За мірою опосередкованості вирізняють безпосереднє і опосередковане спілкування, за тривалістю — короткочасне і тривале, за завершеністю — закінчене та незакінчене.

Залежно від контингенту учасників спілкування може бути міжіндивідним, індивідно-груповим та міжгруповим.

О Специфічним є так зване особистісне спілкування, яке має свою мету, засоби і прийоми (М. І. Бобнєва).

Вербальні компоненти в особистісному спілкуванні не відіграють істотної ролі. Про внутрішній світ людини не сповіщають, він не "транслюється" в особистісному спілкуванні, а існує. Основна мета особистісного спілкування, його реальна функція в житті людини — забезпечення існування і представлення її внутрішнього світу, а тим самим і особистості. В особистісному спілкуванні не завжди важливо, про що говорять партнери. Зовнішній світ та йогоподії включаються в особистісне спілкування тією мірою, якою у зв'язку з ними, з їх оцінкою, осмисленням, переживанням реально проявляється особистість індивідів, тобто тією мірою, якою зовнішні події стають змістом внутрішнього світу партнерів і можуть бути репрезентовані як такі в спілкуванні.

Те саме можна сказати і про значення спільної діяльності для особистісного спілкування. Виконання будь-якої діяльності передбачає особистісне спілкування тією мірою, якою в ній виявляються і реалізуються звернені до партнера якості особистості, які дають змогу зробити щось для нього і з ним.

Таким прикладом є прояв любові у п'єсі О. Арбузова "Роки мандрів": "Хочу, щоб ти захворів, а я буду піклуватися..."

В умовах особистісного спілкування виробляються специфічні межі не лише зовнішньої поведінки, а й "дозволеного" та "очікуваного" в цій групі розкриття внутрішнього світу особистості та межі її суверенності. На кожному етапі соціального розвитку особистості в конкретному суспільстві на основі засвоєних норм установлюється певний баланс тенденцій "розкриття" і "закритості" її внутрішнього світу (він стає "двошаровим"). Якщо партнери зі спілкування мають схожі нормативно-ціннісні системи, між ними може виникнути особлива форма особистісного спілкування — резонансне спілкування.

Резонансне спілкування, резонансне розкриття внутрішнього світу можливе між людьми з різних етнічних, культурних, статево-вікових груп, професійних та макро- і мікросоціальних груп, але ці люди обов'язково мають належати до особливої спільності з єдиною нормативно-ціннісною культурою, яка й сприяє їх душевному зближенню.

Резонансне спілкування є вибірковим. Це стосується не лише вибору партнерів, а й змісту спілкування. Тут не відбувається прямолінійного, вичерпного розкриття внутрішнього світу особистості, воно не зводиться до потоку інформації, обміну насиченими змістом даними тощо. Зовнішньою ознакою резонансного спілкування є обмін знаками, натяками. На відміну від "етикетної" форми спілкування, яка має рольовий, ритуальний характер, умовою виникнення резонансного спілкування є відкритість партнерів. Вони "відкриті" всім, але ця відкритість сприймається вибірково, Лише "резонуючими" адресатами. Тільки так можливе розкриття внутрішнього світу і навіть підсвідомості особистості (встановлюється так званий рапорт). При рапортному зв'язку внутрішній ^світ стає доступним партнерові нібито поза волею самого партнера,оскільки людина не вдається до активних дій для репрезентації свого внутрішнього світу. Партнер "читає в його душі, як у відкритій книзі".

У звичайному спілкуванні представлені дві реальні сторони — два партнери. Проте взаємне особистісне спілкування — це чудо, і, як будь-яке чудо, не може бути створене довільно, організоване чи випрошене. Разом з тим кожен має свій внутрішній світ і свого "референтного" партнера (його функціями може бути наділений і Абсолют, і "ближній"). Спілкування з "внутрішнім співрозмовником", тобто наш внутрішній світ, — це інтеріоризована й перетворена форма особистісного спілкування.

Отже, зв'язки одного індивіда з іншими здійснюються на двох рівнях: на рівні зовнішньої комунікації та у вигляді "присутності" інших у суб'єктивному світі особистості. Це вказує на те, що основним і природним способом існування особистості є її зв'язки з іншими людьми, спілкування з ними. Спілкуючись із людьми, котрі замкнулись у своєму внутрішньому світі, ми відчуваємо деякий дискомфорт.

Є такі різновиди діяльності, де спілкування займає провідну, професійно значущу позицію і переходить у категорію функціональну. Це насамперед педагогічне спілкування, яке в навчанні та вихованні є інструментом впливу на особистість учня.

♦ Педагогічне спілкування — це система методів і прийомів, що за
безпечують реалізацію цілей і завдань педагогічної діяльності, а та
кож організують, спрямовують соціально-психологічну взаємодію
педагога та вихованців. Як професійне спілкування викладача з уч
нями на уроці та поза ним (в процесі навчання та виховання) воно
має певні педагогічні функції і спрямоване (якщо воно повноцінне
та оптимальне) на психологічну оптимізацію навчальної діяльності
та відносин між педагогом і учнями, а також всередині учнівського
колективу.

Зміст спілкування реалізується за допомогою певних засобів, головним з яких є мова. Мовні (вербальні) засоби доповнюються невербальними: жести, міміка, пантоміміка тощо.

Мова і мовлення.Розглядаючи розвиток психіки та свідомості, ми зазначали, що важливою характеристикою людини, яка відрізняє її від інших живих істот, є здатність до передачі та засвоєння досвіду за допомогою мови.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Суть та види спілкування. Функції та рівні спілкування	\|	Визначення темпераменту особистості

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.