• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Класифікація злочинів

У римському праві класифікація публічних деліктів зале­жала, насамперед, від об'єкту, на який було вчинено замах, його місця у загальній ієрархії «публічних інтересів». З урахуванням цієї обставини можна виокремити такі види злочинів:

1)versus rei publicae –злочини проти громади у цілому («державні» злочини). До них належали: а) співробітництво з ворогом (зрада; здача ворогу міста; підпал фортеці чи міста, що обороняється, тощо), вчинене римським громадянином, б) замах на основи публічного правопорядку (змова з метою зміни фор­ми державного ладу чи устрою, дії з метою передачі влади не уповноваженій особі тощо), вчинений римським громадянином, що мав змогу впливати на реалізацію державних повноважень; в) замах на належне виконання обов'язків магістрата або жерця (корисливе використання повноважень для зміни публічно-пра­вового порядку і прав римського народу), вчинений посадовою особою – магістратом або жерцем; г) нехтування громадянськи­ми обов'язками (відмова від військової служби, участь у повстан­ні); д) нехтування громадянсько-релігійними обов'язками (брех­ня при трактуванні так званих «книг Сивіли» або релігійних прикмет, вчинення злочину проти римської релігії). У цих зло­чинах суб'єктом могли бути також жінки-римлянки, особливо причетні до виконання релігійних церемоній; е) замах на поса­дову особу (замах на магістрата тощо). У добу пізньої республі­ки склався особливий підвид злочинів цієї групи – образа ве­личі римського народу (замах на вбивство та вбивство магістра­та тощо);

2)військові злочини.Певною мірою цей вид публічних де­ліктів може вважатися різновидом злочинів проти римської громади, оскільки йдеться про порушення публічного право­порядку, ухиляння від виконання громадських обов'язків то­що. Однак у системі римської карної юстиції (як і у пізніших правових системах) їх виокремлювали у самостійну категорію з наступною детальною диференціацією окремих видів пору­шень та покарань за них. Про значення, яке надавалося цьо­му виду публічних деліктів у пізньому римському праві, свід­чить кількість присвячених їм фрагментів у Дигестах та певна теоретична розробленість різних аспектів відповідної пробле­матики.

Згідно з поглядами римської юриспруденції вчинені воїна­ми злочинні дії могли мати або спеціальний, або загальний ха­рактер. Внаслідок цього і переслідування за такі діяння було або спеціальним, або загальним. Спеціальним військовим зло­чином вважався делікт, вчинений особою, що діяла як легіонер (Д. 49.16). До військових злочинів відносили: проникнення на військову службу осіб, яким це заборонялося законом; перехід на бік ворога; заклик до повстання; втечу з поля бою; непокору начальнику, невиконання наказу; ненадання допомоги началь­нику під час бою; замах на особу начальника; симуляцію хворо­би; замах на самогубство; продаж зброї; ухиляння від військової служби; самовільну відлучку; дезертирство; поранення товари­ша по службі тощо;

3)злочин проти релігії.У добу християнства розрізняли три види таких злочинів: а) замах на функціонування держав­ної церкви, на відправлення церковних служб; б) замах на недо­торканність храмів (крадіжка з церковних будівель, псування їх устаткування тощо); в) злочинні форми іновірства (схизма, по­ганство, вихід із християнства). Суб'єктом цих злочинів міг бу­ти не тільки римський громадянин будь-якого віку і статі, а й взагалі будь-яка істота, навіть раби і тварини;

4)зловживання владою.Основним видом таких злочинних дій визнавалося насильство посадової особи щодо особистості чи майна громадянина, не зумовлене виконанням обов'язків магістрата, але з використанням атрибутів посади (лікторів, страж­ників, знаків влади тощо). Суб'єктом цього злочину могла бути лише посадова особа;

5)підкуп виборців.Об'єктами цього злочину були публічний правопорядок і моральні засади життя римського суспільства. Суб'єктом злочину міг бути тільки римський громадянин, офі­ційно допущений до передвиборної агітації на свою користь і викритий у підкупі виборців. Дії аналогічного змісту, вчинені від його імені іншими особами, не могли бути кваліфіковані як вказаний публічний делікт;

6)вимагання.До цієї групи належали: а) хабарництво чи­новників (предметами хабара могли бути тільки певні речі, го­ловним чином гроші; не розглядалися як хабарі їжа і питво для особистого вживання, почесні подарунки від родичів тощо); б) вимагання при виконанні посадових обов'язків (головним чином при збиранні податків). Суб'єкт вказаних злочинів був «подвійно» спеціальним: тільки посадова особа і тільки така по­садова особа, від якої залежить здійснення дій щодо потерпілого;

