Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник






Утворення нових форм та структур фізичного виховання: релігійних, жіночих, робітничих. Скаутський рух.

Протестантські організації

Серед релігійних організацій, які опікувалися фізичною культурою в її рекреаційному аспекті, найбільш значну діяльність проводили Асоціації молодих християн.

Їхнє створення відноситься до середини минулого сторіччя, коли протестантська церква все в більшій мірі стала проводити політику, що пристосовувалася до буржуазного світогляду і нових соціальних потреб, які формувалася разом з ним. Ця церква, спираючись в першу чергу на американські релігійні громади, вже в 80-і роки сприяла розвитку такого міжнародного християнського молодіжного руху, що в інтересах більш ефективного проповідування протестантських доктрин і релігійного виховання використовував також спортивну діяльність і ігри. Асоціація створила навколо своїх соборів і шкіл спортивні й ігрові площадки, парки для відпочинку. Вона включилася в організацію програм проведення різних заходів під відкритим небом. Місіонери одержували базову підготовку викладачів фізкультури і спортивних керівників. Асоціація за допомогою насамперед американських, англійських і німецьких офіційних кіл вже в перші роки нового століття охопила мережею своїх організацій увесь світ. Її організації діяли в пригородах. Особливо сильні позиції асоціації молодих християн завоювали в колоніях і напівколоніальних країнах. У надзвичайно широку сферу їхньої діяльності входило не тільки створення руху з організації площадок для ігор, але і поширення баскетболу, ручного м'яча і волейболу.

Американські історики спорту, пише П’єр Сьорен, вважають, що ці асоціації в 1885 році відкрили «кемпінг», у 1891 році — баскетбол, у 1895 році — волейбол, близько 1910 року масовий студентський спорт і заклали основи гегемонії Америки в плаванні, а недавно поклали початок підводному плаванню.

Місіонери асоціацій, що відігравали роль першопрохідників у справі проникнення на Філіппінські острови, заснували Далекосхідні християнські молодіжні ігри. З них пізніше виникли Далекосхідні чемпіонати.

Єврейські організації

Міжнародний спортивний рух, що перетворювався із суспільного явища в соціальний фактор, містив у собі не тільки національні, класові і групові інтереси, але і відкриті чи завуальовані расові забобони, що в Америці і Південній Африці негативно позначалися на положенні головним чином негрів, а в Європі — євреїв. Особливо гостро антисемітизм виявлявся в спортивних організаціях німецьких вищих навчальних закладів, а також у гімнастичних товариствах Франції, Австро-Угорській монархії і Росії. Під впливом, з одного боку, цих обставин, а з іншого боку, специфічних націоналістичних тенденцій, що виявлялися в ностальгії за древньою батьківщиною, учасники IV Всесвітнього сіоністського конгресу (1903), який відбувся в Базелеві створили самостійний міжнародний союз з метою згуртування єврейських гімнастичних і спортивних організацій. Назва союзу «Маккавей», що явно вказувала на політичну спрямованість цієї організації, було взято на честь керівника повстання в Іудеї в 167 році до н.е. проти панування Селевкідів — Іуди Маккавея.

Центр «Маккавея», що діяв у Берліні, розвинув велику активність в інтересах заохочення фізичного виховання і спорту. Він надавав матеріальну підтримку більш слабким організаціям союзу. У період, що передував першій світовій війні, цей рух, що охопив увесь світ, згуртував уже більше ста організацій, що своєю назвою і символікою виражали прихильність справі Маккавея.

Католицькі організації

Фізкультурні і спортивні організації римської католицької церкви стали створюватися лише слідом за аналогічними протестантськими і єврейськими організаціями. Причину цього варто шукати насамперед у тім, що у певних колах католицької церкви набагато довше, ніж у пуритан, збереглися забобони у відношенні сучасних форм фізичної культури. Після досягнення згоди між папством і західноєвропейськими державами римська католицька церква в останній третині XIX століття також приступила до згуртування віруючих в організації загальносвітового характеру.

