• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Гідросферні стихійні лиха

2.

ПЛАН

ТЕМА. Особливості надзвичайних ситуацій та забезпечення захисту туристів та працівників туристичної індустрії

1. Визначення та класифікація надзвичайних ситуацій

2. Причини і стадії розвитку надзвичайних ситуацій та система запобігання їх виникненню (ЄДСЗР)

3. Надзвичайні ситуації природного характеру:

- Літосферні стихійні лиха

- Гідросферні стихійні лиха

- Атмосферні небезпеки

- Космічні небезпеки

4. НС біологічного характеру

5. НС екологічного характеру

6. НС техногенного характеру

7. Надзвичайні комбіновані ситуації природно-техногенного характеру

8. НС соціального характеру

9. НС природно-соціального характеру

10. Організація життєзабезпечення населення в надзвичайних ситуаціях

1.

Надзвичайна ситуація (НС) — це обстановка на певній території, що склалася в результаті аварії, небезпечного природного явища, катастрофи, стихійного або інших лих, які можуть спричинити або спричинили собою людські жертви, збиток здоров'ю людей або навколишньому природному середовищу, значні матеріальні втрати і порушення умов життєдіяльності людей.

Попере­дження НС — це комплекс заходів, що мають проводитись завчасно і бути направлені на максимально можливе зменшення ризику виникнення НС, а та­кож на збереження здоров'я людей, зниження розмірів збитку навколишньому природному середовищу і матеріальних втрат, а також на локалізацію зон НС, припинення дії характерних для них небезпечних чинників.

Надзвичайно високі потоки негативних дій створюють надзвичайні ситуації (НС), які змінюють комфортний або допустимий стан населеного середовища і переводять життєдіяльність в якісно інший стан — стан взаємодії людини з населеним середовищем в умовах високої травмонебезпеки або загибелі. Перехід в НС принципово змінює пріоритети завдань забезпечення життєдіяльності: замість завдань, що забезпечують неперевищення допустимих рівнів негативної дії і завдань зниження ризику дії небезпек, на перше місце виходять завдання захисту від надзвичайно високих рівнів негативної дії, ліквідації наслідків НС, реабілітації постраждалих в НС і відновлення повсякденної життєдіяльності.

Надзвичайні ситуації можуть бути класифіковані за значним числом оз­нак, — за типами і видами подій, що лежать в основі цих ситуацій, за масшта­бом розповсюдження, за складністю обстановки, важкістю наслідків.

Надзвичайні ситуації мають різні масштаби за кількістю жертв, кількістю людей, що стали хворими чи каліками, кількістю людей, яким завдано мораль­ної шкоди, за розмірами економічних збитків, площею території, на якій вони розвивались тощо.

Вагомість надзвичайної ситуації визначається передусім кількістю жертв та ступенем впливу на оточуюче життєве середовище, тобто рівнем системи «людина-життєве середовище», якої вона торкнулася, і розміром шкоди, завданої цій системі. Виходячи з ієрархії систем «людина-життєве середовище», можна говорити про:

— індивідуальні надзвичайні ситуації, коли виникає загроза для порушення життєдіяльності лише однієї особи;

— надзвичайні ситуації рівня мікроколективу, тобто коли загроза їх виникнення чи розповсюдження наслідків стосується сім'ї, виробничої бригади, па­сажирів одного транспортного засобу (вагон, автобус, таксі);

— рівня колективу;

— рівня макроколективу;

— для жителів міста, району;

— для населення області;

— для населення країни;

— для жителів континенту;

— для всього людства.

Зазвичай, чим більшої кількості людей торкається надзвичайна ситуація, тим більшу територію вона охоплює. І навпаки, при більшій площі поширення катастрофи чи стихійного лиха від нього страждає більша кількість людей. Че­рез це в основу існуючих класифікацій надзвичайних ситуацій за їх масштабом найчастіше кладуть територіальний принцип, за яким надзвичайні ситуації поділяють на локальні, об'єктові, місцеві, регіональні, загальнодержавні (національні), континентальні та глобальні (загальнопланетарні):

— локальні надзвичайні ситуації відповідають рівню системи «людина-життєве середовище» з однією особою та мікроколективом;

— об'єктові — системам з рівнем колективу, макроколективу;

— місцеві — системам, в які входить населення міста або району;

— регіональні — області;

— загальнодержавні — населення країни тощо.

В умовах надзвичайних ситуацій суспільство, рухоме природним прагненням до самозбереження, застосовує усвідомлені, передбачувані заходи, спрямовані на забезпечення безпеки життєдіяльності. Проблема захисту в надзвичайних ситуаціях включає багато аспектів, які необхідно враховувати при розробці заходів щодо забезпечення безпеки населення, стійкості об'єктів народного господарства і охорони біосфери від антропогенної дії.

Вибір заходів, сил і засобів захисту залежить від вигляду, специфіки, перебігу надзвичайних ситуацій, характеру чинників, що їх породжують, і тяжкості наслідків.

Класифікація надзвичайних ситуацій

Кожна НС має свою причину, свої особливості дій на навколишнє середовище, на людину, свій характер розвитку.

НС можна класифікувати таким чином:

— за причиною виникнення: навмисні і ненавмисні;

—за природою виникнення: техногенні, природні, екологічні, біологічні, ан­тропогенні, соціальні і комбіновані;

—-за швидкістю розвитку: вибухові — раптові (землетруси, вибухи, транс­портні аварії); швидкоплинні (пожежі, аварії з викидами газоподібних речо­вин); плавні (паводки, виверження вулканів, засухи, епідемії, забруднення грунту і вод);

— за масштабами розповсюдження наслідків: локальні, місцеві, територі­альні, регіональні, державні і трансграничні;

— за можливістю запобігання НС: неминучі (природні) і яким можна запобігти (техногенні, соціальні).

15 липня 1998 р. Постановою Кабінету Міністрів України № 1099 «Про порядок класифікації надзвичайних ситуацій» затверджено «Положення про кла­сифікацію надзвичайних ситуацій». Згідно з цим положенням залежно від територіального поширення, обсягів заподіяних або очікуваних економічних збитків, кількості людей, які загинули, розрізняють чотири рівні надзвичайних ситуацій: загальнодержавний, регіональний, місцевий, об'єктовий.

Надзвичайна ситуація загальнодержавного рівня — це надзвичайна ситуація, яка розвивається на території двох та більше областей (Автономної Республіки Крим, міст Києва та Севастополя) або загрожує транскордонним перенесенням, а також у разі, коли для ліквідації необхідні матеріали і технічні ресурси в обсягах, що перевищують власні можливості окремої області (Автономної Республіки Крим, міст Києва та Севастополя), але не менше одного відсотка обсягу видатків відповідного бюджету.

Надзвичайна ситуація регіонального рівня — це надзвичайна ситуація, яка розвивається на території двох або більше адміністративних районів (міст обласного значення) Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя або загрожує перенесенням на територію суміжної області України, а також у разі, коли для її ліквідації необхідні матеріальні і технічні ресурси в обсягах, що перевищують власні можливості окремого району, але не менше одного відсотка обсягу видатків відповідного бюджету.

Надзвичайна ситуація місцевого рівня — це надзвичайна ситуація, яка виходить за межі потенційно небезпечного об'єкта, загрожує поширенням самоїситуації або її вторинних наслідків на довкілля, сусідні населені пункти, інженерні споруди, а також у разі, коли для її ліквідації необхідні матеріальні і технічні ресурси в обсягах, що перевищують власні можливості потенційно небезпечного об'єкта, але не менше одного відсотка обсягу видатків відповід­ного бюджету. До місцевого рівня також належать всі надзвичайні ситуації, які виникають на об'єктах житлово-комунальної сфери та інших, що не входять до затверджених переліків потенційно небезпечних об'єктів.

Надзвичайна ситуація об'єктового рівня — це надзвичайна ситуація, яка не підпадає під зазначені вище визначення, тобто така, що розгортається на тери­торії об'єкта або на самому об'єкті і наслідки якої не виходять за межі об'єкта або його санітарно-захисної зони.

