

2) коаліція пропонує президентові кандидатуру прем’єра;

3) із подачі президента призначає прем’єра, міністра оборони і главу МЗС;

4) із подачі прем’єра призначає персональний склад уряду.

Раніше президент призначав прем’єра (за поданням Ради) та інших керівників центральних органів виконавчої влади. І він же одноосібно всіх їх звільняв. Нині це стає прерогативою Ради. Раніше Кабмін був відповідальний лише перед президентом. Тепер — перед ним і Верховною Радою. Раніше Кабінет міністрів складав повноваження перед новообраним президентом. Тепер — перед новообраною Верховною Радою.

За нового розподілу повноважень розширюються повноваження ВР України:

– Рада формує більшість, яка пропонує Прем’єр-міністра;

– Рада затверджує Прем’єр-міністра і ввесь склад уряду;

– Рада дає призначення та звільняє Генпрокурора;

– Рада призначає та звільняє голову СБУ;

– Термін її повноважень 5 років;

– Повноваження Кабінет складає вже не перед Президентом, а перед ВР України;

– Парламент обирається за партійними списками;

Президент після зміни Конституції отримає:

· додаткові повноваження щодо розпуску парламенту;

· збережене право призначати губернаторів і вносити на розгляд парламенту двох міністрів – оборони та закордонних справ;

У разі дострокового припинення повноважень глави держави, його обов’язки буде виконувати спікер.

Реакція на такий компроміс у суспільстві була неоднозначною (навіть в таборі В.Ющенка, незважаючи на те, що фракція “Наша Україна” голосувала за конституційні зміни). Сам В.Ющенко за пакет законів прийнятих 8 грудня 2004 р. не голосував. Не голосувала за цей пакет і фракція БЮТ. В своєму інтерв’ю Ю.Тимошенко сказала, що іти на поступки Президенту і його оточенню було не слід, оскільки закони, які стосувалися проведеня повторного 2 туру він і так би підписав. Відтак відразу ж після утворення нового Кабінету, призначення голів обласних адміністрацій все частіше в ЗМІ зустрічаються думки, що реформування поки що не потрібно українському суспільству.

А.Кінах, П.Порошенко, о.Зінченко та ін. Почали заявляти, що в умовах перехідного періоду потрібна сильна президентська влада, жорстка вертикаль, зберігається необхідність впливу Президента на формування уряду. Тобто політреформу пропонують позбавити її основної мети — права парламенту формувати уряд. Пропонують вилучити норму, яка, власне, і відрізняє парламентсько-президентську форму правління від президентсько-парламентської. Соратники Ющенка виступають проти того, до чого сам Віктор Андрійович закликав ще три року тому.

Вже у квітні 2005 р. В.Ющенко почав висловлюватися про конституційні новації значно жорсткіше. По-перше, Президент припустив, що процедуру внесення змін до Конституції може бути визнано не зовсім коректною з правової точки зору. По-друге, не виключив, що «певні політичні сили» спробують оскаржити законність реформування Основного Закону. По-третє, не став заперечувати можливість проведення референдуму з цього приводу, застерігши, що особисто він до цього жодного стосунку не матиме.

Найоб’єктивніше оцінила вади нової політико-правової моделі Венеціанська комісія (ВК). Авторитетний орган перелічив вади проекту №4180. Серед головних такі:

— впровадження імперативного мандата, тобто заборона на перехід депутатів із фракції до фракції. ВК вважає таку норму порушенням принципів демократії, бо депутат повинен представляти інтереси народу, а не партії;

— збереження за прокуратурою горезвісної функції загального нагляду. ВК вважає, що в руках прокуратури взагалі й генпрокурора зокрема концентрується занадто багато невиправданих повноважень. Водночас (на думку експертів) незалежного й ефективного контролю над діяльністю прокуратури немає;

— надмірні повноваження Президента, що не відповідають запропонованій парламентсько-президентській моделі. Зокрема йдеться про додаткове право Президента розпускати Верховну Раду, про можливість глави держави винести недовіру Кабміну. ВК висловила подив, що за Президентом збережено право законодавчої ініціативи, а також право подавати кандидатури міністрів закордонних справ і оборони. «Венеціанці» дивуються, чому уряд відповідальний не лише перед парламентом, а й перед главою держави.

Висновок ВК однозначний: у Президента значні повноваження. Але він хоче мати майже абсолютні. Такі, які були в Кучми.

Отже, охарактеризувавши процес конституційного реформування в Україні, можна зробити висновок, що різні політичні сили по-різному бачать перспективу цієї реформи, а відтак і місце Президента в системі владних відносин. Тому сценаріїв розвитку політичних подій в Україні може бути декілька:

– Голосування в парламенті не відбувається, а це значить, що закон про внесення змін до Конституції 4180 набирає чинності з 1 січня 2006 року;

– Народні депутати подають позов до Конституційного Суду України щодо відповідності законів 4180 і 2307-1 Конституції України. Процес внесення змін до Конституції блокується на невизначений термін.

Конституція передбачає: будь-який проект, що вноситиме зміни до Основного Закону, повинен мати відповідні висновки Конституційного суду. Спеціальне рішення КС роз’яснює: будь-яке внесення змін до вже вивченого суддями проекту вимагає нової експертизи. Цю заборону було порушено.

