Матеріали для виготовлення дорожніх знаків

Для виготовлення дорожніх знаків з внутрішнім освітленням використовують переважно прозорий пластик — поліакрил.

Для виготовлення знаків із зовнішнім освітленням найчастіше використовують стальний лист завтовшки 1,5 мм, рідше. — алюмінієві сплави, пластмаси, склопластик та ін.

Матеріали, що використовуються для покриття лицьової поверхні дорожніх знаків мають бути надійними, атмосферостійкими, довговічними, технологічними, повинні відповідати вимогам, що ставляться до фотометричних і колориметричних характеристик, їхні кольори не повинні виходити за межі дозволених допусків.

Корпус, тильну сторону знаків і кріплення фарбують у сірий колір. Для лицьової поверхні дорожніх знаків використовують фарби відповідного кольору, клейку пластикову або світловідбиваючу плівку.

Для забезпечення доброї видимості світлоповідбиваючих елементів дорожніх знаків необхідно, щоб відбите світло поширювалось у межах певного конуса з кутом при вершині α (рис. 2.3).

За результатами проведеного аналізу, максимальний кут, який утворюють промінь, що виходить з лівої фари, і відбитий промінь, що попадає в праве око водія, коли автомобіль тільки-но потрапляє в зону дискомфорту:

Рис. 3. Конус поширення світлових промінів, відбитих від поверхні

дорожнього знаку

З урахуванням довжини зони дискомфорту

Де : v- середня швидкість руху автомобіля, км/год;

h - висот букв, м;

Формула справедлива при швидкостях руху від 40 до 100 км/год). Встановлено, що кут при вершині конуса в більшості випадків не перевищує 2°. Отже, світловідбиваючі сегменти дорожні знаків мають забезпечувати розсіювання світлового пучка при зворотному відображенні в конусі з кутом при вершин іα= 4°.

Найширшого використання для виготовлення дорожніх знак набули світловідбиваючі плівки (рис. 4).

Рис. 2.4. Конструкція світловідбиваючої плівки:

А – з шорсткою поверхнею а — з шорсткою поверхнею; 6 — з гладкою поверхнею;

1 — кольоровий верхній шар; 2 — скелет мікро-кульки;

3 — фіксуючий шар; 4 — проміжний шар; 5 — відбиваючий шар;

б - клейкий шар; 7 — крафт-папір, що має ряд переваг над іншими матеріалами, а саме нескладне закріплення на щитку знака.

Опори (стійки) для дорожніх знаків

Для виготовлення опор дорожніх знаків використовують залізо, деревину, залізобетон, азбестоцемент та інші матеріали.

Раніше в Україні при проектуванні опор дорожніх знаків за розрахункові навантаження правили вітрові навантаження і спроба згинання опори людиною. При цьому вводили значні запаси міцності. Це призвело до поширення на автомобільних дорогах масивних жорстких опор, які, з одного боку, забезпечували значну міцність 1 довговічність, а з другого — були матеріаломісткими, не-технологічними (перестановка знаків) і, що найжахливіше, спричинювали тяжкі наслідки при наїзді на них транспортних засобів. Тому вимоги до опор дорожніх знаків було переглянуто. Вважається, що в разі наїзду транспортного засобу на опору дорожнього знака вона має "зрізатися" біля основи. Тому останнім часом все більшого поширення набувають конструкції опор (стояків) дорожніх знаків з ослабленим кріпленням опори з основою — при достатньому опорі на згин забезпечується низький опір зрізу при наїзді автомобіля:

— фланцеві з'єднання наскрізного типу (рис. 2.5,а),

- висвердлювання отворів (рис. 2.5,б) або створення надрізів (рис. 2.5,в),

- з'єднання опори з основою приєднанням з послабленими перерізами (рис. 2.5,г, д).

Встановлення на дорогах великої кількості знаків пов'язано з витратою великої кількості матеріалів для стійок. Тому в багатьох країнах, у тому числі й в Україні, ведуться пошукові роботи з уніфікації стійок і створення найбільш економічних безпечних і в той самий час стійких конструкцій.

У США широко використовуються для дорожніх знаків стояки системи "Телеспар", що складаються з трьох оцинкованих труб прямокутного перерізу і телескопічно вставляються одна в одну.

