Наука і наукова діяльність

Головним для соціологів залишається особистість науковця: професіоналізм, мотиви, соціальна зрілість, моральні позиції.

Трагедія Чорнобиля, лиха Чорного і Азовського морів, ерозія грунтів — усе це сполучені речі.

Справа тут не тільки в технічних рішеннях, наукових ідеях, але, насамперед, у соціальній відповідальності, моральних позиціях учених, проектувальників. Можна нагадати про позицію Ейнштейна, який переконав Президента США Рузвельта почати розробку ядерної зброї, але після вибухів у Хіросімі і Нагасакі закликав заборонити її, поділитися інформацією з СРСР.

Саме моральні перекоси значною мірою сформували негативне ставлення до генетики, кібернетики, педології.

В останні роки соціологи відзначають зниження престижу науки, наукової діяльності. З'явилися труднощі з поповненням науки молодими кадрами, посилився перехід частини кваліфікованих науковців у комерційні структури, збільшилася міграція в закордонні країни.

Соціологічні дослідження свідчать, що еміграційні устремління серед учених-фізиків поширені досить широко. Лише 15,4 відсотки твердо сказали, що не збираються нікуди їхати. Майже стільки ж— ІЗ відсотків —готові виїхати негайно, як тільки трапиться нагода, і ще близько 40 відсотків респондентів не виключають можливості виїзду. Щоправда, як основний канал виїзду вчені розглядають роботу за контрактом, значно рідше вчені думають про від'їзд на постійне місце проживання. Типовий потенційний мігрант — це молода людина, що володіє високою комп'ютерною грамотністю, знанням іноземних мов, досить високим професійним рівнем. В основному це співробітники академічних інститутів.

Відтак можна дійти висновку, що прагнуть залишити країну найбільш активні, ініціативні, більш освічені молоді вчені.

Основними факторами, що могли б перешкодити «витоку мозків», названі:

• створення в країні гідних кваліфікації учених умов праці і життя — 67 відсотків;

• кардинальне поліпшення загалом соціально-економічного життя в країні, підвищення рівня життя, політична й економічна стабілізація — 26 відсотків;

• поліпшення умов праці і матеріально-технічного забезпечення вчених, розширення можливості міжнародних контактів - 12 відсотків відповідей.

В елітних університетах розпочате дослідження еміграційних настроїв і серед студентства. Тут виявилося 37 відсотків потенційних мігрантів, 10 відсотків уже робили для цього конкретні кроки. Вимальовується типовий портрет студента — потенційного емігранта: юнак (майже в два рази частіше, ніж дівчина); здебільшого неодружений; швидше програміст, математик, фізик, інженер, ніж гуманітарій.

Потенційні емігранти — це студентська еліта. Вони вчаться краще за інших, мають більш високу комп'ютерну грамотність, краще знають іноземні мови, вихідці в основному з інтелігентних сімей. Націлені на еміграцію студенти переважно лояльні до реформ, краще орієнтуються в політичному житті, підтримують демократичні перетворення, перехід до ринкової економіки.

Соціологи вивчають канали і мотиви приходу молоді в науку. Провідним мотивом для більшості наукових співробітників-початківців є самоцінність науково-дослідної роботи, можливість реалізувати свій творчий потенціал. Для початкового етапу наукової кар'єри характерне інтенсивне наукове спілкування пізнавального типу, акумуляція знань, інформації, досвіду, новизна наукової творчості.

У науковому колективі в кожного співробітника є своя визначена ніша, своя роль. Наприклад, генератор ідей, мислитель, виконавець, організатор, ідеолог, популяризатор, адміністратор, технік, компілятор, комунікатор, піонер, коректор. Зрозуміло, одна людина здатна успішно реалізовувати кілька ролей. Тут можна виділити три типологічних варіанти рольових функцій ученого: інтенсивна творча діяльність, виконавські функції, організаторський профіль.

Якщо за даними опитування виділити рольові профілі молодих учених, то найчастіше названими ролями виявилися «генератор ідей», «мислитель», що свідчить про прихильність молодих учених до індивідуальної наукової творчості.

Для дослідження молодих наукових кадрів можна використовувати різні соціологічні і психологічні тести. Вони свідчать, що зі здатністю до наукової творчості корелюють такі особистісні якості, як гнучкість, вразливість і пізнавальна відкритість, ініціативність, енергійність, прагнення до лідерства, наполегливість, естетичне чуття, перевага складності, контроль над власним «Я» тощо. Відзначаються також і такі якості, як висока сприйнятливість до людей і проблем, гнучкість в обходженні з концепціями, почуття гумору, наполегливість і завзятість, нетерплячість при виконанні рутинних і монотонних робіт, схильність до ризику, жива уява, фантазія. Наприклад, така не зовсім очевидна для успіху в науці якість, як почуття гумору, виявляється однією з найстабільніших характеристик творчої особистості. Ось чому цікаво спілкуватися з такими людьми.

Одна з найголовніших характеристик творчої особистості - незвичайно висока мотивація, що часом змушує вченого жертвувати багатьма радощами життя заради науки.

Існує два основних види мотивації вченого: зовнішня, заснована на прагненні до матеріального благополуччя, ступенів, популярності; внутрішня —інтерес до досліджуваного предмета. У діяльності більшості вчених обидва види мотивації переплетені і доповнюють один одного, хоча історія знає чимало випадків «чистого» служіння науці.

Американський психолог Альберт Кац виділив чотири типи вчених.

Ініціатори — мають швидкий розум, у них виникає безліч вдалих ідей, але вони не люблять обмірковувати деталі і надавати своїм думкам строгу закінчену форму. Вони серйозні і вдумливі, але, маючи великі амбіції, бувають часто марнолюбні і зарозумілі.