Однак у ході своєї діяльності зі створення парламентських партій, робочих об'єднань, читацьких гуртків і інших організацій церква переконалася у тому, що вільний час певних прошарків і груп міського населення витрачається — часто на шкоду дотриманню церковних обрядів — на походи, відвідування змагань і інші подібні заходи. Виходячи з цього признання, церква начала постачати товариства католицької молоді шахами, площадками для гри в кеглі, а також засобами для різних ігор на свіжому повітрі. Крім того, вона взяла у свої руки керівництво спортивними гуртками церковних шкіл, а через надійних віруючих стала намагатися впливати на президії спортивних об'єднань. З метою координації розрізнених зусиль із налагодження рекреаційного руху при сприянні неотомістського крила вищого духівництва в 1911 р. у Нансі був створений міжнародний союз католицьких організацій фізичної культури. Центр цього союзу знаходився в Римі. Сфера його впливу аж до початку першої світової війни обмежувалася лише європейськими католицькими країнами. Політика Союзу в області спорту на відміну від протестантських і єврейських спортивних організацій була спрямована проти прагнення до досягнення високих результатів. Тільки в рідкісних випадках Союз створював самостійні клуби.

Жіночі напрямки гімнастики

Сучасна гімнастика зародилася завдяки щасливому переплетенню стилізованих гімнастичних рухів і нових форм балетного мистецтва.

Франсуа Дельсарт (1811—1871) звернув увагу на те, що елементи руху, перенесені в «світське життя» зі сцени, необхідно спрощувати відповідно до законів дидактики. Тим більше, оскільки батьки пред'являли також вимоги щодо фізичної міцності, виправлення постави, освоєння етикету рухів. У той же час відповідно до принципів балету зі стилізованих гімнастичних рухів він запозичив тільки ті елементи, що вважав придатними для пробудження усвідомлених емоцій, для вираження почуттів.

Дельсарт і його послідовники, роблячи упор при навчанні на естетичні і драматичні моменти, заклали основи художньої гімнастики чи гімнастики модерн. Одна з його учениць, американка Женевьєва Стеббінс, застосувала методи дельсартистів в області індивідуального виховання на заняттях з фізичного виховання в навчальних закладах для дівчат.

У наступному після славних дельсартистів поколінні представників мистецтва руху виділялися Айседора, Раймонд і Елізабет Дункан, що свідомо на рубежі століть виступили проти мертвого конвенціоналізму балетних рухів. Найбільш значної з них була діяльність Айседори Дункан (1876—1927). З Америки вона потрапила в Німеччину, де репертуар рухів, придбаний у школі самовираження мадам Стеббінс, підпав під новий вплив. У той час у культурному житті Німеччини панувало захоплення обробкою численних олімпійських знахідок, які з'явилися в ході розкопок, дискусіями навколо них. Археологи і теоретики естетичного руху прагнули знайти на вазах із зображеннями античної гімнастики, що ввійшли в моду, «незіпсоване» першоджерело рухів. Цей шлях пройшла й Айседора Дункан. «Своїми рухами, наповненими грецьким натхненням і індивідуальною винахідливістю, вона прагнула виразити складні почуття сучасної людини й особливості класичної, романтичної чи модерної музики», — писала про неї Роза Вайї.

Новинки, введені Дункан, не вирішили всіх проблем, пов'язаних із подальшим розвитком танцювального мистецтва, однак у результаті їхньої діяльності у фізичному вихованні дівчинок право на життя одержала виразна гімнастика. Дункани відкрили свої заклади в Берліні (1904), потім у Парижі (1906). Їхня група в 1914 році працювала в Лондоні, а в 1916 — знову в Сполучених Штатах і тільки після закінчення війни повернулася в Європу. Раймонд Дункан заснував нову школу мистецтва руху в Дармштадте, а Елізабет Дункан — у Зальцбурзі. Айседора Дункан у 1921 році за запрошенням В. І. Леніна приїхала в Радянську Росію і провела там два роки.

Послідовники родини Дункан створили також свою філософію руху. Основна їхня теза містила наступну ідею: людина XX сторіччя, позбавлена завдяки механізації природних умов, а також завдяки досягненням цивілізації втратила почуття здорового і самовиражаючого руху. В результаті у всякій діяльності, пов'язаній із рухами, вона порвала і вступила у протиріччя зі своєю індивідуальністю. Своє замішання прагне розкрити в поведінці у танці за допомогою різних ненатуральних награних рухів, що викликає в ній внутрішній конфлікт. Ціль, отже, полягала в створенні гармонії індивідуума, досягти яку намагалися за допомогою навчання пластиці, звільняючи людину з-під впливу суспільства і навколишнього середовища. Відповідно до їхніх уявлень, між створеним таким шляхом «вільним індивідуумом» і природою відновиться рівновага, пластика компенсує вплив зовнішніх факторів.

