Поняття представництва у цивільному процесі

Залежно від того, чи відносить закон вирішення спорів до відання виключно одних конкретнихюрисдикційних органів або до компетенції декількох органів, підвідомчість поділяється на виключну і численну.Виключною називається така підвідомчість,за якою розгляд певної категорії цивільних справ становить компетенцію виключно суду. Так, лише в судовому порядку вирішуються справи про відібрання дітей, про позбавлення батьківських прав (статті,164 СК). В той же час розгляд цивільних справ здійснюється судом, третейським судом, профспілковими та іншими громадськими організаціями в адміністративному порядку (ст. 6 ЦК) — численна підвідомчість. Остання залежно від способу вибору юрисдикційного органу з декількох, яким справа підвідомча, чи недопущенні такого вибору, поділяється на альтернативну, договірну, імперативну і змішану.

Альтернативна підвідомчість означає, що розгляд спору віднесено до компетенції кількох органів за вибором особи, яка потребує захисту своїх прав. Наприклад, постанову адміністративної комісії про адміністративне правопорушення можна оскаржити до виконавчого комітету відповідної ради або до районного (міського) суду (ст. 288 КпАП).
Договірною буде підвідомчість, яка визначається взаємною угодою сторін. Так, відповідно до ст. 1 Положення про третейський суд громадяни за взаємною угодою можуть передати будь-який спір, який виник між ними, на вирішення третейського суду, за винятком спорів, які виникають з трудових і сімейних правовідносин.
Імперативною (умовною) є підвідомчість, за якою справа розглядається кількома юрисдикційними органами у визначеній законом послідовності. Наприклад, трудові спори розглядаються: комісіями по трудових спорах, районними (міськими) судами (ст. 221 КЗпП). Комісія є первинним органом по розгляду трудових спорів, що вникають на підприємствах, в установах, організаціях за незначним винятком (224 КЗпП). У разі незгоди з рішенням цієї комісії працівник чи власник або уповноважений ним орган можуть оскаржити її рішення до суду (ст. 228 КЗпП) (див. § 8 цієї глави).
Змішана підвідомчість поєднує в собі ознаки, властиві Іншим видам, зокрема альтернативній підвідомчості. Так скарги громадян на рішення, дії або бездіяльність державних органів, юридичних чи службових осіб у сфері управлінської діяльності, можуть бути подані безпосередньо суду або суду після оскарження до органу, службової особи, що постановили рішення чи здійснили дії або допустили бездіяльність
Встановлення різних видів підвідомчості дає державі можливість активно і гнучко впливати на різні форми юрисдикційної діяльності, використовуючи її особливості і переваги з урахуванням інтересів сторін у розгляді і цивільних справ.

2. Загальні правила визначення підвідомчості цивільних справ суду Підвідомчість суду певної категорії справ встановлюється, як правило, нормами матеріального права, якими врегульовуються спірні правовідносини. Норми цивільного процесуального права визначають загальні правила підвідомчості суду цивільних справ позовного провадження та наводять перелік підвідомчих йому справ, що виникають з адміністративно-правових відносин і окремого провадження.
За загальними правилами, визначеними ст. 16 ЦПК, судам підвідомчі справи у спорах, що виникають з цивільних, сімейних, трудових і кооперативних правовідносин, якщо хоча б однією із сторін у спорі є громадянин, за винятком випадків, коли вирішення таких спорів віднесено законом до відання інших органів.

Отже, в основу загальних правил визначення підвідомчості судам цивільних справ покладено: 1) наявність і характер спірних правовідносин — цивільних, сімейних, трудових, кооперативних; 2) належність громадянина до суб'єктного складу спірних правовідносин — якщо однією із сторін у спорі є громадянин; 3) відсутність винятку у віднесенні таких спорів до компетенції інших органів. Такі винятки мають місце — частина спорів з цивільних, сімейних, трудових, відносин вилучена з підвідомчості суду.

Відповідно до ст. 38 ЦПК сторона, третя особа, особа, яка відповідно до закону захищає права, свободи чи інтереси інших осіб, а також заявники та інші заінтересовані особи в справах окремого провадження (крім справ про усиновлення) можуть брати участь у цивільній справі особисто або через представника.

Поняття "представництво" можна розглядати у 3 значеннях: як цивільний процесуальний інститут; як правовідносини за участю представника; як діяльність представника.

Погляди вчених на це питання можна поділити на 2 основні концепції: "дії (діяльність)" і "правовідношення", залежно від відповіді на питання про те, є представництво діяльністю чи правовідносинами, у межах яких відбувається ця діяльність.

представництвом розуміється сукупність здійснюваних представником процесуальних дій.

Представництво — це процесуальна діяльність представника в межах наданих йому повноважень від імені та в інтересах іншої особи. З дореволюційних вчених K.J. Малишев визначав представництво як заміну однієї особи іншою, коли представник діє в процесі замість особи, яку представляє, таким чином, наслідки його діяльності несе остання.

Спір викликає питання про те, що виникає раніше — діяльність представника зі здійснення повноваження та вступ його у правовідносини, чи першим виникає правовідношення представництва, в межах якого здійснюється та чи інша представницька діяльність. Внутрішня суть такого явища, як представництво при цьому залишається незмінною — здійснення повноваження представником.

ЦК дав таке визначення представництва: це правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє (ч. 1 ст. 237 ЦК). Таким чином, вперше на законодавчому рівні визнано, що представництво — це правовідношення. А вже в межах цього правовідношення представником здійснюється певна діяльність, яка полягає у вчиненні правочинів від імені особи, яку представляють.

З легального визначення цивільного представництва можна зробити важливий висновок для цивільного процесу: оскільки відносини між представником і судом (третьою особою у цивільному праві) не включаються до складу представницьких правовідносин, ці відносини не є представницькими. Йдеться лише про участь представника як суб'єкта представницьких відносин (які вичерпуються лише внутрішніми відносинами) у інших відносинах. Так, відносини представника і суду — це не продовження представницьких відносин, а самостійні відносини, які не можна розглядати у контексті представницьких. Невипадково ЦПК не вживає у назвах статей, що стосуються представника, терміна "представництво". Наприклад, ст. 38 ЦПК називається "Участь у справі представника", а не "Представництво У суді".

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Позивач має право на вибір між кількома сулами, яким згідно зі ст. 110 ЦПК підсудна справа, за винятком виключної підсудності, встановленої ст. 114 ЦПК.	\|	Участь у справі разом із представником особи, яку представляють.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.013 сек.