7) підробка і брехня з правовими наслідками.Об'єктом зазі­хань тут був встановлений порядок врядування і судочинства. До цих злочинів належали: підробка заповітів, грошей, помил­кове тлумачення закону суддями чи адвокатами, використання вигаданих норм права тощо, фальшування мір і ваг, обман щодо наявності споріднення (при заповіті, опіці тощо). У більшості випадків суб'єктом злочину могли бути будь-які особи, навіть не з числа римських громадян. Але іноді суб'єкт був спеціаль­ний – судді, юрисконсульти;

8) вбивство і прирівняні до нього злочини.Загалом вбивст­во розглядалося як тяжкий злочин. Однак не всяке вбивство розглядалося як карний злочин, а тільки те, де мало місце зазі­хання на специфічний статус особи як римського громадяни­на – носія частини величі римського народу. Злочином не вва­жалося: вбивство раба; дитини; вбивство у разі потреби на вій­ні, вчинене поза римською територією; вбивство перебіжчика, засудженого до страти; вбивство порушника святості шлюбу батьком потерпілого. Всі причетні до вбивства кваліфікували­ся як співучасники. Кваліфікуючими ознаками були: вбивство зброєю і при здійсненні розбою, вбивство родичів, аборт. До вбивства прирівнювали: приготування отрути і «любовного зіл­ля», кастрацію, магію і «чаклування», зловмисний підпал на ко­раблі;

9) замах на недоторканність особи.Цей злочин міг мати міс­це за наявності двох умов: 1) немає ознак приватного делікту – injuria(кривди), як результату дії; 2) немає ознак більш тяжко­го злочину. Якщо ці умови були наявні, то сам намір посягнути на недоторканність особи був злочинним. Тому покаранню під­лягав кожен, хто був викритий навіть у спробі завдати ушко­дження особистості римського громадянина, тим більше вчини­ти вбивство;

10)статеві злочини.Вимоги до суб'єктів цих деліктів визначалися залежно від додаткової внутрішньої класифікації злочинів; суб'єктом злочинів проти шлюбу (інцест, заборонені шлюби, перелюбство, ганебний шлюб тощо) міг бути тільки повноправний римський громадянин, причому в деяких випадках (ганебний шлюб) тільки такий, що належить до певного стану; суб'єктом злочинів проти статевої моралі (викрадення жінок, педерастія, звідництво) могла бути будь-яка особа, причому в деяких випадках римські громадяни звільнялися від пока­рання;

11)злочини проти власності.У класичному праві майнові зазіхання одних римських громадян проти інших (furtum)вва­жалися приватними деліктами і не тягли карної відповідаль­ності. У пізньому римському праві кваліфіковані види присво­єння чужого майна, що становили значну небезпеку для суспіль­ства (нічна крадіжка, крадіжка у великих розмірах, крадіжка в лазнях, крадіжка худоби, грабіж зі зброєю в руках), стали об'єк­том карного переслідування. Кваліфікованим видом крадіжок вважалися також присвоєння майна з окремими елементами за­зіхання на публічний порядок (подружня крадіжка, крадіжка державного і священного майна, врожаю цілком, крадіжка спад­щини);

12)злочин проти публічного правопорядку у галузі господа­рювання.До цієї групи злочинів відносили, головним чином, зло­вживання економічною монополією (підняття цін, відмову про­дажу товару якійсь особі за оголошеною ціною тощо), а також корисливе використання свободи торгівлі (скупка товарів по дорозі на ринок). Суб'єктом такого злочину міг бути тільки гро­мадянин, що мав jus commercii.

Читайте також:

1. II. Класифікація видатків та кредитування бюджету.
2. IV. Відмінність злочинів від інших правопорушень
3. V. Класифікація і внесення поправок
4. V. Класифікація рахунків
5. А. Структурно-функціональна класифікація нирок залежно від ступеню злиття окремих нирочок у компактний орган.
6. Адміністративні провадження: поняття, класифікація, стадії
7. Аналіз юридичних складів злочинів, що пов’язані з порушенням чинних на транспорті правил та в пошкоджені магістральних трубопроводів
8. Аналітичні процедури внутрішнього аудиту та їх класифікація.
9. Банківська платіжна картка як засіб розрахунків. Класифікація платіжних карток
10. Банківський кредит та його класифікація.
11. Банківські ресурси, їх види та класифікація
12. Будівельна класифікація ґрунтів

Переглядів: 731