• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Гарантії прав людини в умовах глобалізації.

Інститут обмежень прав людини на сучасному історичному етапі.

Глобалізація у сфері забезпечення прав людини.

Глобалізація у сфері забезпечення прав людини (яку ми розглядаємо як підвид галузевої глобалізації) сприяє стандартизації цього напряму та забезпечує право на захист людиною своїх прав як на рівні держави, так і на міжнародному та загальносвітовому рівні.

Повною мірою говорити про існування універсалізації лише за умов поєднання усіх трьох зазначених елементів. Тобто універсалізація прав людини – це процес нормативного закріплення на національному рівні встановлених на міжнародному та загальносвітовому рівнях єдиних стандартів прав людини, а також запровадження універсальних механізмів їх реалізації, забезпечення та захисту.

Права особистості не є виявом приналежності до окремих класів, націй, релігій, ідеологій, а являють собою загальноісторичне і загальнокультурне надбання. Їх можна назвати моральним фундаментом будь-якого суспільства.

Обмеження прав людини, тобто законодавче звуження змісту або обсягу прав і свобод людини, вкрай необхідне задля забезпечення прав людини, соціальної групи, суспільства. Питання виникають тільки стосовно того, де повинна проходити межа, що дозволяє встановлювати обмеження прав людини, у якому випадку обмеження можна вважати виправданими і як відмежувати обмеження від порушення прав людини?

Ми пропонуємо розглядати обмеження прав людини у більш широкому значенні – не обмежувати їх лише рамками, встановленими законодавчим шляхом. На наше переконання, обмеження прав людини – це звуження обсягу прав людини, а також чинники, що унеможливлюють або ускладнюють реалізацію особою прав та свобод.

Вважаємо доречним виокремлення чотирьох основних груп обмежень прав людини, що пов’язані із глобалізаційними процесами:

1 група – обмеження, що мають національний та етнічний характер;

2 група – обмеження, що виникають у зв’язку із забезпеченням прав усього людства, а також із прагненням держав до стійкого розвитку;

3 група – обмеження, пов’язані із економічною та фінансовою нерівністю;

4 група – обмеження, що виникають в результаті впливу транснаціональних корпорацій.

За визначенням Генеральної Асамблеї ООН, стійкий (сталий) розвиток (англ. sustainamble development) – це такий розвиток суспільства, який забезпечує задоволення потреб нинішнього покоління без завдання шкоди майбутнім поколінням для можливостей задовольнити їх власні потреби.

На жаль, глобалізація обумовлює посилення нерівності між багатими та бідними, при цьому можливість особою реалізувати свої права досить часто залежить від матеріальних чинників. Глобалізація не вирішує проблему соціальної і, тим паче, матеріальної рівності людей. Навіть більше того – глобалізація породжує крайнощі у сфері матеріальної нерівності.

Ту ж ситуацію ми можемо спостерігати на міжнародній арені – неймовірно значна прірва між економічно розвиненими державами та державами „третього світу”, обумовлює не тільки обмеження, але і взагалі відсутність багатьох життєво необхідних прав у громадян „відсталих” країн.

Значний вплив на держави справляють транснаціональні корпорації (яким держави делегують реалізацію певної частини своїх національних інтересів), які можуть впливати на політичні рішення уряду держави та на становище з правами людини зокрема.

У зв’язку з тим, що коло загроз правам людини невпинно зростає, слід особливу увагу звернути на забезпечення та захист прав людини, на реальність прав і свобод людини. Можна зустріти значну кількість термінів (які досить часто вживаються як синоніми), що пов’язані із забезпеченням прав людини. Найбільш розповсюдженими є: „гарантії прав людини”, „заходи забезпечення прав людини”, „засоби захисту прав людини”.

Реальність прав людини визначають як об’єктивне існування прав людини, що забезпечується чітким формулюванням їх складових елементів в законодавчих актах, офіційно встановленою процедурою (процесом) їх реалізації, ефективним судовим і адміністративним захистом у разі їх порушення. Отже реальність прав людини – це можливість дійсної реалізації, охорони, захисту та поновлення у разі порушення прав особи. Для забезпечення реальності прав людини існують гарантії прав і свобод особи.

Гарантії прав, свобод і обов'язків людини та громадянина розглядають як систему соціально-економічних, моральних, політичних, юридичних умов, засобів і способів, які забезпечують їх фактичну реалізацію, охорону та надійний захист. При цьому слід зазначити, що охорона прав і свобод – це стан правомірної їх реалізації під контролем соціальних інститутів, але без їх втручання. Захист же прав людини – це певні засоби протидії порушенню прав людини та способи поновлення порушених прав. Тобто охорона прав людини спрямована на недопущення порушення прав людини, а захист – на подолання наслідків порушення.

На нашу думку, правові гарантії прав людини – це регламентована державою система правових заходів та засобів забезпечення реалізації, охорони та захисту прав людини.

Отже, у такій інтерпретації гарантій прав людини можна говорити, що гарантії прав і свобод людини складаються з наступних елементів:

1) правові заходи забезпечення прав людини;

2) правові засоби реалізації, охорони та захисту прав і свобод людини.

Під правовими заходами забезпечення прав людини розуміють заходи щодо розробки, прийняття, запровадження і реалізації безпосередньо норм права, направлених на забезпечення прав і свобод людини.

У цілому погоджуючись із запропонованим визначенням, ми все ж вважаємо більш доцільним правові заходи забезпечення прав людини розглядати лише у якості процесу регламентації прав людини, порядку їх здійснення та засобів забезпечення. Реалізація ж вказаних норм права, на нашу думку, є складовою поняття правових засобів забезпечення прав людини.

Правові засоби забезпечення прав людини визначають як „матеріально-правові та процесуальні норми і процедури, що використовуються юрисдикційними органами на вимогу правомочної особи для примусового поновлення її порушеного права, а також ті правовідносини, які виникають у зв'язку із здійсненням своїх повноважень юрисдикційними органами, і правозастосовні акти, які спрямовані на реалізацію прав правомочною особою”.

Читайте також:

1. II. МЕХАНІЗМИ ФІЗІОЛОГІЧНОЇ ДІЇ НА ОРГАНІЗМ ЛЮДИНИ.
2. V Такі негативні особистісні утворення, як самовпевненість і нерозвиненість автономії та ініціативи, обумовлюють неадаптивне старіння людини.
3. А. Це наявність в однієї людини кількох ліній клітин з різним набором хромосом.
4. Адвокатура — неодмінний складовий елемент механізму забезпечення прав людини.
5. Актуальність безпеки життєдіяльності. Сталий розвиток людини
6. Актуальність і завдання курсу безпека життєдіяльності. 1.1. Проблема безпеки людини в сучасних умовах.
7. Акустичні поля людини
8. Аналіз ризику в життєдіяльності людини.
9. Аналіз та оцінка інвестування в умовах ризику. Якісні та кількісні методи оцінювання проектних ризиків.
10. Аналіз умов ураження людини електричним струмом.
11. Аналізатори людини та їхні властивості.
12. Аналізатори людини та їхні властивості.

Переглядів: 912