• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

ДОГОВІР ДАРУВАННЯ ЯК РІЗНОВИД ЗОБОВ’ЯЗАНЬ З

ЦК України вміщує таке визначення договору довічного утримання (догляду). За договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач майна зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.

ДОГОВІР ДОВІЧНОГО УТРИМАННЯ (ДОГЛЯД).

Для порівняння, у ст. 425 ЦК УРСР викладено таке поняття договору довічного утримання: за договором довічного утримання одна сторона, що є особою непрацездатною за віком або станом здоров’я (відчужувані, передає у власність другій стороні (набувачеві майна) будинок або його частину, замість чого набувач майна зобов'язується надавати відчужувачеві довічно матеріальне забезпечення в натурі у вигляді житла, харчування, догляду і необхідної допомоги.

Відразу ж зазначимо, що договір довічного утримання, який закріплений в ЦК УРСР, був єдиним з розглянутих видів договорів, за яким могло відчужуватись тільки житло. Наприклад, за договорами купівлі-продажу чи міни може відчужуватись будь-яке не виключене з цивільного обігу майно. Але договір довічного утримання міг укладатися лише з приводу жилого будинку, його частини чи іншого житла, що знаходилось у приватній власності. Це випливало з визначення договору, що було наведене вище.

Договір довічного утримання необхідно віднести до договорів на отримання житла у власність. Хоча, за ЦК УРСР, зазначений договір уміщений серед групи договорів про надання послуг. За часів прийняття ЦК УРСР виходили з того, що непрацездатна особа, відчужуючи будинок чи його частину, має на меті передусім одержати утримання, догляд та інші послуги, яких вона потребує через непрацездатність.

Договір довічного утримання є сплатним. Оплатність для набувача полягає в необхідності здійснювати майнове утримання замість отриманого житла. Для відчужувача вона проявляється в тому, що після передачі у власність речі він може вимагати від набувача вчинення певних дій — надати матеріальне забезпечення. Таким чином, платою є зустрічне майнове надання з боку набувача на користь відчужувача майна чи вказаної ним третьої особи (останнє передбачене п. 4 ст. 746 ЦК України). Необхідно зазначити, що ЦК України передбачає можливість зустрічного надання не тільки в натурі, а також й у вигляді грошей, що також е позитивним.

Договір довічного утримання не можна визначити як еквівалентний договір (якими є, наприклад, міна, купівля-продаж). Цей договір необхідно віднести до алеаторних (ризикових) договорів, оскільки на момент його укладення не можна визначити, що буде більшим — вартість житла чи остаточна вартість зустрічного надання. Адже період життя відчужувача на момент укладення договору не е відомим.

Договір вважається укладеним з моменту досягнення згоди за всіма істотними умовами, що виражена у встановленій законом формі, та коли відчужувач передасть набувачеві житло. Отже, цей договір є реальним. На це вказує і легальне його визначення. Оскільки з передачею житла основна функція відчужувача є виконаною і з цього моменту в нього виникає право вимагати від набувача надання матеріального забезпечення, а набувач несе лише обов'язок — надавати відчужувачеві матеріальне забезпечення, можна дійти висновку, що цей договір є одностороннім.

Такої думки, типової у вітчизняній правовій літературі, дотримуються укладачі даної роботи. Але є й інші думки. Наприклад, В. А. Тархов визнавав договір довічного утримання також сплатним, але при цьому визначав його консенсуальним та двостороннім.

Практичне значення має питання про те, чи повинен набувач майна здійснювати матеріальне надання відчужувачеві особисто або може робити це через інших осіб. Вважаємо, що безпосереднє надання за договором довічного утримання може, а в деяких випадках лише повинне бути здійснено іншими особами за рахунок набувача. Наприклад, розглянемо ситуацію, коли відчужувач майна, виходячи з фізичного стану, вимагає постійного медичного догляду, а набувач не є кваліфікованим медиком. Тут особисте надання медичних послуг набувачем відчужувачеві є не тільки неможливим, але й небезпечним, а в ряді випадків навіть протиправним. Не виникає сумніву, що довічне утримання повинно бути спрямоване на якісне надання передбаченого договором утримання.