Причини і стадії розвитку надзвичайних ситуацій та система запобігання їх виникненню (ЄДСЗР)

Причинами НС є:

— швидкі природні процеси, викликані дією гравітації, різницею температур;

— дії зовнішніх природних чинників, що приводять до старіння або корозії матеріалів, конструкцій, споруд;

— проектно-виробничі дефекти споруд (помилки при проектуванні);

— низька якість матеріалів і будівельних робіт, порушення правил ТБ;

— дія технологічних процесів (наднормативні навантаження, вібрації, дія агресивних середовищ);

— порушення правил експлуатації споруд, технології, що приводять до вибухів, аварій, пожеж;

— військова діяльність.

Розрізняють п'ять стадій (фаз) розвитку НС:

1. Накопичення відхилень від нормального стану або процесу.

2. Ініціація надзвичайної події техногенного, антропогенного або природно­го походження (аварії, катастрофи або стихійного лиха).

3. Кульмінаційна стадія — відбувається вивільнення енергії, що впливає на населення І навколишнє середовище.

4. Вихід аварії за межі території підприємства і дія залишкових чинників ураження.

5. Ліквідація наслідків аварії і природних катастроф; усунення результатів дії небезпечних чинників, породжених аварією, та повна ліквідація її наслідків.

Запобігання виникненню надзвичайних ситуацій

Найбільш ефективний засіб зменшення шкоди та збитків, яких зазнають суспільство, держава і кожна окрема особа в результаті надзвичайних ситуа­цій, запобігати їх виникненню, а в разі виникнення виконувати заходи, адек­ватні ситуації, що склалася.

Запобігання виникненню надзвичайних ситуацій — це підготовка та реалізація комплексу правових, соціально-економічних, політичних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних та інших заходів, спрямованих на регулюван­ня безпеки, проведення оцінки рівнів ризику, завчасне реагування на загрозу виникнення надзвичайної ситуації на основі даних моніторингу (спостережень), експертизи, досліджень та прогнозів щодо можливого перебігу подій з метою недопущення їх переростання у надзвичайну ситуацію або пом'якшен­ня її можливих наслідків.

Зазначені функції запобігання надзвичайним ситуаціям техногенного та природного характеру в Україні виконує Єдина державна система запобігання надзвичайним ситуаціям техногенного і природного характеру і реагування на них, затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від З серпня 1998 р. № 1198.

Єдина державна система запобігання НС техногенного і природного ха­рактеру і реагування на них (ЄДСЗР) включає в себе центральні та місцеві ор­гани виконавчої влади, виконавчі органи рад, державні підприємства, установи та організації з відповідними силами і засобами, які здійснюють нагляд за забезпеченням техногенної та природної безпеки, організовують проведення ро­боти із запобігання надзвичайним ситуаціям техногенного та природного походження і реагування у разі їх виникнення з метою захисту населення і дов­кілля, зменшення матеріальних втрат.

Основною метою створення ЄДСЗР є забезпечення реалізації державної політики у сфері запобігання і реагування на надзвичайні ситуації, забезпечення цивільного захисту населення.

Структура ЄДСЗР. ЄДСЗР складається з постійно діючих функціональних і територіальних підсистем і має чотири рівні: загальнодержавний, регіональ­ний, місцевий та об'єктовий.

Функціональні підсистеми створюються міністерствами та іншими цен­тральними органами виконавчої влади для організації роботи, пов'язаної із запобіганням надзвичайним ситуаціям та захистом населення і територій від їх наслідків.

Кожний рівень ЄДСЗР має координуючі та постійні органи управління щодо розв'язання завдань у сфері запобігання надзвичайним ситуаціям, захисту населення і територій від їх наслідків, систему повсякденного управління, си­ли і засоби, резерви матеріальних та фінансових ресурсів, системи зв'язку та інформаційного забезпечення.

Координуючі органи ЄДСЗР:

1. Загальнодержавний рівень — державна комісія з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій; національна рада з питань безпеч­ної життєдіяльності населення.

2. Регіональний рівень — комісії Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністра­цій з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій.

3. Місцевий рівень — комісії районних державних адміністрацій і виконавчих органів рад з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних си­туацій.

4. Об'єктовий рівень — комісії з питань надзвичайних ситуацій об'єкта. Постійні органи управління з питань техногенно-екологічної безпеки, ци­вільної оборони та з надзвичайних ситуацій:

— на загальнодержавному рівні — Кабінет Міністрів України, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади;

— на регіональному рівні — Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, уповнова­жені органи з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севасто­польської міських державних адміністрацій;

— на місцевому рівні — районні державні адміністрації і виконавчі органи рад, уповноважені органи з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захис­ту населення;

— на об'єктовому рівні — структурні підрозділи підприємств, установ та організацій або спеціально призначені особи з питань надзвичайних ситуацій.

До системи повсякденного управління ЄДСЗР входять оснащені необхідними засобами зв'язку, оповіщення, збирання, аналізу і передачі інформації:

— центри управління в надзвичайних ситуаціях, оперативно-чергові служ­би уповноважених органів з питань надзвичайних ситуацій та цивільного за­хисту населення усіх рівнів;

— диспетчерські служби центральних і місцевих органів виконавчої влади, державних підприємств, установ та організацій.

До складу сил і засобів ЄДСЗР входять відповідні сили і засоби функціональних і територіальних підсистем, а також недержавні (добровільні) ряту­вальні формування, які залучаються для виконання відповідних робіт.

Військові і спеціальні цивільні аварійно-рятувальні (пошуково-рятувальні) формування, з яких складаються зазначені сили і засоби, укомплектовуються з урахуванням необхідності проведення роботи в автономному режимі протягом не менше трьох діб і перебувають у стані постійної готовності (далі — сили постійної готовності — СПГ).

СПГ згідно із законодавством можуть залучатися для термінового реагування у разі виникнення надзвичайної ситуації з повідомленням про це відповід­них центральних та місцевих органів виконавчої влади, виконавчих органів рад, керівників державних підприємств, установ та організацій.

У виняткових випадках, коли стихійне лихо, епідемія, епізоотія, аварія чи катастрофа ставить під загрозу життя і здоров'я населення і потребує терміно­вого проведення великих обсягів аварійно-рятувальних і відновлювальних ро­біт, Президент України може залучати до виконання цих робіт у порядку, ви­значеному Законом України «Про надзвичайний стан», спеціально підготовле­ні сили і засоби Міноборони.

На базі існуючих спеціалізованих служб і підрозділів (будівельних, медич­них, хімічних, ремонтних та інших) в областях, районах, населених пунктах, підприємствах, установах та організаціях утворюються позаштатні спеціалізо­вані формування, призначені для проведення конкретних видів невідкладних робіт у процесі реагування на надзвичайні ситуації. Ці формування проходять спеціальне навчання, періодично залучаються до участі у практичному відпра­цюванні дій з ліквідації надзвичайних ситуацій разом із СПГ.

У виконанні робіт, пов'язаних із запобіганням надзвичайним ситуаціям і реагуванням на них, можуть брати участь також добровільні громадські об'єднання за наявності у представників цих об'єднань відповідного рівня підготов­ки, підтвердженого в атестаційному порядку. Свої дії вони повинні узгоджува­ти з територіальними органами та уповноваженими з питань надзвичайних си­туацій та цивільного захисту населення, а роботи виконувати під їх керівницт­вом.

Залежно від масштабів і особливостей надзвичайної ситуації, що прогнозу­ється або виникла, може існувати один з таких режимів функціонування ЄДСЗР:

— режим повсякденної діяльності — при нормальній виробничо-промисло­вій, радіаційній, хімічній, біологічній (бактеріологічній), сейсмічній, гідрогео­логічній і гідрометеорологічній обстановці (за відсутності епідемії, епізоотії та епіфітотії);

— режим підвищеної готовності при Істотному погіршенні виробничо-промислової, радіаційної, хімічної, біологічної (бактеріологічної), сейсмічної, гідрогеологічної і гідрометеорологічної обстановки (з одержанням прогнозної інформації щодо можливості виникнення надзвичайної ситуації);

— режим діяльності у надзвичайній ситуації — при реальній загрозі виникнення надзвичайних ситуацій і реагуванні на них;

— режим діяльності у надзвичайному стані — запроваджується в Україні або на окремих її територіях в порядку, визначеному Конституцією України та Законом України «Про надзвичайний стан».

