Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Координаційні здібності

Загальна характеристика спритності

Спритність – це надзвичайно універсальна й різнобічна якість. Саме складність рухів визначає бігуна, стрибуна, наїзника, гравця; саме вміння виконувати багато дрібних рухів рук, ніг, голови, тулуба і складати їх в загальний рух свого тіла дає високий результат. Отже, вміння керувати своїм тілом і є спритністю. Але від простої складності у рухах спритність відрізняє те, що вона полягає у тому, щоб зуміти рухливо вийти з будь-якого положення, визначитися (рухливо) за будь-яких обставин.

Спритність – це якість або здатність, яка визначає відношення нашої нервової системи до рухових навичок. Від міри рухової спритності залежить наскільки швидко й успішно людина зможе сформувати ту чи іншу навичку.

Зазвичай, спритність трактується як здатність правильно впоратися з руховим завданням. Правильний рух – це рух, який робить те, що необхідно. Рух є правильним тоді, коли він бездоганно підходить для розв’язання завдання.

Як фізична якість, спритність являє собою взаємодію функцій центрального і периферійного керування руховою системою людини, що дає змогу перебудовувати біомеханічну структуру дій відповідно до мінливих умов вирішення рухового завдання.

Основу спритності становлять координаційні якості.

Спираючись на результати спеціальних досліджень, В. М.Платонов і М. М. Булатова виділяють такі відносно самостійні види координаційних здібностей:

• здатність оцінювати і регулювати динамічні і просторово-часові параметри рухів;

• здатність зберігати стійку рівновагу;

• здатність відчувати і засвоювати ритм;

• здатність довільно розслабляти м’язи;

• здатність узгоджувати рухи в руховій дії.

У цілісній руховій діяльності ці здібності проявляються у взаємодії. При цьому у певних ситуаціях окремі здібності відіграють провідну роль, інші – допоміжну.

Кожен вид рухової діяльності обумовлює провідну координаційну здібність. Наприклад, у веслуванні, плаванні провідне значення має здатність до оцінки і регулювання просторово-часових і динамічних параметрів рухів та відчуття ритму, а в боротьбі – здатність зберігати рівновагу, перебудовувати рухи, орієнтуватись у просторі. Розглянемо основні фактори та методичні положення, що детермінують розвиток різних координаційних здібностей.

18. Завдання розвитку координаційних якостей

У розвитку координаційних якостей розв’язують дві групи завдань: 1) всебічний розвиток; 2) спеціально спрямований розвиток.

Перша група завдань вирішується переважно у дошкільному і шкільному віці. Досягнутий рівень розвитку координаційних якостей створює широкі передумови для наступного вдосконалення рухової діяльності. Шкільною програмою передбачено широкий спектр розвитку координаційних якостей у циклічній та в ациклічній локомоціях, гімнастичних і метальних вправах, спортивних іграх.

Завдання щодо подальшого і спеціального розвитку координаційних якостей вирішуються у процесі спортивного тренування та професійно-прикладної фізичної підготовки.

Вирішення завдань з розвитку координаційних якостей призводить до того, що школярі значно швидше опановують різні рухові дії, поповнюють свій руховий досвід, економно витрачають свої енергетичні ресурси, випробовують почуття радості від виконаних рухів.

19. Засоби розвитку координаційних якостей

Засобамирозвитку координаційних якостей є різноманітні рухові дії (фізичні вправи), які відповідають таким вимогам:

– обов’язково пов’язані з подоланням координаційних труднощів;

– вимагають від виконавця правильності, швидкості, раціональності під час виконання складних у координаційному плані рухових дій;

– є новими й незвичайними для виконавця;

– традиційні, але виконуються при зміні самих рухів і рухових дій, або умов.

Вправи, які задовольняють хоча б одну із цих вимог, називаються координаційними.

Найширшою і різноманітною є група загальнопідготовчих координаційних вправ. Теоретично можна говорити про безмежну кількість таких вправ. Практично ж число їх обмежене такими обставинами:

– часом, який можна виділити без шкоди для інших вправ, виконуваних у процесі позакласних, позашкільних або самостійних форм занять;

– віковими особливостями (у молодшому шкільному віці частка їх використання є вищою, аніж у середньому і старшому шкільному віці);

– статевими й індивідуальними розходженнями (наприклад, у старшому шкільному віці в юнаків широко використовують загальнорозвиваючі вправи силової спрямованості: з гирями, гантелями, штангою, а у дівчат – з обручем, булавами, стрічками, скакалками, м’ячами);

– матеріально-технічними умовами (устаткування, інвентар).

20. Методи розвитку координаційних якостей

Для розвитку координаційних якостей дітей шкільного віку використовують різноманітні методи. Першими з них варто назвати методи строго регламентованої вправи (або скорочено – методи вправи), які ґрунтуються на руховій діяльності. Ці методи використаються в різних варіантах. Їхня різноманітність залежить від того, яку провідну ознаку (принцип) покладено в основу їх угрупування.