Школа Дори Менцлер стала своєрідним різновидом течії, прихильником якої виступали члени родини Дункан. На перший план у навчанні пластиці вона висувала зміну ритму в процесі напруження і розслаблення м'язів, а також психологічні процеси, які виявлялися при цьому. Аналогічні принципи сповідувала інша учениця мадам Стеббінс, Бессі М. Менсендик. Серед її естетичних цілей на першому місці стояло не самовираження, а задача знайти і зберегти себе. Обидві вони на основі анатомічних, фізіологічних знань і психологічних досвідів намагалися розробити таку систему рухів, що «могла б байдужій до всього жінці, яка втомилася від життя і монотонних занять, допомогти знову стати жінкою». Вони прагнули допомогти звільнитися від неправильної постави, від недбалої ходи, від нервових жестів. Своїми вправами вони хотіли головним чином зміцнити м'язи плечей і спини, а також зберегти форму м'язів стегон і сідниці.

Бессі М. Менсендик на відміну від порожніх мріянь про повернення до природи довела, що тіло людини є під впливом факторів культурного характеру. З одного боку, під впливом шкідливих факторів воно деформується, з іншого боку – під впливом інших факторів воно розвивається й удосконалюється. «Шкідливий вплив цивілізації, — писала вона, — треба переборювати не тим, щоб повернути організм до природного стану, а тим, щоб пристосовувати його до вимог сучасної культури».

Ритмічний напрямоксучасної гімнастики пов'язаний з ім'ям женевського вчителя музикиЕміля Жака Далькроза (1865—1914). Спочатку він хотів здійснити реформу викладання музики. У процесі спостережень він установив, що виконання певних рухів сприяє розвитку почуття ритму і слуху. З іншого боку, оволодіння музичним ритмом допомагає впливати на діяльність нервової системи. В інтересах більш високого оволодіння музичним мистецтвом він спонукував своїх учнів почуття і думки, які викликають у них ті чи інші акорди, виражати в тих чи інших рухах. Тим самим виразні жести Дельсарта одержали подальший розвиток у гімнастиці Далькроза.

Учні Далькроза, однак, відійшли від первісних представлень свого вчителя. Рудольф Боде, Симон Зигель, Яніна Салон, Одетта Крутья вже спиралися не на музику, а свої ідеї засновували на так званому абстрактному ритмі. Їхній основний принцип полягав у тому, що «вправи повинні відповідати ритмічним хвилям людського тіла». Іншими словами, подібно представникам родини Дункан, вони вважали, що психіка індивідуума, звільнена завдяки рухам, повинна бути приведена в гармонійну відповідність з ритмічною сферою навколишнього світу.

Виникнення і розвиток робітничого спортивно-гімнастичного руху

Посилення класової боротьби, ріст революційного робочого руху сприяли формуванню і розвитку демократичної за своїм змістом культури серед народних мас. Як відображення цих процесів у другій половині XIX ст. стали виникати самостійні спортивні, гімнастичні і туристичні організації робітничого класу. Їхня безпосередня поява була пов'язана зі зростанням промислового виробництва і концентрацією пролетаріату на фабриках і заводах, створенням самостійних політичних робочих партій, ростом професійних союзів і поширенням марксистського вчення про виховання робітничого класу.

Перші робочі спортивні організації виникли в Німеччині в 1850 р. Однак «Винятковий закон» проти соціалістів, прийнятий рейхстагом у 1878 р., заборонив існування не тільки соціалістичної партії, але і профспілкових і робітників гімнастичних клубів, що ідейно примикали до неї. Після скасування «Виняткового закону» (90-і рр. XIX ст.) робочі спортивні організації вступили в новий період свого розвитку. На початку 90-х рр. у ряді міст Німеччини відбулися збори робочих гімнастичних союзів (Берлін, Лейпциг і ін.). У 1893 р. був заснований Німецький робочий спортивний союз. До початку XX ст. робочі спортивні організації з'явилися в Угорщині, Франції, Бельгії, Чехії, Болгарії й інших країнах. Так був покладений початок організованому робочому спортивно-гімнастичному руху. Перед цим рухом стояла задача фізичної і політичної підготовки робочих мас до класової боротьби з буржуазією.

Напередодні першої світової війни була зроблена спроба створити міжнародний робочий спортивний союз. У 1913 р. у Генте (Бельгія) представники робочих спортивних організацій Німеччини, Франції, Бельгії, Австрії організували міжнародний робочий спортивний центр. Під час першої світової війни ця організація активно себе не виявляла.