Завдання ЄДСЗР реалізовувати наступні заходи:

1) у режимі повсякденної діяльності:

— ведення спостереження і здійснення контролю за станом довкілля, обстановкою на потенційно небезпечних об'єктах і прилеглій до них території;

— розроблення, і виконання цільових і науково-технічних програм і заходів щодо запобігання надзвичайним ситуаціям, забезпечення безпеки і захисту на­селення, зменшення можливих матеріальних втрат, забезпечення сталого функціонування об'єктів економіки та збереження національної культурної спадщини у разі виникнення надзвичайної ситуації;

— вдосконалення процесу підготовки персоналу уповноважених органів з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення, підпорядкова­них їм сил;

— організація навчання населення методів і користування засобами захис­ту, правильних дій у цих ситуаціях;

— створення і поновлення резервів матеріальних та фінансових ресур­сів для ліквідації надзвичайних ситуацій, здійснення цільових видів страху­вання;

— оцінка загрози виникнення надзвичайної ситуації та можливих її на­слідків;

2) у режимі підвищеної готовності:

— здійснення заходів, визначених для режиму повсякденної діяльності і додатково:

— формування оперативних груп для виявлення причин погіршення обста­новки безпосередньо в районі можливого виникнення надзвичайної ситуації, підготовка пропозицій щодо її нормалізації;

— посилення роботи, пов'язаної з веденням спостереження та здійсненням контролю за станом довкілля, обстановкою на потенційно небезпечних об'єк­тах і прилеглій до них території, прогнозуванням можливості виникнення над­звичайної ситуації та її масштабів;

— розроблення комплексних заходів щодо захисту населення і територій, забезпечення стійкого функціонування об'єктів економіки;

— приведення в стан підвищеної готовності наявних сил і засобів та залу­чення додаткових сил, уточнення планів їх дії і переміщення у разі необхіднос­ті в район можливого виникнення надзвичайної ситуації;

— проведення заходів щодо запобігання виникненню надзвичайної ситуації;

— запровадження цілодобового чергування членів державної, регіональної, місцевої чи об'єктової комісії (залежно від рівня надзвичайної ситуації);

3) у режимі діяльності у надзвичайній ситуації:

— здійснення відповідною комісією у межах її повноважень безпосередньо­го керівництва функціонуванням підсистем і структурних підрозділів ЄДСЗР;

— організація захисту населення і територій;

— переміщення оперативних груп у район виникнення надзвичайної ситуації;

— організація роботи, пов'язаної з локалізацією або ліквідацією надзвичайної ситуації, із залученням необхідних сил і засобів;

— визначення межі території, на якій виникла надзвичайна ситуація;

— організація робіт, спрямованих на забезпечення сталого функціонування об'єктів економіки та об'єктів першочергового життєзабезпечення постраждалого населення;

— здійснення постійного контролю за станом довкілля на території, що зазнала впливу наслідків надзвичайної ситуації, обстановкою на аварійних об'єктах і прилеглій до них території;

— інформування органів управління щодо рівня надзвичайної ситуації та вжитих заходів, пов'язаних з реагуванням на цю ситуацію, оповіщення населення та надання йому необхідних рекомендацій щодо поведінки в умовах, які склалися;

4) у режимі діяльності у надзвичайному стані здійснюються заходи у відпо­відності з Законом України «Про надзвичайний стан».

Закон України «Про надзвичайний стан» визначає, що «надзвичайний стан — це особливий правовий режим, який може тимчасово вводитися в Ук­раїні чи в окремих її місцевостях при виникненні надзвичайних ситуацій тех­ногенного або природного характеру не нижче загальнодержавного рівня, що призвели чи можуть призвести до людських і матеріальних втрат, створюють загрозу життю і здоров'ю громадян, або при спробі захоплення державної вла­ди чи зміни конституційного ладу України шляхом насильства і передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування відповідно до цього Закону повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення безпеки і здоров'я грома­дян, нормального функціонування національної економіки, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, захисту конституційного ладу, а також допускає тимчасове, обумовлене загрозою, обмеження у здійсненні конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень».

Надзвичайний стан по всій території України або в окремих її місцевостях вводиться постановою Верховної Ради України з негайним повідомленням Президента України або Указом Президента України, який підлягає затвердженню Верховною Радою України.

З метою ліквідації наслідків надзвичайної ситуації у мирний час може проводитись цільова мобілізація. У виняткових випадках допускається залучення працездатного населення і транспортних засобів громадян для виконання не­відкладних аварійно-рятувальних робіт за умови обов'язкового забезпечення безпеки праці. При цьому забороняється залучення неповнолітніх, а також ва­гітних жінок до робіт, які можуть негативно вплинути на стан їхнього здо­ров'я.

Визначення рівня надзвичайних ситуацій, регламент подання інформації про їх загрозу або виникнення. З метою кількісного визначення та приведення у порівнюваний вигляд абсолютно різних надзвичайних ситуацій було створе­но класифікаційні картки надзвичайних ситуацій, які зібрано у Класифікаторі надзвичайних ситуацій в Україні. Цей класифікатор призначається для використання органами виконавчої влади та органами управління всіх рівнів діючої в Україні ЄДСЗР. Для спрощення машинної обробки інформації класифікатор визначає оригінальний код кожної надзвичайної ситуації, що складається з 5 цифр, які вказують на клас, групу і вид надзвичайної ситуації, та однієї літе­ри, яка вказує на рівень надзвичайної ситуації.

У процесі визначення рівня надзвичайної ситуації (НС) послідовно розглядаються три групи факторів: територіальне поширення; розмір заподіяних (очікуваних) економічних збитків та людських втрат; класифікаційні ознаки надзвичайних ситуацій.

Встановлення факту віднесення аварійної події до рангу НС, визначення виду та рівня НС проводиться у такій послідовності.

При настанні аварійної події оперативний черговий персонал об'єкта сповіщає про неї постійний орган управління місцевого рівня ЄДСЗР, а також відповідний, за підпорядкуванням, галузевий орган управління місцевого або регіонального чи загальнодержавного рівня.

Постійні органи повсякденного управління місцевого рівня ЄДСЗР та ви­щевказані галузеві органи здійснюють першу оцінку аварійної події на її відповідність вимогам віднесення до рангу НС.

З цією метою виконується цільовий пошук необхідної класифікаційної картки, а вже в ній — схожої конкретної ознаки. У разі збігу або значної схо­жості аварійної події хоч з однією з наведених у картці конкретних ознак про­вадиться зіставлення числових критеріїв цієї ознаки з реальною межею, яка досягнута аварійною подією. При перевищенні хоч одного з критеріїв аварійна подія заноситься до журналу НС і про це негайно сповіщаються орган повсяк­денного управління регіонального рівня ЄДСЗР і регіональна структура галу­зевих міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, де також вона реєструється в журналі НС під певним цифровим кодом з додаванням в кінці літери «М» (місцева).

Навіть якщо параметри аварійної події досягли рівня встановленого в класифікаційній картці першого критерію і це відносить НС лише до місцевого рівня, контроль за її розвитком повинні забезпечити, одночасно готуючи додаткові сили та засоби реагування до направлення в місце події, регіональні органи управління ЄДСЗР. Це поширюється і на випадки, коли аварійна подія сталася за межами конкретного об'єкта і тому з самого початку є місцевою. При подальшому погіршенні ситуації і досягненні критеріїв, що визначені у колонці термінового сповіщення, НС переходить до регіонального рівня уп­равління, який повинен взяти на себе відповідальність за своєчасне, повне і адекватне реагування на НС і терміново сповістити про НС органи повсякден­ного управління державного рівня ЄДСЗР (оперативно — чергові служби МНС України, галузевих міністерств та інших центральних органів виконавчої влади). У цей період НС заноситься до журналу НС державного рівня під пев­ним цифровим кодом з доданням в кінці літери «Р» (регіональна). Одночасно змінюється літера в коді у всіх журналах інших рівнів управління. З цього мо­менту контроль за її розвитком повинні забезпечити, одночасно готуючи до­даткові сили та засоби реагування до направлення в місце події, органи управ­ління державного рівня ЄДСЗР.