Тому, коли набувач не може особисто здійснити надання, він зобов'язаний доручити це іншим особам. Інакше довелося б вводити в договір умову про спеціального суб'єкта — набувача, яким міг би стати, наприклад, професійний медик, причому у кожному разі певної кваліфікації. Але це значно б ускладнювало та невиправдано обмежувало застосування цього договору. Таким чином, сутність договору відносно видів забезпечення — не стільки в безпосередньому наданні послуг набувачем відчужувачеві, а в забезпеченні такого надання набувачем за свій рахунок по видах та в межах, передбачених договором на користь відчужувача.

За характером дії цей договір є договором на користь його контрагентів. Але, як вже зазначалося вище, ч. 4 ст. 746 ЦК України передбачає можливість укладення договору довічного утримання на користь третьої особи за вибором відчужувача майна. У цьому випадку мова йде про складне зобов'язання. Адже незважаючи на те, що правочин укладається між двома сторонами, третя особа набуває право вимоги майнового надання, тобто стає вигодонабувачем.

Для третьої особи надання може бути як сплатним, так і безоплатним. Коли третя особа отримує довічно певні блага матеріального характеру (необхідне утримання, харчування, періодичні грошові виплати, медичну або фармацевтичну допомогу) завдяки відчужувачеві майна безоплатно, не надаючи останньому будь-якого зустрічного задоволення, а також без перекладу боргу від відчужувача до третьої особи, такі відносини між відчужувачем і третьою особою нагадують собою дарування, оскільки вигоду третя особа отримує безоплатно з волі відчужувача. У той же час не виключена можливість, коли відносини між відчужувачем і третьою особою будуть побудовані на платній основі. Але в такому випадку платність буде знаходитись за межами договору довічного утримання. В будь-якому випадку третя особа, на користь якої встановлюється довічне утримання, має висловити свою згоду на це. Така згода має бути нотаріально посвідчена, й за юридичною сутністю її слід визнати одностороннім правочином.

Ч. 1 ст. 754 ЦК України також передбачає обмеження розпорядження набувача майном. Встановлено, що відчужувач майна не має права до смерті відчужувача продавати, дарувати, міняти майно, передане за договором довічного утримання (догляду), укладати щодо нього договір застави, передавати його у власність іншій особі на підставі іншого правочину. Такого роду обмеження цілком виправдано, оскільки відчужувач майна уже в момент укладення договору надає майно набувачу у власність. Набувач майна, в свою чергу, навпаки, виконує свої зобов'язання протягом тривалого, не визначеного точно часу. Адже обмеження щодо відчуження майна набувачем за договором довічного утримання спрямоване передусім на те, щоб зберегти майно в той період, коли набувач ще не виконав свої зобов'язання, тобто забезпечує виконання зобов'язання боржником та захищає найслабкішу сторону цього договору — кредитора.

Оскільки набувач стає власником майна, він приймає на себе усі обтяження та ризики, що пов'язані з цим майном. У тому числі він сплачує усі податки та платежі з майна, несе ризик його випадкової загибелі чи пошкодження.

При розгляді договору довічного утримання вважаємо за необхідне провести порівняльну характеристику із законодавством інших країн.

Оскільки тривалий час російське та українське законодавство мали дуже близькі правові норми, проведемо порівняння з огляду саме на них. У ЦК Російської Федерації договір довічного утримання має істотні відмінності від договорів ЦК УРСР та ЦК України.

Інша відмінність. За російським законодавством відчуження майна, що передане для забезпечення довічного утримання, можливе за наявності згоди на це одержувача ренти. ЦК України забороняє відчуження майна, що передано за договором довічного утримання під час життя відчужувача. На цьому основні відмінності закінчуються.

Близькими моментами договорів довічного утримання за ЦК Російської Федерації та новим ЦК України, що не є врегульованими ЦК УРСР, є такі. Передбачена можливість заміни довічного утримання в натурі періодичними грошовими платежами. Прогресивним є те, що законом визначена індексація суми утримання (ст. 751 ЦК України).

З наведеного порівняння бачимо, що не є суперечністю положення, коли у ЦК Російської Федерації довічне утримання — лише різновид ренти, а згідно з ЦК України — самостійне договірне зобов'язання. Адже, незважаючи на ідентичну назву, це є самостійні зобов'язання з властивими кожному з них ознаками та відмінностями. Виходячи з системи критеріїв, якими керувався законодавець, необхідно зазначити, що в українському законодавстві з набуттям чинності ЦК України будуть представлені два багато в чому схожих, але самостійних зобов'язання — рента і довічне утримання.

Відмінності довічного утримання від ренти.

