• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Нові міжнародні загрози й можливість їх розвитку у ХХІ столітті

САМОСТІЙНЕ ОПРАЦЮВАННЯ

2. Інвестиційна діяльність комерційних банків – як метод формування ринкової економіки.

Під банківськими інвестиціямипередусім розуміють інвестиції, які здійснюються комерційними банками як суб'єктами інвестиційної діяльності. Але таке визначення можна вважати вузьким з огляду на специфічну роль банківської установи в інвестиційному процесі.

Інвестиції комерційного банку в цінні папери та інші види портфельних активів розглядаються в окремому розділі. Тут же зосередимо увагу на прямих банківських інвестиціях, які можна класифікувати так:

1. Інвестиції у власну діяльність. Це, насамперед, інвестиції у
власні основні фонди та інші вкладення, які збільшують вартість
власних активів банку.

2. Інвестиції в інші види діяльності. Ці інвестиції здійснюються:

а) за рахунок коштів банку. Вони спрямовуються на створення підприємств чи участь у їхній діяльності (крім купівлі акцій), які передусім є елементами інфраструктури банківської діяльності;

б) за рахунок кредитних ресурсів. Кредитування клієнтів банку на інвестиційні потреби здійснюється як за рахунок кредитних ресурсів, залучених власними силами банку, так і за рахунок обслуговування цільових кредитних ресурсів на інвестиційні цілі зовнішнього походження.

Світ двадцять першого століття постійно постає перед новими глобальними загрозами та викликами, які виникають унаслідок адаптації існування світового співтовариства до нових геополітичних реалій. Більш передбачувана ситуація контролю над цими загрозами була помітна за часів біполярного протистояння часів «холодної війни» між СРСР та США, але з часів розпаду Радянського Союзу світ опинився у новій фазі політико-суспільного розвитку, що триває і по сьогоднішній день[1].

До глобальних проблем сучасності були прикуті погляди провідних учених світу, починаючи приблизно з 60-х років минулого сторіччя. Наприклад, Р. Фолк, О. Тоффлер, Р. Хейлброннер до глобальних проблем відносили досить вузьке коло питань: перенаселення планети, порушення екологічної рівноваги, виснаження ресурсів тощо. Такі вчені, як В. Леонтьєв, Е. Пестель чи Я. Тімберген, визнаючи наявність багатьох глобальних проблем, найголовнішою вважають економічну відсталість країн, що розвиваються. Г. Кан та Дж. Фелпс вважають, що перед людством стоїть близько 20 глобальних проблем, 9 із яких – найголовніші[2]. Близько до теоретичного обґрунтування глобальних проблем підійшли вчені колишнього СРСР В. Загладін, Д. Гвішиані, М. Максимова, І. Фролов та ін. Хоч їхні погляди зору не завжди збігаються і вони не завершили розробку цілісної концепції, у їхніх обґрунтуваннях наведено визначення причин, що спричиняють глобальні проблеми, критерії, які дають змогу виділити їх серед безлічі проблем, що стоять перед людством, розкрито конкретно-специфічні форми їхнього прояву та означено внутрішні зв'язки і взаємозалежності між окремими проблемами та намічено шляхи їх розв'язання.

Загалом глобалістика як самостійна галузь знань про найзагальніші, планетарні проблеми сучасного і майбутнього розвитку людської цивілізації перебуває в процесі становлення[3]. Проблеми взаємовідносин людини і суспільства з природою та, власне, суспільних відносин класифікують як глобальні, якщо:

а) вони мають загальносвітовий характер, тобто стосуються інтересів усіх або значної групи держав;

б) їх нерозв'язання викликає загрозу людству, регрес в умовах життя людей та у розвитку продуктивних сил;

в) вони потребують невідкладних і рішучих дій на основі колективних і скоординованих зусиль світового товариства.

Глобальність – не географічне поняття. Воно означає, що подібні проблеми стосуються інтересів усіх класів і верств населення, всіх країн і народів планети, впливають на всі сфери суспільного життя і відбиваються певною мірою на стані справ у всіх регіонах планети. За такими ознаками глобальні проблеми поділяють на три сфери дії.