Відповідальність за своєчасне, повне і об'єктивне інформування координаційних органів управління державного рівня ЄДСЗР покладена Кабінетом Міністрів України на галузеві міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, якими розроблені та узгоджені відповідні класифікаційні картки.

У разі подальшого погіршення ситуації і досягнення критеріїв, що визначені в останньому стовпчику картки, НС переходить до державного рівня управлін­ня, органи якого з цього моменту беруть на себе відповідальність за своєчасне, повне та адекватне реагування на НС. У журналах реєстрації всіх рівнів знову і вже остаточно змінюється літера у визначеному цифровому коді з «Р» на «Д» (державна).

У разі, якщо прояви аварії (катастрофи) можуть бути віднесені до різних галузей або конкретних видів НС, остаточне рішення щодо її класифікації приймає комісія з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій на тому рівні, до якого належить ситуація.

Надзвичайні ситуації природного характеру

Природні НС (стихійні лиха) — це небезпечні природні процеси або явища, що не піддаються впливу людини, і є результатом дії сил природи. Стихійні лиха — це катастрофічні ситуації, що виникають, як правило, раптово та при­водять до порушення повсякденного життєвого устрою значних груп людей, часто супроводжуються людськими жертвами і знищенням матеріальних цін­ностей.

До стихійних лих відносяться землетруси, виверження вулканів, селі, обвали, каменепади, повені, цунамі, засухи, циклони, урагани, смерчі, сніжні занесення і лавини, тривалі проливні дощі, люті стійкі морози, обширні лісові і торф'яні пожежі. До числа стихійних лих відносять також епідемії, масове розповсюдження шкідників лісового і сільського господарства.

Причинами стихійних лих є швидке переміщення речовини (землетруси, обвали); вивільнення внутрішньоземної енергії (вулканічна діяльність, землетруси), різне підвищення водного рівня річок, озер, морів (повені, цунамі), дія над­звичайно сильного вітру (урагани, циклони).

Деякі стихійні лиха (пожежі, обвали) можуть виникати в результаті діяльності людини, але частіше першопричиною стихійних лих служать сили природи.

Наслідки стихійних лих бувають вельми тяжкими. Найбільшу шкоду приносять повені (40% загальних втрат), урагани (20%), землетруси і засухи (по 15%), 10% загальної втрати припадає на решту видів стихійних лих.

Крім того, стихійні лиха створюють несприятливі умови для життя населення, що може бути причиною спалахів масових інфекційних захворювань. Кіль­кість потерпілих від стихійних лих людей може бути вельми значною, а харак­тер ураження дуже різноманітним.

За останні 20 років від стихійних лих в світі постраждало в цілому більше 800 млн. людей (понад 40 млн. людей на рік), загинуло більше 140 тис. людей, а щорічний матеріальний збиток склав більше 100 млрд. доларів США.

Небезпека носить потенційний характер, що означає її скритність, невизначеність у часі і просторі. Умови, що дозволяють потенційній небезпеці перейтив реальну, називаються причинами. Знання причин, ідентифікація їх — основа профілактики НС.

Потенційна небезпека через причину реалізується в подію, тобто в НС, яка має різні наслідки для суспільства: загибель і захворювання людей, матеріаль­ний збиток тощо. НС — це небезпека, що реалізувалася.

Незважаючи на істотні відмінності всі природні небезпеки підкоряються деяким загальним закономірностям. По-перше, для кожного виду небезпек характерна певна просторово-часова локалізація. По-друге, встановлено, що чим більша інтенсивність (потужність) небезпечного явища, тим рідше воно трапляється. По-третє, кожному виду небезпек передують деякі специфічні ознаки (передвісники). По-четверте, при всій несподіванці тієї або іншої природної небезпеки її прояв може бути з певним ступенем вірогідності передбачено. На­решті, по-п'яте, у багатьох випадках можуть бути передбачені пасивні та ак­тивні захисні заходи від природних небезпек.

Кажучи про природні небезпеки, слід підкреслити роль антропогенного впливу на їх прояв. Відомі численні факти порушення рівноваги в природному середовищі в результаті діяльності туристів, що призводять до посилення небезпечних дій. Так, згідно міжнародній статистиці, походження близько 80% сучасних обвалів пов'язано з діяльністю людини.

Передумовою успішного захисту від природних небезпек є вивчення їх причин і механізмів. Знаючи сутність процесів, можна їх передбачати. А своєчасний і точний прогноз небезпечних явищ є найважливішою передумовою ефек­тивного захисту.

Захист від природних небезпек може бути активним (будівництво інженерно-технічних споруд, інтервенція в механізм явища, мобілізація природних ре­сурсів, реконструкція природних об'єктів тощо) і пасивним (використання ук­риттів тощо). В більшості випадків активні і пасивні методи поєднуються.

Основні тенденції в розвитку природних катастроф

Існує сім найпоширеніших природних небезпек: землетруси, повені, тайфуни і шторми, засухи, виверження вулканів, екстремальні температури (заморозки, ожеледі, суховії), обвали. Останні три явища об'єднано в одну групу, названу «інші природні катастрофи». Аналіз цих даних дозволяє говорити про певні тенденції в розвитку природних небезпек в світі.

Найбільше розповсюдження в світі мають тропічні шторми, повені, землетруси і засухи. Особливо поширеними руйнівні природні явища з максимальними економічними збитками є на Азіатському континенті (39% від загального числа найбільших катастроф), в Пів­денній і Північній Америці (26%), Європі (13%), Африці (13%), Океанії (9%).

Найважливішою тенденцією є зниження захищеності людей і техносфери від природнихнебезпек. За даними Всесвітньої конференції по природних катастрофах (Іокогама, 1994), кількість загиблих від природних стихійних лих зростала щорічно в середньому за період з 1962 по 1992 р. на 4,3%, потерпі­лих — на 8,6%, а величина матеріальних втрат — на 6%.

Загальне число загиблих на Землі за останні 30 років від семи видів катастрофічних явищ складає 3,8 млн. чоловік, а потерпілих — 4,4 млрд. чоловік, тобто майже 3/4 населення Землі.

Стрімкими темпами зростають економічні втрати від природних катастроф. Найбільший збиток приносять тайфуни і шторми, повені і землетруси. Якщо в 60-і роки збиток від тайфунів і штормів складав 0,9 млрд., повеней — 0,1 млрд., а землетрусів 0,04 млрд. дол. на рік, то в 1997—2001 pp. середній .річний збиток в світі від цих явищ склав відповідно 15,6; 21,6 і 34,0 млрд. дол. на рік. В абсолютних цифрах економічні втрати за 35 років в Азії склали 412, Америці — 234 і Європі — 210 млрд. дол.

Вже зараз багато країн, такі як Японія, вимушені витрачати на боротьбу з природними лихами до 5% свого річного бюджету (0,8% валового національ­ного продукту), що складає 23—25 млрд. дол. в рік. Інколи ці витрати в Японії сягали 8% від річного бюджету.

Найбільші соціальні і матеріальні втрати випадають на території міст, де концентрується максимальна кількість туристів, туристичних компаній та туристичних ресурсів.

За локалізацією природні небезпеки можуть бути умовно розділені на 4 гру­пи: літосферні (землетруси, вулкани, обвали тощо), гідросферні (повені, цунамі, шторми тощо), атмосферні (урагани, бурі, смерчі, град, зливи тощо), космічні (астероїди, планети, випромінювання тощо).

