Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник






Суть та види спілкування. Функції та рівні спілкування

Серед чинників, які формують особистість, у психології, вирізнять насамперед трудову діяльність, спілкування та пізнання.

У "Психологічному словнику" спілкування визначається як "взаємодія двох чи більше людей, яка полягає в обміні між ними інформацією пізнавального чи афективно-оцінного характеру".

Спілкування - це соціальне явище, яке виникає в процесі суспільно-трудової діяльності як потреба людей сказати щось одне і одному. Суспільна сутність спілкування виявляється в його змісті, функціях, видах, формах, способах і мотивах.

Філософи розглядають спілкування в діалектичній єдності ма­теріального та ідеального. "Саме спілкування, — пише Б. Ф. Ло­мов, — це об'єктивний матеріальний процес, але він виступає в ролі "носія ідеального".

При цьому поняття "спілкування" розмежовується з поняттям "комунікація". Останню тлумачать як передачу інформації в межах взаємодії різних систем, яка може мати однобічний характер.

У деяких наукових працях ототожнюється поняття «комунікація» і «спілкування». Разом з тим між ними є різниця. Зазначимо, що комунікація — це передача інформації, повідомлення, відомостей. Комунікація, насамперед, пов'язана з опосередкованим спілкуванням, передачею інформації за допомогою технічних засобів (телефон, телетайп тощо), а також через засоби масової інформації.

Спілкування — це взаємний обмін повідомленнями з внутрішнім психічним змістом, тобто це завжди двосторонній процес, який можливий лише між живими істотами. Спілкування двох індивідів, які є його активними суб'єктами, передбачає налагодження спільної мовленнєвої діяльності, переважно діалогічного типу, активний обмін інформацією, взаємовплив. Його ефективність вимірюється тим, наскільки вдалося здійснити цей вплив. Це означає зміну самого типу взаємин, що склалися між учасниками.

Первинним у спілкуванні є матеріальне: довкілля, а також світ живих людей, умови діяльності, в які включене спілкування, ситуація і засоби спілкування. Матеріальне у спілкуванні визначає ідеальне (психічне): мету, мотиви, плани, програми, а також думки, почуття, засоби, прагнення, психічний стан учасників спілкування. Психо­логічні сторони спілкування можна зрозуміти лише на підставі аналізу конкретних проявів матеріальної сторони спілкування.

Спілкування, як правило, включене в практичну взаємодію лю­дей (спільна праця, навчання, колективна гра) і забезпечує плану­вання, здійснення і контроль їхньої діяльності. Разом з тим спілку­вання задовольняє особливу потребу людини в контакті з іншими людьми і пов'язане з виникненням почуття радості. Прагнення до спілкування нерідко посідає значне, а то й провідне місце серед мо­тивів спільної практичної діяльності.

Змістом спілкування є наукові та побутові знання, навички та уміння, сама людина (її зовнішній вигляд, особливості характеру, манера поведінки тощо) або ж колективне розв'язування якогось завдання, діяльність. Ставлення та стосунки, які наповнюють спілкування, надають йому своєрідності, певного емоційного за­барвлення, диктують засоби, манеру спілкування. Від того, які скла­даються стосунки, залежить уся система спілкування особистості. Конкретних тем для спілкування в кожного безліч, і чим різно­манітніші вони, чим ширше коло спілкування людини, тим багатша і змістовніша сама особистість. Проте факт мовчання людини не є "неспілкуванням", оскільки її мовчання для оточуючих є красно­мовним, комунікативним сигналом. Окрім того, в цей час людина мислить, а це вже контакт з уявним співрозмовником.

Функції спілкування.Спілкування виконує різнома­нітні функції. Першою з них є регулювання спільної діяльності (ця функція закладена вже в самому слові "спілкування").

Участь у спільній діяльності вимагає від кожної людини певних знань. Діти отримують їх внаслідок спілкування з дорослими. Звідси випливає друга функція спілкування — пізнання. Навіть немовля, спілкуючись з дорослим, уже засвоює основні компоненти спілку­вання як діяльності: здатність зосереджувати увагу на тому, хто до нього звертається; збуджуватися при встановленні контакту; вдатність почергово вслухатись і "відповідати", а отже, виявлятиініціативу; розуміти, коли від нього чекають слухання, а коли від­повіді і якої. У віці близько трьох років дитина вже знає, як спілку­ватись, і здатна робити це у внутрішньому плані. Ця здатність є виявом свідомості, тобто спілкування має ще одну, третю функцію, воно є первинним інструментом формування свідомості людини.