До першоїналежать проблеми, які виникають у сфері взаємодії природи і суспільства. Серед них: надійне забезпечення людства сировиною, енергією, продовольством тощо, збереження природного навколишнього середовища, освоєння ресурсів Світового океану, оволодіння космічним простором. Витоки цих проблем закладені в тенденціях і закономірностях розвитку світових продуктивних сил, які сприяють як розширенню можливостей задоволення потреб людини у засобах існування, так і зростанню старих потреб і виникненню нових. Особливість переростання цих проблем у глобальні полягає в тому, що нині, як ніколи, споживання ресурсів, що відновлюються і що не відновлюються, досягло величезних масштабів і характеризується тенденцією до подальшого зростання. Виникла ситуація, коли з найбільшою гостротою виявилася суперечність між потребами суспільства в природних джерелах існування і можливостями природи задовольнити ці потреби[4]. Відносна обмеженість природних ресурсів робить необхідним розв’язання радикальних проблем у світовому масштабі.

До другої сфери належать проблеми суспільних взаємовідносин, а саме: відносини між державами різних економічних моделей, подолання економічної відсталості багатьох країн світу, локальні, регіональні та міжнародні кризи тощо. На перший план серед них вийшла проблема регіональних конфліктів, у тому числі і в державах, що переходять до ринкових відносин. Про це свідчать події у колишньому СРСР, колишній Югославії, на Близькому Сході тощо. Важливою залишається на цьому тлі проблема запобігання загрози застосування ядерної зброї, яка, попри теоретичну нереальність її застосування сьогодні, все ще залишається «останнім аргументом» у діалозі «країн-полюсів».

Третя сфера – розвиток людини, забезпечення її майбутнього[5]. Вона охоплює передусім проблеми адаптації сучасної людини до умов природного і соціального середовища, що змінюються під впливом науково-технічного прогресу, питання сучасної масштабної урбанізації, боротьби з епідеміями, пандеміями і тяжкими захворюваннями (туберкульозом, серцево-судинними, онкологічними, СНІДом тощо). Проблему людини і її майбутнього вчені розглядають як таку, в якій концентруються і багаторазово підсилюються всі інші проблеми людського співіснування.

Класифікація глобальних проблем за сферами дії не означає, що вони відокремлені одна від одної. Межі між сферами часто мають умовний характер, а окремі глобальні проблеми зумовлені процесами, що є результатом взаємодії, скажімо, не тільки природи і суспільства, а й взаємовідносин між державами. Наприклад, продовольча криза загалом у ряді малорозвинутих країн є результатом не тільки їхнього внутрішнього розвитку, а й специфічного поділу праці у світовій системі господарства, дисгармонії світових господарських зв'язків[6]. Та до якої сфери не належала б та чи інша глобальна проблема, вона має свої форми суперечностей, диспропорцій та функціональної незбалансованості.

Кожна глобальна проблема є об'єктивною за своїм характером і має у більшості випадків матеріальну основу. Процеси інтернаціоналізації господарського життя, науки, культури і політики визначають зростання взаємозв'язку окремих ланок світового господарства, взаємозалежності держав і тим самим становлять основу для можливості глобалізації окремих проблем людської цивілізації. За наявності суперечності між світовим економічним розвитком і соціальним прогресом людства виникають об'єктивні причини для перетворення можливості глобалізації на її реальність, тобто появи глобальних проблем[7].

Наприклад, розв'язавши коло проблем у галузі функціональних і прикладних досліджень, техніки і технології, науково-технічний прогрес водночас зумовив появу комплексу нових потреб, поставив нові завдання, які в умовах високого ступеня інтернаціоналізації господарського життя набули глобального характеру. З розвитком НТР гостро постала проблема охорони навколишнього середовища, невідкладного розв'язання потребує проблема сировинних джерел тощо.

Крім того, на прояв і загострення глобальних проблем впливають реальні конкретно-історичні умови. Без урахування соціальних факторів, специфіки суспільного устрою окремих держав неможливо з'ясувати суть і джерела цих проблем[8].

Отже, аналізуючи глобальні проблеми слід враховувати:

· загальні закономірності історичного процесу;

· загальні тенденції розвитку продуктивних сил, впливу на них НТР;

· соціальні фактори;

· відстежувати інтенсивність розвитку процесу глобалізації на рівні світових підсистем;

· досліджувати співвідношення глобалізації та сталого розвитку регіонів і на цій основі знайти «точку балансу» між цими двома процесами.