Літосферні стихійні лиха

Землетруси

Щорічно вчені фіксують близько 1 млн. сейсмічних і мікросейсмічних коливань, 100 тис. з яких відчуваються людьми та 1000 завдають значних збит­ків. Першість за кількістю землетрусів утримують Японія та Чилі: понад 1000 в рік, або 3 на день.

В Україні сейсмічно небезпечними районами є Карпати та гірський Крим. У минулому тут відбувалися руйнівні землетруси силою 6—8 балів (наприклад, Ялтинський землетрус 1927 p.). Центральні райони України належать до сейсмічно спокійних, хоча й тут інколи реєструються підземні поштовхи, що доходять з районів Карпат і гір Вранча (Румунія). Так в 2004 р. під час землетру­су у східній частині Карпат (епіцентр знаходився в Румунії) сейсмічні хвилі досягли Львова і Києва.

Виникаючі коливання та іноді катастрофічні переміщення земної поверхні часто пов'язані з обширними стійкими деформаціями, які можуть включати викривлення ділянок земної кори, зсув уздовж лінії скидань, ущільнення сип­ких або незцементованих опадів, обвали і селеві потоки, розрідження грунту, сніжну лавину і новостворювані розломи в скельних породах. Землетрус представляє комплексне лихо, зважаючи на його численні прямі і вторинні прояви на земній поверхні. В числі прямих наслідків — зсув грунту від сейсмічних хвиль або тектонічних рухів поверхні (скидання). Серед вторинних ефектів — просідання і ущільнен­ня грунту, обвали, тріщини, місцеві хвилі бризів, цунамі (сейші), пожежі і сніжні лавини. Це багатолике лихо викликає величезне число жертв і великі матеріальні збитки.

Тенденція до концентрації туристичних ресурсів у межах і біля районів під­вищеної сейсмічної небезпеки, що відзначається у всьому світі, веде до швид­кого збільшення можливостей значного збитку і числа жертв серед туристів та персоналу туристичних підприємств у результаті землетрусів за відсутності запобіжних заходів, які можуть забезпечити безпечну життєдіяльність у туристичній індустрії.

Розміри збитку. Головні лиха, які заподіюють землетруси населенню пла­нети, пов'язані з величезним фізичним збитком, жертвами, а також страхом перед цим лихом, що в свою чергу пов'язане з руйнуванням помешкань, вини­каючими при цьому пожежами і повенями в районі лих. Проте руйнування споруд в будь-якому районі залежать не тільки від сили, частоти і типу сей­смічних коливань, але і від конструктивної однорідності та цілісності споруд і стану ґрунту під ними. Руйнування звичайно відбувається під впливом гори­зонтальних сил, тоді як, за конструктивним задумом, споруда повинна протис­тояти тільки дії вертикальних сил, або в результаті нерівномірного опору еле­ментів конструкції руйнуючим силам.

Магнітуда. Залежно від типу землетрусу і наявних даних сейсмологи засто­совують декілька магнітудних шкал. В Японії використовують шкалу з семи магнітуд, запропоновану К. Вадаті. Саме з цієї шкали К. Ф. Ріхтер взяв лога­рифмічний масштаб, в якому вимірюються магнітуди землетрусів у діапазоні від менше 1 до більше 8. Для локальних землетрусів у багатьох районах світу, наприклад в Новій Зеландії, Італії і Японії, сейсмологи застосовують також інші шкали.

На землетруси з магнітудою 1 за шкалою Ріхтера звичайно реагують тільки чутливі сейсмографи. Землетруси з магнітудою 2 за відповідних умов відчуваються людьми в районі епіцентру. При землетрусах з магнітудою 4,5 руйнування відзначаються лише в окремих випадках. Для зручності сейсмологи говорять про землетруси з магнітудою 7 і вище за шкалою Ріхтера як про сильні землетруси, а землетруси з магнітудою 8 і більше називаються великими землетрусами.

З аналізу залежності повторюваності землетрусів від енергії, що виділилася, витікає, що катастрофа з енергією 10¹⁸ Дж може бути викликана землетрусом один раз на 1—5 років. Вірогідність землетрусів з магнітудою 5 досягає декіль­ка десятків на рік.

Значення магнітуди землетрусів реєструється сейсмографами на сейсмічних станціях.

Землетруси сильніші, ніж з магнітудою 9, на Землі відбутися не можуть. Сила землетрусу і його енергія (магнітуда) визначаються в першу чергу розмі­ром вогнища землетрусів, Найсильніші, катастрофічні землетруси мають вог­нище, що досягає за довжиною 500—1000 км і що сягає на глибину до 50 км. У максимального із зареєстрованих землетрусів вогнище дорівнювало 1000 х 100 км. Ця цифра близька до максимальної довжини розломів, відомих на Землі.

Захист від землетрусів. Проблема захисту від землетрусів стоїть дуже гостро і поділяється на дві групи антисейсмічних заходів:

а) попереджувальні профілактичні заходи, здійснювані до можливого зем­летрусу;

б) заходи, здійснювані безпосередньо перед, під час і після землетрусу, тобто дії в надзвичайних ситуаціях.

Можливі пристосування до цього стихійного лиха включають: системи сповіщення; запобігання землетрусам; конструктивне посилення будівель, зокрема відносно вогне- і сейсмостійкості; страхування; зміна землекористування; попереджувальні протипожежні заходи; аварійно-рятівні роботи; ремонтно-відновлювальні роботи.

Системи сповіщення і запобігання землетрусам поки залишаються не досить дієвими пристосуваннями з огляду на те, що знання про механізм землетрусів явно недостатньо. Слід сказати, проте, що в Японії з певним успіхом використовують систему сповіщення, засновану на частоті мікросейсмічних коливань. Проте успіх цієї системи прогнозу визначається величиною завчас­ності, тобто відрізком часу до початку явища землетрусу, а японська система поки що не дозволяє достатньо точно встановити час, місце та інтенсивність землетрусу.

Зважаючи на те, що механізми землетрусів у даний час вивчені погано, не вдається планувати будь-яку дію на землетруси. Проте майбутні дослідження і деякі заходи, здійснювані в даний час, наприклад закачування води на велику глибину, можливо, дозволять знайти успішні методи модифікації землетрусів. Сейсмостійкі споруди являють інше пристосування в районах високого ризи­ку. Перерозподіл збитків шляхом страхування — ще одне доступне пристосу­вання.

Допомога жертвам масових лих часто надається за допомогою фондів, створених урядами і великими міжнародними організаціями для аварійно рятівних і ремонтно-відновних заходів. Наприклад, великі кошти виділяє Червоний Хрест для допомоги при надзвичайних ситуаціях і ремонтно-відновних робіт. Розумне пристосування до землетрусів вимагає продовження наукових досліджень, які дозволять краще зрозуміти це явище. За певних умов розвитку індустрії туризму і зростання кількості туристів та обслуговуючого їх персона­лу ставиться під загрозу все більше число людських життів. Розміщення готе­лів, гуртожитків та інших засобів розміщення та туристичних ресурсів у сей­смічних районах представляє зростаючу повсякденну небезпеку для мандрів­ного населення. Щоб наукові дослідження встигали за цими явищами, їх пот­рібно субсидувати належним чином як на національному, так і на світовому рівні.

Можливість прогнозу. Сейсмонебезпека різних територій в наш час достатньо добре вивчена, адже більшість землетрусів відбувається в певних областях світу, і до того ж складено карти сейсмічного районування.

Деякі землетруси бувають штучного походження і виникають внаслідок збільшення тиску порової рідини при підземних ін'єкціях води в цих районах.

Сприяючи новому розумінню механізму землетрусів, ці відкриття забезпечують також потенційні засоби дії на землетруси і управління ними. В деякихвипадках закачування води може дозволити поступово розрядити наростаючу напругу у вигляді серії слабких поштовхів, що не заподіюють збитку.

Прогнозування землетрусів може бути довгостроковим і короткостроковим. Воно здійснюється мережею сейсмічних станцій, Передвісниками землетрусів є зростання слабких поштовхів (форшоків), підйом води в свердловинах, деформація поверхні землі, підвищення рівня радіації (за рахунок радону), незвичайна (неспокійна) поведінка тварин і птахів.

