• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Загальні питання облікової політики підприємства та техніка їх здійснення

Ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової і статистичної звітності на кожному підприємстві здійснюється на підставі нормативно-правових документів, що розробляються органами, на які покладено обов'язки регулювання у країні питань обліку і звітності. Це дає змогу вести бухгалтерський облік і складати фінансову звітність за єдиними принципами й формою і таким чином забезпечувати порівнянність облікової інформації. Однак це не означає, що підприємство, виходячи з конкретних умов господарювання, не може вибирати найбільш прийнятні для нього форми ведення обліку.

Термін "облікова політика", визначений Законом України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні", означає сукупність принципів, методів і процедур, що використовується підприємством для складання та подання фінансової звітності. Однак облікова політика визначає також способи організації та ведення бухгалтерського обліку на підприємстві, з урахуванням конкретних умов його діяльності.

При виборі облікової політики необхідно враховувати такі фактори:

· організаційно-правову форму підприємства та форму власності;

· галузеву належність;

· розміри підприємства та наявність структурних підрозділів;

· стратегію фінансово-економічного розвитку;

· особливості технології виробництва та маркетингової стратегії;

· кадрове забезпечення та соціально-економічні умови діяльності підприємства;

· кон’юнктуру ринку та економічний стан у країні;

· стан законодавчої бази (особливо податкового законодавства).

Формування та реалізація облікової політики можливі на трьох взаємопов'язаних рівнях, відповідно до яких розрізняють міждержавну(регіональну), державну облікову політику й облікову політику підприємства (рис. 2.2).

Рис. 2.2.Рівні реалізації облікової політики

Облікова політика має свої суб'єкти, об'єкти й елементи.

На рівні держави суб'єктами облікової політики є: Міністерство фінансів України; Методологічна рада при Міністерстві фінансів України; Кабінет Міністрів України; Верховна рада України; Національний Банк України; Державна податкова адміністрація та інші органи влади. Суб'єктом облікової політики на рівні підприємства, у першу чергу, є власник. Суб'єкти облікової політики підприємства та їх взаємодія відображені на рис. 2.3.

Рис.2.3.Суб’єкти облікової політики та їх взаємодія

Суб'єкт ведення бухгалтерського обліку (бухгалтер, аудитор, бухгалтерська служба) розробляє пропозиції з формування облікової політики та надає їх власнику (або керівнику, уповноваженому на це власником). При цьому повинні бути передбачені певні складові облікової політики (рис. 2.4).

Рис.2.4.Складові облікової політики

Складовими облікової політики на найнижчому рівні є об'єкти та елементи. Під об'єктом облікової політикирозуміють будь-яку норму або позицію підприємства з організації та ведення бухгалтерського обліку щодо якої існують альтернативні варіанти.

Елемент облікової політики- це можливі методичні прийоми, способи та процедури, що обираються з числа загальноприйнятих з урахуванням особливостей діяльності підприємства. Наприклад, об'єктом облікової політики є основні засоби, а елементами облікової політики, які йому відповідають, - метод нарахування амортизації, строк корисної експлуатації, ліквідаційна вартість основних засобів; об'єкт - форма обліку, а елементи - форма і набір регістрів для ведення обліку.

Облікова політика підприємства висвітлюється в Наказі про облікову політику. Він містить перелік всіх пунктів прийнятої на звітний рік облікової політики. Бажано за кожним пунктом наводити його нормативне обґрунтування (зазначити, на підставі якого нормативного документа прийняте те чи інше положення про облікову політику).

Наказ про облікову політику — це документ внутрішнього користування, який підписують особи, що мають право першого та другого підпису (традиційно — керівник та головний бухгалтер або бухгалтер). При складанні наказу, крім факторів нормативно-правового характеру, необхідно також враховувати: юридичний статус підприємства (форма власності та організаційно-правова форма), галузеву специфіку підприємства, наявність кваліфікованих бухгалтерських кадрів та ін. Сам наказ має повно відображати особливості організації та ведення бухгалтерського обліку і складання звітності на підприємстві. Форма та зміст наказу на сьогодні не регламентуються.

Внесення змін до наказу про облікову політику протягом поточного року не допускається. Цю принципову норму регламентує чинний Закон. Будь-яка зміна положень облікової політики має бути обґрунтована і відображена у пояснювальній записці до річного звіту підприємства.

Наказ може містити такі розділи:

· Нормативи та методичні принципи бухгалтерського обліку.

· Техніка бухгалтерського обліку.

· Організація бухгалтерського обліку.

