• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Міждержавні довгострокові кредити

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

Висновки

В України на законодавчому рівні надається поняття іноземця, особи без громадянства, біженця. Правовий статус цих осіб у будь-якій державі залежить від правового в’язку між фізичною особою та відповідною державою.

Правосуб’єктність іноземних фізичних осіб залежить від правового режиму, який встановлює держава для них, від часу перебування на території держави, від мети в’їзду та ін. Тому, якщо громадянин України прийме рішення виїхати за межі України, він повинен бути ознайомлений з обсягом прав та обов’язків, які встановлені для іноземців у державі прямування.

У більшості країн світу на іноземців поширюється національний режим, тобто іноземці користуються майже таким же самим обсягом прав та обов’язків, що і громадяни відповідної держави.

1.Яких іноземних громадян можна визнавати в Україні недієздатними або обмежено дієздатними?

2. Правом якої країни вирішується питання щодо визначення іноземців недієздатними або обмежено дієздатними?

3. Чи можна нині іноземця в Україні визнати безвісно відсутнім або оголосити померлим?

4. Правом якої країни вирішується питання щодо визначення іноземця безвісно відсутнім або оголосити померлим?

5. Яке значення має факт постійного проживання іноземця в Україні для надання йому певних прав?

6. Які права та обов’язки мають іноземці на території України?

[1] Про зовнішньоекономічну діяльність: Закон України вiд 16.04.1991 № 959-XII // Відомості Верховної Ради УРСР (ВВР), 1991, N 29, ст. 377

У міжнародній практиці розрізняють такі форми довгострокових міждержавних кредитів, термін надання яких коливається в діапазоні 10 – 15 і більше років.

1. Двосторонні урядові кредити. Міжурядові позики, які здійснювалися за рахунок асигнувань із бюджету або поставки із державних фондів матеріальних цінностей, зокрема, на умовах лізингу.

Недоліком таких кредитів можна вважати ймовірність, у разі неповернення боргу, втрати країною-боржником свого економічного, політичного суверенітету.

2. Запозичення на міжнародному кредитному ринку– єдосить поширеним варіантом залучення акумульованих за межами країни вільних фінансових ресурсів. Найчастіше вони здійснюються у формі синдикованих та фідуціарних позик, а також у формі емісії цінних паперів — бондів (облігацій), векселів, акцій тощо.

На відміну від двосторонніх урядових кредитів, запозичення на міжнародному кредитному ринку не несуть у собі загрози політичній незалежності отримувача коштів і не передбачають будь-яких територіальних, політичних чи ідеологічних поступок. Недоліком запозичень на міжнародному ринку капіталу є їх дорожнеча і недоступність для країн з низькою платоспроможністю.

3. Кредити міжнародних і регіональних валютно-кредитних і фінансових організацій.

Група організацій, створена Міжнародним банком реконструкції та розвитку отримала назву «Всесвітнього банк» і є провідною у сфері міжнародного кредиту. Метою надання довгострокових кредитів МБРР є сприяння у розвитку економіки, також МБРР здійснює гарантування приватних інвестицій. Так, Міжнародна асоціація розвитку (MAP) надає пільгові кредити країнам, що розвиваються на термін до 50 років з виплатою 0,75% річних. Міжнародна фінансова корпорація (МФК) сприяє розміщенню приватного капіталу у промисловість країн, що розвиваються. МФК надає кредити високорентабельним приватним підприємствам, однак на відміну від МБРР без гарантій уряду. Кредити надаються на строк до 15 років у розмірі до 20% вартості проекту. Таким чином, МФК сприяє додатковому фінансуванню проектів приватного сектору економіки. Багатостороннє агентство з гарантій інвестицій (БАГИ) здійснює страхування капіталовкладень від політичних ризиків на випадок розірвань контрактів, війн, суспільних збурень.

Кредити для покриття дефіциту платіжного балансу країни-члени Міжнародного валютного фонду, можуть отримати від МВФ у межах своєї резервної позиції. Кредити, що надаються понад резервну частку, потребують попереднього вивчення Фондом валютно-економічного становища країни та виконання вимог МВФ щодо проведення стабілізаційних заходів.

