ПЕРЕДАЧІ МАЙНА У ВЛАСНІСТЬ

За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність(ст.717 ЦК).

Договір дарування, поряд з купівлею-продажем, міною, приватизацією, довічним утриманням тощо, розглядається як однин з договорів з передачі майна у власність.

Згідно зі статтею 717 ЦК за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати у майбутньому іншій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Отже, підкреслюємо, що у ЦК України передбачена можливість поряд із реальним договором дарування укладати консенсуальний, тобто такий, що не передбачає на момент укладення передачу речі обдаровуваному. Але більш докладно розглянемо це дещо нижче.

За часів чинності ЦК УРСР дарування вважалося як односторонній правочин. Проте, є не зовсім вивіреними погляди тих авторів, які стверджують, що в основі дарування лежить односторонній або навіть два односторонніх правочини. Відомо, що односторонній — це такий правочин, в якому для виникнення певних юридичних наслідків необхідно і достатньо волевиявлення однієї особи. Дарування, основна мета якого — перехід права власності, не може вважатись вчиненим без взаємоузгодженої зустрічної волі двох сторін. Волевиявлення з боку одного дарувальника не тільки не породжує право власності у обдаровуваного, але й не припиняє його у дарувальника, тобто юридичні наслідки відсутні.

Отже, договір дарування є одностороннім, безоплатнім,і може бути як реальним, так і консенсуальним. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Слід зтакожзазначити, що мотив безоплатності договору юридичного значенняне має. Мається на увазі, що не важливо, наприклад, з якихміркувань батько подарував квартиру синові: щоб син більш увагиприділяв спілкуванню з батьком тощо. Задоволення цих міркуваньдарувальника обдаровуваним не має значення для дійсності договору дарування. Адже цей договір є безоплатним.

До істотних умов договору дарування відносяться умови про предмет договору та форму укладення договору.

Предмет договору дарування. Дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі та майнові права, якими дарувальник володіє або які можуть виникнути у нього в майбутньому.

Що стосується формидоговору дарування, то вона підпорядковується загальним положенням про Фому правочинів, а саме: договір дарування предметів особистого користування та побутового призначення може бути укладений усно, нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Договір дарування майнового права та договір дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому укладається у письмовій формі. У разі недодержання письмової форми цей договір є нікчемним. Договір дарування рухомих речей, які мають особливу цінність, укладається у письмовій формі.

Передання такої речі за усним договором є правомірним, якщо суд не встановить, що обдаровуваний заволодів нею незаконно.

Договір дарування валютних цінностей на суму, яка перевищує п'ятдесятикратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Сторонами у договорі дарування можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальна громада. Батьки (усиновлювачі), опікуни не мають права дарувати майно дітей, підопічних. Підприємницькі товариства можуть укладати договір дарування між собою, якщо право здійснювати дарування прямо встановлено установчим документом дарувальника. Це положення не поширюється на право юридичної особи укладати договір пожертви.

Договір дарування від імені дарувальника може укласти його представник. Доручення на укладення договору дарування, в якому не встановлено імені обдаровуваного, є нікчемним.

Різновидом дарування, що закріплений у ЦК України, є пожертва.

Але перш ніж розглянути новітнє законодавство України з цього приводу, варто для сприйняття особливостей та природи пожертви дослідити її розвиток у нашій країні та за кордоном. Адже ці відносини у вигляді, як вони представлені в ЦК України, мають певні специфічні риси, що є наслідком удосконалення вітчизняного законодавства, розвитку цивілістичної думки.

За ст. 582 ЦК Російської Федерації пожертвою визнається дарування речі або права на річ, що зроблено у суспільне корисних цілях. Дореволюційне російське право також містило такий різновид дарування, як пожертва. Тоді під пожертвою розуміли «добровольное приношение на пользу общественную...». Отже, зміст пожертви тут є близьким, тому можна говорити про рецепцію відносин пожертви в сучасне право. Як для дарування, так і для пожертви характерною є передача (чи намір здійснити передачу) майна дарувальником за його життя, інакше мова повинна йти про заповіт.