У проект №4180 вносилися правки фактично за кілька годин до голосування. Більше того, деякі експерти запевняють, що текст, за який голосували депутати, і текст, підписаний Президентом і опублікований у пресі, також мають відмінності.

Тепер Конституційному суду слід:

– визначити, наскільки принципові зміни, внесені в законопроект після того, як він пройшов експертизу КС;

– з’ясувати, наскільки істотно відрізняються схвалений і оприлюднений тексти.

Після цього КС може піти трьома різними шляхами.

Шлях перший: визнати, що були допущені найгрубіші порушення процедури, і на цій підставі оголосити закон №4180 неконституційним.

Шлях другий: дійти висновку, що внесені корективи не істотні, вони не порушують основних прав і свобод громадян, і визнати закон конституційним.

Шлях третій: поставити під сумнів конституційність окремих норм,виправлених безпосередньо перед голосуванням. Унаслідок чого ці норми буде вилучено, і в цій частині Основного Закону залишаться норми діючої Конституції.

Цей шлях видається найлогічнішим і найбільш виправданим із погляду права. Але вирішувати належить суду.

У «4180» було внесено близько двох десятків змін. У більшості випадків ішлося про так звані вилучення або про редакційні правки. Соціалісти на чолі з Морозом вважають, що такі корективи не впливають на суть. Але вони — не Конституційний суд.

Цікава деталь: частину цих змін було внесено за... наполяганням представників «Нашої України». Тобто вони самі (свідомо чи несвідомо) дали привід оспорити таке ненависне їм рішення.

Які саме норми піддали зміні? Найпринциповіша правка стосувалася характеру імперативного мандата. По-перше, було вилучено оте саме горезвісне право депутатів займати посади у виконавчій владі. По-друге, було заборонено виключати депутатів із фракції. Тобто йдеться про цілком демократичні пропозиції, прийняті, утім, незаконним шляхом. І те, що на цих правках наполягала саме «Наша Україна», уже не має значення. За особистої участі «НУ» було змінено й перехідні положення...

У масі своїй правки є заміною слова «і» на слово «або». Або перетворення слова «Конституція» на словосполучення «ця Конституція». Із погляду обивателя — дрібниця. Із погляду юриста — порушення заборони на внесення змін до тексту закону. Значимість цих змін має визначити Конституційний суд.

В жовтні 2005 р. КС України дав наступне відповідь на звернення 60 депутатів та 3 громадян України щодо конституційних змін: «Народ як носій суверенітету й єдине джерело влади може реалізовувати своє право визначати конституційний лад в Україні шляхом прийняття Конституції України на всеукраїнському референдумі». У резолютивній (тобто обов’язковій для виконання) частині сказано, утім, не так однозначно: «тільки народ має право безпосередньо шляхом всеукраїнського референдуму визначати конституційний лад в Україні, що закріплюється Конституцією України». Це рішення є досить неоднозначним, обтічним.

Отже, таке рішення можна розглядати як дійову зброю в ру­ках влади. І як спосіб тактичного по­літичного шантажу, і як за­сіб досягнення стратегічнихцілей.

Чому рішення було прийнято саме нині, а не, скажімо, напередодні Нового року — адже тоді ефект був би більш вражаючий? Усе просто: 18 жовтня минає строк повноважень 9 членів КС і в цьому органі залишиться тільки 5 повноважних членів. Для кворуму потрібна присутність 12 судів, для ухвалення рішення — добра воля 10. Тобто менше ніж через тиждень КС не зміг би прийняти жодного рішення з будь-якого питання. Він буде паралізований.

Цікаво спостерігати, як люди, котрі п’ять років тому піднімали на сміх Кучму з його «народною ініціативою», сьогодні використовують його прийоми.

Ось уже один із лідерів Народного союзу «Наша Україна» Микола Катеринчук, спираючись на рішення Конституційного суду, заявляє, що Конституція буде доопрацьована «із використанням механізму референдуму». А ще Микола Дмитрович твер­дить, що у фракції НСНУ є відповідний законопроект, і вона ініціюватиме «винесення на розгляд суспільства саме цього законопроекту — більш наближеного до європейських стандартів».

Напередодні президентських виборів Кучма теж обіцяв нам «по-європейськи орієнтовану Конституцію». Катеринчук, який відповідав у «Нашій Україні» за конституційну реформу (і, до речі, проспав її), має це пам’ятати.

Те, що відбувається сьогодні, має вигляд пародії на 2000-й, відбитка у кривому і погановимитому дзеркалі. Держак грабель м’яко занурюється в густе хутро шапки нового Мономаха... (Сергій Рахманін «Дзеркало тижня»).

Читайте також:

1. B грудини зі здавленням чи пораненням органів.
2. III. Географічна структура світового ринку позичкового капіталу
3. V. Класифікація і внесення поправок
4. VII. Філо- та онтогенез органів виділення
5. VІ. План та організаційна структура заняття
6. VІІІ. Філогенез органів чуття
7. Автономна Республіка Крим, регіональні та місцеві органи державної влади.
8. Агрегати для приготування, навантаження та внесення добрив.
9. Агрегати для приготування, навантаження та внесення добрив.
10. Адміністративно – територіальний устрій і соціальна структура Слобожанщини у половині XVII – кінці XVIII століття
11. Адміністративно-правове регулювання державної реєстрації актів цивільного стану, державної виконавчої служби, нотаріату та адвокатури.
12. Адміністративно-правове регулювання проходження державної служби

Переглядів: 528