Стабілізаційні програми МВФ передбачають обмеження внутрішніх кредитів, бюджетних витрат, заробітної плати та призводять до зниження темпів економічного росту, що зазвичай суперечить національним інтересам країни-позичальника. Разом з тим, отримання позики у МВФ розширює можливості отримання великих банківських кредиті.

4. Позики на пільгових умовах як одна із форм допомоги (поряд із технічною допомогою, субсидіями тощо).

Нерідко практикується змішаний вид міжнародного кредиту, наприклад, звичайні форми кредитування експорту поєднуються з наданням допомоги.

5. Спільне фінансування є новою формою міжнародного кредитування і являє собою кредитування країн, що розвиваються, шляхом об’єднання кредитів декількох кредиторів із однієї або декількох країн для фінансування одного великого проекту, переважно в галузі інфраструктури. Ініціаторами спільного фінансування є міжнародні фінансові інституції, які залучають до цих операцій приватні комерційні банки, що звичайно кредитують найбільше прибуткову частину проекту. Застосовуються дві форми спільного фінансування:

- паралельне, фінансування, при якому проект ділиться на складові частини, що кредитуються різними кредиторами в межах установленої для них квоти;

- співфінансування, за якого всі кредитори надають позики в ході виконання проекту. Один із кредиторів (менеджер) координує і контролює підготовку і здійснення проекту.

Спільне фінансування дає певні вигоди позичальнику, відкриваючи йому доступ до пільгових кредитів. Але головні вигоди одержують кредитори, оскільки таке кредитування дає додаткову гарантію своєчасного погашення позики боржником і встановлює залежність країн боржників від кредиторів.

6. Синдиковане кредитування. Якщо вести мову про кредитування великого проекту банками, то слід згадати про один із самих важливих способів залучення фінансових ресурсів на міжнародному ринку капіталів за останній час – це синдиковане кредитування. Частка таких кредитів складає майже 1/3 від загального обсягу позичок на міжнародному рівні.

Синдикованим є кредит, що надається одному позичальникові на єдиних умовах декількома банками (синдикатом), через банк, що акумулює їх кредитні ресурси. Синдикат банків на деякий час об’єднує свої вільні грошові ресурси для кредитування, як правило, довгострокового, великого об’єкту. Це робиться з метою диверсифікації ризиків і зважаючи на недостатність вільних ресурсів або неможливість надати кредит на всю суму одним банком, який є обмеженим нормативними вимогами щодо кредитного ризику на одного позичальника. Синдикований кредит позитивно впливає на кредитну історію позичальника. Він дає можливість залучати дійсно великі кредити на ринкових умовах, при цьому позичальник має справу тільки з одним банком.

Основні риси синдикованого кредиту:

- кредиторами є декілька банків;

- всі угоди, що укладаються при синдикованому кредитування є багатосторонніми, підписуються всіма кредиторами та позичальником без можливості укладання угод на двосторонній основі;

- жоден з банків синдикату не має переваг щодо стягування заборгованості, а всі кошти, що надходять для погашення кредиту або від реалізації забезпечення, діляться між ними пропорційно наданій сумі;

- вся інформація, що стосується синдикованого кредиту, повинна бути відомою всім кредиторам і позичальнику. Обмін інформацією здійснюється через банк-агент.

Теоретично позичальниками можуть бути будь-яки юридичні особи, органи державної влади або місцевого самоврядування, фінансові інститути в тому числі кредитні. На практиці ж 75% світового ринку синдикованого кредитування – це кредити, надані комерційним організаціям.

Цікавим є те, що синдиковані кредити обертаються і на первинному, і на вторинному ринку. На первинному ринку синдикованих кредитів відбувається синдикація, тобто кожен банк – потенційний учасник закріплює за собою частину суми кредиту та проводяться організаційні заходи щодо узгодження й оформлення документів. Відбувається підписання кредитної документації. Банки,що приєднуються до синдикату на цьому етапі є первинними сторонами угоди і «виграють» за рахунок публікації інформації про угоду після її укладання.