Договір ренти не може бути укладений на користь декількох осіб — відчужувачів, а в договорі довічного утримання це можливе. Майно, що передане під виплату ренти, не може бути замінено іншим, тотожним за вартістю, але це є можливим за договором довічного утримання. В ЦК України не регламентований договір ренти на користь третіх осіб, а за договором довічного утримання це передбачено окремо. Крім того, за договором довічного утримання забороняється відчуження майна набувачем, що є можливим у договорі ренти. Таким чином, рента і довічне утримання, що представлені в ЦК України, не співвідносяться як загальне і часткове, оскільки містять низку індивідуальних, характерних для одного і не характерних для іншого відмінних ознак.

Істотні умови та форма договору довічного утримання.Визначення предмета договору довічного утримання є однією з його істотних умов та с обов'язковою ознакою дійсності договору. Предметом цього договору може бути тільки індивідуально визначена за видом і вартістю річ. Вартісна оцінка житла, що відчужується за договором довічного утримання, необхідна для фіскальних цілей: визначення суми державного мита при посвідченні договору нотаріусом та в зв'язку з необхідністю введення податку на нерухомість, що відображено в ст. 11 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду». Оцінка вартості житла слугує також договірним цілям: при розірванні договору в деяких випадках може бути потрібна оцінка тих змін вартості майна, що сталися за час його перебування у власності набувача. У разі загибелі майна також може виникнути необхідність знати його вартість для визначення розміру відшкодування.

ЦК України передбачив ще більш поширений перелік майна, що може відчужуватись за договором довічного утримання. До нього входять будинок, квартира, чи їх частина, інше, те, що має значну цінність, нерухоме або рухоме майно. Поширення категорій майна відповідає реаліям часу, оскільки, по-перше, деяке рухоме майно зараз має не меншу вартість, ніж нерухомість; по-друге, у власності фізичних осіб, які є відчужувачами майна на законних підставах, тепер знаходяться квартири і виробничі комплекси, які, за малим винятком, раніш залежали державі. Оскільки ЦК України поширив перелік майна, виникає питання, чи може відчужувач майна продовжувати користуватися цим майном, якщо згідно з договором у власність набувача переходить не житло, а інше майно (наприклад, автомобіль)?

Оскільки чинне законодавство допускає можливість довічного користування відчужувача житлом, то за аналогією можна припустити, що така можливість буде існувати і на інше майно, якщо воно надається набувачу за договором довічного утримання.

Зустрічне майнове надання, що отримує відчужувач, також є істотною умовою договору довічного утримання, а тому сторони повинні визначитись у його розмірі та формі. Форми такого забезпечення відчужувача виражаються в наданні таких благ:

1. Житла. Воно повинно бути цілком визначено. За відсутності в договорі необхідних вказівок відчужувачеві має бути надана ізольована кімната, якщо інше не виключається характером житла, що відчужується. Як правило, це житло надається відчужувачеві саме в тому житловому приміщенні, право власності на яке виникає за договором у набувача. В інших випадках повинно бути вказано місцезнаходження житла, кімната, розмір та інші характеристики такого житла.

2. Харчування. Тут можливі два варіанти. Перший. Види харчування, що повинні надаватись, визначаються безпосередньо у договорі. Другий. Конкретні види харчування в договорі не визначаються, а лише вказується, що набувач повинен забезпечувати відчужувачеві майна необхідне харчування. В останньому випадку, як вказано у правовій літературі, необхідно орієнтуватися на рівень забезпечення, необхідний у даних конкретних умовах з точки зору вимог, що звичайно пред'являються.

3. Догляду. Конкретні форми догляду залежать передусім від стану здоров'я відчужувана.

4. Допомоги. Відчужувач може потребувати різних видів допомоги. Наприклад, у здійсненні правочинів, складанні листів, отриманні посилок, грошей за переказами тощо. Набувач зобов'язаний надавати йому таку допомогу, яка прямо передбачена договором чи без якої відчужувач як непрацездатна особа не може здійснювати певні дії. Угодою сторін можуть бути передбачені і такі форми допомоги, що не залежать від стану здоров'я. Наприклад, обробка присадибної ділянки, забезпечення прибирання житла відчужувача тощо.

Крім того, в договорі необхідно визначити, коли та з якою періодичністю набувач повинен здійснювати надання на користь відчужувача майна.

Не відноситься до суттєвої умови термін дії договору. Це викликано тим, що термін дії правовідносин щодо довічного утримання визначено законом, Дія розглядуваного договору визначається тривалістю життя відчужувача майна.