За мірою вибірковості розвитку координаційних якостей використовують методи вибірково спрямованої вправи із впливом переважно на подібні координаційні якості, наприклад, такі, що проявляються у циклічних локомоціях або відносяться до метальних рухів з акцентом на влучність, а також методи генералізованої вправи (із загальним впливом на дві й більше координаційних якостей).

За ознаками стандартизації або варіювання впливів на уроці (тренуванні, позакласних заняттях) виділяють методи стандартно-повторної і варіативної (змінної) вправи.

Методи стандартно-повторної вправи використовують для розвитку координаційних якостей школярів під час розучування нових досить складних у координаційному плані рухових дій, опанувати якими можна лише після неодноразового їх повторення у відносно стандартних умовах.

Варіативні вправи є головними методами розвитку координаційних якостей. Їх можна надати у двох основних варіантах: методи строго регламентованого і не строго регламентованого варіювання

До методів строго регламентованої вправи можна віднести 3 групи методичних прийомів:

перша група – прийоми строго заданого варіювання окремих характеристик або всієї форми звичної рухової дії:

а) зміна напрямку руху(біг або ведення м’яча зі зміною напрямку руху, їзда на лижах у вправі «слалом», стрибки «с горбочка на горбочок» і т. ін.);

б) зміна силових компонентів; чергування метань при використанні снарядів різної маси на відстань і в мішень; стрибки в довжину або вгору з місця на повну силу, на півсили, в одну третину сили тощо);

в) зміна швидкості або темпу рухів(виконання загальнорозвиваючих вправ у звичайному, прискореному й уповільненому темпі; стрибки з розбігу в довжину або через планку з підвищеною швидкістю; кидки в кошик у незвичному темпі – прискореному або вповільненому тощо);

г) зміна ритму рухів(розбігу в стрибках у довжину або висоту, кидкових кроків у метанні малого м’яча або списа, у баскетболі або ручному м’ячі й ін.);

д) зміна вихідних положень(виконання загальнорозвивачих і спеціально-підготовчих вправ у положенні стоячи, лежачи, сидячи, у присіді й ін.; біг обличчям вперед, спиною, боком за напрямком руху, з положення присіду, з упору лежачи й т. ін.; стрибки в довжину або глибину з положення стоячи, спиною або боком за напрямком стрибка тощо);

е) варіювання кінцевих положень(кидок вгору з вихідного положення стоячи, ловля – сидячи; кидок вгору з вихідного положення сидячи, ловля – стоячи; кидок вгору з вихідного положення лежачи, ловля – сидячи або стоячи тощо);

ж)зміна просторових меж, у яких виконуються вправи (ігрові вправи на зменшеному майданчику, метання диска, штовхання ядра зі зменшеного кола; виконання вправ у рівновазі на зменшеній опорі й т. ін.);

з) зміна способу виконання дії(стрибки у висоту й довжину при використанні різних варіантів техніки стрибка; вдосконалення техніки кидків або передач м’яча при цілеспрямованій зміні способу виконання прийому та ін.);

друга група – прийоми виконання звичних рухових дій у незвичних поєднаннях:

а) ускладнення звичної дії додатковими рухами(ловля м’яча з попереднім плесканням долонями, поворотом навкруги, стрибком з поворотом і ін.; опорні стрибки з додатковими поворотами перед приземленням, з плесканням руками вгорі та ін.; підстрибування на двох ногах з одночасними рухами рук тощо);

б) комбінування рухових дій(об’єднання окремих освоєних загальнорозвиваючих вправ без предметів або з предметами у нову комбінацію, виконувати відразу; поєднання добре освоєних акробатичних або гімнастичних елементів у нову комбінацію; включення знову розученого прийому єдиноборства або гри до складу вже засвоєних технічних або техніко-тактичних дій і т. ін.);

в) «дзеркальне» виконання вправ(зміна штовхальної і махової ноги в стрибках у висоту й довжину з розбігу; метання снарядів не ведучою рукою; виконання кидкових кроків у баскетболі, ручному м’ячі з іншої ноги; передачі, кидки й ведення м’яча не ведучою рукою тощо);

третя група – прийоми введення зовнішніх умов, строго регламентуючих напрямок і межі варіювання:

а) використання різних сигнальних подразників, які вимагають термінової зміни дій (зміна швидкості або темпу виконання вправ за звуковим або зоровим сигналом, миттєвий перехід від атакуючих дій до захисних за звуковим сигналом і, навпаки тощо);

б) ускладнення рухів за допомогою завдань типужонглювання(ловля і передача двох м’ячів з відскоком і без відскоку від стіни; жонглювання двома м’ячами однакової і різної маси двома й однією рукою тощо);