На вторинному ринку має місце уступка або перепродаж кредиторами своєї долі в угоді. В період підписання документації банкам-учасникам заборонено передавати свої частки, це обговорюється в інформаційному меморандумі.

7. Проектне фінансування. Його специфіка полягає в тому, що основні етапи інвестиційного циклу пов’язані між собою і входять у компетенцію певного банківського синдикату, очолюваного банком-менеджером. Банк, що організовує проектне фінансування, виділяє кілька етапів інвестиційного циклу:

1) пошук об’єктів вкладень;

2) оцінювання рентабельності проекту і проектних ризиків;

3) розроблення схеми кредитування (фінансовий монтаж операцій) і пакету забезпечення;

4) укладення взаємоузгоджених угод з учасниками проектного фінансування;

5) виконання виробничої, комерційної та фінансової програми, супроводження проекту до повного погашення кредитів;

6) оцінювання фінансових результатів проекту та їх зіставлення з запланованими показниками.

У великих банках до складу Департаменту проектного фінансування входять і інженери. Для оцінювання техніко-економічного забезпечення проекту і розрахунку різних варіантів його реалізації банк, як правило, залучає незалежних експертів, стягуючи за це спеціальну комісію з клієнта до вирішення питання про надання йому кредиту.

Загальновизнані у світовій практиці основні принципи проектного фінансування зводяться в основному до таких:

По-перше, оцінюючи проект, банк виходить із песимістичного прогнозу.

По-друге, до підписання кредитної угоди детально аналізується динаміка попиту і цін на продукцію, для виробництва якої береться кредит із метою визначення тренду на період експлуатації об’єкта, що кредитується. Звичайно проводиться порівняльний аналіз трьох варіантів: проекту спонсора, песимістичного сценарію банку і базового варіанта, підготовленого незалежними експертами.

По-третє. загальновизнаний принцип обмеженої відповідальності клієнта, що означає, що банк може претендувати на погашення кредиту лише за рахунок прибутків від реалізації даного проекту. Цей принцип починає діяти після технічного випробування, передбаченого кредитною угодою банку з клієнтом і підтверджуючого, що продуктивність досягла певної проектної потужності (звичайно 75 %). Тоді проект вважається завершеним, і єдиним забезпеченням погашення цієї частини кредиту є доходи від його експлуатації.

По-четверте, додатковим забезпеченням погашення кредитів служать такі гарантії спонсорів проекту:

а) платіжна гарантія – безумовне зобов’язання при настанні гарантійного випадку перерахувати банку певну суму;

б) гарантія завершення проекту включає зобов’язання спонсорів не відмовлятися від здійснення проекту;

в) гарантія забезпечення постачання всім необхідним фірми, що займається реалізацією проекту. Банк може запросити контракт між спонсором і цією фірмою (звичайно філією спонсора) про умови його постачання;

г) додаткова гарантія у формі депозиту спонсора або фірми, що реалізує проект, у банку-кредиторі.

Ці гарантії спонсора або його банку страхують ту частину кредиту, яка надається в період розроблення та будівництва до нормального функціонування об’єкта.

По-п’яте, банки приймають ризик, що виникає під час експлуатації об’єкта, що кредитується. Вони наполягають на укладенні контрактів фірми зі споживачами продукції, страхуючи себе від комерційного ризику на період до повного погашення кредиту. Кредитор компенсує підвищений ризик збільшенням розміру банківської маржі.

По-шосте, фінансовий монтаж операції при проектному фінансуванні передбачає різні умови надання кредитів, включаючи процентні ставки в межах відповідних часток. Під час розроблення моделі проектного фінансування співвідношення між власними й позиченими коштами коливається залежно від галузі (20:80; 30:70; 40:60). Залучення коштів позичальника, особливо на початковій стадії, міцніше "прив’язує" його до проекту, ніж у разі реалізації останнього винятково за рахунок позичених коштів.

