Компетенція парламентів.

Відповідно до принципу розподілу влад парламенти є, перш за все, органами законодавчої влади.

У двопалатних парламентах відповідну компетенцію має кожна з палат. У більшості країн повноваження нижньої палати набагато ширші, ніж верхньої. У США і Італії компетенція палат приблизно однакова.

Компетенції парламенту можна виділити 3 її види:

1) необмежена компетенція - мають більшість країн англосаксонського права, у зв'язку з концепцією верховенства парламенту, тобто вони можуть приймати рішення з будь-якого питання. Проте і в таких країнах існує монарша прерогатива. Наприклад, у Великобританії це питання щодо війни і миру. У цих країнах прийнято жорсткий розподіл влад, діють органи конституційного контролю. Також необмежену компетенцію мали парламенти в країнах тоталітарного соціалізму.

2) абсолютно обмежена компетенція парламентів характерна для Франції і франкомовних країн Африки. Конституції цих країн встановлюють точний перелік питань, з яких парламент може приймати закони.

3) відносно обмежена компетенція парламентів характерна для федеративних і децентралізованих унітарних держав. Обмеження тут пов'язане з наявністю прав у суб'єктів федерацій або інших територіальних утворень.

У ряді мусульманських країн існують консультативні парламенти. Вони не приймають закони, або приймають їх лише за умови схвалення їх монархом.

Класифікація компетенцій парламентів виділяють наступні види:

1. Законодавча — це сукупність повноважень по прийняттю законів, тобто головна компетенція парламентів.

Парламенти можуть розглядати тільки законопроекти, внесені визначеними в конституції суб'єктами законодавчої ініціативи. Такими суб'єктами найчастіше є: глава держави; уряд; палати парламенту, їх постійні комісії, групи депутатів або окремі депутати; деякі інші органи державної влади, але тільки з питань, що є предметами їх відання.

Процес законотворчості складається з декількох стадій:

внесення на розгляд законопроекту,

його обговорення,

прийняття закону,

промульгація.

Обговорення законопроекту складається, як правило, з 3 стадій (читань) і відбувається тільки на пленарних засіданнях. Робота над законопроектом в постійній комісії називається комітетською стадією.

У першому читанні обговорюються принципові положення проекту. Іноді зачитується тільки заголовок або автор робить повідомлення, за яким слідує обговорення. Після цього відбувається голосування. При негативному результаті голосування проект знімається з порядку денного. При позитивному — проект передається в парламентську комісію відповідного профілю.

Друге читання відбувається з доповіддю автора проекту і співдоповіддю постійної комісії. На цій стадії обговорюється і голосується кожна стаття проекту, а також поправки до статей.

У третьому читанні обговорюється і голосується проект в цілому. На цій стадії в нього можуть вноситися тільки редакційні поправки.

Прийняття закону здійснюється більшістю голосів депутатів (кваліфікованою, конституційною або присутніх на цьому засіданні).

Промульгація закону главою держави включає наступні елементи: засвідчення закону і того факту, що він прийнятий відповідно до встановленої процедури; підписання закону; розпорядження про його публікацію і виконання.

2. Фінансова — це перш за все повноваження парламентів затверджувати розпис доходів і витрат держави, а також встановлювати податки.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Структура, склад і внутрішня організація парламенту і його палат.	\|	Призначення референдумів.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.