в) виконання засвоєних рухових дій після подразнення вестибулярного апарату(вправи на рівновагу відразу після перекидів, обертань, які впливають на вестибулярний апарат; кидки в кільце або ведення м’яча після акробатичних перекидів або обертань тощо);

г)вдосконалення техніки рухових дій після відповідного (дозованого) фізичного навантаження або на фоні стомлення(вдосконалення техніки ходьби на лижах, ковзанах на фоні стомлення; виконання серії штрафних кидків у баскетболі після кожної серії інтенсивних ігрових завдань тощо);

д) виконання вправ в умовах, які обмежують або виключають зоровий контроль(ведення, передачі та кидки м’яча в кільце в умовах поганої видимості або в спеціальних окулярах; загальнорозвиваючі вправи і вправи на рівновагу із закритими очами; стрибки в довжину з місця на задану відстань і метання на влучність із закритими очами і т. ін.);

е) введення заздалегідь точно обумовленої протидії партнерав єдиноборствах і спортивних іграх (відпрацьовування фінту тільки «на прохід праворуч» або «на кидок – прохід» до щита праворуч або ліворуч від опікуна; заздалегідь обговорених індивідуальних, групових або командних атакуючих і захисних тактичних дій у спортивних іграх; заздалегідь прийнятої й обговореної тактики в єдиноборствах і т. ін.).

Методами не строго регламентованого варіювання передбачено використання таких прийомів:

а) варіювання, пов’язане з використанням незвичайних умов природного середовища (біг, ходьба на лижах, їзда на велосипеді по заплутаній і незнайомої місцевості; біг по снігу, льоду, траві, у лісі й ін.; періодичне виконання технічних, техніко-тактичних дій і проведення гри у волейбол, баскетбол, ручний м’яч, футбол у незвичних умовах, наприклад, на дерев’яній або піщаній платформі, а також у лісі; виконання вправ, наприклад, стрибкових, на незвичній опорній поверхні тощо);

б) варіювання, пов’язане з використанням у тренуванні незвичних снарядів, інвентарю, устаткування (технічні прийоми гри різними м’ячами; стрибки вгору через планку, мотузку, гумку, паркан і ін.; гімнастичні завдання на незнайомих снарядах тощо);

в) виконання індивідуальних, групових і командних атакуючих і захисних тактичних рухових дій в умовах не строго регламентованих взаємодій супротивників або партнерів. Це так зване вільне тактичне варіювання (відпрацьовування технічних прийомів і тактичних взаємодій, комбінацій, які виникають у процесі самостійних і навчально-тренувальних ігор; виконання різних тактичних взаємодій з різними суперниками і партнерами; проведення вільних сутичок у боротьбі тощо);

г) ігрове варіювання, пов’язане з використанням ігрового і змагального методів (змагання у руховій творчості – суперництво в оригінальності побудови нових рухів і зв’язок в акробатів, гімнастів, стрибунів у воду і на батуті та ін.; «гра швидкостей» – фартлек; ігрове суперництво в мистецтві створення нових варіантів індивідуальних, групових і командних тактичних дій у спортивних іграх; вправи нагімнастичних снарядах у порядку зазначеного суперництва з партнерами тощо).

У використанні методів варіативної (змінної) вправи необхідно враховувати наступні основні правила:

– використовувати невелику кількість (8-12) повторень різноманітних фізичних вправ, які мають подібні вимоги до способу керування рухом;

– багаторазово повторювати ці вправи, як найчастіше й цілеспрямованіше, змінюючи виконання окремих характеристик і рухової дії в цілому, а також умови виконання цих дій.

Методом, завдяки використанню якого істотно розвиваються координаційні якості, є метод спрямованого поєднання. Спрямоване поєднане вдосконалення координаційних і фізичних якостей, координаційних якостей і фаз техніки та техніко-тактичних дій, технічної і фізичної підготовки є досить перспективним. Однак цей метод недостатньо цілеспрямовано використовується у практиці фізичного виховання школярів і юних спортсменів.

У розвитку і вдосконаленні координаційних якостей школярів широко використовуються ігровий і змагальний методи.

Для розвитку координаційних якостей (особливо специфічних, які дедалі частіше використовують так звані спеціалізовані засоби, методи і прийоми. Основне їхнє призначення полягає у тому, щоб забезпечити відповідне зорове сприйняття та уяву; дати об’єктивну інформацію про параметри виконуваних рухових дій; сприяти виправленню окремих параметрів руху у ході їх виконання; впливати на всі органи почуттів, які беруть участь у керуванні й регулюванні рухів.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Засоби удосконалення гнучкості	\|	Причини і джерела семантичної зміни.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.008 сек.