Питання 2. Гідність і честь

Моральна самосвідомість – це така специфічна форма моральної свідомості, предметом якої виступає вона сама, а також людина – її носій.

Література

Хмельницький

Денищик О.І.

Кафедра філософії та соціально-гуманітарних наук

Навчальна дисципліна:

Етика (загальна і професійна)

Лекція 8

Тема 7: Провідні категорії етипки і моральної самосвідомості: честь, гідність, совість та сором

доцент кафедри,

кандидат пед. наук

Тема 7: Провідні категорії етипки і моральної самосвідомості: честь, гідність, совість та сором

План

1. Самосвідомоість: поняття, сутність і зміст

2. Гідність і честь

3. Совість та сором

Основна

Додаткова

Питання 1. Самосвідомоість: поняття, сутність і зміст

Як свідчать автори підручника «Етика» за ред. В.О. Лозового, залежно від носія моральна свідомість поділяється на індивідуальну та суспільну. Інші автори В. Малахов, І.Найдьонов індивідуальну свідомість трактують як особистісну (самосвідомість). Щоб не допускати путаниці, в подальшому будемо вживати поняття моральна самосвідомість.

Головними компонентами самосвідомості виступають почуття гідності, честі, сорому, совісті тощо, які у сукупності складають емоційно-почуттєвий рівень. За походженням і змістом моральні почуття є соціальними, вони формуються і розвиваються тільки у суспільстві за допомогою виховання та самовиховання. Системні знання, уявлення про моральні цінності взагалі і вищі зокрема, їх зміст і взаємозв’язок складають раціонально-теоретичний рівень.

Важливою складовою самосвідомості є воля, яка концентрує зусилля особи, і переводить його переконання, бажання, цілі у конкретні вчинки.

Основні функції самосвідомості:

- Осмислення;

- Контролювання;

- Санкціонуваня;

- Критичний перегляд моральних настанов людської суб’єктивності.

Відповідно до функцій моральної свідомості можна визначити її основні форми: честь, гідність, совість, сором. Водночас вони є і провідними етичними категоріями.

Етичною категорією «гідність» прийнято позначати об’єктивну ціннісність особистості, її соціальну значимість як відповідну, адекватну з людською сутністю, тобто ту якість, за якої людина чинить так, як належить її сутності і призначенню, як повинна чинити саме людина. У широкому сенсі слово «гідність» означає цінність людини для інших людей, для суспільства незалежно від її соціального стану, професії, національності. Гідність у вузькому сенсі – це власна оцінка людиною себе як моральної особистості, що значима для оточення, для суспільства.

Узагальнюючи, можна сказати, що гідність – це перш за все, внутрішня впевненість людини у власній моральній цінності та почуття самоповаги, які проявляються в супротиві будь-яким намірам посягнути на свою індивідуальність та незалежність, це усвідомлення нею своєї відповідальності перед собою як особистістю, це визнання суспільством її принципової моральної рівності з іншими людьми.

Почуття гідності успішно розвивається і функціонує на основі усвідомленого ставлення до себе як до суб’єкта моральної діяльності, розуміння своїх обов’язків і прав людини та громадянина. Це почуття укріплюється, якщо індивід усвідомлює і переживає те, що вільно і повно може виявити свої здібності і можливості, реалізувати свою активність і творчість. Тобто почуття власної гідності виступає у вигляді синтетичної самооцінки моральних якостей в їх системній єдності.

Змістовний аспект гідності:

Ø Гідність людини пов’язана з її відмінністю від інших істот і ця відмінність розуміється як перевершеність Основою гідності виступає наявність людського в людині;

Ø Як здатність до вдосконалення через розширення зв’язків зі світом (іншими людьми) та отримання самостійності. Тобто, треба приносить добро і радість іншим, але при цьому бути самодостатнім (обходитися без сторонньої допомоги). Таким чином ці два аспекти: користь для інших і самодостатність створюють кордони гідності.

Ø Бути корисним іншим, вдосконалюючи себе всіма доступними засобами.

У гідності представлена єдність двох сторін: об’єктивною стороною є цінність, якою наділяють цю особистість інші люди; суб’єктивною – та, яка вважається нею самою. Підвищене посягання на гідність визначається як гординяабо зарозумілість, пихатість, чванливість, гонор. Навмисне посягання на гідність особистості розуміється як приниження. Принизити людину - значить зробити її послушною заставити поводити себе як не як розумна людина, а як тварина.

Поняття гідності настільки тісно взаємопов’язане з поняттям честі, що іноді досить складно чітко визначити відмінності в їх змісті. Честь і гідність – показники моральної цінності людини. За допомогою них визначається моральність і окремої людини, і колективу, і навіть суспільства. Але між цими поняттями існує різниця, яка полягає в тому, що гідність – це моральне ставлення до самого себе, внутрішнє визнання, самоповага, а честь означає зовнішнє визнання, оцінку дій, діяльності особистості з боку інших.

Уявлення про честь у своєму класичному вигляді сформувалось у феодальній моралі, де дотримання кодексу честі було і зовнішньою ознакою приналежності до стану, і способом усвідомлення свого місця в ньому.

У подальшому розуміння честі особистості пов’язується з її залежністю від соціального стану, але до уваги беруться, перш за все, особисті заслугилюдини, її праця, міра людяності, що і визначає міру пошани і поваги. Формування і реалізація моральних чеснот є свого роду утвердженням власної гідності. А коли цю гідність оцінюють інші люди, - приходять визнання, повага. Феномен визнання і поваги називається честю .

Честь як поняття моральної самосвідомості і провідна етична категорія – це перш за все, є зовнішнє суспільне визнання вчинків людини, її заслуг, моральних дій, добросовісної праці, міри людяності, які проявляються в шануванні, авторитеті та славі.

Це складне структурне утворення, важливими сторонами є: об’єктивна, або зовнішня честь і суб’єктивна (внутрішня) честь.

Об’єктивна честь – це цінність якою наділяють особистість, відповідна частина спільноти; під суб’єктивною – та якою наділяє себе особистість.

Визнання цінності особистості багато в чому залежить від її репутації у суспільстві, у колективі.

Репутація – це цілісне уявлення про людину про її духовне багатство чи убозтво, про її практичні здібності, досягнення й недоліки. Репутація може бути позитивною або негативною і виявляється у думці в більшості колективу про переважні чесноти чи вади індивіда. Позитивна репутація викликає суспільну повагу, що робить честь людині.

Іноді в цілях завоювання певної репутації, людина може створювати свій образ в очах оточуючих або імідж (імідж «рубахи-хлопця»,інтелектуальна, модниці, радикально мислячої людини тощо), що пов’язане з проявом продуманого відповідного стилю поведінки і стосунків. Ставлення колективу, групи до іміджу конкретного індивіда, його сприйняття, ухвалення поведінки можуть впливати на міру поваги, на честь особистості.

Категорія честі в етиці пов’язується із суспільною оцінкою і визнанням моральних заслуг і достоїнств людини як представника певної спільноти (нації, держави, регіону, колективу) і як виконавця конкретної соціальної ролі, діяльності (батьків, професіонала, громадського діяча, працівника освіти, військового, спортсмена тощо.)

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
	\|	Пересування на лижах

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.