Визначаючи вид правочину в залежності від виду юридичного факту, з яким пов'язане припинення зобов'язання між відчужувачем та набувачем в системі юридичних фактів, не можна не погодитись з тими вченими, які стверджують, що договір не можна визнати умовним правочином, оскільки в умовних правочинах умова може настати, а може й не настати. Смерть — об'єктивна категорія, вона обов'язково настане незалежно від волі сторін. Для умовної угоди обов'язковою є ознака альтернативності щодо настання події. У договорі довічного утримання цього немає, тому що смерть хоч і є подією, але її настання очевидне. Тому необхідно погодитись з вказаними авторами та зазначити, що договір довічного утримання — угода не умовна, а термінова. Причому сплив терміну визначено такими юридичними фактами, як смерть відчужувача.

Форма договору довічного утримання не відрізняється від інших договорів на відчуження житла і вже була докладніше представлена у попередніх підрозділах, тому зупинятися на цьому зараз не будемо. Нагадаємо, що це обов'язково повинна бути письмова нотаріальна форма.

До речі, у 2001 році державними нотаріальними конторами Харківської області було посвідчено 356 договорів довічного утримання. Це говорить про активне застосування особами цього договору, хоч він за кількістю укладених договорів, природно, поступається іншим договорам на відчуження житла (передусім купів-лі-продажу).

Деякі адвокати намагаються прирівняти договір довічного утримання до купівлі-продажу, а тому в суді вимагають застосувати ч. 2 ст. 47 ЦК УРСР, тобто визнати можливим укладення договору довічного утримання як «домашнього» правочину. Наприклад, тяжко хворий громадянин залишає розписку чи заяву: «Прошу вважати, що особа, яка мене доглядала, є за це власником мого будинку». Такі угоди мають бути визнані недійсними. Тим більш, що навіть для осіб, що через стан свого здоров'я не можуть особисто з'явитись до нотаріуса, законодавством створена можливість у належній формі виявити власну волю щодо укладення договору довічного утримання. Згідно з «Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» нотаріус вправі вчинити нотаріальну дію поза межами нотаріальної контори, тобто з'явитись до таких осіб особисто.

Сторони договору довічного утримання. Права та обов'язки сторін договору довічного утримання.Сторонами в договорі довічного утримання є відчужувач і набувач майна.

Відчужувачем майна може бути фізична особа незалежно від віку та стану здоров'я (ч. 1 ст. 746 ЦК України). В ЦК України, незміннім у договорі довічного утримання залишається правило, згідно з яким відчужувачем майна може бути тільки фізична особа. Таке становище відповідає природі та сутності цього зобов'язання, є логічним. Адже у разі неспроможності юридичної особи здійснювати суспільно-корисну діяльність ця юридична особа має припинити свою діяльність та ліквідуватися. Більше того, юридичні особи і створюються для суспільнокорисних цілей: задоволення потреб їх засновників, працівників, народу або держави взагалі. Крім того, з самої сутності договору довічного утримання випливає, що утримуватись може саме фізична особа, оскільки біологічне поняття «життя» може бути пов'язане лише з фізичними особами.

Відчужувач має бути власником майна та мати право на його відчуження (майно не повинно перебувати під арештом, з його приводу не має бути судових спорів тощо).

Практика раніш йшла тим шляхом, що набувачем майна також може бути тільки фізична особа. Але ч. 2 ст. 746 ЦК України передбачає, що набувачем майна можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Тобто коло осіб, що можуть набувати майно за договором довічного утримання, розширюється й юридичні особи можуть набувати майно за цим договором. Юридична особа — набувач має бути зареєстрована у встановленому законом порядку, її статутом чи іншим засновницьким документом має бути передбачена можливість сплатного придбання майна у власність, і така угода не повинна суперечити цілям її створення та діяльності.

Надання юридичним особам можливості набувати майно за договором довічного утримання є виправданим, оскільки це не суперечить сутності цього зобов'язання та водночас буде додатковим засобом серед інших, за допомогою яких юридична особа зможе збільшити своє майно для здійснення статутних цілей.

Основним обов'язком набувача майна за договором довічного утримання є здійснення на користь відчужувача довічного надання. Прострочення надання за договором набувачем майна або здійснення надання не в повному обсязі надають відчужувачеві право вимагати стягнення такого надання з набувача в примусовому порядку або розірвання договору.