По-сьоме, оцінюючи кредитований об’єкт, банк аналізує відношення загальної суми очікуваних чистих надходжень (за вирахуванням витрат) до загальної суми основного боргу і відсотків за кредитом. Коефіцієнт покриття боргу, як правило, повинен бути не меншим 1,3 (іноді 1,8), залежно від ступеня ризику та специфіки галузі.

По-восьме, погашення кредиту здійснюється послідовно і його графік пов’язаний із експлуатаційним циклом таким чином, що повернення кредиту починається після досягнення певного рівня продуктивності.

8. Довгострокові кредити за компенсаційними угодами. Набула розвитку практика, згідно з якою банки надають кредити найбільш складного характеру з точки зору економічних зв’язків між контрагентами, які включають елементи виробничої кооперації. Ці кредити ґрунтуються на механізмах зустрічної торгівлі, тобто взаємного постачання товарів на однакову вартість. Зустрічні поставки, що виступають певною мірою альтернативною гарантією платоспроможності, надають банкам можливість надавати фінансові послуги своїм клієнтам з експортних операцій. Такі кредити завжди мають цільовий характер.

При кредитування компенсаційних угод використання фірмових кредитів має обмежений характер, переважають довгострокові консорціумні кредити, що надаються банківськими консорціумами. Це пояснюється тим, що національне законодавство досить часто встановлює для комерційних банків ліміт кредиту на одного позичальника, що непосильним є для окремого банку обслуговувати такий кредит. А також тим, що банки прагнуть обмежити ступінь кредитного ризику.

9. Особливою формою міжнародного кредитуванняєміжнародні кредити, які надаються в іноземній валюті за рахунок залучень державними або приватними фінансовими інститутами позичкових капіталів на національних або світових фінансових ринках шляхом випуску власних боргових зобов’язань, тобто емісій цінних паперів (облігації, ноти). Найбільш поширені емісії облігацій, які можуть бути поділенні на два сектори:

· іноземні облігаційні позики;

· міжнародні облігаційні позики або європозики.

Іноземні облігаційні позики – це емісія облігацій іноземними елементами з метою мобілізації капіталу насамперед національних кредиторів певної країни. У сучасних умовах більшість випусків іноземних облігацій практично зосередженні на міжнародних фінансових ринках, які переважно деномінуються у валюті США, Великобританії, Швейцарії та Японії і підпорядковуються регламентації щодо цінних паперів країни-емітента, але на практиці їх обіг здійснюється у більшості випадків згідно принципів Євроринків.

Основна різниця між двома видами облігацій (іноземними та єврооблігаціями) полягає у тому, що перші продаються на певній біржі, тоді як другі не обов’язково котируються на біржі (позабіржовий оборот).

10. У практиці міжнародного банківського кредитування у зовнішній торгівлі використовуються такі форми, як лізинг, факторинг, форфейтинг. Вони характерні тим, що в них кредитні відносини виступають лише частиною більш складної сукупності відносин.

Лізинг (від англ. leasing – довгострокова оренда) означає надання або прийняття у тимчасове використання, оренду майна. Учасниками операції виступають лізингонадавач – сторона, яка володіє майном, що надається в оренду, лізингоотримувач – сторона, яка отримує у користування це майно. Економічна суть лізингу полягає у придбанні лізингодавцем на прохання лізингоотримувача майна у виробника на умовах купівлі-продажу і в отриманні його лізингоотримувачем від лізингодавцем у виключне використання за певний термін. У відповідній угоді вказується сума орендних платежів, які включають споживчу вартість, послуги лізингодавця та частину додаткової вартості. При цьому майно залишається власністю лізингодавця. Після закінчення терміну дії угоди лізингу користувач (лізингоотримувач) може придбати устаткування у власність, поновити угоду на пільгових умовах або припинити договірні відносини. Основними видами лізингу є фінансовий та операційний лізинг.