Дитина дістає відомості про довкілля в "упредметненому" виг­ляді й поступово переходить до "опредметнення" самої себе, виокремлення свого "Я". Звідси четверта функція спілкування — самовизначення індивіда. Таким чином, спілкування, поряд із пра­цею, можна вважати фактором, який формує особистість.

Спілкування як взаємодію людей можна розглядати і як діяльність, оскільки при цьому ми завжди маємо якусь мету (пере­дати інформацію, домогтися визнання, змінити чиюсь поведінку то­що), керуємось тими чи іншими мотивами, використовуємо засоби і, залежно від їх адекватності, отримуємо результатам.

Предметна діяльність та спілкування взаємопереплетені і взаємозумовлені. Від того, як здійснюється спілкування, залежить результат практичної діяльності, і навпаки. На формування ряду ха­рактеристик особистості предметна діяльність і спілкування вплива­ють сукупно і з різним ефектом, залежно від їх співвідношення. Спілкування організує діяльність і збагачує її. Без спілкування як особливого різновиду діяльності неможливий розвиток людини як особистості, як суб'єкта діяльності і як індивідуальності.

Характер перебігу спілкування (його зміст і форми) впливає на розвиток тих чи інших якостей індивіда.

Спілкування як діяльність розвиває емоційну сферу, позаяк партнер у спілкуванні провокує в іншого певні емоції, які, закріплю­ючись, стають характеристиками особистості.

Спілкування розвиває у людини вольові якості в тому разі, як­що ситуації спілкування привчають людину до зібраності, наполег­ливості, рішучості, сміливості тощо.

Спілкування має велике виховне значення, оскільки воно роз­ширює загальний світогляд людини, сприяє розвиткові нових пси­хічних утворень, є обов'язковою умовою формування загального інтелекту, мислення, пам'яті, сприймання, уваги.

Уміння спілкуватися передбачає певний рівень психологічної культури, яка включає:

а) уміння розбиратися в інших людях;

б) адекватно відповідати на їх поведінку та вибирати такі форми
звертання, які відповідають індивідуальним особливостям партнера
у спілкуванні.

Здійснення спілкування вимагає наявності комунікативних умінь. Останні виробляються на основі певних комунікативних здібностей, основним компонентом яких вважають товариськість. Це складна якість, яка включає в себе комунікабельність (здатність відчувати задоволення від процесу спілкування), соціальну спорідненість (ба­жання перебувати серед інших людей) та альтруїстичні тенденції.

Уміння спілкуватися часто називають "чарівністю", "принадніс­тю", "привабливістю", маючи на увазі якості, завдяки яким люди­на завойовує симпатію і повагу співрозмовників.

Привабливість — поняття складне. Воно означає і принадність молодості, і ефектну зовнішність, і тонке почуття гумору, і яскраво виражену жіночність чи мужність, і високу інтелігентність, і ора­торське мистецтво тощо.

Психологи позначають цю якість терміном фасцинація (від англ. fascination — зачарування).

Серед засобів фасцинації виокремлюють:

• особливий погляд (він має бути прямим, променистим, твердим і водночас теплим);

• особливий голос (багатий за тембром, гнучкий за модуляціями);

• особливий ритм мовлення (подібний до музичного ритму: то збуд­ливий, то заспокійливий, але не одноманітний);

• особливі інтелектуальні якості: високий рівень здатності до імпровізації, насиченість мовлення словесними конструкціями, ситуативність розуму, наявність зворотного зв'язку з партнером у спілкуванні.


Читайте також:

  1. Авоматизація водорозподілу регулювання за нижнім б'єфом з обмеженням рівнів верхнього б'єфі
  2. Адвокатура в Україні: основні завдання і функції
  3. Алгоритм знаходження ДДНФ (ДКНФ) для даної булевої функції
  4. Але відмінні від значення функції в точці або значення не існує, то точка називається точкою усувного розриву функції .
  5. Аналіз коефіцієнтів цільової функції
  6. Аналіз статистичних даних про склад та плинність кадрів, які обіймали керівні
  7. Анімізм – уявлення про існування духовних істот та віра в можливість спілкування з ними.
  8. АРХІВНІ ДОВІДНИКИ В СИСТЕМІ НДА: ФУНКЦІЇ ТА СТРУКТУРА
  9. Асимптоти графіка функції
  10. Базальні ядра, їх функції, симптоми ураження
  11. Базові функції, логічні функції
  12. Банки як провідні суб’єкти фінансового посередництва. Функції банків.




Переглядів: 829

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Особистість та група: очікування, конформізм, нонконформізм. | За мірою опосередкованості вирізняють безпосереднє і опосеред­коване спілкування, за тривалістю — короткочасне і тривале, за за­вершеністю — закінчене та незакінчене.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.01 сек.