МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів
Контакти
Тлумачний словник Авто Автоматизація Архітектура Астрономія Аудит Біологія Будівництво Бухгалтерія Винахідництво Виробництво Військова справа Генетика Географія Геологія Господарство Держава Дім Екологія Економетрика Економіка Електроніка Журналістика та ЗМІ Зв'язок Іноземні мови Інформатика Історія Комп'ютери Креслення Кулінарія Культура Лексикологія Література Логіка Маркетинг Математика Машинобудування Медицина Менеджмент Метали і Зварювання Механіка Мистецтво Музика Населення Освіта Охорона безпеки життя Охорона Праці Педагогіка Політика Право Програмування Промисловість Психологія Радіо Регилия Соціологія Спорт Стандартизація Технології Торгівля Туризм Фізика Фізіологія Філософія Фінанси Хімія Юриспунденкция |
|
|||||||
У демократичних країнах залежно від форми правління уряди створюються по-різному.Парламентарна модель передбачає утворення уряду на базі підсумків парламентських виборів (при двопалатному парламенті — зазвичай виборів в нижню палату). Така модель застосовується в парламентських монархіях і парламентських республіках, а також парламентсько-президентських республік. Її суть полягає в тому, що глава держави призначає главу уряду, відносно якого є підстави вважати, що він і очолюваний ним уряд користуватимуться довірою більшості депутатів парламенту або його нижньої палати. Отримавши мандат, глава уряду формує склад уряду і представляє його разом з програмою дій на затвердження парламенту. У деяких країнах (Болгарія) парламенту представляється тільки глава уряду, який, отримавши затвердження, формує уряд і представляє його для призначення главі держави. Якщо запропонований уряд або його керівник не можуть отримати довіри більшості парламенту (або палати), то можливий розпуск і призначення на період, поки збереться новообраний парламент, службового уряду. Позапарламентська модель формування виконавчої влади характерна для президентських республік і дуалістичних монархій, а також і деяких президентсько-парламентських республік. Тут глава держави формує уряд на свій розсуд. У деяких таких республіках у формуванні уряду бере участь верхня палата парламенту. У США згоду на призначення міністрів дає Сенат; він не бере до уваги партійної приналежності міністрів, що призначаються на посаду, а перевіряє лише компетенцію кандидатів і їх моральні якості.
2. Структура урядів. Існують 2 основні моделі структури урядів: 1) до складу уряду входять всі політичні керівники міністерств і відомств із загальнонаціональною компетенцією. В сукупності вони складають уряд. Це обумовлює велику чисельність уряду, що іноді й знижує ефективність його роботи. Тому в таких країнах часто у складі уряду створюють вузькі колегіальні органи — президіуми. 2) до складу уряду входять не всі політичні керівники міністерств і відомств, а тільки ті, які очолюють найважливіші з них. Члени уряду юридично нічим не відрізняються від міністрів, які не мають такого статусу, проте на практиці їх повноваження щодо вирішення питань урядової політики відрізняються істотно. У складі уряду створюються більш вузькі структури, які можуть виконувати деякі (інколи досить важливі) повноваження: у таких країнах як Великобританія, Індія тощо уряд включає всіх міністрів, молодших міністрів (заступників міністрів) і інших осіб (більше 80 осіб). Проте уряд ніколи не збирається у повному складі як особливий орган. Засідає і править країною кабінет (близько 20 осіб). у країнах континентального права (Франція, франкомовні країни Африки) розрізняють Раду міністрів і Раду кабінету. Засідання Ради міністрів — це офіційні засідання уряду, що проходять під головуванням Президента; на них ухвалюються найбільш важливі рішення. Засідання Ради кабінету проходять під головуванням прем'єр-міністра, зазвичай кожного разу за особливим дорученням Президента; на них розглядаються головним чином оперативні питання. у країнах тоталітарного соціалізму нерідко в уряді створюється особливий орган — президія або бюро уряду. До його складу входять прем'єр-міністр, його заступники, іноді деякі міністри. Президія ухвалює рішення з багатьох важливих питань, що належать до компетенції уряду. у деяких країнах у складі уряду створюються міжвідомчі комітети або комісії, що об’єднують групи споріднених міністерств. їм також делегуються повноваження щодо вирішення окремих питань, що належать до компетенції уряду. Особливу роль в уряді відіграє прем'єр-міністр (глава уряду). Від нього залежить підбір кандидатур до складу уряду. Нерідко парламент обирає або призначає тільки прем'єр-міністра, а решту міністрів він призначає і зміщує самостійно (Болгарія, Німеччина). Часто він приймає рішення від імені уряду. При ньому можуть створюватися різні допоміжні органи (відомство Федерального канцлера в Німеччині, цивільний і військовий кабінети у Франції) та особистий секретаріат. Для попереднього вирішення питань або для їх остаточного вирішення він скликає наради окремих міністрів. Прем'єр-міністр отримує високий посадовий оклад (Сінгапур — 810 тис. доларів, Японія — 400 тис. доларів, США — 200 тис. доларів). При уряді створюється орган управління справами уряду, який нерідко очолює окремий міністр (часто він називається міністр Кабінету міністрів). У країнах Заходу уряд, будучи створений главою держави або парламентом, не підкоряється наказам своєї партії. Вважається, що він повинен керуватися інтересами суспільства, хоча на практиці буває інакше. У переважній більшості країн конституції не регулюють структуру і чисельність уряду. Проте існує певний "класичний" перелік міністерств, які обов'язково входять до складу урядових колегій. Це, перш за все, це міністерства внутрішніх і іноземних справ, оборони, фінансів, юстиції і деякі інші. їх керівники традиційно формували склад урядових колегій з самого початку розвитку сучасної державності. В міру розширення функцій держави до складу уряду почали входити міністри економіки, праці, освіти, науки і техніки, охорони навколишнього природного середовища тощо. До складу уряду в зарубіжних країнах можуть входити міністри, які очолюють окремі урядові департаменти (міністерства) і міністри без портфеля. Останні виконують функції постійного або встановлені на визначений термін термінового характеру. Вони не пов'язані організаційно ні з одним міністерством або відомством, але нерідко входять до складу уряду. Важливим доповненням уряду є допоміжний апарат. Первинною його формою були різні комісії і комітети, які створювалися при уряді. У міру ускладнення функцій уряду зростав і ускладнювався допоміжний апарат. Разом з постійними почали створюватися тимчасові комітети і інші органи, наприклад, відомства в США, кожне з яких має свою функціональну сферу.