· знаходити спільні й відмінні риси паралельного розвитку глобальних проблем крізь призму постіндустріального суспільства[9].

За цих умов оптимальне розв'язання глобальних проблем потребує поєднання науково-технічних і соціально-політичних факторів у єдиний механізм, основу якого становитимуть колективні дії усіх держав. Координація зусиль сторін, що беруть участь у розв'язанні глобальних проблем, ґрунтується на визначенні посильного внеску кожної з країн та умов її участі незалежно від рівня економічного розвитку і соціального устрою.

Глобалізація охоплює дуже великий комплекс різнорідних явищ та процесів від формування універсальної світової економічної та фінансової системи, глобального інформаційного простору, компґютерних і телекомунікаційних мереж до поширення у світовому масштабі однакових стандартів життя, упорядкованих ринкових відносин, впровадження демократичних цінностей у політиці, єдиних правил поведінки у міжнародному спілкуванні і аж до сприйняття різними народами та країнами універсальних форм масової культури, що особливо болюче сприймається супротивниками глобалізації.

І хоча навряд чи можна говорити про усталене однозначне розуміння сутності глобалізаційних процесів серед різних шкіл і напрямів наукової думки, мало хто заперечуватиме, що саме навколо терміна “глобалізація” будується сучасна філософія прогресу людства. Визнано, що глобалізація – процес об’єктивний і неминучий, оскільки фіксує стан людської цивілізації на сучасному етапі історичного розвитку. Прагнення антиглобалістів усіляко перешкоджати глобалізаційним процесам слід розцінювати, скоріше, як намагання протистояти їх негативним наслідкам, аніж як спробу зупинити людський прогрес.

У вимірі міжнародних політичних відносин глобалізація виходить на передній план після доби біполярного протистояння двох соціально-економічних і геополітичних систем, двох напрямів людського розвитку – капіталістичного і комуністичного, коли з’ясувалося, що магістральний шлях розвитку людства є одним і тим самим, а світовий міжнародний порядок має будуватися на засадах загальнолюдських цінностей, а не локальних цінностей окремих цивілізацій або ідеологічних систем. Показово, що навіть Китай, який у цивілізаційному вимірі є конфуціанським, а у ідеологічному і політичному – комуністичним, цілком свідомо вписується у глобалізаційну модель як економічна потуга, зацікавлена у вільних, ринкових відносинах.

Загалом глобалізація як міжнародне явище означає якісно новий рівень економічної і політичної взаємодії різних країн у світовому масштабі, що значною мірою посилює їх взаємозалежність, а отже природним чином, об’єктивно нівелює значення самих національних держав, знижує рівень їх суверенітету, накладає обмеження на їх права діяти у зовнішньому світі згідно з егоїстичним розумінням національних інтересів. Взаємопроникнення національних економік призвело до утворення транснаціональних корпорацій, які майже не залежать від національних урядів і дедалі більше визначаються як самостійні суб’єкти міжнародного життя.

Значення процесів глобалізації з погляду їх впливу на характер міжнародних відносин в цілому і на конкретні аспекти міжнародного життя зокрема, важко переоцінити. Важливо зрозуміти, як у сучасних умовах процеси глобалізації впливають на зміни в складі міжнародних акторів, їх цілей, засобів, інтересів і стратегій, на проблеми безпеки і міжнародного порядку. В цьому сенсі міжнародне право, побудоване ще на стереотипах Вестфальської системи міжнародних відносин, дещо відстає від потреб сучасності і слабо реагує на виклики глобалізації. Так, наприклад, міжнародні інституції з питань безпеки, такі як Рада Безпеки ООН, ОБСЄ, НАТО та інші, пристосовані до часів біполярного світоустрою, явно неспроможні ефективно реагувати на виклики, пов’язані з глобалізацією.

Сучасні концепції єдності світу виходять з того, що внаслідок процесів глобалізації та радикальних змін у міжнародній політичній системі формується новий світовий порядок, який домінуватиме у ХХІ столітті і визначатиме головні засади міжнародної стабільності загалом та безпеки кожної країни зокрема. Серед найважливіших чинників, що похитнули традиційні уявлення про світовий порядок та засоби і форми забезпечення міжнародної і національної безпеки, можна зазначити насамперед розпад біполярної системи міжнародних відносин і пов’язане з цим зниження ризику глобального конфлікту.

