Професійна компетентність, педагогічні здібності, та педагогічна техніка.

Гуманістична спрямованість особистості вчителя як суб'єкта професійної діяльності.

Провідне місце в професіограмі вчителя посідає спрямованість його особистості.

Спрямованість особистості – це мотиваційна обумовленість дій, вчинків, всієї поведінки людини конкретними життєвими цілями, джерелами яких є потреби, суспільні вимоги до неї.

Педагогічна спрямованість вчителя може виявлятися по-різному. Він може бути орієнтований на професійне самоствердження, на засоби педагогічної дії, на учня, на учнівський колектив, на цілі педагогічної діяльності. Тільки спрямованість на досягнення головної мети педагогічної діяльності – створення умов для всебічного, гармонійного розвитку особистості дитини – може бути визнана гуманістичною.

Гуманістична спрямованість особистості вчителя означає ставлення до дитини як до найвищої цінності, визнання її права на свободу і щастя, вільний розвиток і прояв своїх здібностей.

Вільно реалізувати свої творчі можливості задля себе і оточення може лише за наявності віри у саму себе. Остання зміцнюється тоді, коли сприймаються і оцінюються не тільки її позитивні якості, а вся особистість у цілому, тобто коли її люблять, поважають її гідність, виявляють гумманість.

Водночас гуманізм не є абсолютизованим усепрощенням і покірністю стосовно недосконалості людини. Педагог повинен ставити перед вихованцем посильні і розумно сформульовані вимоги з метою його подальшого розвитку, тобто здійснювати вплив гуманістичного, а не авторитарного характеру.

У новому тисячолітті гуманізм стає узагальненою системою поглядів, переконань і ідеалів учителя ХХІ століття. Зміст його практичної діяльності, її засоби, методи і способи будуть реалізовувати:

- ідею особистісно орієнтованого підходу в навчанні і вихованні;

- підпорядкування всіх дій педагога реальним інтересам учня;

- надання допомоги учневі у його саморозвитку шляхом виховання культури ставлень до самого себе, інших людей, природи, праці.

- забезпечення гармонійного і творчого розвитку кожного учня з наданням йому можливості прояву суб’єктності і самобутності;

- якомога ширше використання педагогічних вимог в опосередкованій формі (порада, прохання, довір’я, схвалення тощо, педагогічної підтримки)

- поступовий перехід від групових форм взаємодії до індивідуальної;

- емоційне забарвлення ділових відносин з учнями;

- подолання різних форм авторитаризму, домінування, відриву навчання і виховання від життя.

Поняття “компетентність” (лат. – відповідність, здатність) – психо-соціальна якість, котра означає силу й упевненість, джерелом яких є відчуття власної успішності та корисності. Компетентність сприяє усвідомленню особистістю власної здатності ефективно взаємодіяти з оточенням.

Професійна компетентність (професіоналізм) педагога передбачає особистісні можливості учителя, які дозволяють йому самостійно й ефективно реалізовувати цілі педагогічного процесу. Для цього потрібно володіти психолого-педагогічними та спеціальними (з предмета) знаннями, уміти застосовувати їх в практичній діяльності.

Професійна компетентність педагога – це єдність його теоретичної і практичної готовності до здійснення педагогічної діяльності і що характеризує його професіоналізм.

У змісті теоретичної готовності педагога можна виділити три взаємозв'язані блоки обізнаності: загальнокультурний, психолого-педагогічний і предметний.

Знання є необхідною, але недостатньою умовою професійної компетентності. Частина з них (теоретико-практичні і методичні) є передумовою для формування інтелектуальних і практичних умінь і навиків.

Педагогічні уміння – це сукупність послідовно розгорнутих дій, що ґрунтуються на теоретичних знаннях, частина з яких може бути автоматизована (навик), сформованих на теоретичних знаннях і направлених на досягнення завдань виховання та навчання.

Часто зміст теоретичної готовності вчителя розуміють лише як певну суму психолого-педагогічних і спеціальних знань. Але знання, що лежать в структурі досвіду вчителя мертвим багажем, залишаються нікому не потрібним надбанням. Тому необхідністю є звернення до форм прояву теоретичної готовності. Дієвою формою прояву теоретичної готовності є теоретична педагогічна діяльність, що у свою чергу виявляється в узагальненому умінні педагогічно мислити. Це передбачає сформованість у вчителя аналітичних, прогностичних, проективних і рефлексивних умінь.

Зміст практичної готовності педагога виражається в зовнішніх (предметних) уміннях, тобто діях, за якими можна спостерігати. До них відносяться організаторські, комунікативні і прикладні уміння.

В свою чергу організаторські уміння педагога бувають мобілізаційними, інформаційними, розливальними і орієнтацій ними.

Комунікативні уміння вчителя – це взаємопов’язані групи перцептивних умінь, власне умінь спілкування (вербального) та умінь і навичок педагогічної техніки.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Педагогічна майстерність як вершина професійного розвитку педагога.	\|	Поняття про педагогічну культуру.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.