3. Компетенція урядів, їх правотворчість. Реальну роль уряду в державному механізмі можна визначити тільки на основі аналізу його компетенції. Компетенція урядів в конституціях різних країн визначається по-різному. Найважливішими питаннями, віднесеними до компетенції урядів, є наступні: управління державним апаратом. виконання законів, прийнятих парламентом. Проте уряди можуть самі активно втручатися в діяльність органів законодавчої влади. контроль за законодавчою діяльністю парламенту, який у ряді країн фактично перетворився на самостійну функцію уряду. Цей контроль здійснюється у 2 головних напрямах: По-перше, уряд є головним джерелом законодавчої ініціативи. У президентських республіках цей вид діяльності уряду має більш стриманий характер, що пояснюється відсутністю відповідальності уряду перед парламентом і позапарламентським способом формування уряду. У парламентських республіках уряд є практично єдиним суб'єктом законодавчої ініціативи. По-друге, уряд здійснює вирішальний вплив на законодавчий процес. У президентських республіках уряд використовує для цього право вето і безпосередні контакти з парламентаріями. У парламентських республіках головними важелями впливу є партійні фракції в парламенті. складання і виконання бюджету є повністю урядовим повноваженням, оскільки роль парламенту в цьому процесі фактично номінальна. здійснення зовнішньої політики в сучасних зарубіжних державах також входить, перш за все, до компетенції уряду. за певних умов уряду можуть надаватися надзвичайні повноваження. одним з основних напрямів роботи уряду є нормовстановлююча діяльність. Нормовстановлююча діяльність уряду може бути поділена на 3 основні види: —уряд видає різного роду нормативні акти на основі і на виконання парламентських законів (підзаконні акти); —уряд видає нормативні акти за прямою або непрямою вказівкою парламенту; —уряд видає нормативні акти, що містять в собі загальні правила поведінки з питань, що належать до виняткової компетенції парламенту, не отримавши від парламенту відповідних повноважень. Другий і третій види нормовстановлюючої діяльності уряду — делеговане законодавство, яке у ряді країн є головною формою його нормовстанавлюючої діяльності. При цьому в континентальній Європі до делегованого законодавства належать тільки ті акти, що мають силу закону. Парламентське делегування нерідко здійснюється на основі конституційних положень, хоча досить поширена і фактична передача законодавчих повноважень уряду. Необхідність в делегованому законодавстві обумовлена, перш за все, тим, що парламентська процедура прийняття законів дуже громіздка і розтягнута в часі, тоді як багато питань вимагають оперативного вирішення. Конституції, які визнають інститут делегованого законодавства, по-різному регламентують порядок передання парламентом своїх повноважень. За загальним правилом, парламент приймає базовий закон, який точно визначає предмет і обсяг законодавчого делегування, принципи і критерії, яких слід дотримуватися при його здійсненні. Зазвичай акти делегованого законодавства не можуть стосуватися внесення змін до конституції, виборів парламенту, президента, органів місцевого самоврядування, питань бюджету, прав і свобод людини і громадянина. Такі акти приймаються з конкретних питань і на визначений строк. Ці акти не можуть змінювати норм базового закону. Вони не можуть містити норм, що мають зворотну силу. Як правило, парламент встановлює форми додаткового контролю за їх реалізацією. Наприклад, у Франції, де акти делегованого законодавства мають широке застосування, уряд може звернутися до парламенту з проханням дати йому дозвіл шляхом ухвалення спеціальних актів — ордонансів — здійснювати заходи, віднесені до сфери законодавчої влади. На практиці їх підписує Президент, що підтверджує його зв'язок з урядовою діяльністю. Строк дії ордонансів встановлюється законами, які санкціонують їх ухвалення. Таким чином, в більшості країн уряди займають домінуюче становище в державному механізмі і реалізують найважливіші державні функції.
Самостійна робота: Читайте також:
|
||||||||
|