На уламках біполярної доби з’явилася концепція зіткнення цивілізацій С. Хантінгтона, згідно з якою міжнародні лінії напруги пролягатимуть між різними цивілізаційними масивами. Ця модель міжнародних відносин якщо і пояснювала деякі локальні тенденції та конфлікти, але у цілому не враховувала глобалізаційні процеси. У Г. Кіссінджера глобалізація отримала інтерпретацію дещо однобічну – це експансія західної цивілізації на весь інший світ, тобто має на меті геополітичне домінування Заходу, особливо, США. З протилежного боку, такі самі погляди мають прихильники неомарксизму та комуністи, які вважають глобалізацію знаряддям американського імперіалізму, що прагне експлуатувати нерозвинуті країни третього світу. У більш ліберальній площині Ф. Фукуяма трактує глобалізацію насамперед як поширення західних цінностей у світі, а не як геополітичне лідерство однієї країни чи блоку держав.

Процеси глобалізації втягують усі держави, попри їх цивілізаційну ідентичність, суверенітет, політичний режим, рівень демократії тощо. Але останнім часом домінуючу роль у світі отримують транснаціональні корпорації, які дедалі більше нівелюють роль держави у світових процесах, зокрема і у політиці безпеки. Тим не менш, справедливо вважати, що ТНК у цілому не спроможні зовсім виштовхнути національні держави з міжнародної політики, а швидше за все вступають із ними у складні системні зв’язки, позначені відносинами як конкуренції, так і співробітництва. Недержавні актори потребують певної підтримки з боку національних держав, а з другого боку – зовсім не схильні брати на себе низку функцій, традиційно притаманні державам. Особливо корисною для ТНК та інших позадержавних акторів стає державна політика щодо подолання негативних тенденцій глобалізації та подолання супротиву антиглобалізаційних сил із використанням усього спектра ресурсів, якими володіє держава.

Глобалізаційні процеси створюють умови, за якими держави світу стають більш відкритими, що, в свою чергу, створює для людства не тільки нові можливості поступального розвитку, а й нові виклики. Переосмислення основ світового порядку пов’язане з усвідомленням нових типів загроз міжнародної стабільності в економічній, екологічній, інформаційній та гуманітарній сферах. Світ зіштовхнувся з новими та із загостренням старих локальних конфліктів, наявність яких підриває регіональну стабільність у різних частинах світу. Час від часу відбуваються кризові явища в світовій економічній системі, що внаслідок глобалізації позначається на розвитку більшості країн світу. Посилюються негативні зовнішні впливи на внутрішні процеси в окремих країнах.

Поряд з традиційними на перший план виходять нові асиметричні загрози, які, як правило, виникають у середині держав у вигляді збройних конфліктів на етнічному релігійному, або політичному підґрунті, тероризм, нелегальне поширення наркотиків та зброї, неконтрольована міграція, інформаційні війни, поширення бідності, нарощування розриву між провідними країнами та іншими країнами світу тощо, які впливають на регіональну та глобальну безпеку і є тіньовою стороною глобалізації світових процесів.

Усі ці чинники активно впливають на безпеку та розвиток України, що засвідчує неможливість у сучасних умовах досягти належного рівня національної безпеки поза врахуванням регіональних та глобальних чинників.

Особливо значний поштовх переосмисленню засад міжнародної безпеки надала несподівана актуалізація загрози міжнародного тероризму у глобальних масштабах. Виявилося, що традиційне нарощування військових м’язів, формування балансу сил, створення геополітичних переваг зовсім не забезпечує належний рівень національної безпеки. Ключове поняття традиційних уявлень про світовий порядок – могутність держави, яка забезпечується її воєнно-економічним потенціалом, розташуванням, природними, людськими та організаційними ресурсами поставлено під сумнів, оскільки силової потуги наймогутнішої держави світу було недостатньо, щоб її захистити від такого ворога, як міжнародний тероризм.

Негативні наслідки терористичних актів тривалий час дестабілізують не тільки окрему державу, що зазнала удару, а й інші країни, які в умовах глобалізації світових процесів тісно з нею зв’язані. Глобалізація негативних наслідків терористичних актів змушує всіх політичних гравців, міжнародне співтовариство, окремі держави, владу вдаватися до екстремальних дій, провокують їх на неадекватну поведінку, яка у певних умовах може спровокувати конфлікт регіонального, або навіть глобального рівня.