У першому розділі наказу (розпорядження) відображаються: нормативна база, що регулює методологію, техніку та організацію ведення бухгалтерського обліку та складання звітності (вказують перелік основних документів, якими необхідно керуватися); зміни облікової політики, межі істотності та операційного циклу, порядок оцінки необоротних активів, терміну функціонування, нарахування і відображення амортизації; порядок обліку та методи оцінки запасів і транспортно-заготівельних витрат; види створюваних резервів; визнання доходів і витрат, фінансових результатів та порядок розподілу прибутку.

У другому розділі наказу (розпорядження) затверджують робочий план рахунків, форми обліку на підприємстві, графік (план) документообороту, порядок ведення аналітичного обліку, форми бухгалтерських документів (якщо немає стандартних), організацію та порядок проведення інвентаризації, організацію управлінського обліку і контролю (внутрішнього аудиту), перелік та порядок складання і подання оперативної, бухгалтерської (фінансової) та статистичної звітності, стан та розвиток комп'ютеризації облікових робіт.

У третьому розділі, пов'язаному з організацією бухгалтерського обліку, визначають організаційну структуру бухгалтерської служби (апарату бухгалтерії); встановлюють відповідальність за організацію обліку на підприємстві, порядок призначення та звільнення головного бухгалтера, працівників апарату бухгалтерії; взаємовідносини центральної бухгалтерії з обліковим апаратом структурних підрозділів; визначають напрями соціального розвитку апарату бухгалтерії.

Послідовне проведення підприємством визначеної облікової політики є одним з найголовніших завдань бухгалтерського обліку на підприємстві. Відповідно до принципу послідовності підприємство має постійно (з року в рік) застосовувати обрану облікову політику.

Дотримуватись єдиної облікової політики повинні і групи об’єднаних підприємств (після об’єднання), а також ті підприємства, які складають консолідовану фінансову звітність.

У разі якщо неможливо застосувати єдину облікову політику, складаючи консолідовану фінансову звітність, це констатують у Примітках. Це зумовлено необхідністю порівнювати фінансову звітність підприємства для оцінки його фінансового стану, перспектив розвитку та результатів діяльності за певний період. У зв’язку з цим доцільно й для кожного звітного періоду дотримуватись єдиної облікової політики.

Процес формування облікової політики включає вибір методичних прийомів, процедур і способів організації та ведення бухгалтерського обліку із сукупності затверджених нормативними документами відповідно до особливостей господарської діяльності конкретного підприємства (рис. 2.5).

Рис.2.5.Алгоритм процесу формування облікової політики

Оскільки відповідальність за організацію бухгалтерського обліку законодавством покладається на власника підприємств, до його повноважень входить також відповідальність за формування облікової політики. Однак, на практиці власник підприємства може бути не обізнаним з питань

бухгалтерського обліку або взагалі перекласти свої повноваження на особу, яка керує підприємством за контрактом. Тому формування облікової політики може здійснюватися:

1) головним бухгалтером і керівником підприємства;

2) головним бухгалтером із залученням відповідних спеціалістів;

3) внутрішнім аудитором або аудиторською службою;

4) створенням та наданням повноважень спеціальній комісії;

5) спеціалізованою фірмою (бухгалтерська, аудиторська, консалтингова фірми тощо).

Зміна облікової політики можлива тільки у випадках, передбачених П(с)БО і має бути обгрунтована та розкрита в Примітках до фінансової звітності (п. 9 П(с)БО 6). Облікова політика підприємства може змінюватись, якщо:

· змінюються статутні умови;

· змінюються вимоги органу, який затверджує П(с)БО;

· нові положення облікової політики забезпечують достовірне відображення подій або операцій у фінансовій звітності.

Разом з тим. в п. 10 П(с)БО 6 встановлено, що зміною облікової політики не є встановлення облікової політики для подій або операцій, які:

- вирізняються за змістом від попередніх подій або операцій;

- не відбулися раніше.

Читайте також:

1. II. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ.
2. IV група- показники надійності підприємства
3. IV. Агротехніка квітково-декоративних рослин відкритого грунту.
4. IV. Питання самоконтролю.
5. L2.T4/1.Переміщення твердих речовин по території хімічного підприємства.
6. V. Питання для самоконтолю
7. V. Питання туристично-спортивної діяльності
8. VI . Екзаменаційні питання з історії української культури
9. WEB - сайт підприємства в Інтернет
10. А.1 Стан , та проблемні питання застосування симетричної та асиметричної криптографії.
11. А/. Форми здійснення народовладдя та види виборчих систем.
12. Абсолютні та відності показники результатів діяльності підприємства.

Переглядів: 2654