Велика робота в цьому напрямку проводилася лівими соціал-демократами Німеччини Карлом Лібкнехтом і Розою Люксембург. Під впливом їхніх ідей передова частина німецьких робітників-спортсменів поширювала листівки з закликом до боротьби проти імперіалістичної війни, проти мілітаризації молоді в інтересах буржуазії.

Перша світова війна поклала початок загальній кризі капіталістичної системи. В умовах загальної кризи в буржуазних країнах йшло подальше загострення протиріч між працею і капіталом, між робітничим класом і капіталістами. Працюючі маси підсилили економічну, політичну й ідеологічну боротьбу за свої права, за поліпшення життя. Загострилися також протиріччя між імперіалістичними країнами, які не змогла вирішити перша світова війна. Буржуазія бачила вихід із загальної кризи капіталізму в підготовці і розв'язанні нової світової війни.

Найбільш характерним наслідком загальної кризи капіталізму став розкол світу на дві протилежні системи — соціалістичну і капіталістичну. Розпад світу на дві систем привів до утворення двох докорінно різних напрямків у розвитку фізичної культури і спорту — соціалістичного і буржуазного. Це стало головною особливістю розвитку фізичної культури і спорту між першою і другий світовими війнами.

Революція 1917 року в Росії визначила нові напрямки в розвитку робочого спортивно-гімнастичного руху.

Після першої світової війни та російської революції в більшості капіталістичних країн створюються комуністичні і робочі партії, профспілкові робочі організації. Підтримка з боку цих організацій створила умови для більш широкого розвитку робочого спортивно-гімнастичного руху.

Успішно розвивався робочий спорт у Чехословакії. Чеський робочий спортивний рух виник наприкінці XIX ст. Поступово він розширював свої ряди. У 1921 р. була створена Федерація робочих спортивних товариств Чехословакії. Уся діяльність цієї федерації протікала під безпосереднім керівництвом Комуністичної партії Чехословакії. У тому ж році в Празі робочі спортивні колективи провели першу велику Спартакіаду. У ній брало участь більш 20 тис. юнаків і дівчат, чоловіків і жінок. Спартакіада показала ріст робочого спортивного руху в країні.

Активна участь у розвитку робочого спорту в Чехословакії приймали К. Готвальд і А. Запотоцький. К. Готвальд був одним з організаторів першої Спартакіади в Чехословакії. Він редагував журнал робочої спортивної федерації «Спартакус». В одному з номерів журналу К. Готвальд писав, що займатися спортом — цього ще недостатньо, треба з'єднати спорт із політичним освітою, з ростом політичної самосвідомості робітників.

Після першої світової війни в Болгарії виникли робочі спортивні організації за назвою «Спартак». Загони «Спартака» були створені в Софії, Плевні й інших містах. Спартаківські організації робочих спортсменів входили в Червоний спортивний інтернаціонал. У 1923 р., після того як Болгарська комуністична партія була заборонена, велика втрата була нанесена і робітничому спорту. Однак у 1930 р. робочий спорт під керівництвом Болгарської комуністичної партії і молодіжних організацій знову відродився і продовжував розвиватися аж до другої світової війни.

В Угорщині велику роботу серед молоді проводила спортивна організація за назвою «Мункаш» («Робітник»). У 1919 р. робоча молодь цього клуба боролася за перемогу народної влади у своїй країні. У робочих спортивних організаціях Угорщини займалися футболом, легкою атлетикою, боротьбою й іншими видами спорту.

У Фінляндії Робочий спортивний союз (ТУЛ) був заснований у 1919 р. ТУЛ проводив велику роботу по залученню фінських робітників до занять спортом. Спортсмени ТУЛ нерідко приїжджали в Радянський Союз. Радянські спортсмени проводили змагання з членами ТУЛ з легкої атлетики, футболу, гімнастики, лижному і ковзанярському спорту. Фінські спортсмени приїжджали в СРСР на Першу Всесоюзну спартакіаду в 1928 р., де в цілому ряді видів спорту зайняли перші місця. Представники робочого союзу входили у фінську національну олімпійську команду.

В Франції робочий спорт почав складатися в перше десятиліття XX ст. У 1934 р. усі робочі спортивні організації були об'єднані в Спортивно-гімнастичну федерацію Франції (ФСЖТ). ФСЖТ проводила велику роботу для розвитку спорту серед працюючих мас Франції, виступала проти мілітаризму і фашизму в спорті. Велику допомогу федерація одержувала від Французької комуністичної партії.