Рекомендації щодо правил поведінки в умовах небезпеки землетрусу. При землетрусі грунт відчутно коливається відносно недовгий час — тільки декіль­ка секунд, найдовше — при дуже сильному землетрусі — хвилину. Ці коливан­ня неприємні, можуть викликати переляк. Тому дуже важливо зберігати спокій. Якщо відчувається здригання грунту чи будівлі, слід реагувати негайно, пам'ятаючи, що найбільш небезпечними є предмети, що падають. Перебуваю­чи у приміщенні, слід негайно зайняти безпечне місце. Це отвори капітальних внутрішніх стін (наприклад, відчинити двері з квартири), кути, утворені ними. Можна заховатись під балками каркасу, під несучими колонами, біля внутріш­ньої капітальної стіни, під ліжком чи столом. Слід пам'ятати, що найчастіше завалюються зовнішні стіни будівель. Необхідно триматися подалі від вікон та важких предметів, які можуть перекинутися чи зрушити з місця. Не слід вибі­гати з будівлі, оскільки уламки, що падають вздовж стін, являють серйозну небезпеку. Безпечніше перечекати поштовх там, де він застав, і, лише дочекав­шись його закінчення, перейти у безпечне місце,

Перебуваючи всередині багатоповерхової будівлі, не слід поспішати до ліфтів чи сходів, оскільки вони часто обвалюються під час землетрусу. Після при­пинення поштовхів потрібно терміново вийти на вулицю, відійти від будівель на відкрите місце, щоб уникнути ударів падаючих уламків. Перебуваючи в ав­томобілі, що рухається, слід повільно загальмувати подалі від високих буді­вель, мостів чи естакад і залишатись у машині до припинення поштовхів.

Опинившись у завалі, слід спокійно оцінити становище, при необхідності надати собі першу допомогу і тим, хто її потребує. Важливо подбати про встановлення зв'язку з тими, хто перебуває зовні завалу (голосом, стуком). Слід також зазначити, що людина може зберігати життєздатність (без води і їжі) понад два тижні.

Виверження вулканів

На земній кулі налічується приблизно 600 активних вулканів, тобто таких вулканів, які після більш-менш тривалої перерви можуть знову ожити. Біль­шість з них розташована на стиках тих ділянок земної кори, які називаються тектонічними плитами. За теорією А. Вегенера, земна кора складається при­близно з 20 малих та великих пластів, які називаються плитами, або платфор­мами, вони постійно змінюють своє місце розташування. Ці рухливі тектонічні плити земної кори мають товщину від 60 до 100 км й плавають на поверхні в'язкої магми.

Надра земної кулі діляться на чотири зони: в центрі — внутрішнє ядро, його оточує зовнішнє ядро, потім мантія та земна кора. Радіус Землі 6371 км, тверда оболонка земної кори — від 35 до 70 км, а на дні океану товщина твердої обо­лонки — всього 7—13 км. Товща земної мантії сягає 2900 км. В'язким, розпла­вленим є тільки зовнішнє ядро завтовшки від 2950 до 5100 км. Діаметр внут­рішнього ядра — невеликий, але його температура сягає 6000 градусів. Однак внутрішнє ядро тверде через величезний тиск на нього вищих шарів. Магмою називається розплавлена маса, яка виділяється при виверженні вулканів. Гео­логи вважають, що вона утворюється в нижній частині земної кори та у верх­ній частині мантії на глибині від 30 до 90 км. Гірська порода на цій глибині так розпечена, що повинна бути рідкою, але вона залишається твердою, її робить більш щільною величезний тиск верхніх пластів. Цей тиск зазвичай однаковий по всій поверхні магми; лише там, де дві плити труться одна об одну і зсува­ються, він може послабшати. В цих місцях порода переходить з твердого стану в рідкий, розширюється, тисне на верхні шари та з надзвичайною силою вири­вається на поверхню. Відбувається виверження вулкана.

Незважаючи на великий історичний досвід, людство не знайшло надійного засобу зменшити катастрофічні наслідки виверження вулканів.

Шляхом спостережень вдалося з'ясувати розміри зон небезпечного впливу вулканів. Лавовий потік при великих виверженнях розповсюджується до 30 км, деколи досягає 100 км. Розпечені гази становлять небезпеку в радіусі декількох кілометрів.

Основні небезпеки від вулканів. У атмосферу при виверженнях викидається велика кількість пари і газів, що приводить до її хімічного забруднення.

Розжарена лава приводить до теплового забруднення навколишнього середовища з потенційною небезпекою утворення великомасштабних пожеж.

Нерідко в кратерах в період спокою утворюються озера, тоді в період виверження водогрязьові потоки представляють основну небезпеку, навіть більшу, ніж потоки лави (через великі швидкості переміщення по схилах). Іншими не­безпеками є лавові фонтани, розжарені гази, вулканічні бомби. Вибухи вулка­нів можуть ініціювати завали, обвали, лавини, а на морях і океанах — цунамі.

Захист. Профілактичні заходи полягають у зміні характеру землекористування, будівництві гребель, що відводять потоки лави, в бомбардуванні лаво­вого потоку для перемішування лави із землею і перетворення її в менш рідку, охолодження лавового потоку водою тощо.

Зсув

Зсув — це ковзке переміщення мас ґрунту. Зсуви формуються на ділянках, складених з водотривких і водоносних порід грунту, що чергуються, з нахилом в 20° і більше в будь-яку пору року. Зсуви виникають через ослаблення міцнос­ті гірських порід внаслідок вивітрювання, вимивання опадами та підземними водами, систематичних поштовхів, нераціональної господарської діяльності людини тощо. Коли сили зчеплення на поверхні ковзання стають меншими від 56 сили ковзання, маса починає рух. За кількістю маси, що залучається до проце­су, зсуви розподіляються на малі (до 10 тис. м³), середні (від 11 до 100 тис. м³), великі (від 101 тис. до 1 млн. м³) і дуже великі — понад 1 млн. м³. За швидкістю зміщення порід зсуви поділяють на:

— повільні (швидкість становить декілька десятків сантиметрів на рік);

— середні (швидкість становить декілька метрів за годину або добу);

— швидкі (швидкість становить десятки кілометрів за годину).

Небезпеку представляють тільки швидкі зсуви. Вона полягає в тому, що величезні маси грунтів, раптово зміщуючись, можуть призвести до руйнування будівель і споруд, знищення сільськогосподарських угідь, створюють небезпе­ку при видобуванні корисних копалин, викликають пошкодження комуніка­цій, водогосподарських споруд, головним чином гребель і великі жертви.

Найзначніші осередки зсувів на території України зафіксовані на правобережжі Дніпра, на Чорноморському узбережжі, в Закарпатті та Чернівецькій об­ласті.

Попередження і захист від зсувів передбачає низку пасивних і активних заходів. До першої групи відносяться заходи охоронно-обмежувального виду: заборона будівництва, проведення вибухових робіт, надрізки обвальних схи­лів. До активних заходів відносяться відведення поверхневих вод, штучне перетворення рельєфу (зменшення навантаження на схили), фіксація схилу за допомогою підпорів тощо. У небезпечних місцях передбачається система спосте­реження і сповіщення населення, а також дії відповідних служб з організації аварійно-рятівних робіт.

Селі

Селі (від араб, «сайль» — бурхливий гірський потік) — короткочасні бурх­ливі паводки на гірських річках, що мають характер грязекам'яних потоків. Виникненню грязьового потоку сприяють три умови: інтенсивна злива або інтенсивне сніготанення; значна крутизна схилів річкових долин і балок, тобто великі ухили водних потоків, наявність на схилах великих мас сипкого дрібноуламкового грунту, що легко змивається.

Селі трапляються в багатьох країнах — в деяких областях Індії та Китаю, Туреччини та Ірану, в гірських районах Північної та Південної Америки. Від селевих потоків страждає населення Кавказу, Середньої Азії та Казахстану. В Україні селеві потоки трапляються в Карпатах та Криму.