Факторинг (від англійського factor – агент, посередник) – це придбання банком або спеціалізованою факторинговою компанією грошових вимог постачальника до покупця та їх інкасація за певну винагороду. Механізм здійснення факторингових операцій передбачає такі дії:

– придбання факторинговою компанією (фактор-фірмою) платіжних вимог до покупців у своїх клієнтів на умовах негайної оплати клієнту 70-90% вартості відфактурованих поставок у вигляді кредиту;

– оплату в строго визначений термін іншої частини вартості з відрахуванням комісійних та відсотків за кредит, незалежно від надходження виручки від покупців. Залишок (без процентів за кредит і комісію за факторингові послуги) перераховують після стягнення всього боргу.

Метою проведення факторингових операцій є:

- миттєве отримання більшої частини платежу;

- гарантії повного погашення заборгованості;

- зниження витрат по веденню рахунків.

Якщо факторинг зручніший для фінансування експорту товарів споживання з терміном кредитування від 90 до 180 днів, то такий вид кредитування, як форфейтинг, використовується при фінансуванні експорту товарів виробничого призначення з терміном кредитування до кількох років. Водночас факторинг, як правило, не покриває політичних та перевідних ризиків, тоді як форфейтер при форфейтуванні будь-якої вимоги за ті ризики несе відповідальність. У багатьох країнах прийшли до висновку, що форфейтинг може бути відносно недорогим, альтернативним іншим формам експортного фінансування, що застосовуються зараз.

Форфейтинг (він французького «а forfait» – відмова від прав) – це кредитування експортера шляхом придбання векселів або інших боргових вимог. Операція є специфічною формою кредитування торгових операцій. Основна умова форфейтингу полягає в тому, що всі ризики за борговими зобов’язаннями переходять до форфейтера без права переводу на продавця. Форфейтинговими цінними паперами є простий и переказний вексель. На відміну від традиційного обліку векселів, форфейтинг застосовується при поставках обладнання на великі суми від 6 місяців до 8 років у зовнішньоекономічних угодах, тим самим перетворюючи експортну угоду з відстрочкою платежу в готівкову та кредитуючи дебіторську забороні тих країн, у яких неможливо отримати державні експортні кредити за ними. Форфейтинг використовується при відмові експортера надавати довгостроковий кредит окремим країнам. Форфейтинг, таким чином, надає можливість малим і середнім підприємствам укладати угоди, які значно перевищують їх фінансові можливості, оскільки вони можуть поступово продавати свої довгострокові вимоги за готівку.

Перевагами форфейтингу є наступні:

- форфейтер бере всі ризики на себе;

- існує вторинний ринок форфейтингових цінних паперів, де бог можна продати, іншими словами з'являється другий , третій форфейтер і т.д.;

- борг можна ділити і кожну частину оформити окремими векселями, що є зручним, при виникненні потреби у фінансових ресурсах, оскільки відповідно до її розміру можна продати не весь борг, а його частину.

- форфейтинг передбачає гнучкий графік платежів, в тому числі можливість надання пільгового періоду.

Факторинговеобслуговування найбільш ефективне для малих і середніх підприємств, які традиційно відчувають фінансові труднощі через несвоєчасне погашення дебіторами та обмеженість доступних для них джерел кредитування. Цей метод тим паче цікавий для даних підприємств, оскільки доповнюється елементами бухгалтерського, інформаційного, рекламного, збутового, юридичного, страхового та іншого обслуговування кредитора (клієнта), що дає можливість клієнтам зосередитися на виробництві та економити на витратах з оплати праці.

Форфейтингнайбільш ефективний для великих підприємств, які мають на меті акумуляцію грошових коштів для реалізації довгострокових і дорогих проектів.

Читайте також:

1. Акредитив
2. АКРЕДИТИВ
3. Акредитив та його форми
4. Бюджетні кредити, надані за рахунок загального фонду державного бюджету
5. Вибір фірмою обсягу виробництва і рівновага конкурентного ринку у довгостроковій перспективі
6. Види документарних акредитивів в міжнародній практиці
7. Всі іпотечні кредити діляться на кредити з постійними і змінними платежами.
8. Довгострокові активи – це такі активи, які
9. Довгострокові витрати підприємства
10. Довгострокові комплексні угоди про економічне, промислове і науково- технічне співробітництво
11. Довгострокові соціальні програми
12. Довгострокові фінансові вкладення

Переглядів: 945