Що стосується обов'язків відчужувача за договором довічного утримання, то вони фактично вичерпуються з передачею майна набувачу за укладеним у встановленій формі договором.

Але вважаємо за необхідне запропонувати доповнення до законодавства та закріплення в ньому обов'язку відчужувача майна попередити набувача про недоліки речі, що надається за договором довічного утримання. Такий обов'язок є традиційним для відчужувача у більшості договорів на передачу майна у власність. В ЦК України відносно договору довічного утримання цього не передбачено. ЦК України вже відносить цей договір до договорів на передачу права власності, що відповідає основній юридичній меті договору довічного утримання. Як відомо, особі, що придбає майно у власність, у тому числі і на умовах довічного утримання, не байдуже те, яке майно вона отримує. Презумпцією добросовісного відчужувача традиційно є його обов'язок попередити набувача про недоліки речі, що йому відомі, оскільки наявність таких недоліків, по-перше, може завдати шкоди набувачу, по-друге, істотно вплинути на зниження вартості речі в майбутньому. Тому справедливо було б доповнити ст. 800 ЦК України та включити до неї ч. 4 такого змісту: Відчужувач зобов'язаний попередити набувача майна про всі відомі йому недоліки речі, що надається за договором довічного утримання»,

На наш погляд, також необхідним є покладення на відчужувача обов'язку повідомити набувача про існуючі обтяження житла, що відчужується. Обтяження права на відчуження майна може мати місце тоді, коли існують права третіх осіб на майно, що знаходиться у власності відчужувача. Наприклад, у разі перебування його під заставою. У цьому випадку відчуження майна є можливим за згодою заставодержателя. Договором або законом може заборонятися відчуження майна у період дії договору застави. Крім того, майно чи його частина може обтяжуватись сервітутними чи іншими речовими правами, договором найму чи знаходитись під судовим арештом. Такі обтяження майна можуть стати перешкодою для укладення договору довічного утримання, оскільки торкаються прав третіх осіб та інколи обмежують право власника з розпорядження майном. Вважаємо, що набувачу необхідно знати про всі існуючі права третіх осіб на майно, які хоч і не перешкоджають у відчуженні цього майна, але можуть вплинути на волевиявлення набувача відносно згоди на укладення договору. Оскільки набувач отримує у власність майно з усіма його обтяженнями, то він повинен знати про ці обтяження. З цього й випливає необхідність встановлення обов'язку відчужувача щодо попередження набувача про права третіх осіб на це майно. Але такий обов'язок не дістав відображення в нормативних актах. Тому було б справедливим доповнити ст. 799 ЦК України пунктом 6 такого змісту: «Відчужувач зобов'язаний попередити набувача про права третіх осіб на майно, що відчужується. Невиконання цього обов'язку відчужувачем дає право набувачу майна вимагати розірвання договору і відшкодування заподіяних збитків».

Припинення договору довічного утримання.Договір довічного утримання припиняється зі смертю відчужувача, що є найбільш поширеною та природною підставою припинення цього договору та свідчить про належне його виконання. На це впливає передусім характер зобов'язання, оскільки виконання носить, по-перше, довічний; по-друге, особистий характер і зумовлено виконанням на користь відчужувача. Таке виконання повністю вичерпує мету зобов'язання і досягається правовий результат договору, відчужувач отримує в повному обсязі обумовлене надання, а набувач майна дістає право вільного розпорядження отриманим майном, оскільки до цього моменту право розпорядження було обмежене. Водночас хотілося б зазначити, що в разі виникнення спору в суді, за життя відчужувача, про неналежне виконання обов'язків набувачем дія договору не припиняється смертю відчужувача до моменту вирішення спору по суті,

Як ілюстрацію наведеного розглянемо такий приклад.

У червні 1995 р. Ф. звернулася в суд із позовом до Р. про розірвання договору довічного утримання у зв'язку з тим, що відповідачка не виконує свої обов'язки за договором та створила їй неможливі умови для проживання, у зв'язку з чим вона, Ф., змушена була залишити будинок та переселитися до своїх знайомих. Посилаючись на наведені обставини, Ф. просила задовольнити її вимоги.

Ухвалою Мукачівського міського суду від ЗО вересня 1997 р. у зв'язку зі смертю Ф. у порядку, передбаченому ст. 106 ЦПК, було проведено заміну позивача І залучено до участі у справі правонаступника — спадкоємця.