Методологи— найбільшою мірою наділені творчими здібностями. Вони емоційні, невимушені, скромні в спілкуванні з іншими.

Виконавці— навпаки, спокійні й обов'язкові, можливо, вони мають більш скромний інтелектуальний потенціал, ніж вчені інших груп, їх талант полягає в умінні вирішувати вже поставлені проблеми.

Естети — справляють найбільш неприємне враження на навколишніх. Вони недисципліновані, гордовиті і замкнуті, їх, як правило, не цікавлять події, що відбуваються навколо них. Проте вони володіють даром витягати зміст із того, що, на перший погляд, здається нісенітницею. Вони люблять простоту і воліють працювати над проблемами, що можуть мати елегантне і строге рішення.

Нині відбувається не просте падіння престижу науки. Дедалі більшу недовіру викликають моральна заможність учених, розуміння ними відповідальності за результати своїх дій.

Наука, як і будь-яка сфера діяльності, припускає певні людські відносини, моральні аспекти, має свій «кодекс» - звід принципів, правил і норм.

Основні серед них, мабуть, такі:

• норма колективізму, яка диктує вченим негайно передавати свої досягнення в загальне користування, щоб швидше поповнювати суму знань;

• норма скептицизму, що зобов'язує вчених більш вимогливо ставитися до праць своїх колег;

• норма безкорисливості, соціальної відповідальності за результати своєї наукової діяльності.

Нові умови функціонування науки ставлять деякі з них під сумнів. Про яку «безкорисливість» може йти мова, якщо для вчених, зайнятих прикладними дослідженнями, вони стають своєрідним бізнесом? Великі масштаби «закритих» досліджень із засекреченими результатами, звичайно ж, призводять до руйнування норм колективізму.

Вважається, що для науки немає заборонних тем - вона може досліджувати все, будь-які обмеження порушують волю наукової творчості. Однак маються і межі, які не можна переходити. Мова йде про генну інженерію, про автономне вирощування людських зародків, про створення і використання психотропних препаратів, створення зброї масового знищення. Тут розвитком науки ставиться запитання: наука для людини чи проти людини чи вона взагалі байдужна до її долі. Створення зброї масового знищення, катастрофічні екологічні наслідки ставлять під сумнів моральні ідеали вчених, їх соціальну відповідальність. Це дуже серйозний симптом нерозуміння між вченими і суспільством. Звичайно, тільки методи соціологічного аналізу дозволяють виявляти ці соціальні і соціально-психологічні проблеми, пропонувати шляхи їх вирішення.

Зниження престижу науки, відома недовіра до «яйцеголових», як нерідко називають учених, формуються здебільшого під впливом преси, що досить часто виносить на загальний огляд взаємини в наукових колективах, і в основному негатив. Одним словом, сучасне наукове співтовариство різке упало в очах суспільної думки, і навіть його корифеї не є зразками високої моральності, добропорядності, громадянськості. Цьому «допомогли» і останні реформи, безвідповідальні пропозиції вчених з реформування економіки, їх боротьба за владу.

Специфіка наукової діяльності, що породжує багато моральних проблем, звичайно, існує. Наукові досягнення в сучасній науці переважно — це результат колективної творчості.

Колективна наукова діяльність має свою специфіку і не зводиться до простої суми індивідуальних зусиль, її ефективність багато в чому залежить від того, як вона організована. Соціологія може виявити ті фактори, що визначають ефективність колективної наукової діяльності. Найпростіший з них — кількість членів наукової групи. Оптимальною вважається група в 5-6 чоловік, якщо менша — то недостатньо використовуються можливості взаємного стимулювання наукової діяльності (опонування), якщо більша — ускладнюється керування. Клод Бернар любив повторювати: «Якщо в тебе є яблуко й у мене є яблуко і ми обмінюємося, то в кожного з нас залишиться по одному яблуку. Якщо в тебе є ідея й у мене є ідея і ми ними обмінюємося, то в кожного з нас буде по дві ідеї». Головний результат наукового обміну— взаємозбагачення його учасників. Правильна організація наукового обміну припускає постійні комунікації учасників творчого процесу, постійний обмін інформацією. Ось чому так ефективні в науці тимчасові наукові колективи, створювані для рішення визначених проблем.

У практиці організації колективної наукової діяльності позитивно зарекомендував себе розподіл функцій, ролей усередині творчого колективу.

Відповідно до накопиченого досвіду «ідеальний» дослідницький колектив повинний включати:

• «генератора», який формулює проблему і намічувані шляхи її вирішення;

• «організатора», який здійснює розробку дослідницької програми;

• «критика», який виявляє слабкі місця запропонованих варіантів;

• «експерта», який оцінює пройдені етапи та їх результати;

• «комунікатора», який забезпечує ефективний інформаційний обмін усередині колективу і зв'язок з іншими дослідницькими групами;

• «менеджера», який доводить отримані результати до стадії практичної реалізації.

Одна з найцікавіших форм об'єднання вчених — наукова школа, на чолі якої завжди стоїть великий і авторитетний учений. Не кожному, навіть видатному ученому вдається створити свою наукову школу. Керівники наукових шкіл мають бути і сильними адміністраторами, менеджерами в науці, а це не усім вдається. Виникає непроста проблема: вибирати чи призначати керівників наукових колективів. І та, і інша форма має свої позитивні сторони.

Такі лише деякі проблеми науки, що знаходяться в центрі уваги сучасної соціології.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Взаємодія науки, техніки і виробництва	\|	Основні поняття соціології культури

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.016 сек.