З глобалізацією пов’язана і така важлива проблема, яку доводиться вирішувати міжнародному співтовариству, як нерозповсюдження засобів масового ураження (ЗМУ), скорочення звичайних озброєнь, неконтрольована торгівля озброєннями. Вирішення цих питань більш або менш послідовно проводиться на рівні держав – головних суб’єктів міжнародних відносин, але поза міжнародним контролем перебувають міжнародні терористичні організації або організовані кримінальні угруповання. Можна сперечатися, чи не є поведінка США і НАТО у боротьбі з тероризмом та іншими загрозами, спрямованої на захист власних цінностей і безпеки, лише засобом досягнення далекосяжної мети – встановлення свого домінування у світі. Важливо однак, щоб міжнародна спільнота виробила надійні та ефективні політико-правові механізми, котрі регламентують поведінку держав у подібних кризових обставинах.

Враховуючи дуже високі темпи зростання міжнародного життя, виникає об'єктивна необхідність постійно адаптувати дії світового співтовариства до ситуацій, що швидко змінюються, – більш цілеспрямовано і скоординовано мобілізувати всі компоненти системи ООН, єдиного на сьогоднішній день загальносвітового форуму, зусилля всіх держав, регіональних організацій, громадянського суспільства та приватного сектору на повсякденну колективну роботу з пошуку ефективних відповідей на загрози та виклики сучасності.

Серед глобальних проблем, що стоять сьогодні перед людством, збереження миру – найгостріша проблема, яка потребує невідкладного розв'язання. Людська цивілізація дійшла до такого стану, коли локальні міжнаціональні та регіональні конфлікти без вживання ефективних запобіжних заходів можуть легко перетворюватися на глобальні та становити безпосередню загрозу життя на Землі.

Гонка озброєнь у XX ст. набула небачених масштабів. Упродовж століття світові військові витрати зросли майже як у 40 разів. Якщо в період між двома світовими війнами людство витрачало на воєнні цілі від 20 до 22 млрд. дол. США щорічно, то нині ця сума перевищує 1 трлн. дол. США. Лідерами гонки озброєнь були і залишаються США та Росія. Поступово до них приєднуються такі країни, як Індія, Ізраїль, Китай, Латиноамериканські та Близькосхідні країни[10].

До сфери світової військово-виробничої діяльності, за підрахунками експертів ООН, включено близько 50 млн. осіб, а у військових дослідженнях і створенні нової зброї зайнято від 400 до 500 тис. На ці цілі припадає 2/5 усіх витрат на науку.

Гонка озброєнь безпосередньо впливає на величину національного багатства, на рівень життя населення. Утримання сучасних збройних сил і забезпечення їхніх потреб завдають величезної шкоди світовій економіці, дисбалансують її та посилюють диспропорції в її структурі, загострюють інші, не менш важливі глобальні проблеми. Переорієнтація коштів на гонку озброєнь стала настільки суттєвою, що під її впливом деформується механізм суспільного відтворення.

Нова хвиля гонки озброєнь – це також один із найголовніших чинників масштабного забруднення природного навколишнього середовища, головними носіями якого є виробництво та випробування зброї масового ураження – ядерної, хімічної, біологічної та бактеріологічної (наприклад, 12 вересня 2007 року Росія анонсувала про вдале випробування новітньої вакуумної бомби). Нині в світі нагромаджено близько 50 тис. різних ядерних боєзарядів. Окрім того, що вони самі загрожують людству, процес їхнього створення також несе в собі небезпеку. Радіоактивні відходи, що потрапляють у навколишнє середовище, впливають на імунну систему людини, спричинюють різні захворювання, які з часом мутують і ставлять надскладні завдання світовій медицині, а утилізація компонентів цього виду озброєнь також значним чином погіршує стан довкілля. Україна – як держава, що мала третій у світі ядерний потенціал і по сьогодні страждає від недосконалих механізмів переробки ядерних відходів, а масштаби їх захоронень на власній території вражають своєю кількістю.