Справа розглядалася судами неодноразово. Останнім рішенням Закарпатського обласного суду від 3 квітня 2000 р. позов було задоволено.

У касаційній скарзі Р. просила рішення суду скасувати, мотивуючи це тим, що воно не відповідає вимогам закону, оскільки зі смертю позивачки договір довічного утримання припиняється, правонаступ-ництво відчужувача не допускається. Судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України скаргу залишила без задоволення з таких підстав.

Доводи Р. у касаційній скарзі про те, що відповідно до ст. 428 ЦК спадкоємці не мають права на звернення до суду з вимогами про розірвання договору довічного утримання, не заслуговують на увагу, оскільки з позовом до суду звернулася Ф., предметом вимог якої було повернення жилого будинку у зв'язку з невиконанням відповідачкою умов договору, а в таких правовідносинах правонаступництво може застосовуватися.

Виходячи з наведеного, відзначимо, що судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України правильно дала аналіз розглядуваної справи, тому касаційну скаргу залишила без задоволення, а рішення Закарпатського обласного суду — без зміни.

Якщо договір довічного утримання укладений на користь третьої особи (що передбачено ЦК України), підставою припинення договору буде смерть третьої особи, на користь якої встановлено утримання. Смерть відчужувача майна в цьому випадку не є підставою припинення договору довічного утримання.

Механізм зняття заборони на відчуження майна за договором довічного утримання такий. Нотаріус на підставі свідоцтва про смерть відчужувача робить на кожному примірнику договору напис про виконання зобов'язання набувачем майна, в реєстр заборон на відчуження майна вноситься запис про припинення заборони, після чого майно може вільно відчужуватися набувачем.

Договір довічного утримання може також припинитися зі смертю набувача майна, якщо у нього відсутні спадкоємці або якщо його спадкоємці, яким надходить майно, відмовляться від подальшого виконання договору.

Крім того, договір довічного утримання може бути розірваним за вимогою набувача майна, якщо він не може більше здійснювати надання внаслідок погіршення його майнового становища.

Якщо договір припиняється раніш його повного виконання, підлягає поверненню лише майно, що надано відчужувачем набувачу. Усі види матеріального надання, що були здійснені набувачем на користь відчужувача майна за договором довічного утримання не повертаються (ст. 428 ЦК УРСР). Будь-які види матеріального надання, здійснені однією стороною на користь іншої сторони поза рамками і крім договору довічного утримання, є можливими, виходячи із загальних норм цивільного права та з урахуванням повноти цивільної дієздатності сторін. Наприклад, відчужувач майна може позичати гроші у набувача майна чи навпаки або укласти з ним будь-яку іншу угоду. Адже необхідно розмежовувати надання, здійснене внаслідок договору довічного утримання, і надання, що здійснюється внаслідок інших цивільно-правових угод.

Стаття 755 ЦК України передбачає випадки розірвання договору довічного утримання за рішенням суду:

1) на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов'язків, незалежно від його вини;

2) на вимогу набувача.

У разі розірвання договору довічного утримання у зв'язку з невиконанням або неналежним виконанням набувачем обов'язків за договором відчужувач набуває право власності на майно, яке було ним передане, і має право вимагати його повернення. У цьому разі витрати, зроблені набувачем на утримання та (або) догляд відчужувача не підлягають поверненню.

У разі розірвання договору у зв'язку з неможливістю його подальшого виконання набувачем з підстав, що мають істотне значення, суд може залишити за набувачем право власності на частину майна, з урахуванням тривалості часу, протягом якого він належно виконував свої обов'язки за договором.

Читайте також:

1. Алгоритмічна конструкція повторення та її різновиди: безумовні цикли, цикли з після умовою та з передумовою.
2. Амстердамський Договір
3. Берестейський мирний договір УНР з державами німецько-австрійського блоку. Падіння радянської влади в Україні
4. Брестський мирний договір
5. Вибір конкретної різновидності товару-представника.
6. Види зобов’язань
7. Види зобов’язань з відшкодування шкоди, що виникають незалежно від вини заподіювача шкоди
8. Види способів забезпечення зобов’язань. Види способів забезпечення зобов’язань, що не передбачені Цивільним кодексом України
9. Визнання, оцінка та класифікація зобов’язань
10. Визначення сум податкових (грошових) зобов’язань та оскарження рішень податкових органів
11. Виконання господарських зобов’язань
12. Виконання зобов’язань.

Переглядів: 982