ФСЖТ проводила не тільки місцеві і національні змагання, але і великі міжнародні зустрічі. Усім відомий крос на приз газети «Юманіте» організує ФСЖТ. У цьому змаганні брали активну участь радянські спортсмени. На одному з етапів дистанції встановлено приз імені братів С. і Г. Знаменських, що виходили переможцями в цьому кросі в середині 30-х рр.

Однією із найбільш численних робочих спортивних організацій був Німецький робочий спортивно-гімнастичний союз. Кількість членів цього союзу особливо збільшилась в період дофашистськой Німеччини. З 100 тис. чоловік у 1919 р. воно виросло більш ніж до 1 млн. у 1932 р.

Тут у 1920 році було створено Люцернський спортивний інтернаціонал, перейменований в 1929 році в Соціалістичний робочий спортивний інтернаціонал. Його керівництво пропагувало нейтралітет і аполітичність робітничого спорту. Ця організація забороняла будь-які контакти з радянськими спортсменами.

На противагу Люцернському спортивному інтернаціоналу у 1921 році у Москві було створено Червоний спортивний інтернаціонал. Головною задачею якого було перетворення робітничих спортивних організацій в бойові осередки пролетаріату в боротьбі із капіталізмом.

Саме тому в німецькому робочому спортивному русі найбільше гостро в порівнянні з іншими країнами проходила боротьба між робочими спортивними організаціями, що знаходилися під впливом Комуністичної партії Німеччини, і керівництвом робочих спортивних союзів, пов'язаних із Соціал-демократичною партією Німеччини.

Основна маса робітників-спортсменів знаходилася під впливом реформістських організацій. Це пояснюється тим, що їхня діяльність проходила в легальних умовах, тоді як робітники-спортсмени, зв'язані з комуністами, усіляко переслідувалися. Керівники реформістських організацій, проповідуючи класовий світ і класове співробітництво з буржуазією, одержували від неї матеріальну підтримку. Діяльність же революційних спортивних організацій була утруднена. Однак, незважаючи на все це, революційні робітники-спортсмени вели активну боротьбу проти фашизації і мілітаризації спорту. Вони домагалися єдності дій усіх німецьких спортсменів. У робочих спортивних організаціях Німеччини активно брали участь видатні діячі міжнародного комуністичного руху Е. Тельман, В. Пік, В. Ульбрихт, Е. Хонеккер. З установленням фашистської диктатури в Німеччині всі робочі спортивні організації були ліквідовані.

Робочий спорт одержав свій розвиток також в Австрії, Бельгії, Англії, Швеції, Норвегії й інших країнах. Однак у багатьох буржуазних державах праві соціал-демократичні лідери вносили розкол у робочий спортивний рух. Вони проповідували класову гармонію пролетаріату з буржуазією й аполітичність у спорті. Революційна частина робітників-спортсменів виступала проти правоопортуніської політики, домагаючись росту класової самосвідомості працюючої молоді і єдності в робочому спорті. В роки другої світової війни робітники-спортсмени багатьох країн Європи боролися проти фашистської Німеччини на фронтах війни й у загонах опору фашизму.

Напіввійськові молодіжні організації. Скаутський рух

Поряд зі створенням рекреаційних центрів і товариств під патронажем різних церков уже в останні роки минулого століття починалися численні спроби організувати такий позашкільний фізкультурний рух, що забезпечував би вишкіл і фізичну тренованість молоді в період між закінченням навчання і початком військової служби. Однак ці скороминущі ініціативи в жодній країні не зуміли забезпечити охоплення широких прошарків молоді й у результаті не викликали ніякого інтересу. Відповідь на питання, чому цю проблему удалося уперше вирішити в Англії, дають традиції англійської буржуазної демократії і специфіка її колоніальної політики. Колоніальні інспектори, чиновники і військові, які знаходилися відносно до корінного населення в незначній меншості для подолання кліматичних труднощів, доказу «переваги білої раси» мали потребу в добре фізично підготовленому, тямущому й енергійному поповненні. Відповідно до цього сформувався ідеал джентльмена, що одержав приватне виховання в дусі Локка, а пізніше ідеал «атлетично складеного юнака-християнина», вихованого в коледжі на основі принципів арнольдизма.

Британській імперії в XIX столітті приходилося рахуватися не тільки з рухами колоніальних народів, але і зі своїм жадібним і сильним конкурентом — кайзерівською Німеччиною. Обидва ці фактори спонукували англійські правлячі кола надати і масі молодих людей, що не потрапили в коледжі, можливості організованих, але в той же час романтичних і привабливих за своїм характером занять фізичною підготовкою. Необхідно було створити такий добровільний рух, у рамках якого молодь вже в період навчання в школі знайомилася б з основами товариського співробітництва, орієнтування на місцевості, розвідки, табірного життя, одним словом, воєнної тактики.