За цих умов єдиним виходом може стати спільне, належним чином організоване ядерне роззброєння, яке сприятиме зміцненню міжнародної безпеки та відмежуванню, необхідних для розв'язання інших глобальних проблем, матеріальних ресурсів. Не випадково при започаткуванні Конференції ООН з навколишнього середовища і розвитку (у 1992 р.) було висунуто пропозицію про спрямування частини коштів, вивільнених завдяки припиненню гонки озброєнь, на розв’язання найболючіших економічних та екологічних проблем країн, що переходять до ринкової економіки або є у ній «початківцями».

Важливим елементом глобальної безпеки стає світовий контроль над тривожною тенденцією «агресивного» освоєння атому з боку країн з авторитарними чи диктаторськими політичними режимами. Політичного напруження у сучасні міжнародні відносини додають заяви КНДР, Афганістану, Венесуели чи Ірану щодо розробки власних ядерних програм для цілей, які не обмежуються виключно енергетикою[11]. Україна приєднується до думки світової спільноти про необхідність мінімізації застосування атомної енергії та пошуку альтернативних, більш безпечних джерел енергопостачання, особливо у світлі значного прогресу світової науки у цьому напрямкі. Особливої уваги слід надати також світовій загрозі неконтрольованого розповсюдження ядерних компонентів. За даними МАГАТЕ (2006 рік), понад 25 країн було помічено у їх продажу в обхід санкцій та відповідних резолюцій ООН.

Серед найновітніших глобальних викликів нині постає також зростаюча жорстокість міжнародного тероризму, який, після трагічних подій 2001 року у США, перетворюється на нові «витонченіші» форми. Тероризм уже не є внутрішньою справою окремих країн, а набув нових рис у вигляді радикальних угруповань та сепаратистських груп, які, не ховаючись, беруть на себе відповідальність за скоєні теракти з великою кількістю жертв. Релігія стала у наш час ідеологічною зброєю терористів, як і радикальні гасла щодо культурно-етнічних відмінностей націй як «фактор правоти» у терористичних війнах. Нещодавні події у Іспанії, атаки у метро у Великобританії, вибухи у Алжирі, Лівані, Ізраїлі та у десятках інших держав виокремлюють терор в одну з найнебезпечніших загроз сучасного світу та мобілізують міжнародне співтовариство на викорінення цього явища.

Расова нетерпимість, неонацизм та ксенофобія – чергова дефективна ознака певних країн, де суспільство вбачає в іноземцях основну загрозу своєму власному добробуту[12]. Систематичні злочини, скоєні на національному підґрунті у Росії, Ізраїлі та США яскравим чином демонструють неправильні тенденції у розвитку постіндустріального суспільства за принципом «кращі-гірші», і загрожує світовим досягненням демократії вже на загальнополітичному, державному рівні. У цьому плані Україна належить до ряду толерантних країн, але будь-якій державі слід превентивно діяти у розвитку рівноправ’я для недопущення негативних наслідків деструктивних дискримінаційних течій у суспільстві.

Транскордонна злочинність – збірне поняття, яке включає у себе низку злочинних діянь, які руйнівно впливають на світову систему безпеки на внутрішньодержавному, прикордонному, регіональному, транскордонному і вже потім на глобальному рівнях. Сучасні відомі західноєвропейські політологи, такі як Б. Хейфіц (Великобританія), А. Барбьє, М. Дюруа (Франція), К. Мацанатіс (Греція) відносять до транскордонної злочинності, крім наркотрафіку, незаконної торгівлі зброєю чи, скажімо, контрабанди товарів, нові тенденції, які виокремилися на початку 2000-х років: загрозливих масштабів набула торгівля людьми (дітьми), сексуальна експлуатація жінок та торгівля людськими органами (особливо це стосується країн з низьким рівнем життя). Світова громадськість має у своєму активі ефективні механізми координації зусиль по боротьбі з транскордонною злочинністю (наприклад, ІНТЕРПОЛ), але, на жаль, вона не завжди вчасно реагує на появу новітніх загроз у цій царині, а тому часто опиняється перед сумними статистичними даними.