Основна небезпека — величезна кінетична енергія грязеводних потоків, швидкість руху яких може досягати 10 м/с (36 км/г).

За потужністю селеві потоки поділяються на потужні (винесення більше 100 тис. м³ селевої маси), середні (від 10 до 100 тис. м³) і слабкі (менше 10 тис. м³). Селеві потоки відбуваються раптово, швидко наростають і продовжуються зазвичай від 1 до 3 годин, в окремих випадках — до 6—8 годин. Селі прогнозуються за наслідками спостережень минулих років і за метеорологічними прогнозами.

За складом твердого матеріалу, який переносить селевий потік, їх можна поділити на:

— грязьові (суміш води з грунтом при незначній концентрації каміння, об'ємна вага складає 1,5—2 т/м³;

— грязекам'яні (суміш води, гравію, невеликого каміння, об'ємна вага —

2,1—2,5 т/м³);

— водокам'яні (суміш води переважно з великим камінням, об'ємна вага —

1,1—1,5 т/м³).

У Карпатах найчастіше трапляються водокам'яні селеві потоки невеликої потужності, у Середній Азії — грязьові потоки.

Небезпека селів полягає не лише в їх руйнівній силі, а й у раптовості їх появи. Засобів прогнозування селів на сьогодні не існує, оскільки наука досі не знає, що саме провокує початок сходження потоку. Однак відомо, що необхід­ні дві основні передумови — достатня кількість уламків гірських порід і вода. Разом з тим для деяких селевих районів встановлені певні критерії, які дозво­ляють оцінити вірогідність виникнення селів.

До профілактичних протиселевих заходів відносяться: гідротехнічні споруди (селезатримуючі, селенаправляючі тощо), спуск талої води, закріплення рослинного шару на гірських схилах, лісонасаджувальні роботи, регулювання вирубування лісу тощо. В селенебезпечних районах створюються автоматичні системи сповіщення про селеву загрозу і розробляються відповідні плани за­ходів.

Рекомендації щодо правил поведінки під час селів. Увипадку попередження про селевий потік, який насувається, слід якомога швидше залишити примі­щення і вийти в небезпечне місце. Необхідно надати допомогу людям, які по­трапили в селевий потік, використовуючи дошки, палки, мотузки та інші засо­би, та виводити людей з потоку в напрямку його руху, поступово наближаю­чись до краю.

Снігова лавина

Снігова лавина — це сніговий зсув — маса снігу, що падає або сповзає з гірських схилів під впливом якої-небудь дії і захоплює на своєму шляху нові маси снігу.

Причинами сходження снігових лавин можуть бути перенапруження снігового покрову; різкий порив вітру; звукова хвиля; різка зміна метеорологічних умов. Однією із спонукальних причин лавини може бути землетрус. Сніжні лавини поширені в гірських районах. Небезпека лавин полягає у великій кінетичній енергії лавинної маси, яка має велику руйнівну силу. Лавина утворюється на безлісих схилах крутизною від 15° і більше. Оптимальні умови для утворення лавини — на схилах в 30 — 40°. При крутизні більше 50° більшість снігу насипається до підніжжя схилу, і лавина не встигає сформуватися. Схід лавини починається з шару снігу, який щойно випав, товщиною 30 см, а старо­го — товщиною більше 70 см. Швидкість сходу лавини може досягати 100 м/с,в середньому 20—30 м/с. Рухаючись з такою швидкістю, лавина спустошує все на своєму шляху. Небезпека руйнівної сили лавини полягає ще й в тому, що сніговий вал жене перед собою повітряну хвилю, а повітряний таран більш небезпечний, ніж удар снігової маси — він перевертає будинки, ламає дерева, контузить і душить людей. Така хвиля повітря мало чим відрізняється від ви­кликаної вибухом великої бомби.

В Європі щорічно лавини різного типу забирають близько 100 людських життів, особлива небезпека в туристичній індустрії зосереджена на гірсько­лижних курортах.

Найбільш лавинонебезпечною країною вважається Швейцарія, де протягом року сходить близько 10 тис. лавин. На території України снігові лавини поширені в гірських районах Карпат та Криму.

Профілактичні заходи поділяються на 2 групи: пасивні та активні. Пасивні заходи полягають у використанні опорних споруд, гребель, лавино­різів, надовбнів, снігоутримуючих щитів, посадці і відновленні деревних на­саджень тощо.

Активні методи полягають у штучній провокації сходу лавини в попередньо вибраний час і за умови дотримання заходів безпеки. З цією метою проводить­ся обстріл головних частин потенційних зривів лавини розривними снарядами або мінами, організовуються вибухи направленої дії, використовуються сильні джерела звуку.

У лавинонебезпечних регіонах створюються протилавинні служби, передбачається система сповіщення і розробляються плани заходів щодо захисту від лавини.

Рекомендації з поведінки при сходженні сніжних лавин. Захопленим сніговою лавиною необхідно зробити все, щоб опинитись на її поверхні (звільнитись від вантажу, намагатись рухатись вверх, рухи як при плаванні); якщо це не вдається, то потрібно закрити обличчя курткою, щоб створити повітряну подушку (сніговий пил потрапляє в ніс і рот — людина задихається). Виру­шаючи в гори, необхідно мати при собі лавинні мотузки яскравого кольору; мотузку необхідно викинути на поверхню, щоб завдяки їй людину, яка потра­пила в снігову лавину, могли знайти.

Повені

Повінь — це значне затоплення місцевості внаслідок підйому рівня води в річці, озері, водосховищі, спричинене зливами, весняним таненням снігу, вітровим нагоном води, руйнуванням дамб, гребель тощо. Повені завдають великої матеріальної шкоди та призводять до людських жертв.

Значні, до катастрофічних, повені відбуваються па морських узбережжях, в тому числі і в помірних широтах. Зазвичай вони пов'язані з циклонами, штормовими вітрами, рідше з вулканічною діяльністю та землетрусами (цунамі).

Найчастіше затоплення узбереж спостерігається в країнах північно-західної Європи (Англія, Бельгія, Голландія, Німеччина). Руйнування спричинені не лише морськими хвилями, які сягають 3—4 і більше метрів заввишки, але й значними повенями, пов'язаними виходом рік з берегів. Території затоплення досягають декількох десятків кілометрів завширшки й сотень завдовжки.

З тих чи інших причин повені періодично спостерігаються на більшості великих річок України. Серед них Дніпро, Дністер, Прип'ять, Західний Буг, Тиса та інші. Повені виникають також на невеликих річках та в районах, де взагалі немає визначених русел. У цих районах повені формуються за рахунок зливо­вих опадів.

Катастрофічний паводок в 1999 р. в Закарпатті за своїми наслідками, жертвами і залученням сил став найбільшою після Чорнобиля надзвичайною ситуа­цією. Буквально за 12 год. у 269 населених пунктах було зруйновано 2695 жит­лових будинків, понад 12 тис. — серйозно пошкоджено. 10680 осіб опинилися просто неба. Значних руйнувань зазнали водозахисні споруди, водопровідне і каналізаційне господарство, мости, автошляхи, енергетичні лінії і зв'язок, відчутних втрат зазнав агропромисловий комплекс.

Повені, викликані нагоном води, виникають переважно при сильних вітрах на пологих ділянках узбережжя Азовського та Чорного морів. Ці повені небезпечні передусім своєю раптовістю, інтенсивністю, висотою хвилі та високим підйомом води.

Негативні наслідки повені: затоплення шаром води значної площі землі; пошкодження та руйнування будівель та споруд; пошкодження автомобільних шляхів та залізниць; руйнування устаткування та комунікацій, меліоративних систем; загибель свійських тварин та знищення врожаю сільськогосподар­ських культур; вимивання родючого шару ґрунту; псування та нищення сиро­вини, палива, продуктів харчування, добрив тощо; загроза інфекційних захво­рювань (епідемії); погіршення якості питної води; загибель людей.