Одна-з них - анкерна, бетонується, решта проміжна і верхня, вставляються в неї і закріплюються стопорним болтом. Конструкція стояка дозволяє змінювати висоту встановлення знака, а також легко демонтується в разі його дислокації. При наїзді автомобіля "зрізується" тільки верхня труба, анкерна — залишається неушкодженою.

На дорогах України широкого поширення набули опори дорожніх знаків з тонкостінних азбестоцементних труб, що мають цілий ряд переваг: досить міцні, малоінерційні завдяки невеликій масі, легко "зрізаються" автомобілем при наїзді, не піддаються іржавінню та гниттю, не потребують фарбування, оскільки мають природний сірий колір.

2.2. Дорожня розмітка

Дорожньою розміткою називаються лінії, написи та інші позначення на проїзній частині (з удосконаленим покриттям), бордюрах, елементах дорожніх споруд, обстановки вулиць і доріг, що застосовуються самостійно і в поєднанні з дорожніми знаками чи світлофорами.

З часу появи перших "транспортних" засобів і перших доріг з твердим покриттям людина шукає шляхи підвищення безпеки руху ними. Ще до нашої ери в Римі по осі доріг укладали підняті над проїзною частиною цеглини або камені для забезпечення руху колісниць по своїй стороні. Перші білі маркірувальні лінії були нанесені (фарбою) 1911 року в штаті Мічіган (США). З 1920 року в США та Європі ввели розмітку проїзної частина на особливо небезпечних ділянках автомобільних доріг. В Україні розмітка проїзної частини впроваджена з початку 30-х років. 1949 року в ООН було укладено першу Міжнародну угоду відносно горизонтальної розмітки. Міжнародні вимоги до розмітки записані в міжнародної Конвенції про дорожні знаки та сигнали (1969 р.) і Протоколі про розмітку доріг (1973 р.) до Європейської угоди 1971 p., що доповнює вищезгадану Конвенцію.

Згідно з положеннями цієї Конвенції в Україні 1995 року розроблено і введено в дію Державний стандарт "Розмітка дорожня. Технічні вимоги. Методи контролю. Правила застосування ДСТУ 2587-94".

Відповідно до цього стандарту встановлено дві групи розмітки: горизонтальна та вертикальна (рис. 2.6). Горизонтальна розмітка (лінії, написи, стрілки та інші позначення) буває поздовжня (1.1 — 1.11), поперечна (1.12—1.15) та іншого виду (1.16—1.23) і наноситься безпосередньо на поверхню проїзної частини доріг з удосконаленим покриттям.

До вертикальної розмітки належать лінії (Смуги) і позначення, що наносяться на торцеві поверхні дорожніх споруд, та інженерне обладнання доріг, а також світловідбиваючі елементи, що закріплюються на цих поверхнях.

Кожний вид розмітки має свій номер: перша цифра — номер групи, до якої належить розмітка (1 — горизонтальна, 2 ■— вертикальна); друга — порядковий номер розмітки в групі; третя — різновид розмітки.

Для горизонтальної розмітки використовують два кольори: білий і жовтий (для смуг 1.4, 1.10, 1.17).

Вертикальна розмітка поєднує червоний та білий кольори (червоний і жовтий або білий — для світловідбивачів).

Дорожня розмітка призначена для забезпечення візуальної орієнтації учасників дорожнього руху в разі вибору траєкторії, напрямку та режимів руху в різних дорожніх умовах. Вона є ефективним заходом регулювання дорожнього руху, з допомогою якого досягається значне підвищення безпеки та швидкості руху

Кінетичний метод розпилення оснований на тому, що розмічувальний матеріал, який надходить до фарборозпилювача під великим тиском (6... 12 МПа), витікаючи з отвору малого перерізу внаслідок різкого перепаду тиску, роздрібнюється на маленькі частинки, які, ударяючись об дорожнє покриття, "малює" маркіровочний знак.

Комплексний метод нанесення ліній використовується при розмічуванні автомобільних доріг полімерними стрічками, щебенем білого кольору, фарфоровую крихтою та іншими матеріалами і являє собою комплекс послідовно виконуваних операцій.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Загальні положення і вимоги при розміщенні дорожніх знаків	\|	Специфіка міфологічного мислення

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.036 сек.