Сьогодні правове регулювання пожертви здійснюється ЦК України та Законом України «Про благодійництво та благодійні організації».

Закон України «Про благодійництво та благодійні організації», вказуючи, що благодійництво — добровільна безкорислива пожертва фізичних та юридичних осіб у поданні набувачам матеріальної, фінансової, організаційної та іншої благодійної допомоги, збільшує не тільки коло жертвувачів, а й зміст самої пожертви. Специфічними формами благодійництва за законом с меценатство і спонсорство.

Відносини пожертви дістали своє відображення і в ст.ст. 729—730 ЦК України, де під пожертвою розуміється дарування нерухомих та рухомих речей, зокрема грошей та цінних паперів для досягнення дарувальниками певної, наперед обумовленої мети. Мета визначеної в ЦК України пожертви може бути будь-якою, що є наперед обумовленою, а не лише суспільно корисною.

Можливість доволі широкого використання майна при пожертві, що передбачена ЦК України, вважаємо позитивною, оскільки такий підхід потенційно поширює сферу застосування пожертви. Але слід зазначити, що правовідносини пожертви не в повній мірі відповідають первісному і традиційному поняттю пожертви, яка передбачає саме дар із суспільно корисною метою.

Тому виникає необхідність говорити про пожертву у вузькому значенні та в широкому значенні. У вузькому значенні поняття пожертви зустрічається в правовідносинах, що передбачені ЦК УРСР, ЦК Російської Федерації, відображені в дореволюційному російському праві, де дар визначений суспільне корисною метою. Пожертва в широкому значенні є даруванням із визначеним цільовим призначенням, не обов'язково з суспільне корисною метою. Це поняття пожертви закріплено в ЦК України.

З вищенаведеного визначимо основні специфічні риси пожертви, що дозволяють виділити її в межах дарування. Перша. Дарувальник визначає мету використання дарунку. Друга. Ця мета повинна бути наперед обумовленою. Це спричиняє необхідність визначення пожертвувачем того призначення, відповідно до якого і лише за яким може бути використаний дар. Якщо обдаровуваний порушує встановлену вимогу без згоди пожертвувана та використовує пожертву не за призначенням, це є підставою для розірвання договору та повернення майна пожертвувачеві. За відсутністю означених вище умов пожертва майна громадянинові вважається звичайним даруванням. Третя. Договір пожертви може укладатись шляхом передачі дару (є реальним), на що вказує ч. 2 ст. 729 ЦК України.

Застосування спеціального терміна «пожертва» в українському законодавстві є позитивним. Його використання дозволяє відокремити відносини з безоплатного відчуження майна з досягненням заздалегідь визначеної мети в межах договору дарування. Як пряму, так і перспективну потребу в регламентації відносин пожертви у законодавстві України можна проілюструвати на прикладі того, що Нобелівська премія народилася завдяки саме пожертві, яка була принесена колись Нобелем для розвитку досягнень науки.

Перспектива пожертви нерухомості або грошей на її придбання є очевидною. За допомогою вказаного різновиду дарування культурні, наукові, лікувальні, виховальні та інші установи чи окремі особи могли б отримати нові приміщення для розвитку своєї діяльності чи окремих її напрямів. Завдяки пожертві спадкоємці відомої особистості: державного, культурного діяча чи науковця зі світовим ім'ям зможуть зробити дарування будинку, у якому вона проживала, з метою зробити в ньому музей, галерею, бібліотеку тощо. Так, загальновідомим є будинок-музей А. П. Чехова у Таганрозі, який відтворений саме в тому будиночку, де народився та жив письменник. За радянських часів такі музеї утримувались державою яка і здійснювала контроль за їх використанням. Але зараз, коли можливим стає створення приватних музеїв, є об'єктивна необхідність у регламентації переходу власності на такі будинки та захист інтересів жертвувачів. Отже, існує об'єктивна необхідність у доповненні чинного законодавства регламентацією відносин, що врегульовують пожертву як підвид договору дарування.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
ДОГОВІР ДАРУВАННЯ ЯК РІЗНОВИД ЗОБОВ’ЯЗАНЬ З	\|	Нормативні та регулюючі документи

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.