Повені відрізняються від інших стихійних лих тим, що в деякій мірі прогнозуються. Але прогнозувати ймовірність повені набагато легше, ніж передбачи­ти момент її початку. Точність прогнозу зростає при отриманні надійної інфор­мації про кількість та інтенсивність опадів, рівні води в річці, запаси води в сніговому покриву, зміни температури повітря, довгострокові прогнози погоди тощо.

Основний напрям боротьби з повенями полягає в зменшенні максимальних витрат води в річці завдяки перерозподілу стоку в часі (насадження лісозахис­них смуг, розорювання грунту поперек схилу, збереження прибережних смуг рослинності, терасування схилів тощо). Для середніх та великих річок досить дієвим засобом є регулювання паводкового стоку за допомогою водосховищ. Окрім того, для захисту від повеней широко застосовується давно відомий спо­сіб — будівництво дамб. Для ліквідації небезпеки утворення заторів прово­диться розчищення та заглиблення окремих ділянок русла ріки, а також руйну­вання криги вибухами за 10—15 днів до початку льодоходу. Ще один досить важливий шлях регулювання стоку й запобігання повеней — ландшафтно-ме­ліоративні заходи.

Рекомендації щодо правил поведінки під час повені. Отримавши попередження про затоплення, необхідно терміново вийти у небезпечне місце — на височину (попередньо відключивши воду, газ, електроприлади). Якщо повінь розвивається повільно, необхідно перенести майно в небезпечне місце, а само­му зайняти верхні поверхи (горища), дахи будівель. Для того щоб залишити місця затоплення, можна скористатися човнами, катерами та всім тим, що здат­не утримати людину на воді (колоди, бочки, автомобільні камери тощо). Коли людина опинилася у воді, їй необхідно скинути важкий одяг та взуття, скорис­татись плаваючими поблизу засобами та чекати допомоги.

Цунамі

Цунамі — японське слово, що означає хвилю в гавані. Тепер воно застосовується для позначення гравітаційних хвиль на поверхні води, викликаних го­ловним чином землетрусами або явищами, пов'язаними з ними (наприклад, зсувом), а також вулканічною діяльністю або вибухами ядерних пристроїв.

Через малу щільність води і високу швидкість процесу деформації ділянок дна стовп води, що спирається на них, зміщується, не встигаючи розтектися, внаслідок чого на поверхні води утворюється значне піднесення або пони­ження її рівня. Збурення, що утворилося, переходить у коливальний рух товщі води.

Відповідно до загальної класифікації цунамі відносяться до довгих хвиль. Довжина їх досягає декількох сотень кілометрів, амплітуда над глибокою частиною океану зазвичай біля одного метра. Тому їх важко побачити з повітря або з корабля. Хвилі розповсюджуються з швидкістю, пропорційною квадрат­ному кореню з глибини води. В океані ця швидкість складає декілька сотень кілометрів на годину.

Досягнувши континентального шельфу, хвилі цунамі уповільнюють свій рух, а їх висота зростає. Підхід цунамі до берега іноді супроводжується від­ливом, якому можуть передувати короткочасні коливання рівня води малої амплітуди, що називаються передвісниками. Цунамі складається з серії хвиль, які досягають берега з періодом від 5 до 90 хв. Найвищою зазвичай буває не перша хвиля, переважно вона виявляється серед перших десяти. За головними хвилями цунамі слідують вторинні коливання (ондуляції), в основному пов'я­зані з резонансними ефектами в бухтах, що стримують енергію головних хвиль.

Висота хвиль в області їх виникнення знаходиться в межах 0,1—5 м, біля узбережжя — до 10 м, а в клиноподібних бухтах, долинах річок — понад 50 м. В глиб суші цунамі можуть розповсюджуватися до 3 км. Відомо більше 1000 випадків цунамі, з них близько 100 — з катастрофічними наслідками. Особли­во великої шкоди завдало цунамі 2005 року в країнах Південної Азії, яке забра­ло понад 350 тисяч життів.

При загрозі цунамі часто страждають судна. Ті, що опинилися в прибережній зоні, портах, бухтах, можуть одержати пошкодження в результаті удару дном і через рифи. Судна біля причалів, в результаті обриву швартових, зіткнення між собою і з причалами, руйнуються. Іноді судна викидає на берег.

До зон, схильних цій стихії, відносять такі: Японія, Азіатське узбережжя Російської Федерації (Камчатка, Сахалін, Курили), Алеутські острови, Аляска, Гаваї, західне узбережжя Південної Америки, США і Канади, східне узбереж­жя Канади, Нова Зеландія, Австралія, Французька Полінезія, Пуерто-Ріко, Віргінські острови, Домініканська республіка, Коста-Ріка, АзорськІ острови, Португалія, Італія, Сицилія, береги Егейського, Адріатичного і Іонічного мо­рів, Греція, африканський берег східного Середземномор'я, Індонезія і Філіппіни.

Ступінь вивчення і можливість прогнозування цунамі. Для вивчення хвиль цунамі використовуються сейсмічні, гідроакустичні і гідрологічні методи досліджень. За допомогою спеціальних сейсмографів і гідроакустичної апаратури в деяких випадках можливо за характером землетрусів визначити район виникнення і прогнозовану інтенсивність хвиль цунамі. Гідроакустичний метод мо­же бути також використаний для виявлення переміщення водних мас, викликаних підводними виверженнями вулканів і обвалами.

Оскільки швидкість розповсюдження пружних хвиль у земній корі (сейсмічних) і в гідросфері (гідроакустичних) значно вища за швидкість руху хвиль цунамі у відкритому океані, виявлення пружних хвиль на узбережжі мо­же служити передвісником вірогідного приходу хвиль цунамі. Оскільки не при всіх підводних землетрусах виникають хвилі цунамі, тільки гідрологічні огля­ди можуть дати достовірні відомості про їх прихід. Гідрологічні (мареографічні) огляди в комплексі з сейсмічними і гідроакустичними методами дослі­джень дозволяють також встановити співвідношення між силою землетрусу і викликаним ним цунамі, визначити зону затоплення залежно від інтенсивності цунамі, перевірити теоретичні та емпіричні методи розрахунку часу добігання хвиль цунамі до певних районів узбережжя і виявити характеристики цих хвиль (висоту, період, швидкість і напрям розповсюдження, деформацію хвиль біля берегів, висоту накату, час і зону затоплення тощо) в пунктах з різними фізико-географічними умовами.

Захист від цунамі. На даний час не існує надійного методу повного захисту від руйнувань, які приносить цунамі. В деякій мірі від руйнівних хвиль можуть захистити хвилеломи та моли.

Вважається, що сумісне застосування там, де це можливо, лісопосадок і гідротехнічних споруд є ефективним заходом для захисту від цунамі. Лісопосад­ки бажано застосовувати при невеликих висотах хвиль і малих швидкостях водного потоку берегом, оскільки при катастрофічному цунамі вони самі схильні до руйнування. Практикують лісові, чагарникові посадки, а також по­сіви трав. Ці заходи мають наступні призначення: зменшення руйнуючої дії цунамі і ширини смуги затоплення; затримку колод, малих судів, уламків, споруд, які таранячим ударом посилюють руйнування; захист оброблюваного ґрунту від розмивів; зниження сольового забруднення полів.

Нерідко виробничі потреби вимагають будівництва портових споруд в таких місцях, де не виключається дія цунамі. А причали і зовсім розташовуються на урізанні води. Цунамі районування побережжя і робота служби попере­дження сприяють зниженню збитку і оперативному вжиттю заходів щодо по­рятунку життя людей на таких об'єктах. Великого значення набувають додат­кові інженерні заходи. До яких відноситься буд

Читайте також:

1. Гідросферні небезпеки
2. ІІ. Гідросферині стихійні лиха
3. Літосферні, атмосферні та гідросферні небезпеки
4. Надзвичайні обставини: неврожай, стихійні лиха, катастрофи.
5. Пожежі як стихійні лиха
6. Стихійні лиха
7. Стихійні лиха в атмосфері
8. Стихійні лиха в гідросфері
9. Стихійні явища екзогенного походження.

Переглядів: 5745