Серед різних форм напіввійськових молодіжних організацій найбільш успішним виявився створений інспектором кавалерії колоніальних військ Робертом Баден-Пауелом (1857—1942) рух бойскаутів. У ході війн проти бурів Баден-Пауел організував з дітей англійських колонізаторів ефективно діючі групи розвідників. На основі цього досвіду він створив систему іспитових вимог і бойскаутських «законів», що не тільки відповідала інтересам англійського правлячого класу, але і задовольняла потреби підростаючого покоління.

Усього за кілька років рух бойскаутів поширився у всьому світі, оскільки він всюди знаходив рамки, які найбільш відповідали місцевим традиціям. Наприклад, у Сполучених Штатах Америки і Канаді ідеологічною основою цього руху служила романтика піонерів дикого Заходу (сини Даніеля Боне) і війни проти індіанців, в Угорщині — мрії про тисячолітню імперію, у Японії — відродження традицій самураїв, у чехословаків і поляків — ідеї національної незалежності. В Австрії, Німеччині і Швейцарії поряд з бойскаутизмом великою популярністю в широких масах користувався також так званий рух «Перелітний птах», що був пов'язаний із одним з реформаторських напрямків у педагогіці.

До першої світової війни роль бойскаутизму, руху «Перелітний птах» і інших подібних молодіжних об'єднань ще не була цілком ясною. Засновники цих рухів хотіли з їхньою допомогою поряд із забезпеченням необхідного для військової підготовки фізичного тренування компенсувати все те, що буржуазна педагогіка, яка боролася з ознаками кризи вже не могла дати в стінах навчальних закладів. Поширенню цих рухів сприяло також інстинктивне прагнення молоді вирватися з атмосфери перенаселених дохідних будинків. У той же час у польському бойскаутському русі, що на початку 1910-х років став бурхливо розвиватися, існувало крило П’яшецького, що відігравало роль організації, що служила прикриттям для національно-визвольного руху.

До першої світової війни, поряд із створенням молодіжних рухів, що виступали під маскою романтичної любові до природи, — майже у всіх країнах відкрито вівся також вишкіл допризовників. Особливо в кайзерівській Німеччині державні і суспільні органи, що займалися різними формами виховання, змагалися між собою в тому, як створити такі установи й організації, які би краще за все відповідали інтересам мілітаризації. Вони провели навчання біля трьох мільйонів молодих людей рукопашному бою і стрільбі. У Японії гвинтівками, захопленими під час російсько-японської війни, були озброєні молодіжні загони. Їх возили на місця недавніх боїв, і там під керівництвом викладачів і офіцерів у формі військової гри вони відтворювали той чи інший епізод боїв.

 

ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ СПОРТУ НОВОГО ЧАСУ

1. Англійська система фізичного виховання. Діяльність Томаса Арнольда.

2. Формування системи міжнародних змагань та організаційних структур міжнародного спорту.

3. Формування наукових основ розвитку спорту.

Література: 4,11,14.

 


Читайте також:

  1. III. Географічна структура світового ринку позичкового капіталу
  2. III. Процедура встановлення категорій об’єктам туристичної інфраструктури
  3. IV. Закономірності структурно-функціональної організації спинного мозку
  4. IV. Оцінка вигідності залучення короткотермінових кредитів
  5. IV. Повідомлення теми та мети уроку V. Сприймання і засвоєння нових знань, умінь та навичок.
  6. V Такі негативні особистісні утворення, як самовпевненість і нерозвиненість автономії та ініціативи, обумовлюють неадаптивне старіння людини.
  7. V. Систематизація і узагальнення нових знань, умінь і навичок
  8. VІ. План та організаційна структура заняття
  9. VІ. Структурно-логічні схеми
  10. А. Структурно-функціональна класифікація нирок залежно від ступеню злиття окремих нирочок у компактний орган.
  11. Авілум – “син чоловіка” – повноправна людина, охороні його життя, здоров’я, захисту його майнових інтересів присвячена значна частина законника.
  12. Автономні утворення у зарубіжних державах




Переглядів: 695

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Особливості німецької, шведської, французької та сокільської систем фізичного виховання. | Англійська система фізичного виховання. Діяльність Томаса Арнольда.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.003 сек.