Чергова новітня загроза ХХІ століття, епохи Всесвітньої мережі, високих комп'ютерних та інформаційно-електронних технологій – це кіберзлочинність. У час тотальної комп'ютеризації світу, де електронні носії інформації стали домінуючими, а основні дані зберігаються у «віртуальному форматі», особливої уваги потребує вдосконалення систем захисту важливої інформації від проникнення «хакерів» та осіб, які здійснюють незаконну торгівлю даними. Перехід оборонних систем деяких впливових держав світу (наприклад, США чи Японія) на автоматизоване комп'ютерне керування (у тому числі і системи протиракетної оборони та відображення атак ззовні) у цьому розрізі мають стати сигналом до вдосконалення антикіберзлочинних технологій. Актуальним є нині захист фінансових (банківських) ресурсів від крадіжок та електронних махінацій зі зламом (понад 15 000 спроб у ЄС за 2006 рік). Біометризація документів, яка введена, скажімо, у деяких країнах ЄС, – це перша спроба оптимізованого захисту посвідчень особи від масових підробок знову таки, у світлі боротьби світової спільноти з тероризмом, яка, в свою чергу, за свідченнями правоохоронних органів країн-учасників Експериментальної програми ЄС з біометричної паспортизації вже принесла перші переконливі результати.

Серед найважливіших і найпомітніших глобальних загроз природничого характеру, які вимагають нагального і невідкладного розв'язання сьогодні, постає проблема глобального потепління планети. Зростаюча індустріальна потужність світової економіки спричиняє величезні викиди в атмосферу, руйнацію озонового шару Землі і, як наслідок, збільшення сонячної радіації на поверхні нашої планети. За останні 5 років температурний режим на Землі зазнав істотних загрозливих змін: літня температура у середньому збільшилася на 10–15℃, взимку – на 8–10℃. Посуха у Європі та Африці, численні лісові пожежі цього літа, снігові опади у Латинській Америці та Північній Африці – це перші наслідки нівелювання цієї надважливої проблеми, яка стосується кожного. Глобальне потепління викликає також танення льодовиків Антарктиди, що спричинить, у свою чергу, загрозливу для життя зміну клімату на планеті, а відтак – вимирання (зникнення) цілих біовидів флори і фауни. За останніми песимістичними прогнозами американських учених, якщо нинішня тенденція промислових викидів у атмосферу збережеться на існуючому рівні, через 30–35 років Земля стане зовсім іншою, менш придатною для існування планетою з критичним для людини рівнем сонячної радіації. На тлі цієї вкрай важливої загрози існування людству слід гармонізувати механізми регуляції індустріальних субпродуктів, що передбачені Токійським протоколом і запровадити міжнародний контроль та санкційний режим щодо його невиконання[13].

Серед найактуальніших загроз сучасності постає також проблема масового поширення СНІДу, що набула ознак пандемії. Світова медицина поки що не має ефективних методів лікування цієї хвороби, а темпи її поширення набувають катастрофічних масштабів. За даними ООН (березень 2007 року), на Землі налічується близько 13% населення, що інфіковані вірусом СНІДу[14]. Україна має одні з найкритичніших показників у світі і є першою у Європі за темпами поширення цієї хвороби. Вітчизняна система охорони здоров’я, на жаль, не в змозі забезпечити фінансування антиснідових державних програм, а тому ця проблема на теренах України загрожує не лише депопуляцією, й дефектизацією національного генофонду.

Читайте також:

1. III.Цілі розвитку особистості
2. III.Цілі розвитку особистості
3. III.Цілі розвитку особистості
4. Iсторiя розвитку геодезичного приладознавства
5. V Потреби та мотиви стимулюють пізнання себе та прагнення до саморозвитку.
6. VІІІ. Проблеми та перспективи розвитку машинобудування.
7. А. В. Петровський виділяє три стадії розвитку особистості в процесі соціалізації: адаптацію, індивідуалізацію і інтеграцію.
8. Агроекологічні проблеми розвитку і шляхи їх розв'язання
9. Альтернативність у реалізації стратегії розвитку підприємства
10. АНАЛІЗ ПЕРСПЕКТИВНИХ НАПРЯМІВ|направлень| РОЗВИТКУ МЕТОДІВ РОЗПІЗНАВАННЯ
11. АНАЛІЗ ПЕРСПЕКТИВНИХ НАПРЯМІВ|направлень| РОЗВИТКУ МЕТОДІВ РОЗПІЗНАВАННЯ
12. АНАЛІЗАТОРІВ У ПРОЦЕСІ РОСТУ ТА РОЗВИТКУ ЛЮДИНИ.

Переглядів: 891